17.Класифікація доказів. Підстави та значення поділу доказів на прямі та непрямі.

Класифікація доказів — це поділ їх на групи за певними підстава­ми, які враховують притаманні доказам певних груп особливості.

Залежно від особливостей носія інформації, механізму сприйнят­тя, зберігання та відтворення інформації докази поділяють на особис­ті та речові. Особистими є фактичні дані, які сприймалися людиною, і відтворені нею в порядку, передбаченому законом. Йдеться про по­казання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого, свідка, висновок експерта, протоколи слідчих дій, в яких зафіксовано обставини, які сприймали слідчий та інші учасники провадження від­повідної слідчої дії, документи, в яких зафіксовано дані, що повідом­ляє певна особа. Для особистих доказів характерно те, що певна ін­формація, яку сприймала людина, є описом обставин за допомогою слів чи інших кодових знаків — цифрових, графічних. А речові дока­зи — це предмети матеріального світу, які несуть певну інформацію своїм зовнішнім виглядом, оскільки вони безпосередньо були піддані змінам у зв'язку зі злочином, наприклад, замок зі слідами злому, ніж із відбитками пальців злочинця і т. ін.

У тих випадках, коли йдеться про речові докази, джерелом доказів є сам предмет матеріального світу, а доказом — ті властивості цього предмета, які несуть інформацію, відомості, що стосуються справи. Якщо під час огляду місця події (оселі, де було вчинено вбивство) зна­йдено склянку з відбитками пальців підозрюваного, то джерелом до­казів буде сама річ — склянка, а доказом — ті її властивості, які стосу­ються справи — наявні відбитки пальців.

Доцільність розглядуваної класифікації визначається тим, що вона дозволяє в процесі перевірки, оцінки доказів ураховувати при

притаманні їм особливості. Так, перевірка доказів, що їх слід віднести до особистих, передбачає необхідність перевірки особливостей тієї особи яка сприймала і повідомляє інформацію (характер взаємовідносин свідка, потерпілого з обвинуваченим; фізичні дані, які впливали чи могли впливати на сприйняття якихось обставин — зір, слух, вік, професію особи; час, який сплинув з моменту, коли особа сприймала об­ставини, про які вона дає свідчення; відстань, на якій знаходилася особа, від місця, де відбувалися події, про які вона повідомляє і т.ін.).

Перевірка речового доказу потребує з'ясування питання про те, дебуло знайдено певну річ, за яких умов, яким змінам вона могла під­даватися. Для аналізу інформації, яку несе така річ своїм зовнішнім виглядом, зазвичай необхідно проводити експертизу (для того, скажі­мо, щоб з'ясувати, кому належать відбитки пальців, чи придатна зброя для пострілу і т.ін.).

Залежно від наявності чи відсутності проміжних носіїв інформації докази можна поділити на первинні та похідні. Первинними є докази, які одержані від того, хто безпосередньо сприймав інформацію, яку він відтворює. Первинними особистими доказами є фактичні дані про обставини, які свідок, потерпілий чи обвинувачений сприймали без­посередньо і про які вони дають показання. Наприклад, свідок розпо­вів під час допиту, що він бачив, як обвинувачений наносив потерпіло­му побої. Фактичні дані, одержані від такого свідка і зафіксовані у відповідному протоколі допиту, є первинними доказами. Висновок експерта, в якому експерт повідомляє про проведені ним дослідження і фактичні дані, які він безпосередньо одержав, теж будуть первинни­ми доказами.

Похідними особистими доказами визнаються фактичні дані, пові­домлені особою, яка сама не спостерігала обставини, про які вона дає показання, а довідалася про них від іншої особи. Якщо, скажімо, сві­док повідомив, що сам він не бачив, як обвинувачений бив потерпіло­го, але йому потерпілий розповів, хто, за яких обставин заподіяв йому тілесні ушкодження, то показання такого свідка, в яких він передає те, що почув від потерпілого, містять похідні докази. Таким чином, У розглядуваному випадку один носій інформації сприймав певні обста­вини, а інший —- відтворює. Можливі випадки, коли є певний ланцюг носіїв інформації. Наприклад, потерпілий, який знаходився в лікар­ні, розповів про обставини заподіяння йому тілесних ушкоджень ме­дичній сестрі, вона повідомила про його розповідь лікаря, а слідчий допитує лікаря і той передає відомості, про які узнав від медсестри.

Первинні докази містить оригінал документа.

Похідними доказами є фактичні дані, які містяться в копії доку­мента.

Первинними речовими доказами є предмети, які зазнали певних змін саме у зв'язку зі злочином (викрадені речі, знаряддя злочину)* Похідними речовими доказами є копії, моделі, зліпки слідів, які від­творюють важливі властивості первинного речового доказу — обрис, розмір сліду.

Практичне значення поділу доказів на первинні та похідні в тому» що слідчий, прокурор, суд повинні щодо кожного доказу точно визна­чити, чи є він первинним або похідним, в разі, коли в розпорядженні слідчого є похідні докази, він повинен знайти відповідні первинні до­кази. Стосовно показань свідка ст. 68 КПК містить вимогу в усіх випадках, коли свідок повідомляє дані, що базуються на повідомленнях інших осіб (тобто йдеться про похідні докази), допитати таких осіб, інакше кажучи, одержати первинні докази. На наш погляд, така ви­мога повинна розповсюджуватися і на інші джерела доказів, зокрема на показання підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, слід та­кож намагатися одержувати оригінали документів, а не їх копії. Ра­зом із тим, вимога закону в усіх випадках допитати осіб, на яких по­силається свідок, сформульована необгрунтовано категорично. Дій­сно, недопустимо використовувати як докази відомості, джерело яких невідоме, коли, наприклад, свідок повідомляє, що надані ним свідчення він почув від невідомих йому осіб. Але в тих випадках, коли свідок, який сам не спостерігав обставини, про які він дає пока­зання, може назвати конкретну особу, від якої почув про ці обстави­ни, а допитати таку особу неможливо, то після відповідної перевірки такі дані можна вважати доказами. Наприклад, особу з тяжкими ушкодженнями було доставлено до лікарні, поранений був у свідо­мості і розповів лікарям про обставини заподіяння йому ушкоджень, назвав особу, винну в цьому. Під час операції поранений помер. У та­кому випадку можна буде допитати лікарів щодо обставин, про які їм розповів потерпілий, і використати дані як докази, оскільки дані, які повідомлятимуть лікарі під час допиту, можна буде перевірити, з'ясувати, який був стан у потерпілого, чи міг він адекватно сприйма­ти те, що відбувалося.

Похідні докази можуть бути використані для перевірки первин­них. Якщо є підстави вважати, що на свідка-очевидця або потерпілого впливали якісь зацікавлені особи, або вони могли забути деякі обста­вини, і відомо, що про ці обставини вони комусь розповідали, то допит таких осіб, показання яких будуть мати похідні докази, дозволить провести перевірку показань очевидців.

Оцінка похідних доказів потребує врахування особливостей сприй­няття, зберігання, переробки, відтворення інформації всіма носіями такої інформації.

Докази поділяють на обвинувальні та виправдувальні залежно від того, підтверджують чи спростовують вони певну версію про вчинення злочину. На перших етапах розслідування справи слідчий висуває кілька версій, і, як того потребує КПК, починає їх одночасну перевір­ку. Отже, і поділ доказів на обвинувальні та виправдувальні прова­диться щодо кожної версії, причому, один і той же доказ може розгля­датися як обвинувальний щодо однієї версії і як виправдувальний — щодо іншої. Після того, як певна особа стає підозрюваним або обви­нуваченим, поділ доказів відбувається щодо версії про вчинення зло­чину підозрюваним чи обвинуваченим.

Докази, які підтверджують наявність події злочину, факт учинен­ня злочину обвинуваченим (підозрюваним), а також наявність обста­вин, що обтяжують покарання (ст. 67 КК), визнаються обвинувальни­ми, а докази, що спростовують припущення про злочинний характер досліджуваної події або про факт вчинення злочину обвинуваченим, і ті, що встановлюють обставини, які пом'якшують покарання — ви­правдувальними.

Іноді в справі можуть бути докази, які не можна розглядати ні як обвинувальні, ні як виправдувальні. Це, наприклад, відомості про осіб, ЯКІ були очевидцями певної ПОДІЇ, дані Про наявність ВІДПОВІДІ кваліфікації у перекладача чи експерта і т. ін.

КПК містить вимогу, адресовану слідчому, дізнавачу прокурору проводити дослідження обставин справи об'єктивно, тобто збирати, аналізувати як обвинувальні, так і виправдувальні докази. На всіх етапах судочинства, приймаючи рішення, суб'єкти, в провадженні яких знаходиться справа, повинні врахувати як обвинувальні, такі виправдувальні докази.

Докази поділяють на прямі та непрямі (побічні). Така класифіка­ція можлива тільки щодо певної частини доказів, а саме тих, на підставі яких провадиться встановлення (або спростування) тільки однієї обставини — факту вчинення злочину конкретною особою. Всі інші докази (на підставі яких можна встановити інші обставини, котрі складають предмет доказування і передбачені ст. 64 КПК) можна вва­жати такими, що не підлягають поділу на прямі чи непрямі, вони, так би мовити, «нейтральні» відносно розглядуваної класифікації.

Отже, прямі докази своїм змістом підтверджують або спростову­ють факт учинення злочину конкретною особою, а непрямі докази до­зволяють зробити тільки припущення про можливу причетність пев­ної особи до вчинення злочину і безпосередньо встановлюють деякі доказові (проміжні) факти. І тільки на підставі певної сукупності не­прямих доказів із додержанням деяких умов можна буде дійти виснов­ку про винність особи у вчиненні злочину. Так, наприклад, потерпі­лий та свідок-очевидець розповіли на допиті про обставини заподіян­ня потерпілому тілесних ушкоджень, вказали винну в цьому особу. Такі відомості, що містяться в протоколах допиту, є прямими доказа­ми, тому що з їх змісту можна буде зробити безпосередній (одноступеневий) висновок про винність конкретної особи у вчиненні злочину (звичайно ж докази необхідно буде перевірити, оцінити, визначити їх достовірність). Якщо ж слідчий у справі про вбивство одержав пока­зання свідка, який пояснив, що чув, як підозрюваний погрожував по­терпілому, то такі відомості є непрямими доказами, з їх змісту немож­ливо зробити категоричний висновок про винність підозрюваного У вбивстві, але вони дають підстави для припущення про можливу при­четність його до розслідуваного злочину. Такі докази також підляга­ють перевірці та оцінці для встановлення їх достовірності, після чого можна буде дійти висновку про те, що підозрюваний погрожував по­терпілому. Коли слідчий матиме певну сукупність непрямих доказів» скажімо, відомості про те, що підозрюваного бачили, коли він заходив до оселі потерпілого, відомості про те, що підозрюваний пропонував свідкові купити у нього ювелірні прикраси, схожі на ті, що були ви­крадені у потерпілого після вбивства, у підозрюваного було вилучено зброю, яка була знаряддям вбивства потерпілого тощо, слідчий, пере­віривши такі докази, переконавшись у їх достовірності, зможе дійти висновку, що саме підозрюваний учинив убивство потерпілого. Отже» використання непрямих доказів ускладнює процес доказування, інак­ше кажучи, потребує іншої структури процесу доказування в порів­нянні з використанням прямих доказів, таке доказування е двоступе­невим. Адже спочатку необхідно перевірити непрямі докази, визна­чити їх достовірність, на їх підставі встановити проміжні факти, а після цього визначити зв'язок між проміжними фактами и однією з обставин, які складають кінцеву мету доказування, а саме встановити винність певної особи у вчиненні злочину.

Значення поділу доказів (а точніше — певної частини доказів) на прямі та непрямі в тому, що слідчий, прокурор, суд повинні чітко ви­значитися під час дослідження доказів, з якими саме доказами вони мають справу, якщо наявні докази можна віднести до непрямих, то на їх підставі не можна зробити однозначний висновок про винність або невинність особи у вчиненні злочину. Разом із тим, поділ доказів на прямі та непрямі не означає протиставлення прямих та непрямих до­казів, і тим більше не дозволяє дійти висновку про перевагу одних до­казів перед іншими.

У багатьох справах прямі докази взагалі відсутні і доказування здійснюється тільки на підставі непрямих. У юридичній літературі пропонують певні правила доказування за допомогою непрямих дока­зів. До таких правил перш за все відносять необхідність мати певну сукупність доказів, які становлять «ланцюг», усі ланки якого не су­перечать одна одній. Сукупність непрямих доказів повинна бути та­кою, щоб були перевірені та відкинуті всі можливі версії щодо осіб, які вчинили злочин, і лишилася тільки одна версія.