6.Предмет доказування у справах неповнолітніх.

Кожне кримінальне правопорушення характеризується певними особливостями, загальний предмет доказування (ст. 91 КПК) може розширюватися, а точніше, деталізуватися та уточнюватися стосовно кримінальних проваджень щодо неповнолітніх або осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності, або захворіли на психічну хворобу після вчинення злочину, але до постановлення вироку (кримінальні провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру). Зокрема, до обставин, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх, також належать: 1 ) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров’я та рівень розвитку, інші соціально­психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічною хворобою, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними; 2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння; 3) умови життя та виховання неповнолітнього; 4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення (ст. 485 КПК).

7.Зміст обставин, що складають кінцеву мету доказування в крим.Провадженні.(ст.91)

Стаття 91. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні 1. У кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. 2. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. 1. Коментувати цю статтю доцільно, починаючи з ч. 2, де визначено поняття доказування. Доказування становить діяльність із збирання, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Саме так зазвичай визначають дане поняття і в науковій літературі. Однак багато вчених пропонують виділяти два значення поняття доказування: по­перше, доказування ­ це діяльність, спрямована на встановлення фактичних обставин справи шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів (саме так визначено поняття доказування в цій статті); по­друге, доказуванням називають діяльність сторін (а також потерпілого, цивільного позивача, відповідача та їх представників) з наведення аргументів на обґрунтування своєї позиції в кримінальному провадженні (кримінальній справі). Така діяльність має місце, наприклад, у судових дебатах, коли сторони звертаються до суду з пропозицією про прийняття певного рішення і наводять аргументи, посилаючись на досліджені докази, пропонують свою оцінку доказів, висловлюють свою думку щодо того, які саме обставини можна вважати встановленими, і яке саме рішення повинен ухвалити суд. На жаль, законодавець не розрізнює ці два значення поняття доказування. 2. Доказування, як воно визначено в цій статті (тобто доказування в першому значенні), ­ це різновид процесу пізнання, однією з особливостей якого є визначення в законі переліку тих обставин, які необхідно встановити в кримінальному провадженні. Ці обставини називають предметом доказування. Аналіз цього переліку дозволяє дійти висновку про те, що обставини, зазначені в ньому, складають кінцеву мету доказування, всі ці обставини необхідно встановити для вирішення кримінального провадження (кримінальної справи) по суті. Але під час здійснення процесу доказування доводиться встановлювати (а точніше ­ доказувати) ще деякі обставини, наприклад, перебування підозрюваного на місці злочину або в іншому місці, знайдення в оселі підозрюваного речей, які були викрадені у потерпілого (треба встановити, що знайдені саме ті речі, що були викрадені) тощо. Такі обставини не складають кінцевої мети доказування, але не певному етапі кримінального провадження їх необхідно доказати. Ці обставини зазвичай називають доказовими (проміжними) фактами. Крім того, в кримінальному провадженні доводиться встановлювати ще одну групу обставин (фактів). З метою перевірки наявних доказів доводиться встановлювати, чи міг свідок бачити обставини, про які він дає показання, чи міг підозрюваний подолати визначену відстань за певний час. Такі обставини називають допоміжними фактами. Отже, предмет доказування в кримінальному провадженні має складну структуру: а) обставини, що є кінцевою метою доказування, визначені ч. 1 ст. 91 КПК; б) доказові (проміжні) факти; в) допоміжні факти. 3. Обставини, що складають кінцеву мету доказування, необхідно встановити в кожній кримінальній справі, незалежно від виду кримінального правопорушення. Встановлення цих обставин необхідне для застосування норм матеріального кримінального закону. У кримінальному провадженні щодо неповнолітніх окрім обставин, передбачених у цій статті, підлягають доказуванню також обставини, зазначені в ст. 485 КПК. У кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру предмет доказування визначений ст. 505 КПК. Крім того, в кримінальному провадженні доводиться встановлювати ще деякі обставини, вирішуючи окремі питання при застосуванні норм кримінального процесуального законодавства, скажімо, під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Так, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя повинен установити обставини, зазначені в ст. 194 КПК. Такі обставини становлять так званий локальний предмет доказування. 4. Обставини, передбачені ст. 91, слід установити на досудовому розслідуванні, а також у суді першої інстанції, якщо в суді відбувається розгляд справи в повному обсязі. У тих випадках, коли суд приймає рішення відмовитися від дослідження доказів щодо обставин, які не оспорюються сторонами, суд, на наш погляд, повинен переконатися, що в справі є докази, на підставі яких встановлено обставини предмета доказування. У тих випадках, коли в кримінальному провадженні укладаються угоди, необхідно встановити обставини предмета доказування до моменту укладення угоди. Відповідно до ч. 5 ст. 469 укладення угоди можливе після повідомлення про підозру. А для того, щоб повідомити про підозру, необхідно встановити обставини кримінального правопорушення. Правда, тяжко собі уявити, як це можна зробити протягом 24 годин після затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, як це передбачено ч. 2 ст. 278 КПК. Відповідно до ч. 1 ст. 474 КПК прокурор має право відкласти направлення до суду обвинувального акта з підписаною сторонами угодою до отримання висновку експерту або завершення проведення інших слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації доказів, які можуть бути втрачені за спливом часу, або які неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результату в разі відмови суду в затвердженні угоди. Суд може відмовити в затвердженні угоди, яку було укладено під час судового провадження, зокрема, якщо допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, а також у зв'язку з тим, що відсутні фактичні підстави для визнання винуватості, тобто якщо не встановлені обставини, які складають предмет доказування. Аналогічних указівок щодо розгляду угоди, укладеної під час досудового провадження, КПК не містить, але тяжко уявити собі, щоб суд міг затвердити угоду, якщо е сумніви відносно кваліфікації діяння або доведеності вини підозрюваного. Отже, обставини, які складають предмет доказування, необхідно встановити в кожному кримінальному провадженні. 5. Послідовність, у якій перелічені обставини, що підлягають доказуванню, має істотне значення. Так, перш за все необхідно встановити подію злочину, тобто зібрати докази, на підставі яких можна переконатися, що певне кримінальне правопорушення дійсно мало місце. Для цього слід насамперед установити об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого законом про кримінальну відповідальність. Треба встановити, що діяння є суспільно небезпечним і не може розглядатися як малозначне (ч. 2 ст. 11 КК). У кримінальних правопорушеннях із формальним складом необхідно встановити саме кримінальне правопорушення, в правопорушеннях із матеріальним складом ­ встановити, які саме суспільно небезпечні дії чи бездіяльність мали місце, які суспільно небезпечні наслідки потягло таке діяння, та переконатися в наявності причинного зв'язку між діянням та наслідками. Наприклад, установити, що дії особи слід розглядати як убивство через необережність, означає, що необхідно довести, що підозрюваний учинив певні дії, що настала смерть потерпілого, а також, що є причинний зв'язок між діями підозрюваного та настанням смерті потерпілого. Якщо кримінальне правопорушення було вчинене шляхом бездіяльності, слід установити, що на особу покладався певний обов'язок, особа такий обов'язок реально могла виконати, але цього не зробила. Зазначимо, що в кримінальних правопорушеннях із матеріальним складом суспільно­небезпечні наслідки встановлюються відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 91, як обставини, що дозволяють розглядати певну подію саме як подію злочину. В правопорушеннях із формальним складом наслідки злочину також необхідно встановити відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 91. Щодо кожної події необхідно встановити час, місце, спосіб вчинення діяння й інші обставини правопорушення, незалежно від того, чи зазначені вони як ознаки складу кримінального правопорушення. Питання про те, наскільки точно необхідно встановити час учинення злочину, залежить від конкретного складу правопорушення та обставин певного кримінального провадження. Так, у справах про вбивство зазвичай час учинення злочину необхідно встановити досить точно ­ день, час, а іноді навіть хвилини. Такі дані можуть відігравати важливу роль у встановленні вини конкретної особи. В справах про триваючі злочини (такі, наприклад, як посів або вирощування снотворного маку чи конопель, недбале зберігання вогнепальної зброї) потрібно встановити проміжок часу, який обчислюється днями або тижнями, можливо ­ місяцями чи роками. Установлення часу вчинення необхідне не тільки для характеристики самого кримінального правопорушення, а й для вирішення інших питань ­ чи досяг підозрюваний, обвинувачений на день учинення кримінального правопорушення віку кримінальної відповідальності; чи не минули строки давності, передбачені ст.ст. 49 та 106 КК, який кримінальний закон підлягає застосуванню тощо. Місце вчинення кримінального правопорушення має бути встановлено більш­менш точно залежно від особливостей конкретного правопорушення. Спосіб учинення кримінального правопорушення ­ це ті конкретні дії чи бездіяльність, які заподіяли або могли заподіяти суспільно небезпечні наслідки. Якщо кримінальне правопорушення було вчинено у співучасті, необхідно конкретно визначити дії кожного зі співучасників. Особливе значення має встановлення способу вчинення кримінального правопорушення, коли це має значення для правильної кваліфікації злочину чи кримінального проступку. Так, характер насильства, який був застосований для заволодіння чужим майном або яким погрожував винний, дозволяє відмежувати грабіж від розбою, встановлення даних про вчинення вбивства з особливою жорстокістю чи способом, небезпечним для багатьох осіб, вимагає кваліфікації дій винного за ч. 2 ст. 115 КК. Інші обставини вчинення кримінального правопорушення досить різноманітні ­ це може бути поведінка потерпілого, яка передує вчиненню злочину, що за певних умов дозволить кваліфікувати дії винного як такі, що вчинені в стані сильного душевного хвилювання або при перевищенні меж необхідної оборони чи крайньої необхідності. Обов'язково повинні бути встановлені обставини (якщо такі є), що виключають злочинність діяння, передбачені ст.ст. 36­43 КК. 6. Установлення винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форми вини, мотиву та мети вчинення злочину чи кримінального проступку означає необхідність довести суб'єктивні ознаки складу правопорушення, тобто встановити суб'єкта та суб'єктивну сторону складу. Так, має бути встановлена особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, доведено, що вона має ознаки суб'єкта ­ досягла віку кримінальної відповідальності та є осудною чи обмежено осудною. У деяких випадках необхідно довести, що особа має ознаки спеціального суб'єкта ­ є службовою особою, військовослужбовцем тощо. На підставі доказів має бути встановлена і суб'єктивна сторона правопорушення ­ форма вини, мотив та мета. Довести винуватість обвинуваченого означає необхідність зібрати докази, на підставі яких можна бути дійти впевненого висновку про вчинення кримінального правопорушення саме особою, яку притягнуто до кримінальної відповідальності. 7. Під час кримінального провадження повинні бути встановлені вид та розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Вид та розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди слід установити незалежно від заявлений цивільного позову, встановити, кому саме заподіяно шкоду ­ потерпілому, територіальній громаді чи державі. Якщо відповідно до цивільного законодавства обов'язок відшкодування шкоди покладається не на підозрюваного, обвинуваченого, а на інших осіб, то слід з'ясувати, хто саме повинен відшкодувати таку шкоду. Процесуальні витрати та порядок їх відшкодування передбачені гл. 8 КПК, отже, необхідно встановити всі види витрат, які перелічені в ст. 118 КПК. Оскільки ст. 119 КПК врегульовано можливість зменшення розміру процесуальних витрат, звільнення від їх сплати, відстрочення та розстрочення їх сплати, то необхідно встановити і відповідні дані для ухвалення такого рішення. Всі види витрат повинні підтверджуватися відповідними документами. 8. Законодавство про кримінальну відповідальність передбачає підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання, зокрема в ст.ст. 45­49, ч. 1 ст. 97 КК визначені підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності. В статтях Особливої частини КК зазначені так звані спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності. Підстави звільнення від покарання та його відбування визначені ст.ст. 75, 79, 84,85, 87,104,105 КК. Отже, необхідно встановити наявність чи відсутність таких підстав