5.Межі доказування та фактичний об’єм доказів.

Межі доказування визначаються необхідною та достатньою сукупністю доказів, яка, будучи зібраною у кримінальному провадженні, забезпечує прийняття законних та обґрунтованих та справедливих рішень. Якщо поняття предмета доказування відо бражає, що має бути з’ясоване, встановлено у кримінальному провадженні, то поняття «межі доказування» відображає обсяг та глибину дослідження всіх істотних обставин у провадженні. Межі доказування (або обсяг доказування) ­ оцінна категорія, яка визначається по кожному кримінальному провадженню та кожному конкретному процесуальному рішенню, що приймається залежно від доказів, що зібрані, та внутрішнього переконання особи, яка збирає докази. Найчастіше, формулюючи підстави для постановлен ия процесуального рішення або вчинення процесуальної дії, законодавець використовує таку законодавчу конструкцію: «при наявності достатніх підстав вважати», «є наявність достатніх відомостей», «достатні докази» тощо. Достатні докази, або відо мості, які обумовлюють межі доказування, повинні розглядатися з точки зору кількіс ної та якісної складових. Звичайно, що кількісна сторона меж доказування не може бути визначена через цифрові показники. Вона може бути розкрита через такі показ ники, як сукупність доказів, співставлення цієї сукупності з предметом доказування та залежати від рішення, яке необхідно прийняти, або дії, яку слід вчинити. Отже, ніякий окремо взятий доказ, у тому числі й визнання особою своєї вини, явка и з по винною тощо, достатнім для постановления рішення або вчинення процесуальної дії бути не може, достатньою може бути тільки їх сукупність. Поєднані у сукупність, докази повинні взаємно доповнювати один одного, підтверджуючи достовірність зроблених правозастосовником висновків. Оцінка сукупності зібраних доказів зале жить від внутрішнього переконання слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом (ч. 1 ст. 94 КПК). Таким чином, межі доказування, з одного боку, визначають систему доказів, необхідну і достатню для з’ясування обставин, які входять до предмета доказування, а з другого ­ сукупність обставин, які підлягають доказуванню. Правильне визначення меж доказування має важливе значення для практичної діяльності. Воно дозволяє зосередити увагу на доказуванні лише тих обставин, які дійсно мають значення для вирішення кримінального провадження, своєчасно встановити прогалини доказової діяльності, виявити незаконні дії та необгрунтовані рішення, убезпечити від поверхового досудового розслідування та судового розгляду, запобігти захаращуванню кримінального провадження зайвими доказами, які не від повідають вимогам належності. Незважаючи на єдині вимоги закону, які пов’язані із повнотою встановлення у кримінальному провадженні обставин, які підлягають доказуванню по кожному кримінальному провадженню (ст. 91 КПК), що свідчить про повноту досліджених обставин і достатність зібраних доказів, із цього загального правила є винятки, відповідно до яких межі доказування можуть відрізнятися залежно від певних обставин, зокрема: 1) яке рішення приймається ­ проміжне чи підсумкове. Наприклад, повідо млення про підозру може виноситися на підставі ймовірних знань про подію кримінального правопорушення та особу, яка його вчинила. На відміну від нього в обвинувальному акті обставини, що підлягають доказуванню, повинні бути встановлені повно та достовірно. Відповідно до ч. З ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови дове дення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального пра вопорушення); 2) при звільненні особи від кримінальної відповідальності. Зокрема, при вста новленні на стадії досудового розслідування підстави для звільнення підозрювано го від кримінальної відповідальності прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду (статті 285­287 КПК). Якщо під час здій снення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвину вальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотан ням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання (ч. 4 ст. 286); 3) межі доказуванні в судовому розгляді визначаються, виходячи із висунутого особі обвинувачення (ч. 1 ст. 337 КПК), яке за наявності певних підстав може бути змінено (частини 2, 3 ст. 337, ст. 338 КПК); 4) під час судового розгляду суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються (ч. З ст. 349 КПК); 5) при спрощеному провадженні щодо кримінальних проступків ­ у вироку суду замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються вста новлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасника ми судового провадження (ст. 382 КПК); 6) при укладенні угод у кримінальному провадженні. При укладенні угоди на до судовому провадженні після повідомлення особи про підозру, досудове розслідуван ня припиняється, складається обвинувальний акт, який з підписаною угодою невід кладно надсилається до суду (ч. 1 ст. 474 КПК). Якщо угода досягнута під час судо вого провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди та ухвалення рішення (частини 3, 4 ст. 474 КПК). Межі доказування розглядають як деяку ідеальну сукупність доказів, які повинні бути зібрані для встановлення всіх обставин, що складають предмет доказування, і таким чином забезпечують правильне вирішення справи. Реально в справі може бути зібрано доказів більше або менше такої ідеальної сукупності. Таку реальну наявну в справі сукупність доказів іменують об'ємом​доказування. Таким чином, межі доказування та об'єм доказування можуть збігатися, але частіше вони не збігаються, оскільки об'єм доказування може бути більшим за межі доказування, або меншим.