3.Умови та критерії визнання доказів допустимими.

Допустимість ­ це зовнішня властивість доказу, яка пов’язана з можливістю його використання у кримінальному провадженні. Згідно з ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК. Критеріями до пустимості доказів є: 1) належне процесуальне джерело ­ ч. 2 ст. 84 КПК містить вичерпний перелік процесуальних джерел доказів. Цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає і будь­яка інформація, отримана не із процесуального джерела, не може буде використана як доказ. Так само недопустимими вважаються відомості, джерело яких невідоме (різного роду чутки та домисли). 2) належний суб’єкт збирання доказів​­ Належний суб’єкт збирання доказів як критерій допустимості означає, що докази можуть бути зібрані тільки тими суб’єктами, які згідно з нормами КПК мають на це право. Згідно з ч. 1 ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, а також потерпілим у порядку, передбаченому КПК. Слідчий є належним суб’єктом з моменту прийняття керівником органу досудо вого розслідування рішення про визначення конкретного слідчого або групи слідчих, який (які) буде (будуть) здійснювати досудове розслідування (п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК). Прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування (ч. 1 ст. 37 КПК). З цього моменту прокурор стає належним суб’єктом для збирання доказів. Крім вказаних суб’єктів здійснювати досудове розслідування, користуючись повноваженнями слідчого, має право керівник органу досудового розслідування (п. 6 ч. 2 ст. 39 КПК). 3) належна процесуальна форма​­ Належна процесуальна форма, тобто встановлений КПК порядок здійснення кримінального провадження в цілому і проведення окремих процесуальних дій, є ключовим критерієм визначення доказу допустимим. У даному випадку мова йде: а) про законність способу отримання доказу і б) про дотримання порядку оформлення ходу та результатів здійснених процесуальних дій.

4.Локальний предмет доказування.

Розглянуті обставини, які складають предмет доказування, необхідно встановити для вирішення справи по суті. Разом з тим, у ході провадження в кримінальній справі виникає необхідність вирішувати деякі питання, для чого потрібно встановити певні обставини, зокрема у зв'язку зі здійсненням судом (суддею) функції судового контролю. Так, скажімо, розгляд у суді подання слідчого про обрання до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту потребує встановлення наявності відповідних підстав. Отже, перелік тих обставин, які необхідно встановити під час вирішення деяких питань перебігом провадження в справі складає так званий локальний предмет доказування. » Відповідні рекомендації містяться в постанові Пленуму Верховного Суду І України № 11 від 7 липня 1995 року (зі змінами, внесеними постановою № 12 І від з грудня 1997 року) «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат». На жаль, у чинному кримінально­процесуальному законодавстві такі обставини чітко не визначені і тому суттєве значення мають роз'яснення Пленуму Верховного Суду України з цих питань. Наприклад, Пленум Верховного Суду України в постанові № 4 від 25 квітня 2003 року (із змінами, внесеними постановою № 10 від 11 червня 2004 року та постановою № 25 від 24 жовтня 2008 року) «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та подовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства», зазначив, що під час судового розгляду подання про взяття під варту, предметом дослідження є ті обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання цього запобіжного заходу. Крім того, суддя з'ясовує, чи є підозра у вчиненні особою злочину або обвинувачення останньої обґрунтованими, тобто чи є в розпорядженні органу дізнання, слідчого встановлені у визначеному законом порядку достатні дані, що свідчать про наявність ознак злочину, вчиненого саме цією особою (ними можуть бути заяви й повідомлення про злочин, явка з повинною, документи, складені за результатами оперативно­розшукової діяльності, протоколи слідчих дій, висновки експертиз тощо). Якщо питання про взяття під варту вирішується до порушення кримінальної справи щодо затриманої особи, суддя повинен перевірити, чи мали місце підстави для затримання, чи наведені вони у відповідній постанові органу дізнання і чи зазначено в ній, у вчиненні якого саме злочину підозрюється особа та як він кваліфікується за статтями КК. У разі, коли питання стосується особи, щодо якої порушено кримінальну справу, суд має дослідити, чи наявні передбачені приводи та підстави до її порушення і чи зазначено в постанові кримінальний закон, за ознаками якого порушено кримінальну справу. Коли питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту вирішується щодо обвинуваченого, необхідно також перевірити, чи є у справі докази, що вказують на вчинення злочину саме цією особою, чи відповідає постанова про притягнення її як обвинуваченого вимогам КПК, чи було пред'явлено обвинувачення з додержанням вимог КПК. Далі Пленум підкреслив, що суддя не вправі досліджувати докази, давати їм оцінку, в інший спосіб перевіряти доведеність вини підозрюваного чи обвинуваченого, а постанови про обрання запобіжного заходу мають бути викладені у формулюваннях, які забезпечують дотримання принципу презумпції невинуватості особи. Установивши наявність зазначених обставин, суддя повинен переконатися, що в справі є достатні докази, на підставі яких можна дійти висновку про можливість вчинення підозрюваним або обвинуваченим тих дій, для запобігання яких пропонується взяти особу під варту, тобто, що наявні підстави для обрання запобіжного заходу і саме взяття під варту. Крім обставин, які свідчать про наявність підстав для обрання запобіжного заходу, досліджуються також обставини, які мають бути враховані при обранні запобіжного заходу: вік підозрюваного чи обвинуваченого, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання, дані про попередні судимості, соціальні зв'язки особи, її схильності (чи вживає наркотики, алкогольні напої тощо), спосіб життя, поведінку під час провадження в цій або іншій кримінальній справі (чи не ухилялася раніше ця особа від слідства, суду або виконання судових рішень, чи не вчинювала злочини проти правосуддя). Дослідженню підлягають відомості, що вказують на існування факторів, обставин чи моральні цінностей, які можуть свідчити про те, що підозрюваний, обвинувачений, перебуваючи на волі, не порушуватиме покладених на нього процесуальних обов'язків та не буде займатися злочинною діяльністю (п. 10 названої постанови).