3) Змішаний (слідчо-судовий, континентальний) процес.

У жодній із сучасних держав кримінальний процес в "чистій" (рафінованій) історичний формі (інквізиційна, змагальна) не існує. У кримінальному процесі інквізиційні елементи "змішуються" в різних пропорціях зі змагальними, що дає підставу називати його процесом змішаної форми.

У юридичній літературі розрізняють 2 види змішаного кримінального процесу.

1. Процес, в якому досудове (попереднє) розслідування будується виключно на інквізиційних засадах, а судові стадії - на змагальних засадах. Для цього виду змішаного процесу притаманним є те, що:

o у досудове провадження не допускається захисник;

o обвинувачений і інші учасники мають змогу ознайомитися з матеріалами кримінального провадження тільки по завершенні досудового розслідування;

o забороняється судове оскарження учасниками досудового розслідування дій і рішень органів і посадових осіб, які ведуть процес.

2. Процес, у якому на досудовому провадженні допускаються елементи змагальності. Змагальність тут виявляється в тому, що:

o допускається захисник (з моменту ознайомлення з матеріалами закінченого розслідування або пред'явлення обвинувачення, або затримання);

o заінтересованим учасникам досудового розслідування за їхнім клопотанням ще до закінчення розслідування можуть бути надані окремі матеріали (наприклад ті, якими обґрунтовується затримання чи пред'явлення обвинувачення);

o всім учасникам досудового розслідування надається право на оскарження до суду дій і рішень органів досудового розслідування.

Студентам варто запам'ятати, що питання про те, яка із історичних форм кримінального процесу виникла першою, до цього часу однозначно не вирішене.

В останнє десятиліття усе більше держав віддають перевагу змішаній формі із переважанням змагальних елементів, в тому числі і у перебігу досудового провадження. Прикладом е Україна, КПК якої з 2012 року регламентує саме таку форму кримінального провадження. Подібну форму провадження з 1 січня 2015 року планує запровадити Республіка Польща.

Частина 2.Про докази.

1.Предмет доказування.Його структура.

Кримінально­процесуальне доказування повинно бути цілеспрямованим, націленим на встановлення тільки тих обставин, про які необхідно мати правильне і повне уявлення для правильного застосування норм матеріального права і вирішення справи. Визначення таких обставин дозволяє збирати тільки такі докази, за допомогою яких можна виявити, доказати необхідні обставини, що їх іменують предметом доказування. Отже, предмет доказування​— це сукупність (або система) обставин (обставин та фактів), передбачених кримінально­процесуальним законодавством, які необхідно встановити (точніше — доказати) для правильного вирішення кримінальної справи. Саме такі обставини перелічені в ст. 91 КПК «Обставини, які підлягають доказуванню у крим провадженні»: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально­правового характеру. Крім обставин, зазначених у ст. 91 КПК, деякі автори включають у предмет доказування також причини та умови, які сприяли вчиненню злочину. Проти такої точки зору висловлені досить аргументовані заперечення. Дійсно, в усіх справах доказати, що певні обставини були причиною вчинення конкретного злочину або сприяли вчиненню злочину, практично неможливо. Адже доказати — це означає зібрати такі докази, на підставі яких можна буде зробити категоричний висновок, що саме конкретні обставини стали причиною вчинення розслідуваного злочину. В деяких справах можна буде дійти висновку, що якісь обставини сприяли вчиненню злочину, скажімо, погано організована охорона об'єкта сприяла вчиненню крадіжки. Але наполягати, що в кожній справі необхідно знайти, та ще й доказати причини вчинення злочину — нереально. Зауважимо, що і законодавець не включив такі обставини як причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, в предмет доказування, в 91 КПК. Аналіз змісту ст. 91 КПК дозволяє дійти висновку, що перелічені в цій статті обставини складають кінцеву мету доказування — це обставини, які необхідно з'ясувати для вирішення справи по суті. Але в процесі розслідування справи виникає необхідніть з'ясувати (доказати) деякі інші обставини. Якщо, наприклад, слідчий, що розслідує справу про вбивство, допитав свідка, який розповів, що бачив певну особу (підозрюваного), яка заходила до потерпілого приблизно в той час, коли було вчинено злочин, то слідчий повинен перевірити такі дані і доказати, що саме ця особа — підозрюваний (про якого давав показання свідок) знаходилася в оселі потерпілого під час вбивства. Така обставина — підозрюваний знаходився в домі потерпілого в день і час, коли відбулося вбивство — не є кінцевою метою доказування, але на певному етапі розслідування доказати таку обставину необхідно. У ході подальшого розслідування слідчий встановлює ще деякі обставини — те, що у підозрюваного були знайдені речі потерпілого, що він погрожував потерпілому і т.ін. Всі ці обставини слідчий повинен доказати, а потім він використовує їх для того, щоб обґрунтувати свій висновок про те, що саме підозрюваний вчинив вбивство потерпілого. Практично до цієї групи можна включити всі ті обставини, які встановлюються на підставі непрямих доказів. Такі обставини теж необхідно включити до предмета доказування. Вони складають окрему частину предмета доказування, яку називають проміжними або доказовими фактами. Крім того, під час доказування виникає досить часто необхідність перевірити достовірність наявних доказів, або відшукати додаткові докази. Так, скажімо, свідок, якого допитав слідчий, пояснив, що він чув, як підозрюваний погрожував потерпілому. У слідчого виникли сумніви щодо того, чи міг свідок, який знаходився на досить великій відстані від підозрюваного, чути його розмову з потерпілим. Для перевірки достовірності показань свідка слідчий провів відтворення обстановки та обставин події і доказав, що свідок міг (або, навпаки, не міг) чути таку розмову. Ці обставини також необхідно включати до предмета доказування, вони складають окрему групу — допоміжні факти. Таким чином, предмет доказування має складну структуру. Першу групу​складають обставини, котрі необхідно доказати для правильного вирішення кримінальної справи по суті, ці обставини перелічені в ст. 91 КПК і є кінцевою метою доказування. Друга група​— проміжні або доказові факти — це обставини, які необхідно доказати на певному етапі розслідування для того, щоб з їхньою допомогою можна було б дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які є кінцевою метою доказування (тобто обставин першої групи). Третя група​обставин — допоміжні факти — це обставини, за допомогою яких можна встановити достовірність наявних доказів, або відшукати додаткові докази. Визначити конкретний перелік проміжних та допоміжних фактів неможливо, він залежить від особливостей кожної справи. Оскільки предмет доказування включає всі факти та обставини, які необхідно доказати для правильного вирішення справи, немає ніяких принципових підстав для того, щоб не включати до нього проміжні (доказові) факти, а також допоміжні факти, саме ці три групи обставин необхідно доказати, а відсутність доказів відносно будь­якої з названих обставин може розглядатися як неповнота досудового або судового слідства. Обставини, які складають предмет доказування, сформульовані в законі в загальному вигляді і стосуються будь­яких злочинів. Зміст обставин буде різним: в справі про крадіжку, наприклад, доказати подію злочину — це встановити, що особа таємно заволоділа чужим майном, у справі про умисне вбивство необхідно доказати, що потерпілому було заподіяно ушкодження, від яких настала його смерть.