29.Форми участі населення в здійсненні правосуддя.(Шеффенський та суд присяжних)

Інститут присяжних.

Частина 3 статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від від 7 липня 2010 встановлює, що Народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Положення про участь у здійсненні правосуддя в Україні присяжних і народних засідателів було введено ще 1996 році Конституцією України. Закон «Про судоустрій і статус суддів» закріпив існування інституту присяжних та визначив їх правовий статус. Проте механізму реалізації та функціонування даного інституту досі не було закріплено ні в кримінальному, ні в цивільному судочинстві. Новий КПК встановлює наступні випадки участі присяжних в кримінальному провадженні:

- в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі,

- судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних (за клопотанням обвинуваченого);

- в кримінальному провадженні стосовно кількох обвинувачених, - стосовно ВСІХ обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд;

Визначення присяжних для судового розгляду здійснюватиметься автоматизованою системою документообігу суду з числа осіб, які внесені до списку присяжних. Згідно закону «Про судоустрій і статус суддів» для затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідної місцевої ради, що формує і затверджує у кількості, зазначеній у поданні, список громадян, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам до присяжного і народного засідателя і дали згоду бути присяжними. У разі неприйняття місцевою радою протягом двох місяців з моменту отримання подання рішення про затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням щодо затвердження списку присяжних до відповідної обласної ради. Список присяжних затверджується один раз на два роки і переглядається в разі необхідності за поданням територіального управління Державної судової адміністрації України.

Вимоги до присяжного встановлені статтею 59 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», - присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.

Не підлягають включенню до списків народних засідателів та списків присяжних громадяни:

1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків народного засідателя, присяжного;

3) які мають не зняту чи не погашену судимість;

4) народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, адвокати, нотаріуси;

5) громадяни, які досягли шістдесяти п'яти років;

6) особи, які не володіють державною мовою.

Процесуальний статус присяжного при судовому розгляді прирівнюється до статусу судді.

Вважається, що суд присяжних покликаний забезпечити реалізацію конституційних засад судочинства: незалежності суддів змагальності, гласності тощо. Суд присяжних позитивно впливатиме на якість досудового слідства (слідчі розумітимуть, що всі недоліки слідства викриватимуться в ході змагального процесу і суд не візьме на себе роль слідчого, тому вони вживатимуть заходів до виявлення всіх обставин — як тих, що викривають, так і тих, які виправдовують особу, притягнуту до відповідальності); на покращення роботи прокурорів, які в судових засіданнях повинні вміти проводити допити підсудних, потерпілих, свідків, аналізувати докази, виступати в дебатах.

Конституція України закріпила безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Проте знадобилось майже тринадцять років для законодавчого впровадження суду присяжних в Україні. Прийнятий Верховною Радою новий Кримінальний процесуальний кодекс України закріпив процесуальну складову функціонування суду присяжних в Україні, а внесені в Закон України «Про судоустрій і статус суддів» зміни визначили організаційні моменти його створення. Однак, докладний аналіз новацій ставить під сумнів факт впровадження інституту суду присяжних, що вимагає дослідження норм нового КПК України, які врегулювали функціонування цього суду та визначили його відповідність доктринальним положенням судового права щодо участі народу у здійсненні правосуддя. З цією метою необхідно провести дослідження, яке б визначило, який конкретно правовий інститут впроваджено в Україні під назвою «суд присяжних». За визначенням відомого руського процесуаліста І.Я. Фойницького, історії процесу участь народного елементу в судово-кримінальній діяльності відома в різних формах, які можуть бути зведені до наступних типів: 1) суд 3 всього народу; 2) судні мужі або шефени старого німецького права (Schoffen); 3) станові суди; 4) присяжні засідателі; 5) судові засідателі або шефени нового німецького права [1, с. 119]. Сучасні системи судового права визначають дві основні правові форми залучення представників суспільства до розгляду кримінальних справ: суд присяжних та суд шефенів. Відзначимо, що інститут шефенів впроваджувався в багатьох країнах під різними назвами: асизів (Франція, Італія), народних засідателів (СРСР). Проте сутність цих процесуальних форм залишалась єдиною. Крім того, суд шефенів є самостійним правовим інститутом, а не європейським підвидом суду присяжних. Отже, з метою диференціації процесуальних форм участі народу у здійсненні правосуддя необхідно виділити їх індивідуальні ознаки, які притаманні винятково їм, та встановити, яка форма участі народу впроваджена в кримінальному процесі України. Згідно з п. 3 ст. 31 нового КПК України, кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого – судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних. Новели до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначили статус присяжного та народного засідателя. Водночас у Цивільному процесуальному кодексі України передбачено, що у випадках, встановлених цим кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійснені правосуддя користуються всіма правами судді (п. 2 ст. 18 ЦПК України). Із змісту вищенаведених норм випливає, що вимоги статей 124 та 127 Конституції України стосовно запровадження інститутів присяжних та народних засідателів, виконано. Проте доцільно проаналізувати, яким конкретно формам участі народу у здійсненні правосуддя відповідають закріплені в українських процесуальних кодексах зазначені склади суду. 4 Найбільш характерною ознакою, яка відмежовує суд присяжних від суду шефенів, є їх внутрішня архітектура. Особливістю суду присяжних є його поділ на дві автономні колегії: колегію присяжних та колегію професійних суддів. Це дозволяє відокремити питання про винність від питання про покарання. Г.І. Чангулі підкреслює, що саме роздільна нарада присяжних засідателів без участі суддів-професіоналів є істотною особливістю такого суду і саме у самостійності прийняття присяжними засідателями рішень полягають переваги цієї форми суду і головний засіб позбавлення існуючого суду від недоліків [2, с. 711]. Така специфіка складу суду створює систему важелів і противаг проти свавілля, збільшує вірогідність прийняття справедливого рішення, обмежує можливість зловживань та тиску на суд. Побудова суду з двох окремих частин дозволяє поєднати застосування природного та позитивного права, а, отже, максимально наблизитись до ідеалу органу правосуддя. На відміну від суду присяжних, в шефенському суді створюється лише одна нероздільна колегія змішаного складу, в якій поєднуються коронний та народний елементи. Виходячи з відмінностей у внутрішній структурі судів випливає і суттєва різниця у функціональних повноваженнях присяжних та шефенів. Так, в суді присяжних лава присяжних вирішує питання факту, а професійні судді питання права. Шефени під час судового процесу прирівнюються за статусом до професійних суддів, тобто питання факту і права вирішуються ними спільно в єдиній колегії Слід також відзначити, що шефени разом із суддями зобов’язані мотивувати прийняте рішення по справі, тоді як присяжні свій вердикт не мотивують. Вирок суду присяжних набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржений в апеляційному порядку. У разі скасування вироку, суд касаційної інстанції призначає новий судовий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду. Такий підхід цілком відповідає ідеї суду присяжних. Нагадаємо, що відповідно до світової судової практики вирок суду 5 присяжних у касаційній інстанції може бути скасований лише у випадку порушень процесуального законодавства. Жодні сумніви щодо правильності і обґрунтованості вердикту не є підставою для перегляду кримінальної справи. На відміну від вироків суду присяжних, вироки шефенського суду можуть бути переглянуті в апеляційному порядку. Проте в Радянському Союзі рішення судів за участю народних засідателів не переглядалися в апеляційному порядку внаслідок відсутності такого провадження. Відповідно ця ознака суду шефенів не бралась до уваги. Шефени відрізняються від присяжних також і тим, що вони, на відміну від останніх, обираються для участі не в одній судові справі, а для низки справ протягом встановленого терміну їх повноважень. Проте ця ознака, на думку професора А.А. Тарасова, не має універсального характеру [3, c. 261]. Отже, суд присяжних та суд шефенів мають як схожі, так і відмінні характерні риси. Відповідно до наведених ознак, суд за участю народних засідателів в цивільному процесі України є класичним зразком суду шефенів. Однак, чи відповідає ознакам власного інституту запропонований законодавцем в новому КПК України суд присяжних? Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає суд присяжних в складі однієї, а не двох колегій, в якій представники народу спільно з професійними суддями вирішують питання як права, так і факту. Вирок такого суду має бути вмотивованим та може бути переглянутий в апеляційному порядку. Присяжні, як і народні засідателі під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді. Фактично присяжні і народні засідателі мають однаковий статус та обов’язки, визначені в одних і тих же статтях Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (статті 54, 57). Проте присяжні обираються лише на одну справу. Зіставивши характерні риси суду присяжних та суду шефенів можна стверджувати, що в Україні пропонується запровадити в кримінальному судочинстві під назвою «суд присяжних» суд шефенів, але за участю народних засідателів ad hoc. Такий підхід законодавця фактично призвів до створення 6 сурогатного суду, який не відповідає класичним формам участі народу у здійснені правосуддя. Зміни в кримінально-процесуальному законодавстві України в напрямку подальшої диференціації процесуальної форми, окрім усього зазначеного, потребують чіткої визначеності на доктринальному рівні. Взаємозаміна понять є хибним кроком у національній правовій науці. Так, керуючись мотивацією українських авторів КПК, можна з упевненістю визнати радянський суд за участю народних засідателів судом присяжних європейського зразка. Адже він також є різновидом суду шефенів та забезпечує реалізацію участі народу у здійсненні правосуддя. Таким чином, в Україні під назвою «суд присяжних» запроваджено суд шефенів (суд за участю народних засідателів), який має іншу правову природу та не відповідає правовій сутності інституту суду присяжних. Конституція України (статті 124 та 127) чітко розмежовує дві форми здійснення правосуддя: народними засідателями і присяжними. Виходячи з цього, право особи постати перед судом присяжних залишається не реалізованим, а вимога Конституції України щодо створення суду присяжних – не виконаною. Перспективи подальшого розвитку національного законодавства вбачаються у впроваджені класичної форми суду присяжних з роздільними колегіями.