Тема 3. Ринок праці

1. Ринок праці та його основні категорії.

2. Механізм функціонування ринку праці.

3. Державне регулювання зайнятості населення.

1. Ринок праці та його основні категорії

Зайнятість і безробіття є основними категоріями, які характеризують ринок праці.

Зайнятість – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільно-корисній діяльності, яка приносить їм дохід.

Рівень зайнятості = Зайняті / (особи у віці від 15 до 70 років) х 100%.

З метою обліку працездатного (або економічно активного) населення всі громадяни країни за стандартами, розробленими Міжнародною Організацією Праці (МОП), розподіляються на три взаємовиключні категорії (рис. 3.1).

Зайняті (E)	Безробітні (U)	Ті, хто не належить до робочої сили	Особи віком до 15 років та ті, що перебувають у спеціальних закладах
Робоча сила (L)
Економічно активне населення L = E+U		Економічне неактивне населення
Населення

Рис. 3.1. Взаємозв’язок категорій обліку населення

І. Зайняті – це люди, що виконують оплачувані види робіт. До них належать ті, хто має повну і неповну зайнятість (неповний робочий день або тиждень), робоче місце, але не працює через хворобу, страйки, погодні умови або відпустку. До зайнятих не включають дітей, які працюють у віці до 15 років, незалежно від того, чи отримують вони винагороду за працю чи ні.

ІІ. Безробітні – це особи, що не мають роботи, але шукають її. Категорія «безробітний» базується на трьох критеріях, що повинні задовольнятися одночасно: «без роботи», «зараз готовий приступити до роботи» та «шукає роботу». До безробітних відносять всіх людей старше 15 років¹, що протягом звітного періоду: 1) були «без роботи», тобто не працювали за наймом або на власному підприємстві; 2) були «зараз готові приступити до роботи», тобто готові почати працювати за наймом або на власному підприємстві протягом звітного періоду; 3) «шукали роботу», тобто здійснювали конкретні кроки у минулий період з метою знайти роботу за наймом або на власному підприємстві. До безробітних належать також ті, хто тимчасово звільнений з роботи та чекає виклику на неї; звільнився за власним бажанням та шукає кращий варіант працевлаштування; знайшов місце роботи та передбачає його зайняти протягом 30 днів.

ІІІ. Ті, хто не належить до робочої сили – це особи, які не працюють і не шукають роботу за наймом (пенсіонери, студенти стаціонару, зневірені знайти підходящу роботу).

З розрахунків цих трьох категорій виключаються діти віком до 15 років та особи, які перебувають у місцях позбавлення волі та спеціальних лікувальних закладах.

Розрізняють такі види зайнятості:

- Фактична - фіксує результат розподілу ресурсів праці (робочої сили).

- Повна – це зайнятість, якої можна максимально досягти на практиці. Це такий рівень зайнятості, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці, коли фактичне безробіття дорівнює природному безробіттю.

- Неповна (часткова) - це такий рівень зайнятості, який спостерігається в умовах нерівноваги на ринку праці, коли фактичне безробіття перевищує природне на величину циклічного безробіття.

- Надмірна - з’являється тоді, коли фактичне безробіття нижче природного.

- Раціональна зайнятість – зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури; здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів.

Повна та раціональна зайнятість у комплексі визначають ефективну зайнятість².

Крім названих видів зайнятості, за іншими критеріями розрізняють загальну³ (глобальну), економічну⁴, основну⁵ (первинну), додаткову⁶ (вторинну), традиційну,⁷ гнучку⁸ та ін. форми зайнятості.

Безробіття – це така ситуація на ринку праці, за якої охочі працювати працездатні члені суспільства шукають для себе місце роботи.

Рівень безробіття = Безробітні / Робоча сила х 100%.

Види безробіття:

- Фактичне – таке, що реально існує на ринку праці.

- Природне – це таке безробіття при якому в економіці забезпечується повна зайнятість. Повна зайнятість не ототожнюється з нульовим безробіттям, а охоплює фрикційне і структурне безробіття, які не порушують рівновагу на ринку праці. Вважається, що наявність цих двох видів безробіття є природною потребою для нормального функціонування економіки Тому фрикційне і структурне безробіття інтегруються в одну категорію — природне безробіття

- Фрикційне – пов’язане з добровільним чи вимушеним пошуком або очікуванням роботи. Таке безробіття короткочасне.

- Добровільне – зумовлюється небажанням частини активного, працездатного населення працювати. Таке безробіття довгострокове.

- Структурне – пов’язане із зміною структури попиту на споживчому ринку, тобто із структурними змінами в економіці, і потребує перекваліфікації або зміни професії.

- Сезонне – обумовлене сезонними коливаннями в обсягах виробництва в певних галузях (с/г, туризм, рибальство).

- Технологічне – пов’язане з ліквідацією робочих місць внаслідок автоматизації, роботизації, раціоналізації, з переходом до «безлюдних технологій».

- Циклічне, - викликається спадом виробництва в період несприятливої кон’юнктури і відповідним зменшенням сукупного попиту на товари і послуги. На відміну від фрикційного і структурного безробіття, які викликаються втратами часу на пошук робочого місця, циклічне, пов’язане із дефіцитом робочих місць. Циклічне безробіття становить різницю між фактичним та природнім безробіттям.

Тривалість безробіття – це час, протягом якого середній незайнятий залишається без роботи.

В умовах повної зайнятості та природного рівня безробіття економіка виробляє максимальний обсяг виробництва. Такий обсяг виробництва вимірюється потенційним ВВП. Отже, природне безробіття є чинником кількісної визначеності потенційного ВВП. Тому обчислення природного безробіття має велике практичне значення.

Існує декілька методів визначення рівня природного безробіття:

- на базі обчислення середньорічного безробіття за тривалий період;

- на основі безробіття того, року в межах якого спостерігалася рівновага на ринку праці, а очікувана інфляція була близькою до фактичної;

- як фактичне безробіття в умовах стабільних темпів інфляції.

Безробіття як благо:

• викликає раціональний перерозподіл робочих ресурсів відповідально до вимог ринку;

• стимулює НТП через підвищення кваліфікації кадрів та впровадження нових видів діяльності;

• стримує інфляцію (як показує крива Філіпса, високе безробіття змушує працюючих за наймом погоджуватись на нижчу зарплату, а це, в свою чергу, уповільнює зростання цін).

Таким чином, в кожній країні розробляється система заходів щодо регулювання безробіття, яка включає систему державної служби зайнятості, механізми соціального захисту і допомоги. Важливою організаційною формою у цій системі є біржа праці, яка виконує роль посередника між підприємцями і працівниками в укладанні угод про купівлю-продаж робочої сили.

Безробіття як втрати:

І. Індивідуальні втрати від безробіття: зниження рівня доходів або їх повна відсутність; погіршення економічного добробуту особи (сім’ї); втрата кваліфікації працівниками; несприятливі психологічні зміни.

ІІ. Суспільні втрати від безробіття: недовиробництво ВВП; соціальна напруга в суспільстві; зростання злочинності.

При визначенні втрат від безробіття слід окремо виділити природне і циклічне безробіття. Втрати від безробіття не пов’язані з природним безробіттям. Як відомо, воно є необхідною передумовою для нормального функціонування економіки. Тому час, який витрачають фрикційні та структурні безробітні на пошук роботи, – це не втрати, а витрати, що необхідні їм для пошуку найбільш ефективних варіантів застосування своєї робочої сили. В кінцевому підсумку ці витрати сприяють підвищенню продуктивності праці і збільшенню обсягів виробництва продукції. Протилежний висновок стосується циклічного безробіття, яке не є необхідним для функціонування економіки, а виникає внаслідок відсутності вільних робочих місць. Тому таке безробіття є вимушеним, що породжує для безробітних і суспільства в цілому певні втрати. Отже, втрати від безробіття – це втрати від циклічного безробіття.

Втрати від циклічного безробіття мають комплексний характер. Втрати підприємств полягають в тому, що вони скорочують випуск продукції і зменшують свої прибутки. Це у свою чергу скорочує надходження до державного бюджету і змушує державу витрачати бюджетні кошти на виплати по безробіттю. Але найбільші втрати несуть безробітні. Вони втрачають заробітну плату, яка частково компенсується виплатами по безробіттю. В умовах тривалої професійної бездіяльності вони частково втрачають і свою кваліфікацію. Крім того, безробіття наносить людині психологічну травму, викликає невіру в себе, занепад моральних принципів, погіршення здоров’я тощо.

Узагальнюючою економічною ціною, яку суспільство платить за циклічне безробіття, є невироблена продукція. Оскільки певна частка робочої сили не використовується в процесі виробництва, то економіка не спроможна виробляти потенційно можливий обсяг товарів та послуг, тобто потенційний ВВП. Цей невироблений (втрачений) обсяг продукції свідчить про відставання фактичного ВВП від потенційного, яке називається «рецесійний розрив ВВП». Він показує на скільки процентів відхиляється фактичний ВВП від потенційного під впливом циклічного безробіття.

Чим вище циклічне безробіття, тим більшим є розрив ВВП і тим більшу величину ВВП втрачає економіка.

Американський макроекономіст Артур Оукен виявив для США емпіричну залежність між темпом зростання безробіття і темпом зростання ВНП. Згідно з його дослідженням перевищення рівня фактичного безробіття на 1% над рівнем природного безробіття знижує реальний ВНП порівняно з потенційним (збільшує розрив ВВП) на 2,5%. Для інших країн цей розрив може мати інше кількісне значення.

Закон Оукена можна виразити такою формулою:

де: Y- фактичний ВВП, Yp – потенційний ВВП, β – коефіцієнт Оукена - коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (зазвичай він дорівнює 2,5; по кожній країні в залежності від періоду буде свій коефіцієнт чутливості), u_c - рівень циклічного безробіття,який дорівнює різниці між фактичним та природнім безробіттям.

Закон Оукена можна виразити і такою формулою:

де: – розрив фактичного ВВП у процентах до потенційного ВВП; u – фактичний рівень безробіття; u_n – природний рівень безробіття.

З формули А. Оукена випливає, що якщо в країні циклічне безробіття відсутнє, фактичний ВВП дорівнює потенційному, то використовуються всі наявні ресурси.

Наприклад, у 80-х роках коефіцієнт Оукена в США становив 2, рівень природного безробіття – 5,5%, а фактичного – 7,5%. Це означає, що за такого рівня циклічного безробіття розрив ВВП складе 4%, відповідно фактичний ВВП – 96%:

х-100%=-2(7,5%-5,5%),

х=96%.

Практика свідчить, що закон Оукена виконується не завжди, а значить він не є універсальним економічним законом.