2. . Заняття як важлива форма ознайомлення дітей з природою

Ознайомлення дітей з природою здійснюється в різноманітних формах: на заняттях, екскурсіях, в повсякденному житті (у праці, спостереженнях, іграх на ділянці і в куточку природи).

Заняття по ознайомленню дошкільників з природою дають можливість формувати знання послідовно, з урахуванням можливостей дітей і особливостей природного оточення. На заняттях під керівництвом вихователя формується система елементарних знань у всіх дітей групи відповідно до вимог програми, в певній системі і послідовності розвиваються їх основні пізнавальні процеси і здібності. У повсякденному житті, під час спостережень, ігор, праці у хлоп'ят накопичується особистий досвід. Заняття дають можливість уточнити і систематизувати його.

Навчання дітей на заняттях здійснюється різними методами. Вибір методів залежить від виду заняття, від його основного завдання

Підготовка до заняття.

Ефективність заняття залежить від того, як педагог підготується до його проведення. Намітивши тему заняття, він повинен поповнити, уточнити власні природознавські знання по темі, а потім розробити програмні завдання заняття. У визначенні змісту програмних завдань вихователь виходить з вимог «Програми виховання в дитячому саду» і рівня розвитку дітей своєї групи, враховує і особливості природного оточення. Відбираючи програмний зміст, необхідно уточнити місце даного заняття в системі роботи (чи йде на занятті процес формування первинних знань або їх збагачення, систематизація, вправа в застосуванні знань). При цьому вихователь повинен пам'ятати, що один і той же програмний зміст повинен повторитися в заняттях, в інших формах роботи, при використанні різних методів, оскільки воно засвоюється дітьми поступово.

У програмний зміст включаються 2 групи завдань: освітні і виховні. Освітні завдання — це той об'єм знань, який необхідно дати дітям на занятті або уточнити і конкретизувати. Освітні завдання включають і розвиток пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення), окремих розумових операцій (уміння порівнювати, аналізувати, узагальнювати і т. п.), розвиток мови (збагачення словника, формування зв'язної мови), а також формування навиків учбової діяльності (уміння слухати товариша, діяти по слову вихователя, в слові виразити результат своєї діяльності). У зміст освітніх завдань включають також формування пізнавального інтересу дітей до природи. Виховні завдання, що вирішуються на занятті, направлені на формування позитивного, дбайливого, дбайливого відношення до природи, розвиток естетичного відношення до неї. На заняттях, де використовується праця дітей, в програмних завданнях відображають необхідність формування трудових навиків і умінь, а з використанням методу спостереження в програмний зміст включають розвиток цієї діяльності (наприклад, уміння обстежувати предмет, зосередитися на об'єкті, відшукати яскраві частини, бачити характерні і істотні ознаки і т. п.). При підготовці до заняття і його проведенні важливо правильно визначити метод побудови заняття. Вибір методу залежить від характеру освітніх завдань, від особливостей найприроднішого об'єкту і від віку дітей. Так, формування знань про диких тварин краще всього здійснити через показ діафільмів, кінофільмів, а ознайомлення з тваринами або рослинами куточка природи вимагає проведення безпосереднього спостереження за ними. На заняттях дітей молодшого віку використовуються спостереження, ігровий метод. Словесні методи найчастіше використовуються на заняттях з дітьми старшого віку. Вибраний метод повинен забезпечити повноту реалізації програмних завдань і активну розумову діяльність дітей. Різноманітність предметів природи і методів навчання, використовуваних на заняттях, вимагає від вихователя ретельної підготовки обстановки. Для розгляду тварин, кімнатних рослин, картин дітей садять півколом. Це дозволяє всім брати активну участь на занятті. Якщо на занятті використовується роздатковий матеріал і кожен одержує об'єкт спостереження, то дітям зручніше сидіти за столами. Іноді заняття, присвячене вихованню навиків праці, організовується в груповій кімнаті. В цьому випадку найбільш раціональне розміщення дітей — за столами, поставленими буквою П або стрічкоподібно. При цьому діти мають можливість краще бачити показ вихователем прийомів роботи, їм зручно діяти при виконанні трудового завдання, а вихователь має велику можливість для навчання і контролю. Готуючись до проведення заняття, вихователь продумує, які відібрати наочну допомогу: картини, малюнки, гербарії, календарі природи, погода і т. п.; які тварини, рослини, види корму, предмети догляду за тваринами і рослинами, посадочний матеріал буде потрібно для роботи. Тільки після цього вихователь продумує хід заняття. Оскільки засвоєння програмного змісту

3 Особливості засвоєння дитиною звуків рідної мови.

Засвоєння рідної мови — процес безперервний, що починається з перших років і триває упродовж усього життя людини. Інтенсивне засвоєння мови відбувається під час спілкування, коли активно формуються комунікативні уміння і навички. Закономірностями навчання і засвоєння рідної мови можна вважати взаємозв'язок між лінгвістичною теорією і мовленнєвою практикою, залежність наслідків навчання і засвоєння мови від потенціалу мовленнєвого середовища, створюваного в процесі навчання і в повсякденному житті.

Для вільного володіння мовою необхідно насамперед, щоб учень правильно артикулював 38 фонем української мови (з урахуванням усіх варіантів кожної з них

Мова засвоюється, якщо дитина навчиться управляти мускулами мовного апарату (артикулювати звуки), координувати мовно-рухові(промовляння звуків, слів) та слухові (сприймання на слух, розуміння мови) відчуття. Дитина повинна навчитися розрізняти звуки рідної мови на слух, диференціювати їх, правильно вимовляти, артикулювати кожний звук. Для цього потрібна активна мовна практика, під час якої відбивається постійне тренування органів мови (язика, губів, зубів) шляхом наслідування мови дорослих. Таке тренування йде з перших днів життя дитини. Спочатку голос (крик, гукання, гулення, лепет, перші слова, речення), а пізніше, коли дитина навчиться говорити вголос, у неї з'явиться внутрішнє мовлення, тобто арти-куляція і модуляція органів мови без звукового супроводу, про себе. Тренування органів мови - триває протягом усього життя людини. Так, до п'яти років дитина оволодіває правильною вимовою звуків рідної мови, після п'яти слід навчитися граматично правильно будувати речення, оволодіти зв'язним мовленням, засвоїти літературні норми рідної мови. Навіть доросла людина перед відповідальним виступом, промовою, лекцією внутрішньо промовляє зміст розмови, тренує свої мовні органи.

Розуміння смисла мови — залежить від засвоєння дитиною лексичних і граматичних значень різного ступеня узагальнення. Спочатку дитина чує звуки мови, але не розуміє значення слів з цими звуками. Розуміння мови дорослих починається в другій половині першого року життя. Дитина розуміє мову, безпосередньо звернену до неї, пов'язану із задоволенням її потреб, поступово розуміє зміст слів, що позначають предмети, явища, їхні ознаки у навколишньому світі, тобто починає засвоювати лексичне значення. Наприклад, слово м'яч означає тільки той м'яч, яким дитина грається. Потім складається узагальнений образ м'яча: це круглий, гумовий предмет, ним граються, його можна кидати, підкидати тощо. М’яч – це іграшка. Засвоєння лексичного значення слів відбувається від прямого поодинокого конкретного основного до узагальненого та переносного значення (золота монета, золоті руки). Поряд з лексичним дитина засвоює і граматичне значення, відношення між словами в реченні (на столі, під столом, за столом). Засвоєння граматичного значення пов'язане з розвитком логічного мислення.

Засвоєння виразності мови — залежить від розвитку у дитини сприйнятливості до засобів інтонації, тобто вміння відчувати виразність чужої мови, її внутрішній світ. Уже в ранньому віці діти добре розуміють і відчувають різні інтонаційні відтінки мови (оклик, запитання, наказ, радість, сум, гнів, незадоволення), це відбивається на поведінці дитини, її реакціях. Діти вчаться розуміти синоніми, епітети, метафори, які вживаються в рідній мові.

БІЛЕТ № 11

1. Рухливі ігри та методика їх проведення

Першою умовою успішного використання рухливих ігор у вихованні дітей є знання програмних завдань, визначених для конкретної вікової групи, з якою працює вихователь.

Засвоївши загальні завдання виховання, необхідно застосовувати їх з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини. Для цього треба, перш за все, мати дані лікарського огляду за всіма показниками, знати, хто з дітей має відхилення від норми фізичного розвитку.

Необхідно вперше ж дні роботи проаналізувати стан рухових навичок дітей, а також загальний рівень їх розвитку. І в тому випадку, якщо вихователь працює з групою дітей не перший рік, він знову перевірить дані кожної дитини, відзначить успіхи одних, недоліки інших, щоб далі вести цілеспрямовану роботу з урахуванням цих даних. Крім того, в кожній віковій групі завжди є новенькі діти, які потребують особливої уваги. Рухливі ігри, які будуть використані в роботі з дітьми, вихователь зобов'язаний добре знати, щоб ясно розповісти зміст,правила, зуміти правильно, а чітко виконати руху, що входять в гру.

Незнайому гру треба уважно розібрати, і тільки після цього пропонувати дітям.

Слід з самого першого проведення гри брати потрібний темп і не читати текст уповільнено: для дітей це не легше, навпаки, підскоки, галоп, стрибки на двох ногах у дітей в повільному темпі не виходять. Керівнику фізичного виховання слід також пам'ятати, що малюкам властиві більш часті рухи, ніж дорослим, так як у них короткі ноги і коротка амплітуда руху.

У всіх вікових групах рухливі ігри, організовувані педагогом, повинні бути цікавими для дітей, проходити жваво, емоційно, невимушено. Тільки в цьому випадку вони будуть ефективним засобом виховання дітей.

За допомогою гри керівник фізичного виховання або вихователь здійснює кілька задач-зміцнює, оздоровлює організм дітей, розвиває руху, викликає радісні переживання, виховує моральні якості і т. д. Включаючи в план ту чи іншу гру, педагог повинен знати, які якості та навички він може розвинути та закріпити за її допомогою: в одній грі переважає біг, а в іншій - метання, в одній - від дітей потрібно витримка, а в іншій - спритність .

Гра у всіх вікових групах проводиться щоденно на прогулянці. У середній і старшій групах вона може складати частину заняття гімнастикою і рухливими іграми.

Гру можна проводити на початку, в середині і в кінці прогулянки, в залежності від того, яке заняття передувало прогулянці і який її загальний план. Якщо до прогулянки було спокійне заняття, гру можна провести спочатку. Якщо діти захопилися цікавою творчою грою, не треба переривати її, а зібрати дітей для рухомий гри наприкінці прогулянки. Трапляється, що трудові процеси або творча гра швидко закінчуються, і діти не можуть знайти собі заняття, в такому випадку гру можна провести в середині прогулянки.

При підборі ігор для занять, крім загальних виховних завдань, доводиться особливо враховувати гігієнічну сторону кожної гри - ступінь її навантаження, вплив на фізіологічні процеси.

Вибір гри для заняття залежить від того, в яку частину заняття вона включається. Якщо гра дається в першій частині заняття, вона вводиться для того, щоб організувати дитячий колектив, навчити дітей будуватися в колону, в пари, в коло, розміщуватися на майданчику.

Найчастіше на занятті дається одна, іноді дві гри.

2. Орієнтовні критерії оцінювання діяльності дошкільних навчальних закладів.

Основним призначенням Критеріїв є оцінка діяльності ЗНЗ під час його державної атестації. Розроблені Критерії є результатом доопрацювання Орієнтовних критеріїв оцінки діяльності загальноосвітніх навчальних закладів, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 14.02.2005 № 99, що пройшли апробацію у навчальних закладах всіх регіонів країни. Під час доопрацювання Критеріїв враховувалися вимоги законодавства України в галузі загальної середньої освіти, досвід місцевих органів управління освітою з проведення атестації навчальних закладів в частині удосконалення та уточнення показників освітньої діяльності закладу, норм та способів їх оцінювання.

Об’єктивність оцінювання діяльності загальноосвітнього навчального закладу забезпечується всебічним аналізом показників (якісних і кількісних) його роботи, оцінка й аналіз яких здійснюється протягом певного періоду.

За наслідками атестації (атестаційної експертизи) встановлюється рівень освітньої діяльності навчального закладу: «високий», «достатній», «середній», «низький», на підставі якого виноситься відповідне рішення про визнання загальноосвітнього навчального закладу «атестованим з відзнакою», «атестованим», «атестованим умовно» чи «неатестованим».

Орієнтовні критерії визначаються у балах від максимально можливих значень відповідних показників, що відповідають високому рівню освітньої діяльності.

У випадку набрання навчальним закладом під час проходження державної атестації сумарної кількості балів 760 і більше ЗНЗ вважається «атестованим з відзнакою», в межах 500-759 балів – «атестованим», в межах 260-499 балів – «атестованим умовно», 259 балів і менше – «неатестованим».