2. Фіксація та закріплення вражень дітей про природу. Календарі погоди і природи

Відповідно до «Програми виховання і навчання в дитячому саду» у процесі ознайомлення дітей з природою здійснюються освітні та виховні завдання, які нерозривно пов'язані між собою. Уявлення про взаємодію людини з природою, способах її охорони стануть передумовою виховання у дітей гуманного ставлення до живих об'єктів, бажання трудитися в природі, прагненні до творення.

Значення календарів природи, їх види

У процесі ознайомлення дошкільників з природою можна створювати і використовувати самі різні моделі. Одні з них є календарі природи - графічні моделі, які відображають різноманітні, довгостроково відбуваються явища і події в природі.

Ведення календарів природи має велике значення для екологічного виховання дітей з двох точок зору: спочатку відбувається його створення (моделювання явищ), потім - використання в навчальному чи у виховному процесі. Для розвитку дошкільників важливе значення має і знайомство з закономірно протікають змінами в природі: ріст і розвиток живих істот, сезонні зміни в природі.

Ведучи подібну роботу, розширюється кругозір і уявлення дітей, розвиваються і уточнюються уявлення про предмети і явища дійсності, встановлюються певні логічні зв'язки і залежності між ними, збагачується словниковий запас, розвивається спостережливість і стійкий пізнавальний інтерес.

Робота з календарями природи має для дітей у плані розумового виховання велике значення: абстрагує і наочно демонструє закономірний зв'язок природних об'єктів, зв'язок причинно-наслідкового характеру. А це дає можливість узагальнено пізнавати явища, сприяє розвитку не тільки наочно-образного, але й логічного мислення.

Привчають дошкільнят до акуратності і систематичності в роботі. Важливе значення мають і в патріотичному вихованні. Діти вчаться любити і берегти рідну природу, розвиває почуття гордості за свій край.

3.Характеристика мовлення дітей молодшого і середнього дошкільного віку.

Мовлення є свідченням мовної культури людини, її розумового й особистісного розвитку. Воно займає важливе місце в ряді психологічних механізмів різних видів і форм мовлення.

З кожним роком життя встановлює все більш високі вимоги не тільки дорослим, але й дітям: невпинно зростає об’єм знань, які потрібно їм засвоїти.

Стаючи більш самостійними, діти дошкільного віку виходять за межі вузькосімейних зв'язків і починають спілкуватися з більше широким колом людей, особливо з ровесниками. Розширення кола знайомства вимагає від дитини повноцінного оволодіння засобами спілкування, основним із яких є мова.

Розвиток мовлення йде в декількох напрямках: удосконалюється її практичне вживання в спілкуванні з іншими людьми, разом з тим мовлення стає основою перебудови психічних процесів, знаряддям мислення. За певних умов виховання дитина починає не тільки користуватися мовленням, але й усвідомлювати його будову, що має важливе значення для наступного оволодіння грамотою.

Розглянемо кожний етап розвитку мовлення дошкільного віку детальніше.

Молодший дошкільний вік

Третій рік життя

Потреба дитини третього року життя в спілкуванні з дорослими й однолітками зростає. У розмові з дорослими маля починає розуміти прості питання: «Де зайчик?», «Куди ти поклав машину?» Інтерес до навколишніх предметів спонукує його звертатися до дорослого з питаннями: «Що це?», «Навіщо?», «Куди?», «Коли?» і т.п.

Зростає розуміння дитиною мовлення.

Четвертий рік життя

Він починає висловлювати найпростіші судження про предмети і явища навколишньої дійсності, робити певні висновки, встановлювати залежність між ними. Однак у процесі загального й мовного розвитку в дітей можуть бути різкі індивідуальні розходження: одні в 3 роки досить добре володіють мовою, мовлення ж інших ще далеке від досконалості.

До кінця четвертого року життя словниковий запас дитини досягає приблизно 1500—2000 слів. У мовленні дітей цього віку, крім іменників і дієслів, все частіше зустрічаються інші частини мови: займенники, прислівникиз'являються числівники. Дитина починає ширше користуватися службовими словами (прийменниками, сполучниками). Під кінець року вона нерідко використовує у своєму мовленні присвійні займенники (мій, твій), присвійні прикметники (мамина чашка).

Мовлення дітей в основному носить ситуативний характер, воно ще недостатньо чітке в словниковому й граматичному відношенні, з боку вимови ще недостатньо чисте й правильне.

Середній дошкільний вік

П'ятий рік життя

У дитини п'ятого року життя відзначаються значні успіхи в розумовому й мовному розвитку. Збільшення активного словника (від 2500 до 3000 слів під кінець року) створює можливість дитині повніше будувати свої висловлення, точніше викладати думки. Усе ширше дитина використовує прислівники, особові займенники, складні прийменники (з-під, біля й ін.), з'являються збірні іменники (посуд, одяг, меблі, овочі, фрукти), однак їх дитина вживає ще дуже рідко. Своє висловлювання чотирирічна дитина будує із двох-трьох і більше простих речень, складносурядні й складнопідрядні речення використовує частіше, ніж на попередньому віковому етапі.

У цьому віці діти починають опановувати монологічне мовлення. У їхньому мовленні вперше з'являються речення з однорідними обставинами. Вони засвоюють і правильно узгоджують прикметники з іншими частинами мови в непрямих відмінках. Однак багато хто усе ще не може самостійно без допомоги дорослих складно, послідовно й точно переказати текст прочитаної казки, оповідання.

БІЛЕТ № 27

1. Особливості навчання дітей дошкільного віку.

Навчання — спільна діяльність педагога і дитини, зорієнтована на засвоєння знань, умінь і навичок, способів пізнавальної діяльності.

У навчанні взаємодіють діяльність педагога, спрямована на відбір змісту і форм передавання знань, умінь і навичок (навчання) і діяльність дитини щодо усвідомлення, засвоєння і використання знань (учіння).

Навчання в дошкільному віці - це планомірний, цілеспрямований процес розвитку пізнавальних здібностей дітей. У дошкільному закладі діти опановують систему елементарних знань, виробляють певні вміння й навички в обсязі, передбаченому чинною програмою. Навчання відіграє провідну роль у розумовому вихованні дошкільників. У процесі навчання комплексно вирішуються завдання розумового виховання й розумового розвитку особистості.

Навчання сприяє розвитку спостережливості, допитливості, кмітливості, критичності мислення.

Навчання в дитячому садку є важливою передумовою успішного навчання у школі не тільки тому, що діти оволодівають системою знань, умінь і навичок. У них формуються основи навчальної діяльності.

Навчання в дитячому садку відрізняється від шкільного за змістом, організаційними формами і методами.

Навчання - процес двосторонній. Воно буде успішним тільки за активної участі в ньому вихователя і дітей. Вихователеві належить провідна роль: він повідомляє новий матеріал, домагається його засвоєння, активно впливаючи на пізнавальну діяльність малят, керуючи нею та оцінюючи здобуті результати.

Результати навчання виражаються в опануванні знаннями й уміннями, вироблені навичок, а також у зміні особистості дитини, що відбувається в навчальній діяльності безпосередньо й опосередковано.

Навчальна діяльність - це самостійна робота дитини над засвоєнням знань, виробленням умінь й навичок, опануванням способами дій. Вона відбувається під керівництвом педагога і характеризується тим, що він допомагає зрозуміти поставлене перед дитиною завдання, стимулює здатність вибрати шляхи і засоби для його здійснення, формує самоконтроль та самоперевірку в процесі його виконання.

Основними компонентами навчальної діяльності є: прийняття завдання, вибір шляхів і засобів його реалізації та дотримання їх, самоконтроль і самоперевірка.

Зміст навчання дітей дошкільного віку має відповідати таким принципам:

1. Принцип зв'язку знань і вмінь із життям. Передбачає поєднання ознайомлення дітей з навколишнім середовищем із знаннями та їх можливим використанням.

2. Принцип науковості знань. Зобов'язує пропонувати дітям для засвоєння точно визначені наукою положення, відкривати їм дійсність такою, якою вона є.

2.Планування та облік роботи з фізичного виховання в ДНЗ.

Планування та облік роботи - неодмінна умова високої ефективності процесу фізичного виховання в дошкільному закладі.

Планування допомагає вихователеві чітко визначити перспективу роботи,сформувати загальні та конкретні навчально-виховні завдання, дає цілеспрямований напрям усій роботі з фізичного виховання відповідно до віку дітей, матеріальної бази, кліматичних та інших умов дошкільного закладу.

Плануванню підлягають: завдання, засоби, організація та методи навчально-виховної роботи з фізичної культури. Основою для планування є програмний матеріал для кожної вікової групи. Здійснюється воно в певній послідовності. Спочатку вихователь старанно вивчає програму з фізичної культури і основні завдання з фізичного виховання дітей своєї групи. Розподіляючи навчальний матеріал на місяць або квартал, обов'язково враховують умови, в яких будуть проводити заняття (кліматичні, наявність відповідного інвентарю та обладнання тощо).

Після цього матеріал, передбачений програмою, розподіляється за системами занять. Поняття «система занять» розкривається, як ряд послідовних занять, що забезпечують у своєї єдності вирішення навчально-виховних завдань на даний період навчання. Система занять при цьому не є чергуванням різних типів занять, а правильним здійсненням процесу навчання фізичних вправ, виходячи з реалізації принципів дидактики. При розподілі засобів фізичного виховання (загальнорозвиваючі вправи, основні рухи, вправи спортивного характеру, рухливі ігри) за системами занять перевага надається тим з них, які мають кращий оздоровчий ефект та різнобічний вплив на дітей.

Заключний етап планування – складання оперативного плану на один-два дні, до якого входить план-конспект заняття з фізичної культури з визначенням конкретних навчально-виховних завдань, а також перелік рухливих ігор та вправ, що плануються вихователем для проведення з дітьми під час прогулянок.

Вихователю важливо не тільки правильно спланувати роботу з фізичного виховання, а й уміло вести її облік. Добре поставлений облік дає змогу оцінити правильність планування, підбити підсумки проведеної роботи з фізичного виховання, з’ясувати причини недоліків і накреслити шляхи їх усунення.

Облік дає можливість визначити стан здоров’я дітей, рівень їхнього фізичного розвитку (за даними медичних обстежень) та рухової підготовленості, правильність застосування засобів і методичних прийомів навчання того чи іншого виду рухів. Облік повинен бути об’єктивним, систематичним, простим і охоплювати всі сторони фізичного виховання.

У практиці фізичного виховання дітей різних вікових груп застосовують три види обліку: попередній, поточний та підсумковий.

3. Режим роботи ДНЗ.

Одним із важливих компонентів у формуванні фізично та інтелектуально досконалої організованої особистості є режим дня. Щоденно повторюючись, він привчає організм дитини до певного ритму, забезпечує зміну діяльності (ігрової, навчальної, трудової), при цьому оберігає її нервову систему від перевтоми.

В дошкільному навчальному закладі режим гнучкий, достатньо часу відводиться для прогулянок, сну, ігор, занять з обов’язковим чергуванням різних видів діяльності та відпочинку, що відповідає вимогам сьогодення. З дотриманням вимог та врахуванням вікових особливостей дітей двічі на день проводяться прогулянки на свіжому повітрі. Грі, як основному виду діяльності, також відведено чимало часу: до сніданку і після нього, у перервах між заняттями, на денній та вечірній прогулянках.

Під час складання розкладу занять враховуємо психічне, фізичне, емоційне навантаження на дитину, передбачаємо раціональне чергування видів розумової, рухової, практичної діяльності. Місце проведення занять – вікові групи, спортивна та музична зали, ігрові, спортивні майданчики, тощо. Розклад занять затверджується завідуючою ДНЗ.

Навчальна діяльність дітей у формі занять планується переважно у першу половину дня.

БІЛЕТ № 28

1.Особливості просторової орієнтації у дітей дошкільного віку.

Значні зміни в дошкільний період спостерігаються в сприйнятті простору за його головним ознаками. Дитина пізнає простір по мірі того, як сам їм оволодіває. Ще лежачи в ліжку і діючи з соскою, брязкальцем, дитина пізнає В«близькеВ» простір. В«ДалекимВ» простором він оволодіває дещо пізніше, коли вчиться самостійно пересуватися. Спочатку сприйняття далекого простору мало диференційовано і оцінка відстані дуже не точна. Цікаво в цьому відношенні спогад фізіолога Гельмгольца, що відноситься до 3-4 років: В«Я сам ще пам'ятаю, як я дитиною проходив повз церковної башти і побачив на галереї людей, які мені здалися лялечками, і як я просив мою матір дістати мені їх, що вона могла б зробити, як я тоді думав, простягнувши одну руку вгору В».

Розвиток орієнтування в просторі, як показали дослідження А.Я. Колодне, починається з диференціювання просторових відносин власного тіла дитини (виділяє і називає праву руку, ліву, парні частини тіла). Розвивається й окомір дитини, так необхідний для сприйняття простору. Складні окомірні завдання дошкільнята вирішують значно гірше, ніж завдання на порівняння довжини ліній. Їх виявляються здатними вирішити тільки шести-і семирічні діти і то лише у випадках великих розходжень між предметами. Причина цьому - низький рівень оволодіння глазомерно діями. Однак рівень цих дії у дошкільнят можна підняти в процесі цілеспрямованого навчання.

Особливо помітні зрушення у розвитку лінійного окоміру відбуваються, якщо дітей навчають використовувати для вирішення завдань накладення одного об'єкта на інший (прикладання впритул один одному), домагаючись максимального зрівнювання. В«ТехнічнаВ» сторона орієнтованих дій не змінюється в залежності від того, виробляються ці дії з самими об'єктами чи з їх заступниками. Так, при навчанні дітей рішенням такого типу окомірних завдань, як вибір елемента певної протяжності за зразком, вводили виготовлення й застосування картонної мірки, рівній зразком. Коли діти опановують умінням таким дієвим шляхом узгоджувати ширину, довжину, висоту, форму, обсяг предметів, вони переходять до вирішення завдань В«на окоВ» .

Окомір удосконалюється в конструктивній діяльності, коли дитина підбирає потрібні, бракуючі для будівництва деталі, коли ділить грудку глини, щоб її вистачило для ліплення всіх частин предмета.Напрям "вгору - вниз "(" вгорі - внизу ") дозволяє дитині усвідомити такі орієнтування, як "Над" і "під", "посередині" і "між" при розташуванні групи предметів по вертикальної лінії.

Напрямки "направо - наліво "(" праворуч - ліворуч ") допомагає краще зрозуміти просторові відносини, визначувані словами поруч, посередині і між, збоку або з краю.

Напрям "вперед - назад "(" попереду - позаду ") сприяє з'ясуванню таких просторових відносин, як "попереду", "перед", "навпроти", "за", "позаду", "посередині" і "Між" при розташуванні предметів по фронтальній лінії від вихідної точки відліку.

Таким чином, незважаючи на велике різноманіття існуючих в нашій мові характеристик просторового оточення, всі вони засновані на освоєнні орієнтування "на собі "і" на зовнішніх об'єктах ".

. Методика роботи з розвитку просторових уявлень в дошкільників.

Повноцінність опанування знаннями про простір, спроможність до просторовому орієнтуванню забезпечується взаємодією рухово-кінестетичного, зорового і слухового аналізаторів під час скоєння різних видів діяльності дитини, спрямовані на активне пізнання навколишньої дійсності.

Розвиток просторової орієнтування і уявлення щодо простору відбувається в тісному зв'язку з формуванням відчуття схеми свого тіла, з розширенням практичного досвіду дітей, зі зміною структури предметно-ігрового дії, пов'язаного з подальшим удосконаленням рухових умінь. Створювані просторові уявлення знаходять свій відбиток подальший розвиток в предметно-ігрової, образотворчої, конструктивної і побутової діяльності дітей.

2. Екскурсії як особливий - вид занять. Структура екскурсій та методика їх проведення.

Ексурсія – це особливий вид заняття, на якому діти ознайомлюються з явищами природи у їх взаємозв’язках, з рослинами і тваринами - усередовищі існування.

Екскурсія – це заняття, яке проводиться за межами дитячого садка.

За змістом екскурсії у природу поділяють на два види:

- природничі екскурсії до лісу, водойми, парку, скверу тощо;

- сільськогосподарську екскурсії на город, у сад, на поле, ферму тощо.

У практиці навчально-виховної роботи з дітьми в умовах ДНЗ використовують структуру екскурсії, яка розроблена Н.Яришевою.

Структура екскурсії у природу:

- встановлення зв’язку навчальної інформації з попереднім досвідом дітей;

- повідомлення мети екскурсії;

- колективне спостереження;

- збирання природного матеріалу;

- дидактична гра;

- підбиття підсумків.

Структура сільськогосподарської екскурсії:

- встановлення зв’язку навчальної інформації з попереднім досвідом дітей;

- повідомлення мети екскурсії;

- колективне спостереження;

- розповідь дорослого про об’єкт спостереження, діяльність дорослого щодо нього;

- підбиття підсумків.