1. За цілями:

• навчальні (мета наради - передати учасникам певні знання, і тим самим підвищити їх кваліфікацію);

• роз'яснювальні (керівник намагається переконати учасників наради у необхідності, вірності та своєчасності його стратегії і дій);

• проблемні (мета наради - розробка шляхів і методів рішення проблем);

• координаційні (мета наради - координація роботи підрозділів);

• інформаційні (мета наради - здійснення збору, обміну і узагальнення даних з будь-якої проблеми і визначення поглядів учасників наради).

2. За способом проведення:

• диктаторські

Диктаторська нарада характеризується такими ознаками: право голосу має тільки керівник; він сам викладає свої погляди, видає наказ або вказівку; кількість учасників не регламентують.

• автократичні

Автократична нарада є різновидом диктаторської, її хід передбачає запитання керівника і відповіді учасників наради.

• сегрегативні

Сегрегативна нарада передбачає порядок, при якому керівник сам визначає тих, хто має виступити, тобто тих, кого він бажає вислухати.

• дискусійні

Дискусійні наради являють собою найбільш демократичний спосіб вирішення проблем, що виносять на нараду.

• довільні

Довільна нарада, як правило, має місце тоді, коли обмінюються думками працівники, професійні обов'язки яких тісно взаємопов'язані.

3. За ступенем підготовленості:

а)заплановані

До запланованих нарад належать:

• наради, які регулярно проводять керівники, - щотижневі наради, наприклад, з якості, та ін.

• наради з найважливіших проблем діяльності організації, що потребують, як правило, спеціальної підготовки, присутності представників інших установ тощо;

б) позапланові: проводять у разі виникнення непередбачених, надзвичайних ситуацій (наприклад, при надходженні нормативного документа, що змінює порядок роботи та ін.)

4. За періодичністю:

• разові;

• регулярні;

• періодичні.

5. За кількістю учасників:

• наради з вузьким складом учасників (до 5 чоловік);

• розширені наради (до 20 чоловік);

• представницькі наради (понад 20 чоловік).

6. За складом учасників:

• наради з постійним складом учасників;

• наради з непостійним складом учасників;

• наради зі змішаним складом учасників.

БІЛЕТ № 26

1.Роль гри в процесі розвитку сенсорно-пізнавальної компетентності. Освітня лінія «Дитина в сенсорно-пізнавальному просторі» спрямована на засвоєння сенсорних еталонів, формування елементарних логіко-математичних знань, компетентної поведінки в різних життєвих ситуаціях. Показником сформованості цих уявлень є здатність дитини застосовувати набуті знання у практичній діяльності (ігровій, трудовій, пізнавальній), формування систематизованих знань про довкілля та соціум. Основними методами пізнавального розвитку дітей є дидактичні і розвиваючі ігри, розвиток ініціативи дошкільнят, створення проблемних ситуацій, індивідуальна та практична робота з ними.

Існує методика введення дітей у світ логіко-математичних уявлень з допомогою спеціальної серії навчальних логіко-математичних ігор, які треба розглядати як певну систему з поступовим ускладненням завдань. У цих іграх моделюються такі логічні, математичні конструкції, розв’язуються такі задачі, які сприяють прискоренню формування і розвитку у дітей простих логічних структур мислення і математичних уявлень. Наприклад, для цих ігор використовуються “Логічні блоки”, які розробив угорський психолог З. Дьєнеш. Логічні блоки складаються із 24 геометричних фігур, що вирізняються кольором (три кольори), формою (круги, квадрати, трикутники, прямокутники), розміром (великі – малі фігури). На початку потрібно ознайомити дітей з цими блоками, пропонуючи їм прості завдання. Використовуючи логічні блоки Дьєнеша можна конструювати цілий ряд розвиваючих логіко-математичних ігор, дидактичних вправ для дітей кожної вікової групи. Наприклад, дидактичні ігри: “Лабіринт”, “Намисто”, “Відшукай”, “Так чи ні”. Хід цих ігор у кожній віковій групі однаковий, але зміст і складність завдань різні.

     Особливістю формування компетенції є насиченість навчального процесу проблемними життєвими ситуаціями практичного характеру, які активізують пізнавальні інтереси дітей, розвивають передумови логічного мислення, вправляють дітей у використанні набутих знань із математики.

     Розвиваючи навчати дитину логіки – це і виховувати ініціативну, мислячу особистість, здатну знайти основне у будь-якій справі, досягти високої продуктивності праці, бути компетентною у різних життєвих ситуаціях. Навчальні досягнення з логіки покликані підвищувати розвивальний потенціал дітей. Адже завдання розвивального навчання – безпосередня направленість на розвиток дитини. Під час ознайомлення дитини з явищами та предметами навколишньої дійсності необхідно включати якомога більше аналізаторів. Пізнання навколишньогосвіту дітьми раннього віку найефективніше здійснюється завдяки сенсорним заняттям у формі організованих дидактичних ігор. Дорослий ставить перед дітьми завдання в ігровій формі. Протягом усього заняття дотримується певний сюжет. Успішність проведення занять залежить від готовності дітей діяти відповідно вказівки та поставлених завдань. Такі вміння дітей розвиваються під час сенсорних ігор, вправ, що проводяться індивідуально чи з підгрупою дітей. При організації сенсорних ігор слід дотримуватись правил: –– створення позитивної атмосфери; –– використання зацікавлюючого моменту; –– розміщення дорослого на рівні та навпроти дитини; –– здійснення дзеркального показу; –– підготовка пальчиків до виконання завдання (масаж, самомасаж, пальчикові ігри); –– здійснення показу та пояснення з одночасним виконанням «дорослий – дитина»; –– стимулювання, заохочення, похвала. Слід пам’ятати! Не організовувати гру перед сном, чи прийомом їжі, якщо малюк вередує, чи знаходиться в збудженому стані. Під час самостійних дій, маніпуляцій з дрібними предметами діти мають постійно перебувати під наглядом дорослого. Етапи проведення сенсорної гри

1. Демонстрація дитині матералів до гри (кільця, кружечки, кубики, стрічки…), можливість їх роздивитись, обстежити, погратись.

2. Виконання завдання дорослим з чітким поясненням.

3. Пропозиція виконати певне завдання малюкові (відкрити відерце, нанизати на стержень кільця…).

4. Допомога дорослого м’якими рухами, направлення руки дитини, якщо малюкові важко впоратись з завданням.

5. Виконання завдання дорослого разом з дитиною.

6. Багаторазове самостійне повторення дії малюком.