3.У дитячих садках отримали розповсюдження такі форми фізкультурних занятьз дітьми:

1. Фізкультурні заняття урочного типу;

2. Заняття фізичними вправами в режимі навчального дня садка:

1) ранкова гімнастика;

2) гігієнічна гімнастика після денного сну;

3) рухливі ігри;

4) спортивні розваги;

5) фізкультхвилинки;

6) прогулянки;

7) дні здоров’я.

3. Фізкультурні свята;

4. Самостійні заняття дітей;

5. Пішохідні прогулянки в зони відпочинку.

1. Фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня дошкільнят.

Фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня є обов’язковими і необхідними для дітей дошкільного віку. 2Ранковa гімнастикa

Кількість рухових вправ та їх дозування у комплексах ранкової гімнастики є неоднаковими для дітей різних вікових груп. Відтак, для першої молодшої групи комплекс складається з 3–4 вправ ігрового і наслідувального характеру у поєднанні з ходьбою, бігом, підстрибуванням. Його тривалість до 5 хв. У підготовчій групі комплекс складають 7–8 вправ, тривалістю до 12 хв. До дітей семирічного віку вимоги значно зростають – загальнорозвиваючі вправи вони повторюють 10–12 разів, тривалість бігу залом у середньому темпі доводиться від 2 до 5 хв, а кількість стрибків на закінчення

Рухливі ігри Рухлива гра як самостійна форма фізкультурних занять дошкільників суттєво доповнює заняття урочного типу і за змістом повинна бути тісно пов’язана з ними.

Прогулянки займають велике місце у режимі дня дошкільників. На них відводиться від 50 хв до 2 год у першій і другій половині дня. Основне призначення прогулянок –тривале перебування дітей на свіжому повітрі, яке супроводжується рухливими іграми і фізичними вправами

Спортивні розваги.

З метою забезпечення короткочасного активного відпочинку, активізації організму дітей в цілому та загального обміну речовин, сприяти випрямленню і розвантаженню хребта, зменшення втоми і відновлення працездатності дитини проводяться фізкультхвилинки.

Ознаки втоми дитини: порушення координації дрібних рухів;

 маніпулювання предметами (перекладання, пересування, постукування);

 підвищена роздратованість, позіхання, млявість;



Фізкультурна хвилинка – це форма активного відпочинку під час малорухливих занять.

Вимоги до підбору вправ для проведення фізкультхвилинки:

- вправи типу потягувань, які спрямовані на випрямлення хребта та підвищують тонус м’язів розгиначів тулуба; - вправи в нахилах і поворотах; - вправи для м’язів ніг (відведення, присідання, стрибки); - остання вправа повинна бути спрямована на зниження навантаження стосовно попередніх (повільне піднімання рук вгору, опускання з глибоким вдихом і видихом.

До системи оздоровчо-профілактичних заходів входить обов’язкове проведення фізкультпаузи (динамічної перерви) між заняттями на яких переважає розумове навантаження.

Фізкультурні свята як форма епізодичного використання фізичної культури у дитячому садку проводяться двічі на рік у старшій та підготовчій до школи групах.

Самостійна рухова діяльність дітей. Поряд з організованими формами фізкультурних занять у дитячому садку рекомендується створювати умови для самостійної рухової діяльності дітей, котра будується на самодіяльних елементах за їхнім бажанням та ініціативою. Значення цієї діяльності зберігається для усього дошкільного періоду, зміст її поступово розширюється у зв’язку з накопиченням старшими дошкільниками рухового досвіду. Стимулюючу дію на самостійну рухову активність справляє оснащення майданчиків для прогулянок спеціальним обладнанням, фізкультурними посібниками та інвентарем.

Самостійні заняття фізичними вправами повинні бути забезпечені педагогічним керівництвом вихователя, батьків. При цьому слід запобігати надмірній регламентації діяльності дітей, надавати їм більшу самостійність, заохочувати ініціативність, прагнення до рухової творчості, розвивати організаторські здібності.

3. Взаємодія дошкільного навчального закладу з сім єю та школою.

Сутність взаємодії ДНЗ з родиною полягає в узгодженні в інтересах дитини вимог, дій дошкільного закладу і сім'ї як суб'єктів її виховання, активному залученні батьків до педагогічного процесу, наданні допомоги педагогічному колективові дошкільного закладу.

Принципи співробітництва: взаємоповага, взаємодовіра, взаєморозуміння, партнерство й чітке усвідомлення своєї ролі та відповідальності в спільній взаємодії, любов до дитини, прийняття і повага її як особистості, розуміння її проблем.

Практика виховання дітей у дошкільних закладах спонукає до урізноманітнення та оновлення форм спільної роботи дитячого садка й сім’ї. Аналіз методичних рекомендацій О.Кононко, Т.Алексєєнко та інших педагогів дає змогу виокремити такі форми співробітництва:

- індивідуальні

- наочно-письмові (батьківські куточки, тематичні стенди, ширмочки, дошка оголошень, планшети,

- групові (консультації, практикуми, клуби взаємодопомоги, школа молодих батьків,

- колективні (батьківські конференції, тематичні зустрічі за «круглим столом», Наведений перелік форм роботи з батьками є умовним, адже у кожної родини свої цінності, інтереси, культурний рівень, педагогічний досвід.

Показниками результативності взаємодії сім’ї дошкільного закладу можна вважати наявність доброзичливої атмосфери між вихователями та батьками, високий рівень загальної та педагогічної культури педагогів і батьків, їх спрямованість на самовдосконалення і саморозвиток, створення умов для повноцінного розвитку дошкільників.

БІЛЕТ № 16

1. Розвиток зв’язного мовлення дітей: зміст поняття і шляхи реалізації в практиці роботи ДНЗ Завдання розвитку зв´язного мовлення посідають центральне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному освітньому закладі. Навчання зв´язному мовленню одночасно є і метою, і засобом практичного опанування мовою. Воно має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивно впливає на формування її важливих особистісних якостей таких, як комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв´язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, легко встановлює контакт із оточуючими, ініціює власні ідеї, бере участь у різних видах дитячої творчості. Розвиток зв´язного мовлення в дошкільному віці відбувається паралельно з формуванням розумової діяльності, збагаченням життєвого, емоційного та мовленнєвого досвіду, ускладненням форм спілкування. Дошкільному періоду, в якому відбувається становлення форм зв´язного мовлення, передує підготовчий етап, пов´язаний із раннім дитинством. Безпосередньо-емоційне спілкування дорослого з немовлям поступово змінюється з однобічного на взаємне емоційно-мовленнєве. З формуванням розуміння мовлення дорослого малюк навчається відповідати на мовленнєві стимули оточуючих жестами, мімікою, рухами, пізніше окремими звуками та звукосполученнями. Усе це має величезне значення для розвитку мовленнєвого спілкування, адже зароджується навмисність голосових реакцій, їхня спрямованість на іншу людину, формується мовленнєвий слух, довільність промовляння звуків Поступово основною стає ситуативно-ділова форма спілкування дитини з дорослим, яка співіснує з емоційним ситуативно-особистіс-ним. На третьому році життя зароджується позаситуативно-пізнавальне спілкування з дорослим. Спілкування з ровесниками переважно безпосередньо-емоційним. У другій половині третього року життя науковці відзначають наявність «якісного стрибка». Саме в цей період спостерігаються перші випадки мовленнєвих висловлювань, які свідчать про те, що мовлення малюка вже може бути позаситуативним та позаконтекстним ьцова). Найефективнішими, виявляються ігри-драматизації та практичні дії з іграшками. У середньому дошкільному віці значно впливає на розвиток зв´язного мовлення активізація словника, кількісний склад якого досягає в цей період 2,5 тисячі слів. Висловлювання дітей стають послідовнішими та розгорнутІшими, хоча структурно мовлення залишається ще недосконалим. У цьому віці інтенсивно розвивається контекстне мовлення, тобто мовлення, що зрозуміле само по собі. Однак діти відчувають труднощі в адекватному доборі слів, виборі теми, сюжету власного висловлювання, нерідко спостерігається порушення логіки, переважає формальний зв´язок між реченнями в тексті. Діти починають оволодівати вмінням складати переказ та розповідь, вони переказують знайомі казки, складають стислі розповіді за картинками, іграшками, проте потребують активної допомоги дорослого. Поряд з монологічним розвивається діалогічне мовлення. У подальшому ці форми співіснують та застосовуються залежно від умови спілкування. Діти 4—5 років активно включаються в розмову, можуть брати участь у колективній бесіді, проте вони ще не вміють правильно формулювати запитання, доповнювати та виправляти відповіді товаришів. У дітей старшого дошкільного віку зв ´язне мовлення досягає досить високого рівня. У процесі спілкування діти можуть відповідати доситьточно, коротко або розгорнуто, залежно від ситуації, зрозуміло для оточуючих. Старші дошкільники здатні брати активну участь у бесіді, висловлювати доречні репліки, вчасно реагувати на чужі, формулювати запитання. Особливості розвитку зв´язного мовлення на різних вікових етапах визначають характер педагогічних дій, спрямованих на формування дитячого мовлення.

2. Вивчення передового педагогічного досвіду – шлях до педагогічної майстерності. Передовий досвід - більш широке поняття, новаторство – складова частина передового досвіду, його основа. Не кожна форма роботи, навіть успішна, є передовим досвідом і не кожне новаторство — передовий досвід. Передовий досвід – це те, що можна передати, використати в роботі інших учителів. Новаторство не завжди можна передати, є Й індивідуальна творчість, яка дає високоефективні результати у даного вчителя, але інші вчителі так працювати не можуть. Передовий досвід – це відтворювані методи, прийоми і способи навчання та виховання, практично здійснені в діяльності окремих вчителів і так, щоб забезпечити високі результати без додаткових витрат часу. Передовий досвід може бути новаторським, коли педагог пропонує щось оригінальне, нове, чого не було раніше. Це може бути ціла система роботи, як, наприклад, у А. Макаренка, В. Сухомлинського, С. Шацького, Л. Занкова, коли питання навчання і виховання вирішувалися комплексно, здійснювалися різноманітними методами, прийомами. Передовий педагогічний досвід — творче, активне засвоєння і реалізація вчителем у практичній діяльності засобів і принципів педагогіки з урахуванням конкретних умов, особливостей дітей, учнівського колективу і особи вчителя. Передусім він спрямований на розв'язання актуальних проблем навчально-виховного процесу, зокрема на сучасному етапі — використання комп'ютерної техніки у навчальному процесі, формування правової культури. Передовий педагогічний досвід фіксують у процесі внутрішнього контролю, на педагогічних читаннях, конференціях тощо. Щоб він став надбанням масової практики, його потрібно вивчати й узагальнювати. Педагогічна наука пропонує таку етапність вивчення педагогічного досвіду.

1. Визначення педагогічної проблеми та об'єкта вивчення. На цьому етапі формулюють тему досвіду, обґрунтовують її актуальність, формують групу для його вивчення.

2. Попереднє вивчення досвіду. Цей етап передбачає попереднє ознайомлення з об'єктом досвіду через відвідування навчальних занять, бесіди з педагогами, попереднє вивчення шкільної документації. Виходячи з цього, визначають ідеї передового досвіду, уточнюють методи його вивчення.

3. Теоретична підготовка. Особам, які вивчають передовий досвід, треба знати теоретичні та методичні положення з цієї проблеми, вже розроблені в педагогічній науці та практиці. Це дасть змогу визначити ступінь новизни досвіду, з'ясувати педагогічні умови, які забезпечують його результативність.

4. Основне вивчення досвіду. На цьому етапі збирають емпіричний матеріал, вивчають окремі ланки навчально-виховного процесу, проводять контрольні зрізи. Зібраний матеріал класифікують на типовий і випадковий, відтак його систематизують та узагальнюють.

5. Визначення провідних педагогічних ідей досвіду. Аргументуються і підкріплюються емпіричним матеріалом вихідні теоретичні положення, сформульовані на етапі теоретичної підготовки