БІЛЕТ № 1

1.Призначення Базового компонента дошкільної освіти в Україні

Базовий компонент дошкільної освіти як основний державний документ, на якому грунтується організація навчально-виховного процесу в ДНЗ згідно Закону України “Про дошкільну освіту”. Значення та шляхи реалізації базового компоненту. Тенденції до гуманізації дошкільної освіти.

У Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) вперше постало питання про необхідність визначення державного стандарту дошкільної освіти. Це підтверджено й Законом України “Про освіту”.

Метою розробка Базового компонента дошкільної освіти і визначення вимог до змісту, рівня та обсягу дошкільної освіти, які є основою оцінки певного освітнього рівня. Встановлення норм, які узгоджують інтереси дитини й потреби суспільства щодо освіченості особистості.

Базовий компонент не відкидає все знайоме, стале, звичайне, продуктивне. Об’єктом стандартизації у представленому документі виступає зміст освіти, знання, уміння і навички, якими повинна оволодіти дитина на межі дошкільного і молодшого шкільного віку.

Базовий компонент дошкільної освіти України ґрунтується на основних положеннях Міжнародної конвенції ООН про права дитини, Законів України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про охорону дитинства”, інших державних нормативних актах у галузі дошкільної освіти.

Базовий компонент побудовано за сферами життєдіяльності, що характеризують специфіку дошкільного дитинства, коли пріоритетним є розвиток і виховання, залучення дитини до різних видів діяльності, де задіяні її фізичний, психологічний та соціальний потенціали.

Зміст кожної сфери містить у собі два блоки:

Світосприймання – це знання і уявлення, якими володіє дитини,

Діяльність – це вміння дитини користуватися набутим досвідом у повсякденному житті, тобто її вміння та навички.

Що відрізняє Базовий компонент від стандартів інших освітніх рівнів, то це велика питома вага виховних аспектів, що підкреслює специфіку дошкільного віку.

В основу структурування Базового компонента покладено сфери життєдіяльності, субсфери як їх частини, змістові лінії, що визначають основні напрями освітньої роботи, та її очікувані результати.

Сфера “Природа”

Сфера “Культура” Сфера “Я Сам”.

Документ не розкриває динаміку та особливості вікового й індивідуального оволодіння дітьми різних сфер життєдіяльності. Про це йтиметься в програмно-методичних розробках, додатках до діючих програм, методичному забезпеченню тощо.

2 Логіко-математична компетентність дошкільника.

Логіко-математична компетентність передбачає здатність дитини самостійно здійснювати: класифікацію геометричних фігур, предметів та множин за якісними ознаками та чисельністю; серіацію, тобто впорядкування предметів за величиною, масою, об’ємом розташування у просторі; обчислення та вимірювання кількості, відстані, розмірів, довжини, ширини, висоти, об’єму, маси, часу.

I. Формування математичної компетентності дошкільників ефективно здійснюється:

1)на спеціально організованому навчанні;

2)у спільній діяльності вихователя та дітей;

3)у дошкільній самостійній діяльності дошкільників.

II. Логіко-математична компетентність має таку компонентну структуру:

мотиваційний компонент –

змістовий компонент Формування цих компонентів здійснюється паралельно протягом року. Особливу увагу в організації навчально-виховного процесу слід приділяти мотивації, оскільки саме вона є однією з важливих умов, що забезпечує активність, підвищення й досягнення об’єктивно можливих результатів діяльності за раціональних витрат часу та сил.

III. Важливими умовами формування мотивів є:

організація навчання, організація навчального процесу на оптимальному рівні розвитку;

розуміння дітьми необхідності, важливості, доцільності навчання математики;

зв’язок нового матеріалу з раніше вивченим;

яскравість навчального матеріалу;

створення педагогом емоційної атмосфери навчання, сприятливого спілкування у процесі засвоєння знань;

постійний контроль та оцінювання роботи дітей.

Для формування мотиваційного компонента роботу можна проводити таким чином:

1.Використання навчально-ігрових ситуацій (за сюжетом казки).

2.     Використання фізхвилинок математичного змісту, художнього слова.

3.     Наявність дидактичного матеріалу (багатофункціональний, для 4.Використання логічних та розвивальних вправ та ігор. Гра «Знайди зайвий предмет чи фігуру».

5.Використання змагання «Що? Де? Коли?», «Брейн-ринг» тощо.

6.Використання проблемних ситуацій (Чи поміститься шафа між вікнами).

Формування логіко-математичної компетентності передбачає вироблення в дітей передумов навчальної діяльності, а саме: виховання самостійності, елементарних навичок контролю та оцінювання.

Особливістю навчання є те, що перед виконанням завдання дітям не даються готові зразки, а спочатку пояснюють завдання, частина вихованців справляється з роботою, пропонують зразок для перевірки, різними способами стимулюють їхню діяльність.

IV. Формування навичок контролю та оцінювання здійснюється поетапно:

перший етап – педагогічна оцінка;

другий етап – взаємооцінка і взаємоконтроль однолітків;

третій етап – самоконтроль і самооцінка.

Контроль за діяльністю дітей та її оцінювання переважно здійснюється педагогом. Він змістовно оцінює процес, його результати, надає розгорнуті коментарі, які мають засвоїти діти, акцентує увагу на тому, що вдалося і чому, доброзичливо радить, як покращити роботу. Таким чином, уміння оцінювати формуються у дітей на основі наслідування оцінних дій дорослого. Педагогам слід поступово створювати умови для формування взаємоконтролю та взаємооцінки (або колективного обговорення відповідей).

3 Цільова прогулянка як форма організації роботи з ознайомлення дітей з природою. Зміст і методика проведення. 

Цільові прогулянки вносять різноманітність у життя дітей, збагачують їхню уяву, дають змогу краще пізнати природне середовище місцевості, де вони мешкають : парк, сквер, ліс, луки, поле, ставок, річку. Такі прогулянки можуть проводитися не тільки з пізнавальної, а й з пізнавально-практичною метою - збирання ягід, грибів, насіння дикоростучих трав для підгодовування птахів узимку.

Відмінність їх від повсякденних прогулянок полягає у тому, що вони проводяться за межі ДНЗ.

Обсяг програмових завдань, що намічається для реалізації на цільовій прогулянці, значно менший від того, що передбачається екскурсією. І все ж цінність таких прогулянок у тому, що завдяки регулярності їх проведення можна простежити зміни в об'єктах природи, виявивши їх причини.

Можливості цільової прогулянки

Інформуючи про найближче оточення в процесі цільових прогулянок, вихователі здійснюють важливе виховне завдання - формування реалістичних знань, без яких неможливе оволодіння систематизованими знаннями, тобто встановлення об’єктивних зв’язків між предметами і явищами природи, серед яких провідними є причинні. Саме встановлення таких зв’язків характеризує рівень дитячого мислення.

Цільові прогулянки цінні тим, що під час їх проведення діти отримують знання про взаємозв’язки в природі, про цінність для людини тих чи інших об'єктів природи, про правила природокористування.

Цільові прогулянки на природу є джерелом збагачення життя прекрасним. Навчаючи дітей після прогулянок відображувати на серветках, тарілках, чашечках, рукавичках природу - квіти, метеликів тощо, вихователі формують їх естетичні смаки, бажання створювати красу навколо себе.

Характерна ознака цільових прогулянок на природу - неодномірна насиченість їх матеріалом у різні пори року в зв’язку з природними процесами, характерними для нашої флори і фауни.

БІЛЕТ № 2

1. Характеристика мовлення дітей другого року життя.

Показники розвитку мовлення дітей другого року життя:

1 рік — 1 рік 6 місяців.

Розуміння мовлення

• Швидко збільшується кількість слів, які розуміє дитина. Легко встановлює зв'язок між предметами, діями та їх словесним позначенням. Розуміє назву багатьох предметів, дій, осіб, яких часто називають.

• Засвоєння звуків мови

• Легко наслідують звукосполучення, які часто чують. У цьому віці є характерним наслідувальні ігри у формі белькоту («монологи») Найпершими звуками у дитини є смичні п, б, м, т', д', н'..

Розвиток словника

• Запас слів біля 30-40. Слова набувають узагальненого характеру (словом «собака» називають будь-яку собаку — чорну, білу, живу, іграшкову, маленьку, велику, на картинці).

Формування граматично правильної вимови

• Вживає багато полегшених слів (бі-бі, ту-ту). Звертаєть­ся із запитанням «Що це?». У словнику переважають імен­ники і дієслова.

Розвиток мовлення у цей пе­ріод відбувається нерівномір­но. До 1 року 6 місяців кількість слів, які вимовляє дитина, збільшується досить повільно. У середньому в цьому віці ди­тина говорить до 40 слів. Діти дуже схильні до наслідування, тому, розмовляючи з ними важливо, щоб дорослі не спотворювали вимову звуків — так зване сюсюкання, оскільки це провокує неправильне формування уявлень дитини про звуки рідної мови.

Від 1 року 6 місяців до 2 років.

Розуміння мовлення

• Розуміє зміст цілих речень, висловлювань про події та явища, що часто повторюються в особистому досвіді дитини..

• Діти знають своє ім'я, імена близьких людей, назви предметів побуту, що найбільш часто вживаються у процесі догляду за дитиною. Розуміють слова, що означають частини тіла людини (руки, ноги, голова, очі, ніс, рот, вуха) і тварин.

• Розуміють слова, що озна­чають стать людини (дівчинка, хлопчик, тьотя, дядя), вік (ба­буся, дідусь, тьотя, дівчинка, дядя, хлопчик), назву предметів у кімнаті і поза нею (в саду, на городі, на ділянці, на вулиці), живі і неживі об'єкти, назву кімнат житла, де перебу­ває дитина (спальня, умивальна, роздягальна кімнати, гру­пова, зала), вільно орієнтуватися в них, знати їх призначення.

Засвоєння звуків мови

• Легко вимовляються передні і задні піднебінно-язикові і проривні звуки (т, д, г, к). спостерігається правильна вимова звуків з, с, ц, ф, х та поодинокі не закріплені випадки вимови шиплячих звуків. За несприят­ливих умов, звуки з, с, ш, ж, ч, ц, х, ф, л повністю відсутні до трьох років.

Розвиток словника

• Запас слів, які вживає дитина в активному словни­ку, швидко зростає, на кінець другого року життя — до 300 слів. Полегшує слова замінюються правильними. З'являються прикметники і займенники. Узагальнює предмети за суттєвими ознаками.

Формування граматично правильної вимови

• Починає розмовляти з різних причин.

• Мовлення стає засобом спілкування з дорослими. Звер­тається із запитанням «Що це?». Прохання, бажання пере­даються словами. Під час гри словами позначає свої дії. Мов­лення емоційно виразне.

3 1 року 6 місяців до 2 років у розвитку мовлення дитини відбуваються значні зміни. Саме в цей час завершуєть­ся формування мовленнєво­го (фонематичного) слуху. Вже у 2 роки здорова дити­на вимовляє близько 100 слів, тобто приріст за 4 місяці май­же удвічі більший, ніж за попе­редні місяці.

2. Фізичне виховання дітей раннього віку.

Щоб правильно ріс і розвивався малюк, необхідно з самого раннього віку починати фізичне виховання. Фізичне виховання дітей ясельного віку передбачає охорону і зміцнення здоров'я, вдосконалення функцій організму дитини, його повноцінний фізичний розвиток. Воно спрямоване на своєчасне формування у малюків рухових навичок, умінь і фізичних якостей (сили, витривалості, спритності, швидкості); розвиток інтересу до різних, доступним дитині видам рухової діяльності; виховання звички до щоденних занять фізичними вправами, а також позитивних моральних, моральних і вольових рис особистості.

Особливо важливе значення має розвиток рухів. З цією метою проводяться ранкова гігієнічна гімнастика, рухливі ігри, фізкультурні заняття і ін..

У фізичному вихованні повинен дотримуватися строгий диференційований підхід: при призначенні режиму, харчування, гартують, при підборі ігор і фізичних вправ, в їх дозуванні враховується вік, стан здоров'я, фізичний розвиток і підготовленість, а також індивідуальні особливості дитини. Методика фізичного виховання дітей залежить від їх віку, але основні принципи її під всіх вікових групах залишаються однаковими. Деякі відмінності в методиці проведення занять з фізичного виховання пов'язані лише з Анатомофізіологіческіе особливостями дітей різних вікових груп.

3. Річний план ДНЗ, його структура та зміст.

Основним документом що до організації роботи ДНЗ є річний план. Сутність планування полягає у визначенні основних завдань, видів діяльності та заходів, а також термінів виконання.

При плануванні роботи ДНЗ керівнику треба дотримуватися принципів: науковості, законності, перспективності, послідовності, конкретності, системності, оптимальності,єдиноначальності, гнучкості.

Принцип законності:

Він передбачає відповідність та визначених у плані завдань, змісту роботи у сфері освіти з чинним законодавством: Закону України « Про дошкільну освіту», державній Базовій програмі розвитку дитини в дошкільному віці « Я у Світі», Положенню про ДНЗ та іншими нормативно – правовими документами, якими керуються дошкільні навчальні заклади.

Проект плану рекомендується скласти орієнтовно до 20 – 25 червня. У серпні він остаточно редагується і подається на розгяд педагогічної ради. План складається на основі підсумків роботи за минулий рік.

Річний план роботи ДНЗ складається педагогічною радою, затверджується керівником та погоджується відповідними органами управління освіти. План роботи на літній оздоровчий період погоджується додатково з територіальною санітарно – епідеміологічною службою.

Структура річного плану

Річний план складається з розділів, вказаних у Листі МОН, які розміщені у логічній послідовності.

Розділ 1. Аналіз роботи ДНЗ за минулий рік та нові завдання на наступний.

Розділ 2. Методична робота з кадрами.

Розділ 3. Робота методичного кабінету.

Розділ 4. Організаційна – педагогічна робота.

Розділ 5. Адміністративно – господарська діяльність.

Розділ 6. Вивчення стану життєдіяльності дітей в ДНЗ.

Титульна сторінка річного плану повинна мати чіткі реквізити: погодження з управлінням освіти, схвалення педагогічною радою, правильна назва документа, повна назва закладу.

Річний план має додатки:

Тут слід вказувати змістовні форми співпраці дошкільного навчального закладу та школи, що спрямовані на налагодження контактів між педагогічними колективами, дитячими колективами дошкільного закладу засіданні педради ДНЗ і затверджується на серпневій педраді, перед початком нового навчального року.

Планування роботи ДНЗ на рік – процес творчий і достатньо складний. Варто підкреслити , що успіх у плануванні роботи залежить від правильно обраної мети, яка має бути реальною

При складанні плану важливо враховувати умови розвитку ДНЗ, професійний рівень педкадрів, якісні показники освітнього процесу, рівень вихованості, захворюваності вихованців, інші напрямки діяльності ДНЗ.

Вимоги до оформлення плану:

1. Друкований варіант.

2. Титульний лист.

3. Затвердження керівником дошкільного навчального закладу.

4. Погодження з відділом освіти райдержадміністрації.

БІЛЕТ № 3

1. Педагогічна майстерність вихователя та її елементи.

Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної діяльності.

Педагог – майстер своєї справи – це фахівець високої культури, глибоко знаючий свій предмет, добре знайомий з відповідними галузями науки або мистецтва, що практично розбирається в питаннях загальної й особливо дитячої психології, який у досконалості володіє методикою навчання і виховання».

До елементів педагогічної майстерності належать:

1. Гуманістична спрямованість діяльності.

2. Професійна компетентність, професіоналізм.

Професіоналізм педагога — це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань.

Професійне знання – це фундамент становлення педагогічної майстерності. Зміст професійних знань складає знання вивчаємого предмета, його методики, педагогіки і психології.

3. Педагогічні здібності. Сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

У психолого-педагогічній літературі найчастіше відзначаються наступні види педагогічних здібностей:

- Дидактичні –

- Організаторські –

- Комунікативні – це

- Перцептивні – це

- Суггестивні – це - Науково-пізнавальні

Слід зазначити, що всі педагогічні здібності не виявляються і не діють ізольовано, вони тісно зв'язані між собою і доповнюють один одного, що породжує можливість компенсації відсутніх чи слаборозвинених здібностей іншими якостями особистості й особливостями психічних процесів.

Отже, педагогічна майстерність – це високе і постійна вдосконалюєме мистецтво виховання і навчання, доступне кожному педагогу, в основі якого лежать професійні знання, що формуються, уміння і здібності.

2. Диференціація понять «мовної і мовленнєвої компетенцій».

Мовна компетентність – складне й багатогранне поняття. У широкому сенсі його варто вживати на позначення явища певного рівня обізнаності конкретного суб'єкта чи суб'єктів з ідеальною знаковою системою рідної або іноземної мови (мов).

Мовленнєва компетентність є різновидом комунікативної і означає здатність людини до практичного використання знань про мову в процесі спілкування – з певною усвідомленою метою, у визначених мовленнєвих ситуаціях.

Мовна компетентність суб'єкта (мовника, носія мови) є основою і джерелом розвитку таких типів компетентностей, як комунікативна (у тому числі мовленнєва), психолінгвістична, соціолінгвістична, а також культурологічна, когнітивна тощо.

Мовна компетентність – це система вироблених і засвоєних у процесі мовленнєвої діяльності (особистого спостереження мови і мовлення, спілкування, навчання тощо) мовознавчих правил, достатніх для адекватного сприйняття буттєвих явищ суб'єктами мовлення;

Мовленнєва компетентність полягає у сформованості вмінь і навичок користування мовною компетентністю в усній чи писемній формі, у конкретних мовленнєвих ситуаціях і з певною метою.

Оскільки мовні й мовленнєві компетентності взаємопов'язані, то логічно припустити, що вони мають певні змістові й формальні дотичні. Основою змістового зв'язку між ними, своєрідної змістової платформи, є лінгвістична й психолінгвістична природа аналізованих явищ. (Однак підкреслимо: ця платформа не нівелює категоріальний зміст окремих, самодостатніх понять – мовної і мовленнєвої компетентностей, а увиразнює їх.) Відповідною має бути й структура двох феноменів.

Принципова різниця у змісті компонентів мовної й мовленнєвої компетентностей полягає у їх системних функціях, потенціях використання.

Під мовленнєвою компетенцією ми розуміємо вміння адекватно й доречно, практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, міркування тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні засоби (невербальну знакову систему) та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Тому, можна сказати, що мовна компетенція характеризує володіння або не володіння нормами “мовленнєвих жанрів” (термін М.М.Бахтіна), а мовленнєва компетенція – нормами вербального й невербального спілкування.

3.Розвиток музичних здібностей у дітей дошкільного віку.

Музичне виховання дошкільників – важливий засіб формування їхньої особистості і всебічного розвитку. Музика безпосередньо впливає на емоційну сферу дитини, стимулює пізнавальну активність, пробуджує творчі здібності.

Діти від самого народження проявляють реакції завмирання на музику, відчувають ритм, реагують на силу звучання тощо.

Методичні прийоми і вимоги:

• Виразне виконання музики. Музика спонукає дитину до руху, дії. Приносить їй справжню насолоду, повне злиття з музикою. Від того, як виконаний твір музичним керівником, залежить сприйняття музики та розуміння музичного образу.

Перед слуханням музики або в процесі розучування твору, гри, танцю широко використовую художнє слово: бесіду, роз'яснення, віршований текст, образне порівняння. Це створює певний настрій у дітей, викликає бажання активно діяти, співпереживати з музикою.

• Конкретні навчальні та виховні прийоми (підтримати дружніми оплесками тощо).

• Застосування технічних засобів навчання (магнітофон, відеомагнітофон, телевізор). Грамзапис дає можливість ознайомити дітей із новим звучанням твору, відчути багатство музичної мови в оркестровому виконанні. Наочність є невід'ємною частиною в музичній діяльності (ілюстрації, дидактичні посібники, іграшки тощо).

• Зміна регістру мелодії (в цілому залежно від поставленого завдання: характерності персонажу, статі дитини, яка імпровізує тощо).

• Вимоги до підбору репертуару. Репертуар, розрахований на дошкільнят, має розв'язувати певні завдання. За Базовою програмою ці завдання підпорядковані певним лініям розвитку:

Найкращим способом реалізації завдання являється музично-дидактична гра. Музично-дидактичні ігри можуть бути різноманітні за завданням і змістом. Так, ігри-загадки, ігри-змагання сприяють засвоєнню, закріпленню знань, оволодінню спробами пізнавальної діяльності, сприяють формуванню в дітей навичок музичного сприймання, вміння розрізняти висоту, тембр, силу і тривалість звуку, планомірно розвивають високий, динамічний, ритмічний і тембровий слух. (Ігри «Голосно-тихо», «Швидко-повільно», «Вгору-вниз», «Луна», «Дзеркало», «Веселі діалоги» та інші)

Широке поле для творчого пошуку музичних керівників відкривається при організації різних форм роботи з розділу програми «музична діяльність». Особливу увагу приділяють домінантним заняттям.

Домінантне заняття – заняття, в якому домінує один з видів дитячої музичної діяльності. Такі заняття можуть проводитись щотижня. Але кожний раз береться до уваги тільки один з видів музичної діяльності (слухання музики, співи, музично-ритмічні рухи, гра на музичних інструментах). У ході заняття доцільно: варіювати дитяче музичне сприймання; практикувати колективне та індивідуальне виконання пісень чи рухів з творчим виконанням; здійснювати почергове виконавство дітей та дорослих.

Домінантні заняття слід розглядати як одну із складових усього музично-розвиваючого комплексу. Їх мета – не лише задовольнити потребу дітей у грі-розвазі, а й формувати в них певні поглиблені навички і вміння у процесі діяльності

Головне в музичному розвитку дошкільника – «занурити» його у розмаїття музики, навчити жити нею, ознайомити з різними засобами виразності

БІЛЕТ № 4

1 Конструювання з паперу та ігри з різними матеріалами.

Конструювання - найважливіший для дошкільника вид продуктивної діяльності з моделювання як реально існуючих, так і придуманих самими дітьми об'єктів. У процесі конструювання в дітей протягом усього дошкільного віку формується універсальна здатність побудови будь-якої дитячої діяльності (образотворчої, мовної, музичної і т. п.) - створення цілісності з різних одиниць (слів, предметів, звуків тощо) і різними способами (комбінування, зміна просторового розташування).

Існують різні види конструювання (з будівельного матеріалу, паперу, природного матеріалу тощо), кожен з яких має свою специфіку, що визначається, насамперед, матеріалом. Специфіка матеріалу визначає тип діяльності: технічна (структурно-моделюючі, реально існуючі або вигадані об'єкти) та художня (передавальне відношення дитини до образу, її власне бачення, якому підпорядковується процес конструювання).

Експериментуючи з різними матеріалами (будівельними деталями, деталями конструкторів, папером, природним матеріалом) і не ставлячи за мету створення конкретного об'єкта, діти поступово дізнаються їх властивості, в тому числі і конструктивні

Основу діяльності дітей становить як наслідування (конструювання за зразками), так і самостійна діяльність з елементами творчості. Ближче до п'яти років діти можуть конструювати вже за умовами, що задається дорослим (наприклад, «побудуй гараж з двома воротами для певних машин»), і за власним задумом, моделюючи як реально існуючі об'єкти, так і придумані самими дітьми.

Конструювання у старших дошкільнят може бути самостійним і творчим. Діти можуть створювати досить складні конструкції за задумом дорослих і за власним задумом: вибрати тему, матеріали, способи конструювання, планувати і контролювати етапність своїх дій.

Конструктивна діяльність в молодшому дошкільному віці обмежена зведенням нескладних будівель за зразком і за задумом.

У молодшому дошкільному віці починає розвиватися уява, яка особливо наочно проявляється в грі, коли одні об'єкти виступають в якості заступників інших.

Діти можуть конструювати з паперу, складаючи її в кілька разів (два, чотири, шість згинань); з природного матеріалу. Вони освоюють два способи конструювання: 1) від природного матеріалу до художнього образу (в цьому випадку дитина «добудовує» природний матеріал до цілісного образу, доповнюючи його різними деталями), 2) від художнього образу до природного матеріалу (в цьому випадку дитина підбирає необхідний матеріал, для того щоб втілити образ.

2. Роль дослідно-експериментальної діяльності у вихованні дошкільників

У дошкільних освітніх установах експериментування може бути організоване в трьох основних напрямках: спеціально організоване навчання, спільна діяльність педагога з дітьми й самостійною діяльністю дітей. Важливо пам'ятати, що заняття є підсумковою формою роботи дослідницької діяльності, що дозволяє систематизувати подання дітей. Проблемні ситуації, евристичні завдання, експериментування можуть бути також частиною будь-якого заняття з дітьми (по математиці, розвитку мовлення, ознайомленню з навколишньої, конструюванню й т буд.) орієнтованого на різні види діяльності (музичної, образотворчої, естественнонаучной і ін.) Пропонована нижче структура заняття-експериментування є зразковою й може бути скоректована в практиці роботи.

Алгоритм проведення заняття-експериментування

1. Попередня робота (екскурсії, спостереження, читання, бесіди, розглядання, замальовки) по вивченню теорії питання. 2. Визначення типу виду й тематики займанн-експериментування. 3. Вибір мети завдань роботи з дітьми (пізнавальні, розвиваючі, виховні завдання). 4. Ігровий тренінг уваги, сприйняття, пам'яті, мислення. 5. Попередня дослідницька робота з використанням устаткування навчальних посібників. 6. Вибір і підготовка посібників і встаткування з урахуванням віку дітей досліджуваної теми. 7. Структура заняття-експериментування

1. Постановка дослідницького завдання. 2. Тренінг уваги, пам'яті, логіки мислення. 3. Уточнення правил безпеки життєдіяльності в ході здійснення експериментування. 4. Уточнення плану дослідження. 5. Вибір устаткування й розміщення дітьми в зоні дослідження. 6. Розподіл дітей на підгрупи. 7. Аналіз і узагальнення отриманих результатів експериментування.

Робота з дітьми спрямована на створення умов для сенсорного розвитку в ході ознайомлення їх з явищами й об'єктами навколишнього світу.