9. Засоби навчання біології, їх класифікація та використання в процесі вивчення біології.

Засіб навчання – це матеріальний або ідеальний об'єкт, який "розміщено" між учителем та учнем і використовується для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності. Засіб навчання суттєво впливає на якість знань учнів, їх розумовий розвиток та професійне становлення.

В сучасній школі широко використовуються такі засоби навчання:

1. Об'єкти навколишнього середовища взяті в натуральному вигляді або препаровані для навчальних завдань (живі і засушені рослини, тварини і їх опудала, зразки гірських порід, фунту, мінералів, машини і їх частини, археологічні знахідки і т. ін.).

2. Діючі моделі (машин, механізмів, апаратів, споруд та ін.).

3. Макети і муляжі (рослин і їх плодів, технічних установок і споруд, організмів і окремих органів та ін.).

4. Прилади і засоби для демонстраційних експериментів.

5. Графічні засоби (картини, малюнки, географічні карти, схеми).

6. Технічні засоби навчання (діапозитиви, діафільми, навчальні кінофільми, радіо- і телепередачі, звуко- і відеозаписи та ін.).

7. Підручники і навчальні посібники.

8. Прилади для контролю знань і умінь учнів.

9. Комп'ютери.

Цей перелік засобів навчання не є вичерпаним, але він містить найбільш вживані з них.

Об'єкти, які виконують функцію засобів навчання, можна класифікувати за різними ознаками: за їх властивостями, суб'єктами діяльності, впливом на якість знань і розвиток здібностей, їх ефективністю в навчальному процесі (щодо зменшення кількості помилок при розв'язуванні задач).

10. Загальний план будови і функцій нервової ситеми. Особливості анатомічної будови і функцій переферичної нервової системи.

 Нервова система управляє діяльністю різних органів і сис­тем, становлячи цілісний організм, здійснює його зв'язок із зов­нішнім середовищем, а також координує процеси, протікаючи в організмі залежно від стану зовнішнього і внутрішнього середо­вища.  Нервова система забезпечує зв'язок всіх частин організму в єдине ціле. Вона здійснює координування кровообігу, лімфотоку, метаболічних процесів, які, у свою чергу, впливають на стан і ді­яльність нервової системи.Нервову систему людини умовно підрозділяють на централь­ну і периферичну. До центральної нервової системи (ЦНС) відно­сять спинний і головний мозок, до периферичної (ПНС) — парні нерви, що відходять від головного і спинного мозку, це спинно­мозкові та черепні нерви з їх корінцями, їх гілки, нервові закін­чення й ганглії або нервові вузли, які утворені тілами нейронів. Існує ще одна класифікація, яка єдину нервову систему за функцією також умовно підрозділяє на дві частини: соматичну (анімальну) і вегетативну (автономну). Соматична нервова систе­ма іннервує головним чином тіло, поперечносмугасті, або скелет­ні м'язи, шкіру, забезпечує зв'язок організму із зовнішнім сере­довищем. Вегетативна (автономна) нервова система іннервує всі нутрощі, залози, у тому числі й ендокринні, гладкі м'язи органів і шкіри, судини і серце, а також забезпечує обмінні процеси у всіх органах і тканинах. Вегетативна нервова система підрозділяється на дві частини: парасимпатичну й симпатичну. У кожній з цих частин, як і в соматичній нервовій системі, виділяють централь­ний і периферичний відділи. Структурно-функціональною одиницею нервової системи є нервова клітина — нейроцит (нейрон) (від грец. neuron — жила, нерв) з відростками, що відходять від неї. Нараховують 25 млрд. нейронів в головному мозку і 25 млн. на периферії. Один або декі­лька відростків, по яких до тіла нервової клітини приноситься нервовий імпульс, називаються дендритами. Єдиний довгий від­росток, по якому нервовий імпульс прямує від тіла нервової клі­тини, — аксон, або нейрит.  Нервова клітина динамічно поляризована, тобто здатна про­пускати нервовий імпульс тільки в одному напрямі, від дендриту до аксону.  Залежно від кількості відростків розрізняють уніполярні (одновідростчаті), біполярні (двовідростчаті) і мультиполярні (багатовідростчаті) нервові клітини.  На розрізі мозку видно, що він складається з сірої та білої речовини. Сіра речовина є скупченням нейронів. У спинному мозку вона знаходиться в центрі, оточуючи спинномозковий канал. У головному мозку, навпаки, сіра речовина розташована по його поверхні, утворюючи кору і окремі скупчення, що отримали на­зву ядер, які зосереджені в білій речовині. Біла речовина знахо­диться під сірою і складена нервовими волокнами, покритими оболонками. Нервові волокна, з'єднуючись, складають нервові пучки, а декілька таких пучків утворюють окремі нерви. Нерви, по яких збудження передається з центральної нервової системи до органів, називаються відцентровими або руховими, а нерви, які проводять збудження з периферії в центральну нервову систему, називаються доцентровими або чутливими.  Головний і спинний мозок є одягнений трьома оболонками: твердою, павутиновою і судинною. Тверда — зовнішня, сполучно­тканинна, вистилає внутрішню порожнину черепа і хребетного каналу. Павутинова розташована під твердою — це тонка оболо­нка з невеликою кількістю нервів і судин. Судинна оболонка зро­щена з мозком, заходить у борозни і містить багато кровоносних судин. Між судинною і павутиновою оболонками утворюються порожнини, заповнені рідиною.  У відповідь на подразнення нервова тканина приходить у стан збудження — процес, який викликає або посилює діяльність органу. Властивість нервової тканини передавати збудження називається провідністю. Швидкість проведення збудження коливається від 0,5 до 100 м/с і залежить від типу нервового волокна. З максимальною швидкістю збудження передається по чутливих волокнах, що беруть початок у м'язах, і по рухових волокнах скелетних м'язів. Чутливі волокна проводять відчуття дотику і тиску (від шкіри), мають меншу провідність: швидкість імпульсу складає 50 м/с. За волокнами, що передають сигнал болю, збудження йде зі швидкістю 1 м/с. Збу­дження проводиться за нервовими волокнами ізольовано і не перехо­дить з одного волокна на інше, чому перешкоджають оболонки, які покривають нервові волокна. В основі збудження лежить зміна кон­центрації аніонів і катіонів по обидві сторони мембрани нервової клі­тини (і її відростків).  Діяльність нервової системи носить рефлекторний характер. Реакція у відповідь на подразнення, здійснювана нервовою систе­мою, називається рефлексом. Шлях, по якому нервове збудження сприймається і передається до робочого органу, називається реф­лекторною дугою. Вона складається з п'яти відділів: 1) рецепто­рів, сприймаючих подразнення; 2) чутливого (доцентрового) нер­ва, передаючого збудження до центру; 3) нервового центру, де збудження перемикається з чутливих нейронів на рухові;  4) рухо­вого (відцентрового) нерва, несучого збудження від центральної нервової системи до робочого органу; 5) робочого органу, реагую­чого на отримане подразнення.Процес гальмування проти­ставлений збудженням: він при­пиняє діяльність, ослабляє або перешкоджає її виникненню. Збу­дження в одних центрах нервової системи супроводиться гальму­ванням в інших: нервові імпуль­си, що поступають в центральну нервову систему, можуть затри­мувати ті або інші рефлекси. Оби­два процеси — збудження і галь­мування — взаємозв'язані, що забезпечує злагоджену діяльність органів і всього організму в ціло­му. Наприклад, під час ходьби чергується скорочення м'язів зги­начів і розгиначів: при збудженні центру згинання імпульси слі­дують до м'язів — згиначів, одночасно з цим центр розгинання га­льмується і не посилає імпульси до м'язів — розгиначів, унаслідок чого останні розслабляються, і навпаки. Для виконання своїх фу­нкцій — сприйняття інформації, переробки її і передачі рухового імпульсу на виконавський орган — відростки нервових клітин утворюють з нейронами і іншими клітинами особливі з'єднання — синапси (від грец. synapsis — з'єднання, зв'язок) (рис. 108). Під час вступу сигналу до закінчення аксона там вивільняється хімічна речовина, яка викликає збудження або гальмування в сусідній клітині. Такі речовини називаються медіаторами, до них відносяться, наприклад, ацетилхолін, норадреналін та інші.