62. Кабінет біології в середній школі. Методика організації навчальної роботи в кабінеті біології.

Кабінет біології в школі - це навчальний підрозділ школи, призначений для проведення уроків, позакласних і факультативних занять. Це спеціально обладнане приміщення, яке забезпечує наукову організацію праці учнів і вчителів біології, що сприяє підвищенню ефективності проведення уроків. Вся робота здійснюється за допомогою комплексного використання всієї матеріально-технічної і дидактичної бази наявної в кабінеті. Кабінет біології повинен мати два приміщення: клас-лабораторію, де проводяться заняття з учнями, і лаборантську кімнату, в якій зберігаються всі засоби навчання. До кабінету належить    і    куточок   живої   природи,    який    може   бути , розташований   в   окремому   приміщенні   або   лаборантській кімнаті.

63. Характеристика водного середовища існування. Адаптації організмів до середовища існування.

Водне середовище існування за своїми умовами значно відрізняється від наземно-повітряного. Вода має високу густину, менший вміст кисню, значні пе­репади тиску, водойми різних типів відрізняються концентрацією солей, швидкістю течії тощо.  Гідробіонти - мешканці водойм -- виробили пристосування як до існування у водному середовищі взагалі, так і до певного типу водойм. Екологічні групи гідробіонтів.  Планктон - організми (деякі бактерії, ціанобактерії, водорості, найпростіші, медузи, дрібні ракоподібні, личинки риб) не здатні протидіяти те­чіям, тому розносяться ними на великі відстані. їхні пристосування до існування в товщі води пов’язані з забезпеченням плавучості: дрібні розміри, різно­манітні вирости, зменшення щільності тіла (полег­шення скелетних елементів, наявність газових вакуолей, жирових включень тощо). Нектон - орга­нізми (більшість риб, головоногих молюсків, кито­подібні) здатні активно пересуватись у товщі води, незалежно від напрямку течії. Вони мають обтічну форму тіла і добре розвинені органи руху. Бентос -  організми, які мешкають на поверхні або в товщі дна водойм (форамініфери, коралові поліпи, круглі та малощетинкові черви, деякі молюски і ракоподібні, голкошкірі, придонні риби, деякі водо­рості, бактерії). Ці організми мають пристосування для пересування по дну водойм або прикріплення до нього, часто здатні закопуватись у його товщу. Перифітон - організми, які оселяються на різних субстратах у товщі води, дно кораблів, гідротехнічні споруди тощо. Такі організми мають різні пристосування для прикріпленого способу життя. їхнє поширення забезпечують певні фази життєвого циклу (личинки, спори тощо). Нейстон  - організми, які мешкають на межі повітря­ного і водного середовища. При цьому одні з них більше пов'язані з повітряним (наприклад, клопи-водомірки): вони пересуваються по поверхневій плівці, використову­ючи силу поверхневого натягу води. Цьому сприяє і незмочуваність їхнього тіла. Інші ж більше пов’язані з водним середовищем, їхнє тіло спирається на водну плівку знизу або підвішується до неї (деякі бактерії, найпростіші, рако­подібні, комахи та їхні личинки, молюски, личинки і мо­лодь риб). Основні властивості водного середовища. Різні зони Світового океану відрізняються за харак­тером дії екологічних факторів, серед яких провідна роль належить температурі, освітленості, тиску, га­зовому складу і солоності води, рельєфу дна.

Адаптаціями називаються пристосування організмів упродовж багатьох поколінь до певних умов середовища, що змінюються; вони забезпечують виживання і розмноження організмів у цих умовах.

Під адаптаціями розуміють також процес вироблення пристосованості до конкретних умов середовища. Адаптації завжди мають відносний характер: пристосування до одних умов середовища перестає діяти за інших умов. Адаптація виникає й розвивається під дією основних факторів органічної еволюції-мінливості, спадковості й добору, природного або штучного. Форми прояву адаптацій надзвичайно різноманітні. За рівнем організації адаптації поділяють на організмові (генотипні, онтогенетичні), популяційно-видові й біоценотичні.

Організмові адаптації охоплюють всю різноманітність морфологічних, фізіологічних, біохімічних, етологічних ознак особин: захисне забарвлення, мімікрія (маскування, наслідування), коадаптації (взаємні пристосування органів для виконання нормальної роботи).

До популяційно-видових адаптацій належать різні типи конгруенцій, рівень мутабельності, внутрішньовидовий поліморфізм, гетерозиготність, певна щільність популяцій, рівень плодючості тощо. 64. Царство Гриби. Загальна характеристика царства. Особливості основних таксономічних груп грибів.

Гриби — група гетеротрофних організмів, які не мають хлорофілу. Гриби об'єднують в окрему систематичну групу — царство (поряд з царствами тварин і рослин) Це одноклітинні і багатоклітинні організми. На сьогодні систематики налічують більше 100 тис. видів грибів.  Наука, що вивчає гриби називається мікологія. Гриби тривалий час відносили до царства Рослини. Французький вчений де Фріз у першій половині ХІХ ст.. запропонував виділити гриби в самостійне царство.

Гриби займають проміжне положення між тваринами і росли­нами, оскільки характеризуються рядом ознак, що роблять, їх подібними з одного боку до тварин (в оболонці є хітин, запас поживних речовин у вигляді глікогену, в результаті обміну речовин утворюється сечовина), а з другого — до рослин (необмежений ріст, адсорбтивний тип живлення, тобто всмоктування).

Багато видів грибів живуть у симбіозі з водоростями і вищими рослинами. Взаємовигідне співжиття міцелію грибів з коренями вищих рослин утворює мікоризу (наприклад, підберезник з березою, підосичник з осикою тощо). Значна частина вищих рослин (дерева, тверда пшениця та ін.) не може нормально розвиватися без мікоризи. Гриби отримують від вищих рослин кисень, виділення коріння і безазотні сполуки. Гриби «допомагають» вищим рос­линам засвоювати важкодоступні речовини гумусу, активізують діяльність ферментів вищих рослин, своїми ферментами сприяють вуглеводному обміну, фіксують вільний азот і у сполуках передають його вищим рослинам разом з ростовими речовинами, вітамінами тощо.

Гриби умовно поділяють на нижчі і вищі. Вегетативне тіло грибів називається грибницею, або міцелієм, воно складається з окремих ниток — гіфів. Ці нитки знаходяться всередині субстрату, на якому живуть гриби.

Найчастіше грибниця займає велику територію. Через міцелій відбувається всмоктування поживних речовин осмо­тичним шляхом. Гриби з найпримітивнішою будовою міцелію не мають, їхнє тіло складається з однієї клітини. У грибів із складнішою будовою міцелій часто буває добре розгалужений, одноклітинний, багатоядерний. У вищих грибів міцелій багато­клітинний.

Одно- або багатоядерні клітини грибів у більшості випадків вкриті тонкою клітинною оболонкою. Під нею знаходиться цито­плазматична мембрана, яка вкриває цитоплазму. Клітинна оболонка на 80—90 % складається з азотистих і безазотистих полісахаридів, до її складу в невеликій кількості входять білки, ліпіди та поліфосфати.

У клітині грибів є ферменти, білки. Серед органоїдів тут є мітохондрії, що подібні до вищих рослин, лізосоми, в яких протео­літичними ферментами розщеплюються білки. У вакуолях міс­тяться запасні поживні речовини: глікоген, ліпіди, жирні кислоти, жири тощо. В їстивних грибах є багато вітамінів і мінеральних солей. Приблизно 50 % сухої маси складають азотисті речовини, із яких на білки припадає близько ЗО %.

Розмножуються гриби безстатевим шляхом: спеціалізованими клітинами — спорами і вегетативне — частинами міцелію, брунькуванням. Процесу спороутворення може передувати статевий процес, який дуже різноманітний у грибів. Зигота може утворю­ватися в результаті злиття соматичних клітин, спеціалізованих на гамети, і статевих клітин — гамет (утворюються в статевих органах — гаметангіях). Утворена зигота проростає зразу або після періоду спокою і дає початок гіфам з органами статевого спороношення, в яких утворюються спори.

Спори різних грибів розповсюджуються комахами, різними тваринами, людиною та повітряними течіями.

1. Сапрофіти – живляться готовими органічними речовинами мертвих організмів.

2. Паразити – живляться за рахунок організмів, на яких поселяються (живуть на поверхні або всередині живих тканин рослин і тварин).

Симбіонти – живуть у симбіозі з іншими організмами (хлорофільними рослинами живляться за рахунок утворення мікоризи.

Антибіотик пеніцилін. В 1929 р англійський мікробіолог А.Фленінг виявив антибактеріальну дію плісені пеніцилу і виділив з неї речовину – пеніцилін. У 1940 р І.Флорі добув тривкий препарат пеніциліну.