1) За своєю економічною суттю податки є фінансовими відносинами між державою та платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду коштів, необхідних для виконання державою її функцій.
Податки виступають одним із головних інструментів у руках держави в здійсненні економічної та соціальної політики. Вирішення зазначених завдань прямо залежить від обсягів надходжень податкових платежів.
Податки є найбільш адекватним свободі їх платників методом встановлення взаємовідносин держави з платниками податків.
Вони являють собою обов'язкові та за юридичною формою індивідуальні безвідплатні платежі фізичних і юридичних осіб, впроваджені державою з визначенням їх розмірів, порядку та строків сплати до бюджетів різних ланок або до державних цільових фондів.
Функції, які виконують податки
Базову основу функціонального прояву системи оподаткування становлять функції фінансів, як загальна економічна категорія розподілу.
Загальновизнаними, є дві функції фінансів: розподільча та контрольна. В рамках кожної з них формується особлива функціональна спеціалізація податкових відносин. Це й становить методологічну основу для формулювання податкових функцій.
Податкова функція— це прояв сутності податків в дії, спосіб виразу їх властивостей.
Функції податків— це перш за все теоретичне передбачення того, цо в них проявиться суспільне призначення податків, як забезпечити доходи держави без нанесення будь-яких збитків розвитку бізнесу в країні.
У числі податкових функцій економісти звичайно називають такі функції, як фіскальна, регулююча, економічна, перерозподільча, контрольна, стимулююча. Ці функції приводяться як в повному обсязі, так і у компонуванні окремих з них. З числа податкових функцій відразу ж треба вилучити економічну функцію. Самою по собі економічною категорією є поняття «оподаткування».
Звичайно основними функціями податків вважаються фіскальна та регулююча.
За допомогою фіскальної функції податків реалізується головне суспільне призначення податків — формування фінансових ресурсів держави, які акумулюються в бюджеті та у державних цільових фондах, які необхідні для виконання державою своїх власних функцій. Відповідно до цієї функції в країні проводиться стягнення частини доходів підприємств та громадян для утримання державного апарату, оборони країни та тієї частини невиробничої сфери, яка не має власних джерел доходів, або вони недостатні для забезпечення потрібного рівня розвитку. Це, зокрема, такі установи, як заклади охорони здоров'я, наукові, учбові заклади, театри, бібліотеки, архіви, музеї тощо.
Здавна податки в усіх державах вводились з метою виконання фіскальної функції, тобто забезпечення держави коштами для фінансування державних витрат. Потім держави в більшій чи в меншій мірі почали використовувати податкові ставки та податкові пільги з метою регулювання соціально-економічних процесів. І тоді вже податки стали виконувати- регулюючу функцію, тобто впливати на відтворення -стимулювати чи стримувати темпи виробництва, збільшувати чи зменшувати накопичення капіталу та платоспроможність населення тощо, сприяти вирішенню різного роду соціальних проблем, таких, як захист незахищених верств населення, провадження ефективної демографічної політики тощо.
Ринкова економіка — це економіка, що регулюється. Уявити собі ефективно функціонуючу ринкову економіку в сучасному світі, що не регулюється державою, неможливо. Інша справа — як вона регулюється, яким чином, у яких формах тощо. Якими б не були ці форми та методи, центральне місце в самій системі регулювання належить податкам. Ось чому на одне з перших місць треба поставити функцію, без якої в економіці, що базується на товарно-грошових відносинах, не можна обійтися. Ця функція податків — регулююча.
Державне регулювання здійснюється за двома основними напрямами:
1) регулювання ринкових товарно-грошових відносин. Воно полягає головним чином у визначенні «правил гри», тобто розробка законів, нормативних актів, що визначають взаємовідносини діючих на ринку осіб перш за все підприємців, роботодавців та найманих працівників. До них відносяться закони, постанови, інструкції центральних органів виконавчої влади, що регулюють взаємовідносини товаровиробників, продавців, покупців, діяльність банків, товарних та фондових бірж, а також бірж праці тощо. Цей напрямок державного регулювання ринку безпосередньо з податками не пов'язаний;
2) регулювання розвитку народного господарства, суспільного виробництва в умовах, коли основним об'єктивним економічним законом, що діє у суспільстві, є закон вартості. Тут мова йде головним чином про фінансово-економічні методи впливу держави на інтереси людей, підприємців з метою спрямування їх діяльності в потрібному та вигідному суспільству напрямі.
Таким чином, розвиток ринкової економіки регулюється фінансово-економічними методами — шляхом застосування налагодженої системи оподаткування, обігу позичкового капіталу та застосування процентних ставок, виділення з бюджету капітальних вкладень та дотацій, державних закупівель та обслуговування народногосподарських програм тощо. Центральне місце у цьому комплексі економічних методів посідають податки.
Маніпулюючи податковими ставками, пільгами та штрафами, змінюючи умови оподаткування, вводячи одні й скасовуючи інші податки, держава створює умови для прискореного розвитку певних галузей та виробництв, сприяє рішенню актуальних для суспільства проблем. Оскільки регулююча функція податків спрямована на економічні та соціальні процеси в державі, її можна розділити на економічну, стимулюючу, соціальну тощо.
Інша функція податків — стимулююча. За допомогою податків, пільг та санкцій держава стимулює технічний прогрес, збільшення робочих місць, капітальні вкладення та розширення виробництва тощо. Так, наприклад, в багатьох розвинутих країнах звільняються від оподаткування витрати на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи. Робиться це по-різному. Так, наприклад, в Німеччині вказані витрати включаються до собівартості й тим самим автоматично звільняються від оподаткування.
Аналогічно, з метою стимулювання окремих галузей народного господарства в Україні законодавством передбачається їх пільгове оподаткування.
З метою зниження цін на науково-технічну продукцію українським законодавством передбачено звільнення її від оподаткування податком на додану вартість.
Наступна функція податків — перерозподільча. Ця функція податків виражає їх сутність як особливого централізованого інструменту розподільних відносин. За допомогою податків здійснюється перерозподіл розподілених частин сукупного доходу суспільства. У бюджеті концентруються кошти, що спрямовуються потім на вирішення народногосподарських проблем, як виробничих, так і соціальних, фінансування крупних міжгалузевих, комплексних, цільових програм — науково-технічних, економічних тощо.
За допомогою податків держава перерозподіляє частину прибутку підприємств та підприємців, доходів громадян, спрямовуючи її на розвиток виробництва та спеціальної інфраструктури, на інвестиції в капіталомісткі та фондомісткі галузі з тривалими термінами окупності проведених витрат: залізниці та автостради, видобувні галузі, електростанції тощо. В сучасних умовах значні кошти з бюджету повинні бути спрямовані на розвиток сільськогосподарського виробництва, відставання якого найбільш суттєво відображається на всьому стані економіки країни та життєвому рівні населення країни.
Перерозподільча функція податкової системи носить яскраво виражений соціальний характер. Побудована відповідним чином система оподаткування дозволяє надати ринковій економіці соціальну спрямованість, як це зроблено, наприклад, в Німеччині, Швеції та багатьох інших країнах світу. Це досягається шляхом встановлення прогресивних ставок оподаткування, спрямування значної частини бюджетних коштів на соціальні потреби населення, остаточного або часткового звільнення від податків громадян, що потребують соціальної підтримки.
Нарешті, остання функція податків — контрольна. Вона, як економічна категорія, заключається в тому, що з'являється можливість кількісного відображення податкових надходжень та їх співставлення з потребами держави в фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції податків оцінюється ефективність податкового механізму, забезпечується контроль за рухом фінансових ресурсів, проявляється необхідність внесення змін і доповнень у систему оподаткування.
Сутність контрольної функції податків заключається в тому, щоб платники податків, зборів та інших обов'язкових платежів своєчасно і в повному обсязі сплачували їх відповідно до чинного законодавства.
Вказане відмежування функцій системи оподаткування носить умовний характер, оскільки всі вони пов'язані та здійснюються одночасно. Чим стабільніше буде система оподаткування, тим впевненіше почуватиме себе підприємець: він може заздалегідь та досить точно розрахувати, який буде ефект від виконання заключених ним угод, вирішення господарських проблем, проведення фінансових операцій. Адже невизначеність — це самий головний ворог підприємництва. Підприємницька діяльність завжди пов'язана з ризиком, але ступінь ризику принаймні подвоюється, якщо до нестійкої ринкової кон'юнктури додається нестабільність податкової системи, нескінченні зміни ставок та умов оподаткування.
3. Класифікація податків
Об'єднання податків у систему передбачає можливість їх класифікації, що дозволяє краще з'ясувати суть цієї категорії. Підстав для класифікації може бути декілька.
Податки класифікуються за різними ознаками.
Класифікація податків проводиться:
* за формою оподаткування;
* за економічним змістом об'єкта оподаткування;
* в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;
* за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);
* в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;
* в залежності від встановленого порядку використання;
* за суб'єктом оподаткування.
За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.
Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов'язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.
Прямі податки встановлюються відносно платників, їх розмір залежить від розміру об'єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.
До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки.
Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40-90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень.
Разом з цим, пряме оподаткування вимагає відпрацювання складного механізму стягнення податків, оскільки виникають проблеми в обліку об'єкта оподаткування. Крім того, вимагається відпрацювання механізму попередження ухилень від оподаткування.
За ступенем обліку фінансового стану платника податків прямі податки поділяються на особисті та реальні.
Механізм обчислення та сплати особистих податків враховують платоспроможність та сімейний стан фізичної особи, оскільки вона сплачує податок в залежності від величини отриманого доходу (прибутку). Прикладом особистого податку є податок на доходи фізичних осіб.
Реальними податками оподатковується майно фізичних і юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових можливостей платника податку. Прикладом реального податку є податок (плата) на землю, платники якого повинні сплачувати його незалежно від того, чи отримали вони доходи і, якщо отримали, то в яких розмірах.
Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання.
Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.
До непрямих податків належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.
Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, оскільки вони приховані у ціні товару, роботи, послуги, і платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі.
За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на:
· прибуткові податки;
· майнові податки;
· податки на споживання;
· податки на різні дії.
Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб.
Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів — землі, води, корисних копалин тощо.
Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.
Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.
В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.
В Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"» відокремлені загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних податків належать:
9.1. До загальнодержавних належать такі податки та збори:
9.1.1. податок на прибуток підприємств;
9.1.2. податок на доходи фізичних осіб;
9.1.3. податок на додану вартість;
9.1.4. акцизний податок;
9.1.5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
9.1.6. екологічний податок;
9.1.7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;
9.1.8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;
9.1.9. плата за користування надрами;
9.1.10. плата за землю;
9.1.11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;
9.1.12. збір за спеціальне використання води;
9.1.13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
9.1.14. фіксований сільськогосподарський податок;
9.1.15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
9.1.16. мито;
9.1.17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
9.1.18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
* податок на додану вартість;
* акцизний збір;
* податок на прибуток підприємств;
* податок на доходи, фізичних осіб;
* мито;
* державне мито;
* податок на нерухоме майно (нерухомість);
* плата (податок) на землю;
* рентні платежі;
* податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
* податок на промисел;
* збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
* збір за спеціальне використання природних ресурсів;
* збір за забруднення навколишнього природного середовища;
* збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
* збір на обов'язкове соціальне страхування;
* збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
* збір до Державного інноваційного фонду;
* плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності
* фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України.
Загальнодержавні податки, збори та обов'язкові платежі відповідно до статті 14 Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"» встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов'язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. Уряд, місцеві органи влади не мають права скасовувати ці податки, збори та обов'язкові платежі або запроваджувати інші, встановлювати ставки оподаткування чи надавати пільги за виключенням тих, що передбачені чинним законодавством України.
Порядок зарахування загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і до державних цільових фондів визначається відповідно до чинного законодавства України.
Такі податки, як податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за використання природних ресурсів та збір за забруднення навколишнього природного середовища на території Автономної Республіки Крим, встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим. При цьому ставки по цих платежах встановлюються в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України.
Зарахування загальнодержавних податків та зборів до
державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до
Податкового Кодексу та Бюджетного кодексу України
10.1. До місцевих податків належать:
10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
10.1.2. єдиний податок.
10.2. До місцевих зборів належать:
10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;
10.2.3. туристичний збір.
10.3. Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.
Місцеві податки та збори зараховуються до місцевих бюджетів.
В залежності від способів встановлення податкових ставок податки поділяються на пропорційні, прогресивні та рівні. До пропорційних належать податки, які передбачають сплату однакової суми з кожної одиниці оподаткування. Ставки прогресивних податків збільшуються із ростом одиниці оподаткування. Рівний податок стягується в однаковій сумі зі всіх його платників. Перевагою таких податків є простота його стягнення.
В залежності від встановленого порядку використання податки поділяються також на загальні та спеціальні. Загальні податки при надходженні до бюджету обезлічуються. Вони не мають особливого призначення й передбачені для проведення загальнодержавних заходів і можуть бути використані для покриття будь-яких видів видатків державного та місцевого бюджетів. Спеціальні (цільові) податки мають строго визначене призначення й стягуються для проведення цільового фінансування окремих раніше визначених заходів.
За суб'єктом оподаткування податки поділяються на ті, що стягуються з:
* юридичних осіб;
* фізичних осіб;
* юридичних і фізичних осіб (змішані).
2) Елементи системи оподаткування
Загальні принципи побудови системи оподаткування знаходять конкретний вираз у загальних елементах оподаткування. До елементів системи оподаткування належать:
• 7.1.1. платники податку;
7.1.2. об'єкт оподаткування;
7.1.3. база оподаткування;
7.1.4. ставка податку;
7.1.5. порядок обчислення податку;
7.1.6. податковий період;
7.1.7. строк та порядок сплати податку;
7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і
сплату податку.
Суб'єкти оподаткування або платники податків, зборів та обов'язкових платежів— це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов'язки:
а) сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі;
б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та
обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.
Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти
і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти
України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують
(передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність
(операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або
податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати
податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Платник податків може визнаватись суб'єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов'язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов'язання.
Суб'єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства України покладено обов'язки щодо нарахування податків, зборів та обов'язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.
Суб'єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов'язкових платежів є юридичні або фізичні особи, банки, бюджетні організації, міжнародні об'єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов'язкові платежі.
_Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб'єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов'язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу.
Об'єкт оподаткування— це те, що підлягає оподаткуванню тим чи іншим податком, збором або обов'язковим платежем, — доходи, прибуток, майно, операції з продажу товарів, робіт, послуг та інші визначені чинним податковим законодавством об'єкти.
Кожен податок, збір та обов'язковий платіж має самостійний об'єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством.
Об'єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.
База оподаткування (оподатковуваний оборот) —це вартісний, фізичний або інший характерний вираз об'єкта оподаткування, законодавче закріплена частина доходів або майна платника, яка враховується при розрахунку податку, збору та обов'язкового платежу.
Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.
База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший
характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується
податкова ставка і який використовується для визначення розміру
податкового зобов'язання.
23.2. База оподаткування і порядок її визначення
встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо.
23.3. У випадках, передбачених цим Кодексом, один об'єкт
оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних
податків.
23.4. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна
вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта
оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.
Одиниця оподаткування— одиниця виміру об'єкта оподаткування. Це, зокрема, грошова одиниця для податку на доходи фізичних осіб, одиниця виміру площі (га, кв.м) для податку на землю, одиниця виміру потужності двигуна (кВт) для податку з власників транспортних засобів та самохідних машин та механізмів тощо.
Стаття 24. Одиниця виміру бази оподаткування
24.1. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна
вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або
її частини, щодо якої застосовується ставка податку.
24.2. Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для
розрахунку і обліку податку.
24.3. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна
одиниця виміру бази оподаткування.
Джерело сплати податку, збору та обов'язкового платежу —це дохід платника податку, збору та обов'язкового платежу, з якого він сплачує податок, збір та обов'язковий платіж.
Податкова ставка (норматив)— це законодавче встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.
Стаття 25. Ставка податку
25.1. Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань
на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.
Стаття 26. Базова (основна) ставка податку
26.1. Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка,
що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього
Кодексу.
26.2. У випадках, передбачених цим Кодексом, під час
обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися
декілька базових (основних) ставок.
Стаття 27. Гранична ставка податку
27.1. Граничною ставкою податку визнається максимальний або
мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим
Кодексом.
Стаття 28. Абсолютна та відносна ставки податку
28.1. Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з
якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована
величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.
28.2. Відносною (адвалорною) визнається ставка податку,
згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у
відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру
бази оподаткування.
Стаття 29. Обчислення суми податку
29.1. Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення
бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням
відповідних коефіцієнтів.
29.2. Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники,
встановлені цим Кодексом у вартісному вимірі, підлягають
індексації в порядку, визначеному цим Кодексом.
Податкові ставки (нормативи) можуть встановлюватись єдині для всіх платників або бути диференційованими, коли встановлюється основна ставка (норматив) для всіх платників та понижені або підвищені ставки (нормативи) для окремих платників. При цьому переслідується мета створення або однакових, або різних умов оподаткування для платників податків.
В одних випадках єдина ставка податку (нормативу) ставить усіх платників у рівні умови, а диференціація створює одним пільгові, а іншим — більш жорсткі умови оподаткування.
Встановлення податкових ставок (нормативів) базується на наявному досвіді в оподаткуванні з урахуванням необхідності забезпечити видатки держави. При проведенні розрахунків враховується також і такий фактор, як вплив податку на фінансові ресурси платника.
Ставки податків, зборів та обов'язкових платежів можуть корегуватись.
При встановленні податкових ставок (нормативів) звертається увага й на можливу поведінку платника податку, збору та обов'язкового
платежу.
Податкові ставки (нормативи) бувають:
• адвалорні (у процентах до бази оподаткування);
• специфічні (у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кількості або іншого натурального показника);
• змішані (одночасно у процентах до бази оподаткування та у твердих сумах).
Адвалорні ставки (нормативи) встановлюються у процентах до бази оподаткування (оподатковуваного обороту), яка має грошовий вираз. Адвалорні ставки (нормативи) поділяються на три види;
1) пропорційні, тобто єдині ставки (нормативи), які не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу та більш за все відповідають принципу рівнонапруженості в оподаткуванні;
2) прогресивні, тобто ставки (нормативи), розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування;
3) регресивні — це ставки (нормативи), які, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування, і вони необхідні тоді, коли держава хоче стимулювати такий ріст.
Прогресія шкали при застосуванні прогресивних ставок (нормативів) оподаткування може бути простою та ступеневою.
При простій шкалі підвищені ставки (нормативи) застосовуються до всього об'єкта оподаткування. При розмірах об'єкта оподаткування, близьких до граничних обмежень, платникові вигідніше не збільшувати цей об'єкт, оскільки сума податку може суттєво збільшитись.
Така шкала встановлюється тоді, коли держава хоче обмежити розміри об'єкта оподаткування та веде жорстку податкову політику.
При ступеневій шкалі прогресії підвищені ставки (нормативи) застосовуються не до всього об'єкта оподаткування, а лише до тієї його частини, яка перевищує обмеження розміру об'єкта оподаткування.
Специфічні ставки (нормативи) оподаткування — встановлюються у грошовому виразі до одиниці об'єкта оподаткування, тобто у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кількості або іншого натурального показника.
У випадках встановлення фіксованих твердих ставок (нормативів), < необхідно постійно переглядати, оскільки у зв'язку з наявною інфляцією вони втрачають реальне співвідношення з рівнем доходів та об'єктом оподаткування.
Змішані ставки (нормативи) оподаткування встановлюються одночасно у процентах до бази оподаткування та у твердих сумах.
Податковий період
33.1. Податковим періодом визнається встановлений цим
Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення
та сплата окремих видів податків та зборів.
33.2. Податковий період може складатися з кількох звітних
періодів.
33.3. Базовий податковий (звітний) період - період, за який
платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків,
подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до
бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим
Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно
визначити суму податкового зобов'язання платника податку.
Стаття 34. Види податкового періоду
34.1. Податковим періодом може бути:
34.1.1. календарний рік;
34.1.2. календарний квартал;
34.1.3. календарний місяць;
34.1.4. календарний день.
Податкова пільга— законодавче закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Податкові пільги можуть бути встановлені шляхом зменшення бази оподаткування або об'єкту оподаткування; запровадження знижених податкових ставок; зменшення нарахованих сум податків, зборів та обов'язкових платежів; звільнення від їх сплати окремих категорій платників; надання відстрочення або розстрочення у їх сплаті.
Платники податків, зборів та інших обов'язкових платежів мають право використовувати податкові пільги або відмовитись від їх використання. Податкові пільги, які платник податків, зборів та інших обов'язкових платежів не використав, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані у рахунок майбутніх платежів або відшкодовані з бюджету.
30.1. Податкова пільга - передбачене податковим та митним
законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо
нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та
збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом
30.2 цієї статті.
30.2. Підставами для надання податкових пільг є особливості,
що характеризують певну групу платників податків, вид їх
діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне
значення здійснюваних ними витрат.
30.3. Платник податків вправі використовувати податкову
пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її
застосування і протягом усього строку її дії.
30.4. Платник податків вправі відмовитися від використання
податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька
податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть
бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок
майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з
бюджету.
30.5. Податкові пільги, порядок та підстави їх надання
встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про
захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, рішеннями
Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого
самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
30.6. Суми податку та збору, не сплачені суб'єктом
господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг,
обліковуються таким суб'єктом - платником податків. Облік
зазначених коштів ведеться в порядку ( 1233-2010-п ), визначеному
Кабінетом Міністрів України.
30.7. Контролюючі органи складають зведену інформацію про
суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб -
підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання
податкових пільг.
30.8. Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю
надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим
використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів
використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним
поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання
пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги,
використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті,
повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі
120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
30.9. Податкова пільга надається шляхом:
а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу
оподаткування до нарахування податку та збору;
б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування
податку та збору;
в) встановлення зниженої ставки податку та збору;
г) звільнення від сплати податку та збору.
Податкова квота— встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі, її величина характеризує допустимий рівень оподаткування. Якщо законодавчо встановити податкову квоту, це означатиме встановлення граничної величини вилучення доходу платника. В Україні поняття податкової квоти сьогодні не застосовується.
Строки сплати податків, зборів та обов'язкових платежіввстановлюються законодавством з питань оподаткування окремо для кожного з них.
Стаття 31. Строк сплати податку та збору
31.1. Строком сплати податку та збору визнається період, що
розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника
податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім
днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути
сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.
Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк,
вважається не сплаченим своєчасно.
Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у
тому числі податкового агента, визначається календарною датою.
31.2. Строк сплати податку та збору обчислюється роками,
кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на
подію, що повинна настати або відбутися.
31.3. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно
до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна
платником податку, податковим агентом або представником платника
податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати
податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим
Кодексом.
Стаття 32. Зміна строку сплати податку та збору
32.1. Зміна строку сплати податку та збору здійснюється
шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку
сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.
32.2. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:
відстрочки;
розстрочки;
податкового кредиту.
32.3. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не
створює нового податкового обов'язку.
Порядок сплати податків та зборів
35.1. Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі
у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим
Кодексом або законами з питань митної справи.
35.2. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або
безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або
законами з питань митної справи.
35.3. Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим
Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку
окремо.
Стаття 36. Податковий обов'язок
36.1. Податковим обов'язком визнається обов'язок платника
податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та
збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з
питань митної справи.
36.2. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним
податком та збором.
36.3. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим
стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім
випадків, передбачених законом.
36.4. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися
платником податків самостійно або за допомогою свого представника
чи податкового агента.
36.5. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання
податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків,
визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Стаття 37. Виникнення, зміна і припинення податкового
обов'язку
37.1. Підстави для виникнення, зміни і припинення податкового
обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим
Кодексом або законами з питань митної справи.
37.2. Податковий обов'язок виникає у платника податку з
моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань
митної справи пов'язує сплату ним податку.
37.3. Підставами для припинення податкового обов'язку, крім
його виконання, є:
37.3.1. ліквідація юридичної особи;
37.3.2. смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або
безвісно відсутньою;
37.3.3. втрата особою ознак платника податку, які визначені
цим Кодексом;
37.3.4. скасування податкового обов'язку у передбачений
законодавством спосіб.
Стаття 38. Виконання податкового обов'язку
38.1. Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в
повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у
встановлений податковим законодавством строк.
38.2. Сплата податку та збору здійснюється платником податку
безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим
законодавством, - податковим агентом, або представником платника
податку, або банком на підставі податкової поруки.
38.3. Спосіб, порядок та строки виконання податкового
обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної
справи.
3) Характеристика та склад податкової системи України
При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. По-перше, податкова система - це сукупність податків і податкових платежів, які законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова система включає в себе механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства.
Отже, не можна ототожнювати поняття "податкова система" з поняттями "система оподаткування" і "система податків і зборів", які є її складовими (рис. 2.3).
Таким чином:
- система податків і зборів - це сукупність встановлених чинним законодавством держави податків і зборів;
- система оподаткування - це сукупність встановлених чинним законодавством держави податків і зборів, а також механізмів і способів їх розрахунку і сплати до бюджету та інших державних цільових фондів;
- податкова система - це сукупність встановлених чинним законодавством держави податків і зборів; механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.
Рис. 2.3. Структура податкової системи України
Зміст і структура податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її самостійно, відповідно до завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, принципи, форми і методи оподаткування, обов'язки і відповідальність, які є основними складовими податкової системи, держава ставить єдині вимоги до ефективного господарювання в державі.
Важливою складовою податкової системи є принципи її побудови, які розробляються, виходячи із загальних принципів оподаткування, вироблених фіскальною теорією і практикою. Основні принципи податкової системи визначені ст. 4 Податкового кодексу України (рис. 2.4).
Ст. 9 Податкового кодексу України визначено наступний перелік загальнодержавних податків і зборів:
1. Податок на прибуток підприємств.
2. Податок на доходи фізичних осіб.
3. Податок на додану вартість.
4. Акцизний податок.
5. Збір за першу реєстрацію транспортного засобу.
6. Екологічний податок.
7. Рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.
8. Плата за користування надрами.
9. Плата за землю.
10. Збір за користування радіочастотним ресурсом України. 11 . Збір за спеціальне використання води.
12. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів.
13. Фіксований сільськогосподарський податок.
14. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.
15. Мито.
16. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками.
17. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
Рис. 2.4. Принципи податкової системи України
Ст. 10 Податкового кодексу України встановлено, що до місцевих податків в Україні відносять:
1. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
2. Єдиний податок.
До місцевих зборів в Україні належать:
1. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.
2. Збір за місця для паркування транспортних засобів.
3. Туристичний збір.
Сучасні податкові системи мають досить складну структуру, яка включає в себе різні види податків. Різновидність форм податків пов'язана з бажанням врахувати розбіжності в платоспроможності платників податків, зробити оподаткування в цілому психологічно легшим, відобразити різноманітність форм доходів, вплинути на споживання і нагромадження.
Податки відображають складні економічні відносини, а тому мають бути адекватними цим відносинам. У протилежному випадку вони не зможуть повною мірою виконувати покладені на них функції. Це основна вимога, яка ставиться перед побудовою ефективної податкової системи.
Ст. 16-17 Податкового кодексу України врегульовано правовий статус платників податків. Йдеться про певне співвідношення суб'єктів, які протистоять у податковому правовідношенні, представляють владну та зобов'язану сторони цього відношення. Конкретні обов'язки платника виникають при наявності об'єкта оподаткування у платника та наявності фактів, що породжують обов'язок щодо сплати податку. Пояснюється це природою обов'язку щодо сплати податків і зборів, що визначається владними, імперативними приписами з боку держави відносно реалізації платником обов'язку, щодо сплати податків і зборів. Саме тому платник податків реалізує, насамперед, обов'язок, який визначає й певні права. Податкові правовідносини й реалізація безпосереднього обов'язку платника щодо сплати податку припускають певне протистояння податкового органу й платника податків.
4) ПДВ – це складний податок, який передбачає існування податкових зобов’язань щодо ПДВ і сум, що підлягають сплаті ПДВ до бюджету.
Механізм обчислення ПДВ базується на співставленні сум податкового зобов’язання і сум податкового кредиту.
Податкове зобов’язання – загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.
Податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Важливим елементом у механізмі сплати ПДВ є дата виникнення податкових зобов'язань і права платника на податковий кредит.
Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника);
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:
1. дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
2. для операцій із ввезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях;
Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.
Якщо за результатами звітного періоду різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду має від'ємне значення, то така сума підлягає (як надміру сплачена) відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України.
Підставою для отримання відшкодування є дані виключно податкової декларації за звітний період.
Відшкодування при настанні терміну проводиться згідно з рішенням платника податку, яке відображене в податковій декларації (одночасно може бути декілька напрямів відшкодування) шляхом:
- перерахування грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує;
- зарахування суми відшкодування в рахунок платежів з податку на додану вартість;
- зарахування суми відшкодування в рахунок інших податків, зборів (обов'язкових платежів), які надходять до Державного бюджету України.
Для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.
Платники податку, що мають менший обсяг операцій з продажу, можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення з цього питання платник податку подає органу державної податкової служби за один місяць до початку календарного року.
Протягом календарного року дозволяється заміна квартального податкового періоду на місячний з початку будь-якого кварталу поточного року. Заява про таку заміну надається платником податку до органу державної податкової служби за один місяць до початку кварталу. Зворотні зміни в одному календарному році не дозволяються.
Податкові декларації по ПДВ подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:
а) календарному місяцю - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;
б) календарному кварталу - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.
Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку.
Декларація подається до податкового органу за місцем реєстрації особою яка зареєстрована платником податку на додану вартість. Особи, які не підпадають під визначення платників податку у зв'язку з обсягами оподатковуваних операцій, меншими ніж 3600 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян протягом будь-якого періоду за останні 12 календарних місяці, у тому числі особи, які зареєстровані за власним бажанням, а також ті, що здійснюють торгівлю за готівку до досягнення зазначеного обсягу оподатковуваних операцій, подають декларацію за скороченою формою.
Декларація складається зі вступної частини та чотирьох розділів, з них платником заповнюються перші три розділи та вступна частина, четвертий розділ заповнюється працівниками податкової інспекції (адміністрації) лише на оригіналі декларації, який залишається у податковій інспекції (адміністрації).
Платник податку подає органу державної податкової служби податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання, чи ні.
Декларація може бути заповнена від руки чорнильною чи кульковою ручкою або видрукувана (заповнення олівцем не допускається), без виправлень і помарок; у рядках, де відсутні дані для заповнення, має бути проставлений прочерк. Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського обліку, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник – фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) – підписами відповідальних осіб (директора, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі – електронним підписом підзвітних осіб, зареєстрованих у порядку визначеним законодавством.
5) Обчислення і сплата податку на прибуток
Облік отриманих доходів і здійснених витрат веде платник податків самостійно з метою визначення об’єкта оподаткування. Платник податків має право обрати і використовувати будь-який з таких двох методів: метод нарахувань або касовий метод ведення податкового обліку. Передбачається обов’язкове інформування податкового органу про обраний платником метод обліку. При використанні методу нарахувань облік доходів і витрат платник податків проводить, виходячи з часу придбання платником податків права на ці доходи або визнання за ним цих витрат, незалежно від часу фактичного одержання доходів чи здійснення платежів. Використання касового методу припускає облік платником податків доходів і витрат, виходячи з часу відповідно вступу платника податків у право власності цих доходів чи визнання за ним цих витрат. Платник податків, що використовує метод нарахувань, отримує можливість використання податкового дисконту — поправки, на яку з метою оподаткування необхідно збільшити отримані платником податків доходи. Його застосовують, якщо платник податків одержує додаткову й обумовлену виключно цим методом обліку вигоду від того, що момент здійснення витрат передує хоча б одному з таких моментів: а) моменту їхнього визнання доходами другого учасника угоди, якщо останній не є фізичною особою чи іноземною юридичною особою і використовує касовий метод у податковому обліку; б) моменту фактичного здійснення таких витрат, якщо платник здобуває товари у фізичної особи чи іноземної юридичної особи, незалежно від використовуваного ним методу податкового обліку. Моментом фактичного здійснення таких витрат є момент відповідної фактичної виплати коштів чи момент фактичної передачі майна. Податковий дисконт має бути враховано при визначенні доходів платника в той звітний період, на який припадає момент закінчення використання їм зазначеної вигоди. Валовий доход при товарообмінних операціях пов’язується з кожною з таких подій, що настали раніше: 1) з датою відвантаження товарів; 2) з датою оприбуткування товарів на склад. Податок обчислюють: 1. Виходячи з об’єкту оподаткування шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і амортизаційних відрахувань. Скоригований валовий доход — це валовий доход за винятком того, що до складу валового доходу не включається. 2. З урахуванням пунктів, у яких зазначено: а) особливості оподаткування підприємств громадських організацій інвалідів; б) особливості оподаткування окремих платників податку; в) особливості оподаткування інноваційної діяльності інноваційних центрів, внесених до державного реєстру; г) особливості оподаткування виробників сільськогосподарської продукції; д) особливості оподаткування страхової діяльності; е) особливості оподаткування неприбуткових організацій; ж) механізм переносу збитків на наступні податкові періоди. Відповідно до підпункту 16.4 ст. 16 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” податок за звітний період сплачує його платник до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду. Платники податку в строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року — повну. Форми декларацій з цього податку встановлює центральний податковий орган за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики. Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, подають декларацію про прибуток у строки, визначені законом для річного податкового періоду за формою, що встановлює Державна податкова адміністрація України. Бюджетні організації сплачують податок на прибуток, отриманий від господарської діяльності, щоквартально за наростаючим підсумком з початку звітного податкового року. Неприбуткові організації сплачують податок на прибуток від неосновної діяльності у загальному порядку. Нерезиденти, що проводять діяльність на території України через постійне представництво, ведуть бухгалтерський облік та звітність згідно з законодавством України, щоквартально подають податковим органам за місцезнаходженням постійного представництва декларацію про прибуток, одержаний із джерел в Україні, а також розрахунок нарахованого податку на прибуток за встановленою формою. У разі зупинення діяльності постійного представництва до закінчення звітного кварталу, зазначені документи подаються державному податковому органу протягом 15 календарних днів з моменту такого зупинення. Податок на прибуток нерезидента обчислюється платником податку і підлягає підтвердженню податковим органом за місцезнаходженням постійного представництва. Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” (п.16.14) прямо передбачено, що обов’язок по сплаті податку реалізується тільки платником податку, а сплата податку іншими, ніж платник податку, особами не дозволяється. Зараховування податку на прибуток до бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.
6) ПДВ – це складний податок, який передбачає існування податкових зобов’язань щодо ПДВ і сум, що підлягають сплаті ПДВ до бюджету.
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Податкове зобов’язання – загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.
Податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.
Важливим елементом у механізмі сплати ПДВ є дата виникнення податкових зобов’язань і права платника на податковий кредит.
Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
У разі поставки товарів або послуг з використанням торговельних автоматів або іншого подібного устаткування, що не передбачає наявності касового апарата, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою, датою виникнення податкових зобов'язань вважається дата виймання з таких торговельних апаратів або подібного устаткування грошової виручки.
У разі коли поставка товарів (робіт, послуг) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників гривні, датою збільшення валового доходу вважається дата поставки таких жетонів, карток або інших замінників гривні.
У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків, датою збільшення податкових зобов'язань вважається дата, що засвідчує факт постачання платником податку товарів/послуг покупцю, оформлена податковою накладною, або дата виписування відповідного рахунка (товарного чека), залежно від того, яка подія відбулася раніше.
Датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного передання об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу).
Датою виникнення податкових зобов'язань у разі поставки товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому виді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед таким бюджетом.
Датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті товарів є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунка платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.
Податковий кредит складається із сум податків, сплачених або нарахованих платником у звітному періоді в зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва чи обігу, і основних фондів або нематеріальних активів, які підлягають амортизації:
ПК = ПДВтмк + ПДВоф + ПДВнма (1)
Суми ПДВ, сплачені або нараховані платником у звітному періоді у зв’язку з придбанням основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду незалежно від строків вводу їх в експлуатацію.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:
- дата здійснення першої з подій:
а) дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
б) або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною;
- для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях.
Для визначення суми ПДВ необхідно визначити БО, яка залежить від того, які операції здійснює господарюючий суб’єкт.
Особливістю визначення БО, в порівнянні із раніше діючим порядком, є її визначення прямим методом, а не зворотним.
Сутність прямого методу полягає в тому, що підприємство, яке здійснює продаж товарів, робіт, послуг, визначає вільну ціну без ПДВ, виходячи із собівартості + прибутку (митної вартості), мита, акцизів, інших податків, які включаються до вільної ціни:
БО = (С + П) + М + АЗ + ІП = ВЦ (2)
А для визначення суми ПДВ застосовується формула:
ПДВ = (БО х 17%) / 100% (3)
Обчислена сума ПДВ додається до вільної ціни, в результаті чого і створюється ціна продажу.
Визначена таким чином сума ПДВ складає загальну суму податкових зобов’язань суб’єктів підприємництва по ПДВ.
Сума ПДВ при митному оформленні обчислюється аналогічно за формулою (3). Сума ПДВ додається до БО по імпортних товарах. Визначена таким чином вартість імпортного товару з урахуванням всіх обов’язкових податків, зборів і платежів є обліковою ціною, за якою суб’єкти підприємницької діяльності оприбутковують товар:
ВТ = БО + ПДВ (4)
де, ВТ – вартість імпортного товару.
Вартість імпортного товару перераховується в національну валюту України за валютним курсом НБУ, який діяв на час виникнення податкових зобов’язань.
До цієї вартості при подальшій реалізації імпортних товарів (робіт, послуг) на території України платником податку на додану вартість додається надбавка (С+П) і сума ПДВ, яка обчислюється за формулою (5)
ПДВ1 = (ВТ + С + П) х 17% : 100% (5)
На МТУ ціна продажу імпортного товару складе:
ЦР = ВТ + С + П +ПДВ1 (6)
При цьому ПДВ, нарахований при проходженні митного контролю, відноситься до податкового кредиту платника.
ПК = ПДВ (7)
Відповідно податкове зобов’язання буде зменшено на розмір цього податкового кредиту.
ПЗ = ПДВ1 – ПК (8)
Платник податку зобов’язаний представити покупцю податкову накладну, оформлену належним чином, яка є звітним податковим документом з ПДВ.
Суми податку, що належать до сплати в бюджет або відшкодуванню із бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку із продажем товарів (робіт, послуг) на протязі звітного періоду, і сумою податкового кредиту звітного періоду:
ПДВб = ПЗ – ПК (10)
У випадку, коли платник здійснює операції по продажу товарів (робіт, послуг), звільнених від оподаткування чи які не є об’єктом оподаткування, суми податку, сплачені або нараховані в зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких включається до складу валових витрат виробництва або обігу, основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, до податкового кредиту не включаються.
Звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених Податковим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей:
а) якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця;
б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання.
Платники податку, які мають право на застосування нульової ставки податку на прибуток, на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року можуть вибрати квартальний податковий період. Заява про вибір квартального податкового періоду подається податковому органу разом з декларацією за наслідками останнього податкового періоду календарного року. При цьому квартальний податковий період починає застосовуватися з першого податкового періоду наступного календарного року.
У разі якщо протягом будь-якого періоду з початку застосування квартального податкового періоду платник податку втрачає право на застосування нульової ставки податку на прибуток, такий платник податку зобов'язаний самостійно перейти на місячний податковий період, починаючи з місяця, на який припадає таке перевищення, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця.
Для платників, яким встановлено звітний період, що дорівнює місяцю, граничний термін подання податкової декларації – протягом 20 календарних днів, наступних за останнім днем звітного (податкового) місяця.
Для платників, яким встановлено звітний період, що дорівнює кварталу, граничний термін подання податкової декларації – протягом 40 календарних днів, наступних за останнім днем звітного (податкового) кварталу.
Платник подає до ДПІ податкову декларацію, незалежного від того, виникло у звітному періоді податкове зобов’язання чи ні.
Сплата податку до бюджету здійснюється протягом 10 календарних днів з дня наступного за граничним терміном подання декларації.
Якщо за результатами звітного періоду сума податку має від’ємне значення, така сума належить відшкодуванню платнику із Державного бюджету на протязі місяця, наступного за звітним періодом. Така сума може бути зарахована в рахунок майбутніх платежів по ПДВ або перерахована на розрахунковий рахунок платника.
7) Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв’язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу Міндоходів за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу Міндоходів за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Платник плати за землю має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.
За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами Міндоходів, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган Міндоходів надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Юридична особа зменшує податкові зобов’язання із земельного податку на суму пільг, які надаються фізичним особам за земельні ділянки, що знаходяться у їх власності або постійному користуванні і входять до складу земельних ділянок такої юридичної особи.
Такий порядок поширюється на визначення податкових зобов’язань із земельного податку юридичною особою за земельні ділянки, які відведені в порядку, встановленому Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для безоплатного паркування (зберігання) легкових автомобілів, якими керують інваліди з ураженням опорно-рухового апарату, члени їх сімей, яким відповідно до порядку забезпечення інвалідів автомобілями передано право керування автомобілем, та законні представники недієздатних інвалідів або дітей-інвалідів, які перевозять інвалідів (дітей-інвалідів) з ураженням опорно-рухового апарату.