28. Місцеві податки і збори. Характеристика і правова природа за Податковим

кодексом.

Місце́ві пода́тки та збо́ри — це податки та збори, які встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства, вони є обов'язковими до сплати в межах адміністративно-територіальних одиниць та зараховуються до їх бюджетів.

До місцевих податків належать:

10.1.1. податок на майно;

10.1.2. єдиний податок.

10.2. До місцевих зборів належать:

10.2.1. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.2. туристичний збір.

10.2. Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

10.3. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

10.4. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

10.5. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

29. Мито. Його види і порядок нарахування.

Мито – це непрямий податок на товари та інші предмети, які перетинають кордон України.

За своєю роллю мито займає особливе місце в системі непрямих податків. Так, оподаткування товарів, робіт і послуг податком на додану вартість має на меті насамперед наповнення дохідної частини державного бюджету. На відміну від цього основні цілі застосування мита - це перш за все:

- реалізація зовнішньоторговельної політики держави;

- створення сприятливих умов для розвитку національного виробника (зокрема, окремих галузей економіки);

- встановлення справедливого конкурентного середовища на внутрішньому ринку країни;

- забезпечення оптимального платіжного балансу;

- формування раціональної структури експорту та імпорту;

- сприяння структурній перебудові економіки країни;

- наповнення дохідної частини державного бюджету;

- сприяння інтеграції економіки країни до світового економічного простору.

В Україні розрізняють такі види мита:

-    адвалерне – нараховується у відсотках до митної вартості товарів;

-    специфічне – нараховується у встановленому грошовому розмірі;

-    комбіноване – поєднує два попередні види.

 

Єдиний митний тариф – це систематизоване зведення ставок мита, яким обкладаються товари, що перетинають кордон. Даний тариф базується на міжнародно визначених нормах.

 

В деяких випадках застосовують:

- спеціальне мито – застосовується як захисний засіб, якщо товари ввозять в такій кількості або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних товарів;

- антидемпінгове мито – застосовується тоді, коли ввозять товари за ціною, нижчою за їх конкурентну ціну в країні експорту на момент такого експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних товарів; а також при вивезенні товарів за межі України за ціною, нижчою за ціни інших експортерів цих товарів, якщо таке вивезення завдає шкоди загальнонаціональним інтересам України;

- компенсаційне мито – застосовується, коли ввозять в Україну товари, при виробництві або експорті яких використовувалась субсидія, якщо таке ввезення завдає шкоди вітчизняним виробникам подібних товарів, а також при вивезенні товарів, якщо таке вивезення зашкоджує державним інтересам України.

Платниками мита є юридичні і фізичні особи, які здійснюють переміщення через кордон товарів або інших предметів, що підлягають оподаткуванню згідно законодавства.

Об’єктом  оподаткування є митна вартість товарів або їх кількісні показники.

Ставки мита виражені у відсотках до митної вартості товару або у встановленому грошовому виразі на одиницю товару.

Від сплати мита звільняються: транспортні засоби, на яких здійснюються регулярні міжнародні перевезення вантажів; валюта України, іноземна валюта та цінні папери; товари, що підлягають поверненню у власність держави; товари, що стали непридатними для використання в результаті пошкодження та інші.

Мито сплачується на рахунки митних органів або вноситься готівкою в касу митного органу, після чого вноситься до державного бюджету України у визначеному порядку. Якщо мито стягнене надміру, воно підлягає поверненню власникові товару на його вимогу протягом одного року з моменту митного оформлення. Вчасно не сплачене мито стягується за весь час заборгованості з нарахуванням пені в розмірі 0,2% суми недоїмки за кожен день прострочення платежу, включаючи день його сплати. За заявою платника та при наявності гарантії банку митниця має право відстрочити або розстрочити сплату мита, але не більше ніж на 1 місяць.

Етапи нарахування мита

1. Визначення бази нарахування: митна вартість товару, що перетинає митний кордон України, заявлена декларантом, або визначена митним органом, на момент перетину такими товарами митного кордону у разі застосування адвалерної митної ставки; фізична величина товару у разі застосування специфічної ставки мита.

2. Визначення країни походження товару. Країною походження товарів вважається країна, де товари було повністю вироблено або піддано достатній переробці чи обробці. Повністю виробленими в певній країні вважаються такі товари (ст.38. МКУ):

1) корисні копалини, добуті з надр цієї країни, в її територіальних водах або на її морському дні;

2) продукція рослинного походження, вирощена або зібрана в цій країні;

3) живі тварини, що народилися та вирощені в цій країні;

4) продукція, одержана від живих тварин у цій країні;

5) продукція, одержана в результаті мисливського або рибальського промислу в цій країні;

6) продукція морського рибальського промислу та інша продукція морського промислу, одержана судном цієї країни або судном, що орендоване (зафрахтоване) цією країною;

7) продукція, одержана на борту переробного судна цієї країни виключно з продукції, зазначеної у пункті 6 цієї статті;

8) продукція, одержана з морського дна або з морських надр за межами територіальних вод цієї країни, за умови, що ця країна має виключне право на розробку цього морського дна або цих морських надр;

9) брухт та відходи, одержані в результаті виробничих або інших операцій з переробки в цій країні, а також вироби, що були у вжитку, зібрані в цій країні та придатні лише для переробки на сировину (утилізації);

10) електроенергія, вироблена в цій країні;

11) товари, вироблені в цій країні виключно з продукції, зазначеної у пунктах 1-10.