4. План і організаційна структура лекції

№	Основні етапи лекції та її зміст	Мета в рівнях абстракції	Тип лекції,методи і засоби активізації студентів, забезпечення	Розподіл часу
1	2	3	4	5
1.	Підготовчий етап. Організація заняття. Постановка навчальної мети.		Лекція із застосуванням наочності	5 хв
2.	Забезпечення позитивної мотивації
3.	Контроль початкового рівня. Основний етап
4.	Переказ лекційного матеріалу. План. 1. Засоби, що впливають на апетит. 2. Засоби, які використовують при недостатній секреції залоз шлунка. 3. Засоби, які застосовують при надмірній секреції залоз шлунка. 4. Засоби, що впливають на моторну функцію шлунка. 5. Жовчогінні засоби. 6. Гепатопротектори. 7. Засоби, які призначають у разі порушення секреторної функції підшлункової залози. 8. Засоби, що застосовують при атонії кишок. 9. Проносні засоби. 10.Протипроносні засоби.		Запитання, проблемні ситуації, тести, опорний конспект, слайди	90%
5.	Заключний етап. Загальні висновки.			3 – 5 хв
6.	Відповіді на можливі питання
7.	Домашнє завдання		Орієнтовна карта самостійної роботи з літературою

5.3Міст лекційного матеріалу.

Засоби що впливають на апетит.

I

Апетит, це емоційне відчуття пов’язане з прагненням людини до вживання певної їди. Виникнення апетиту зумовлене специфічним впливом "голодної" крові на центр голоду, збудженням лімбічних структур кори великого мозку . У перші хвилини вживання їди апетит посилюється, особливо коли їжа відповідає бажанню. Це сприяє активізації функції органів травлення : підвищується виділення шлункового соку, посилюється рухова активність травного каналу ("голодна" перистальтика).

Розлад апетиту виникає при захворюваннях органів травлення (виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гастрит, гепатит.), часто розвивається при нерво-психічних захворюваннях (пухлини мозоку, енцефаліт, істерія, психози), системи крові (анемія, лейкоз), злоякісних новоутвореннях, інфекційних захворюваннях, вагітності.

Розрізняють три види розладу апетиту:

- зниження до повної витрати - анорексія, зумовлена функціональними або органічними порушеннями діяльності центру апетиту на рівні гіпоталамуса або вищих аналізаторів у корі великого мозку; одночасно з втратою апетиту хворий скаржиться на слабкість, підвищену втомлюваність, апатію.

- підвищення, інколи досить різке - булімія, цей стан інколи поєднується із зниженням відчуття насичення, внаслідок чого виникає потреба в надмірно великих кількостях їди (поліфагія). Постійно виражена булімія і поліфагія спостерігаються при органічних ушкодженнях головного мозку або психічних захворюваннях, менш виражена при гіперінсулінізмі, у реконвалесцентів після тяжких, виснажливих інфекцій та ін;

- порушення апетиту, яке полягає у бажанні вживати неїстівні речовини-крейду, вапно, попіл, землю тощо.

Корекція порушень апетиту здійснюється за допомогою гіркот і анорексигенних засобів. Ці засоби звичайно поєднують з препаратами етіотропної і патогенетичної терапії, спрямованої на усунення причин порушення апетиту і тих механізмів, які лежать в їх основі.

Гіркоти (amага) - це засоби рослинного походження, які мають гіркий смак, застосовуються для підвищення апетиту і поліпшення травлення. Вони містять глікозиди, ефірні олії, алкалоїди тощо. Сировиною для виготовлення гіркот є трава полину гіркого, трава золототисячнику, листя трилисника, трава деревію, коріння кульбаби та ін.

Механізм дії гіркот встановлений у лабораторії І.П.Павлова в дослідах на езофаготамованих собаках, які мали пряму фістулу шлунка, вивчено також їх дію на секрецію шлункових залоз. Зрошення ротової порожнин таких тварин розчинами гіркоти перед уявним харчуванням викликає активнішу секрецію шлункового соку порівняно з контрольними тваринами. При введенні цих речовин безпосередньо в шлунок через фістулу секреторний процес не стимулюється, отже , дія гіркоти на секрецію цих залоз здійснюється рефлекторно.

Вони, подразнюючі смакові рецептори слизової оболонки порожнини рота і язика, рефлекторно підвищують збудливість центру голоду, що викликає посилення секреції шлункового соку, підвищення апетиту.

поліпшення травлення. На думку І.П.Павлова, вживання гіркоти створює контрастне відчуття неприємного їх смаку, з одного боку, і приємного відчуття їди з другого, що є умовою для виділення "психічного" шлункового соку в наслідок збудження апетиту. Обов'язковою умовою для виявлення позитивної дії гіркот на апетит і травлення є приймання їх усередину з невеликою кількістю води за 20-30хв до їди. Гіркоти, прийняті всередину під час їди, гальмують секрецію і моторику шлунка.

Показання: гіпоацідний і хронічний атрофічний гастрит, анорексия неврологічного походження, перенесені оперативні втручання тощо.

Протипоказання: підвищена секреція, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, рефлюкс шлунково-стравохідний.

Препарати – (див. опорний конспект).

Крім гіркот, апетит стимулюють і інші засоби, а саме: інсулін, якій викликає відчуття голоду ,що пов'язано з гіпоглікемією, деякі психотропні (аміназин, амітриптилін), антигтертензивні (клофелин) засоби, анаболічні стероїди, тощо.

Засоби які знижують апетит або анорексигенні.

Застосовують у випадках аліментарного ожиріння, яке погіршує перебіг багатьох захворювань, призводить до порушення обміну речовин, розладів з боку

серцево-судинної системи, печінки та інш.

Провідним методом лікування хворих на ожиріння є різке обмеження їжі з високою енергетичною цінністю і посилення фізичної активності, що створює в організмі негативний енергетичний баланс. Проте під час такого лікування звичайно виникає тяжке відчуття голоду, що примушує застосовувати препарати, які знижують апетит.

Класифікація.

1. Препарати, що впливають на катехоламінергічну систему і стимулюють ЦНС - фепранон, дезопімон, мазиндол.

2. Препарати, що впливають на серотонінергічну систему: фенфлурамін, фенілпропаноламін.

3. Препарати, що пригнічують шлунково-кишкові ліпази: арлістат.

Препарати: дезопімон, фепранон,(див.опорн.конспект.), стимулюють центр насичення, що викликає пригнічення центру голоду. Цим препаратам властива слабка психостимулююча і періферічна адреноміметична дія.

Препарати переносяться добре, але можливі тахікардія, аритмія, підвищення артеріального тиску, неспокій, порушення сну. При тривалому застосуванні розвивається звикання і лікарська залежність.

Протипоказання: вагітність, гіпертонічна хвороба, порушення мозкового і вінцевого кровообігу, інфаркт міокарда, глаукома, тиреотоксикоз, захворювання, що супроводжуються підвищеною збудливістю центральної нервової системи і судомами тощо.

I I

А). Як засоби, що стимулюють секрецію залоз шлунка і тому застосовуються з діагностичною метою, використовують деякі продукти харчування, особливо екстрактивні м'ясні бульйони, капустяний сік. Їх застосовують як пробний сніданок перед взяттям шлункового соку для дослідження. Для цього також використовують і лікарськи засоби, а саме: кофеін, пентагастрин, гістамін.

Пентагастрин використовують як стимулятор шлункової секреції для визначення секреторної та кислотоутворювальної функції шлунка. Вводять підшкірно або внутрішньом'язово по 6 мкг/кг. Після введення препарату взяття і дослідження шлункового соку проводять через кожні 15 хв протягом години і більше.

Побічна дія: слинотеча, нудота, короткочасне зниження артеріального тиску, неприємні відчуття в ділянці живота.

Гістаміну гідрохлорид вводять підшкірно по 0,01мг/кг у вигляді 0,1% розчину. У разі недостатності залоз шлунка гістамін підвищує секрецію парієтальних клітин, які продукують хлороводневу кислоту. Ефект настає через 7-10 хв, досягає максимального рівня через 20-30 хв, продовжується близько 60-90 хв. При органічних порушеннях шлункових залоз введення гістаміну є не ефективним.

Побічна дія: відчуття жару, головний біль, почервоніння шкіри, спазм бронхів.

Б). При недостатності секреторної функції шлункових залоз у зв'язку з їх органічним ушкодженням застосовують засоби замісної терапії; сік шлунковий натуральний, або препарати які містять основні його компоненти - пепсин і хлороводневу кислоту.

Сік шлунковий натуральний (див. опорн. консп.) отримують від тварин (собак, коней) методом уявного харчування, розробленого І.П.Павловим. Діючими агентами цього препарату є кислота хлороводнева, пепсин та інші ферменти слизової оболонки шлунка.

Кислота хлороводнева розбавлена містить 1 частину кислоти хлороводневої і 2 частини води (див. опорн.консп.). Як головний компонент шлункового соку створює необхідне кисле середовище для максимальної протеолітичної дії пепсину.

Препарат введений в шлунок до їди, стимулює секрецію шлункового соку, перетворює неактивний пепсиноген на активний пепсин. Зменшує перистальтику шлунка, викликає затульний рефлекс. При вживанні під час їди сприяє розчиненню сполучної тканини м'ясних продуктів, оптимальному рн для активності пепсину, підвищує тонус і моторно-евакуаторну функцію шлунка

( кислотний рефлекс ), гальмує перехід недостатньо перетравленої їди в кишки, зменшує процеси бродіння в шлунку, в наслідок чого зникає печія і біль у надчеревній ділянці. Препарат здатен стимулювати продукцію гастрину ( гормон утворюється в слизовій оболонці переважно воротарної печери і сприяє виділенню хлороводневої кислоти ), стимуляторів зовнішньосекреторної функції підшлункової залози ( секретин і холецистокінин ) і виделення жовчі у дванадцятипалу кишку.Сприяе також абсорбції заліза із шлунка і тонкої кишки.

Показання: (часто в поєднанні з пепсином ): ахілія, гіпоацидні стани, диспепсія, гіпохромна анемія.

Протипоказання: ацидоз, гострий гастрит.

Побічна дія: ацидоз, розм'якшення емалі зубів.

Пепсин - протеолітичний препарат шлункового соку. Отримують із слизової оболонки шлунка свиней. У кислому середовищі шлункового вмісту гідролізує білок до пептидів, частково до амінокислот. Подібну дію мають препарати пепсидин і ацедин-пепсин.

I I I

При захворюваннях шлунка, які супроводжуються підвищеною кислотністю шлункового соку (виразкова хвороба, гіперацидний гастрит), використовуються холіноблокуючи засоби і засоби які усувають стимулюючий вплив ендогенного гістаміну на залози шлунка.

1) М₁ - холіноблокатори - гастроцепін , - вибірково блокує М₁ - холінорецептори слизової шлунка і пригнічує секрецію хлороводневої кислоти і пепсиногену.

Показання: гострі і хронічні виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, гіперацідні гастрити.

Побічна дія: сухість у роті, порушення бачення близьких предметів.

2) Блокатори Н₂ - рецепторів - ранітидин та фамотидин: вони є конкурентними антагоністами гістаміну. Впливають на Н₂ – рецептори парієтальних клітин і значно зменшують секрецію кислоти хлороводневої. Меншою мірою пригнічують секрецію пепсину і гастромукопротеїду (внутрішнього фактора Касла).

Показання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, рефлекс, ерозивний гастрит, дуоденіт.

Побічна дія: головний біль, шкірний висип, пронос, запор.

3). Блокатори протонного насоса ( Н+, К+, АТФ-аза ) - омепразол. Біотрансформується в кислому середовищі канальців парієтальних клітин на активній метаболіт сульфонамид. Останній утворює дисульфідний місток з Н+, К+ , АТФ-азою і блокує її активність. Пригнічує секрецію хлороводневої кислоти, пепсину, має гастропротекторну дії (захищає слизову оболонку шлунка та дванадцятипалої кишки.)

Показання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, рефлекс, синдром Зіленгера-Єллісона.

Побічна дія: діарея, нудота, кишкова коліка, слабкість, головний біль.

Якщо гіперсекреція шлункових залоз не ліквідується холіноблокуючими засобами і блокаторами Н₂ – рецепторів, застосовують антацидні засоби, які завдяки своїм лужним властивостям, нейтралізують хлороводневу кислоту та знижують кислотність шлункового соку.

Порівняльна характеристика антацидних засобів

Назва препарату	Позитивні властивості	Негативні властивості
Натрію гідрогенкарбонат	Швидкий ефект	Коротка тривалість дії. Утворення СО2 . Розвиток повторного виділення шлункового секрету з високим вмістом пепсину. Розвиток системного алкалозу. Затримка іонів натрію і води(набряки).
Магнію оксид	Не утворюється СО2. Послаблювальна дія. 3.Значна тривалість дії.	Повільний ефект.
Алюмінію гідроксид	Не утворюється СО2. Тривалий ефект. З.Адсорбуюча та в в’яжуча дія.	1. Повільний ефект. 2.3акріплювальна дія. 3. Виснаження запасів фосфору в організмі за тривалого вживання.
Маалокс	1. Висока нейтралізуюча активність. 2.Гастропротекторна дія. З.Не виникає запору.	Виснаження запасів фосфору в організмі за тривалого приймання.

Хворим на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки доцільно призначати антацидні засоби, які у шлунку утворюють гелі, що тонкою плівкою покривають виразки і захищають їх від кислоти і подразнювального впливу їжі. Такі властивості мають магнію трисилікат і алюмінію гідроксид .

Як активний антацидний засіб призначають альмагель, до складу якого входить гель алюмінію гідроксиду, магнію оксид і Д-сорбіт.

До складу препарату алмагель А входить також анестезин. За рахунок перших двох речовин здійснюється антацидний, адсорбуючий і обволікаючий ефект. Д-сорбіт сприяє посиленому виділенню жовчі і послабленню кишок.

Показання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гіперацидний гастрит, езофагіт та інші захворювання травного каналу з гіперацидним ефектом.

Альмагель А застосовують у випадках, коли ці захворювання супроводжуються нудотою, блюванням.

Важливою складовою противиразкового лікування стала також антихелікобактеріальна терапія - призначення препаратів, які можуть вплинути на причинний мікроорганізм - НеІісоbасtег руlогі.

До цих засобів належать: метронідазол, амоксицилин, тетрациклін, кларитроміцин, колоїдні препарати вісмуту. Але потрібно бактеріологічне підтвердження наявності збудника у слизовій оболонці шлунка.

IV

При захворюваннях шлунка, які супроводжуються його гіпотонією, виникає потреба в застосуванні засобів, які підвищують його тонус і стимулюють перистальтику. Для активізації цієї функції призначають М-холіноміметичні засоби

( галантамін, особливо прозерин ). Застосовують, також, прокінетики, наприклад, метоклопрамід (церукал).

У випадках надмірно високого тонусу гладеньких м'язів шлунка призначають спазмолітичні засоби:

• М-холіноблокатори : атропін, платифілін;

• М₁ - холіноблокатори : гастроцепін;

• міотропні спазмолітики: но-шпа, папаверин.

У деяких випадках виникає гостра потреба в блюванні, що сприяє випорожненню шлунка і видаленню з нього речовин, які подразнюють і ушкоджують його слизову оболонку. Цей складний рефлекторний акт здійснюється за допомогою блювотних засобів які мають властивість вибірково збуджувати центр блювання. Розрізняють:

а) блювотні засоби центральної (прямої) дії: апоморфіну гідрохлорид;

б)блювотні засоби рефлекторної (периферичної) дії: трава термопсису, міді сульфат, цинку сульфат. Апоморфіну гідрохлорид стимулює хеморецептори тригерної зони блювотного центру, внаслідок чого виникає 2-3 разове блювання, звичайно через 10-15 хв після підшкірного введення. При пригніченні блювотного центру дія апоморфіну не проявляється.

Показання: видалення із шлунка отруйних речовин або недоброякісних продуктів харчування, гостра інтоксикація етиловим спиртом, вироблення умовно-рефлекторної негативної реакції на алкоголь у процесі лікування хворих на хронічний алкоголізм.

Побічна дія: колапс, зорові галюцинації, неврологічні розлади.

Протипоказання: тяжкі захворювання серця, атеросклероз, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, туберкульоз легень, органічні захворювання центральної нервової системи, похилий вік.

Блювотні засоби рефлекторної дії застосовуються дуже рідко у зв'язку з їх подразнювальним впливом на слизову оболонку шлунка і загально токсичною дією.

На відміну від блювотних , протиблювотні засоби застосовують дуже часто, оскільки блювання супроводжує численні захворювання, при яких у процес втягуються "блювотні зони" організму: горло, вінцеві та брижові судини, жовчні протоки, кора великого мозку та ін.

Залежно від патогенезу розрізняють блювання центрального і рефлекторного походження. Відповідно до цього існують протиблювотні засоби центральної і рефлекторної дії.

Найефективнішими протиблювотними засобами центральної дії є похідні фенотіазіну, н-д, трифтазин( повторити- див. Тему "Психотропні засоби"). Ефективним засобом центральної дії є метоклопрамід (реглан, церукал) - специфічний блокатор дофамінових рецепторів тригерної зони. Препарат, також, виявляє регулюючий вплив на функції шлунково-кишкового тракту: підвищує тонус шлунка і кишок, зменшує гіперацидний стан, сприяє загоєнню виразок шлунка і дванадцятипалої кишки.

Показання: нудота , блювання, що пов'язані з наркозом , променевою терапією, побічною дією ліків, токсикози вагітних, розлади травлення, дискенизія органів черевної порожнини, післяопераційна атонія кишечника, метеоризм.

Побічна дія: сонливість, шум у вухах, сухість в роті, екстрапірамідні розлади.

При морський і повітряній хворобі блювання зумовлене надзвичайними збудженнями аналізатора гравітації (вестибулярного апарату). Особам з підвищеною збудливістю аналізатора гравітації рекомендується профілактичне застосування лікарських препаратів, які містять скополамін, наприклад, таблеток "Аерон".

У випадках рефлекторного блювання, викликаного подразненням слизової оболонки шлунка, застосовують місцевоанестезуючи засоби—анестезин, новокаїн, а також ментол, м'ятну воду, краще в поєднанні з льодом.

V

Жовчогінні засоби, за принципом дії, поділяють на дві групи:

а) засоби , які підвищують секрецію жовчі печінкою ( Choleretica або Cholesecretica)

б) засоби , які сприяють виходу жовчі із жовчного міхура в дванадцятипалу кишку(Cholagoga або Cholekinetica).

Холеретичний ефект властивий багатьом лікарським засобам, які містять жовч і натуральні жовчні кислоти, деякі синтетичні і рослинні речовини.

Алохол - таблетки ,що містять суху жовч, сухі екстракти часник) і кропиви, вугілля активоване. Виявляє стимулюючий вплив на секрецію жовчі, пригнічує процеси бродіння і гниття в кишечнику, активує секреторну і рухову, функції травного тракту.

Холензим - таблетки , до складу яких входить суха жовч, висушені і подріблені порошки підшлункової залози і кишечника забійної худоби. Препарат стимулює секреторно-моторну функцію травного тракту. Ці препарати мають невисоку холеретичну активність, але сприяють значне підвищенню вмісту жовчних кислот у жовчі, стимулюють утворення і виділення білірубіну. При тривалому прийомі їх холеретичний ефект зростає . зникає загроза утворення жовчних каменів, нормалізується травлення і обмін речовин.

Оксафенамід - синтетичний жовчогінний препарат ,стимулює утворення і виділення жовчі, проявляє холеспазмолітичну дію, понижує рівень холестерину в крові.

Використовується багато жовчогінних препаратів рослинного походження. Найбільшу цінність представляють засоби , одержані із безсмертника піщаного, шипшини, кукурудзяних примочок, барбарису звичайного. Вони характеризуються невеликою токсичністю і високою ефективністю при багатьох захворюваннях печінки.

Показання: холеретичні засоби застосовують при хронічному гепатиті. холангіті, холециститі, цирозі печінки. Холеретичні засоби нерідко комбінують із проносними препаратами , що необхідно для усунення закрепів і пов'язаного з ними інтенсивного заворотнього всмоктування в кров компонентів жовчі і токсичних агентів із кишечника.

Холекінетичні засоби підвищують рухову активність жовчного міхура. одночасно зменшуючи тонус м’яза-стискача загальної жовчної протоки (сфінктера Одді), що сприяє виходу жовчі із жовчного міхура в кишки, а також із печінки, обминаючи жовчний міхур.

Магнію сульфат крім впливу на жовчовидільну систему має заспокійливу, спазмолітичну і проносну дію.

Концентрований розчин магнію сульфату (50мл 30-33% теплого розчину), введений у дванадцятипалу кишку за допомогою зонда, викликає рефлекторний викид жовчі в кишку.

Для сліпого зондування хворому рекомендують вранці натще випити 60 мл 30% розчину магнію сульфату, лягти на правий бік, поклавши на ділянку печінки грілку на 2години.

Холеспазмолітичнізасоби (атропін, платифілін, папаверин, но-шпа) не викликають активного виходу жовчі в кишки. Вони лише усувають спазм жовчних шляхів, тому застосовуються під час нападів жовчної кольки, які трапляються у хворих на жовчнокам'яну хворобу, гострий холецистит, під час загострення хронічного холециститу.

VI

Гепатопротектори - це препарати , яки сприяють нормалізації обмінних процесів у печінці, підвищують її опірність шкідливим факторам довкілля і прискорюють відновлення структури і функції при ушкодженнях.

Легалон - сумарний препарат флавоноїдів (клас фенольних сполук, складається з двох фенольних залишків) розторопши плямистої.

Основним є гепатопротекторний ефект. Препарат стримує накопичення в печінці продуктів перекісного окислення ліпідів , активує антиоксиданту систему захисту, стабілізує мембрани цього органа. У зв'язку з цим, створюються необхідні умови для збереження високої активності ферментних систем печінки, які забезпечують обмін речовин , регенерацію і антитоксичну функцію.

Ессенціале - містить вітаміни групи В – В₆, В₁₂, В₃, В₁₅, та ессенціальні, тобто незамінні фосфоліпіди , яки є головними ліпідними компонентами ліпопротеїдів клітинних мембран.

Препарат має мембраностабілізуючу , антиоксидантну і гепатопротекторну активність , гальмує некроз печінки , сприяє нормалізації структури та функції гепатоцитів, забезпечує відновлення структури і функції клітинних та субклітинних мембран. У зв’язку з цим ліквідуються дефекти в клітинах, викликанні гепатотоксичними речовинами.

Показання до застосування гепатопротекторів:

Гострий і хронічний гепатит, цироз печінки, жирова її дистрофія, печінкова кома, ушкодження печінки екзогенними гепатичними речовинами, порушення функції печінки у хворих на цукровий діабет, профілактика рецидивів жовчнокам'яної хвороби, передопераційна підготовка і післяопераційне лікування хворих, особливо у випадках хірургічного втручання на печінці і жовчних шляхах тощо.

VІІ

Засоби , які впливають на екскреторну функцію підшлункової залози можна розділити на групи:

1. Лікарські засоби, які стимулюють або зміцнюють екскреторну активність підшлункової залози :

а) тваринного походження (органопрепарати) - панкреатин, панзинорм, мезим, фестал, креон;

б) мікробного походження - солізм;

в) які отримують із грибів - ораза;

г) рослинного походження- з насіння кропу, листя м’яти перцевої,

плодів глоду, квіток безсмертника піщаного, ромашки лікарскої

2. Лікарські засоби , яки гальмують екскреторну активність підшлункової залози( інгібітори протеолітичних ферментів):

а) препарати підшлункової залози - гордокс

б) які отримують з тканини легень - контрикал:

в) синтетичного походження – кислота амінокапронова;

г) рослинного походження: збори з плодів анісу, трави чистотілу, стовпчиків з приймочками кукурудзи, коріння кульбаби, трави звіробоя .

При недостатності функцій підшлункової залози для змісної терапії призначають панкреатин ( порошок з висушеної підшлункової залози великої рогатої худоби ). Містить амілазу, трипсиноген, який під впливом ентерокінази кишкового соку перетворюється в трипсин та хімотрипсин. Амілаза розщеплює вуглеводи до дисахаридів, трипсин розщеплює білки до амінокислот, хімотрипсин руйнує зв'язки циклічних амінокислот.

Панкреатин може застосовуватися у випадках розладу травлення, зумовленого недостатністю екскреторної функції підшлункової залози. Призначають,

також , хворим на гіпоацидний гастрит, хронічний ентероколіт.

Доцільно комбінувати панкреатин з кислотою хлороводневою розведеною, пепсином, жовчогінними препаратами.

В останні роки як замісні лікарські засоби при недостатності екскреторної функції підшлункової залози широко застосовують комплексні ферментні препарати - панзинорм , фестал, мезим-форте, креон.

Поряд з протеолітичними ферментами до складу підшлункового соку входять також їх інгібітори, які продукуються клітинами підшлункової залози печінки та інших органів. Вони гальмують активність цих ферментів утворюючи з ними неактивні комплекси, запобігаючи можливості впливу їх на тканину підшлункової залози. При гострому панкреатиті захисна дія інгібіторів протеолітичних ферментів підшлункової залози стає недостатньою. Внаслідок цього активуються протеолітичні ферменти підшлункової залози, що може призвести до її само перетравлювання (панкреонекроз).

При гострому панкреатиті використовують інгібітори протеолітичних ферментів, зокрема контрикал.

Контрикал інгібує протеолітичні ферменти і гальмує активування

профібринолізину і перетворення його на фібринолізин, а також активність останнього.

При гострому панкреатиті використовують м-холіноблокатори ( атропін, платифілін) та антацидні засоби.

VІІI

Рухова функція кишок посилюється під впливом холіноміметичних засобів (ацеклідин) та антихолінестеразних засобів (прозерин).

Моторику кишечнику знижують М – холіноблокатори, гангліоблокатори, спазмолітики міотропної дії та препарати з групи опіоїдів.

З спазмолітиків міотропной дії при болісних спазмах кишечнику застосовують дротаверин (но-шпа), папаверин.

Опіоїди (морфін) стимулюють µ-рецептори кишечника, уповільнюють перистальтику й підвищують тонус сфінктерів кишечника. З цим пов'язаний характерний ефект опіоїдів – констипація.

При діареї неінфекційного походження призначають агоніст µ-рецепторів – лоперамід (імодіум). Препарат не проникає через гематоенцефалічний бар’ер і практично не впливає на ЦНС.

IХ

Підвищують перистальтику кишок і засоби , що викликають проносну дію, вони розріджують вміст кишок і прискорюють акт дефекації.

Залежно від локалізації дії розрізняють засоби, які підвищують моторну функцію:

а) усіх відділів кишок;

б) переважно тонкої кишки;

в) переважно товстої кишки.

До засобів, дія яких поширюється на всі відділи кишок, належать натрію сульфат і магнію сульфат, які повільно проникають через кишковий бар'єр. Аніони і катіони цих засобів погано адсорбуються , у кишках створюється високий осмотичний тиск, що перешкоджає абсорбції води. Крім того, гіпертонічні розчини цих солей сприяють дифузії води в просвіті кишок і вони переповнюються рідиною. Це викликає механічне подразнення барорецепторів і рефлекторне посилення моторики кишок. Щоб забезпечити максимальний ефект препарати призначають натще з великою кількістю теплої води (1-2 склянки). За дотриманням цих умов проносний ефект настає через 4-6 годин. Якщо збільшити кількість теплої води ефект настає через 1-3 години.

Проносні солі застосовують за потреби швидкого спорожнення кишок

одноразовим прийомом препарату.

Повторний прийом протягом доби або в найближчі дні неприпустимі через подразнювальну дію цих препаратів.

Застосовують їх, також, при отруєнні різними лікарськими речовинами й отрутами, прийнятими всередину, так як проносні солі запобігають абсорбції і різко прискорюють виведення отрути з травного каналу.

Використовують сольові проносні разом з антигельмінтними засобами, так як вони прискорюють виведення гельмінтів, вмісту кишок, у тому числі антигельмінтного препарату.

Протипоказання: гострі захворювання органів черевної порожнини, наявність

механічної перешкоди для просування вмісту кишок ,захворювання, які супроводжуються кровотечами з матки, травного каналу.

До препаратів які підвищують рухову функцію переважно тонкої кишки, належать ті олії, яки не розщеплюються і не абсорбуються в кишках(вазелінова олія) або розщеплюються і абсорбуються частково (рицинова, оливкова, мигдальна, кунжутна, а також риб’ячий жир).

Олія рицинова у дванадцятипалій кишці частково гідролізується на гліцерин і рицинолову кислоту, солі цієї кислоти, подразнюючи хеморецептори слизової оболонки кишок, викликають рефлекторне збудження перистальтики; прискорюється просування вмісту кишок , швидше настає дефекація . Після прийому столової ложки препарату випорожнення кишок настає через 2-6 годин .

Призначають як проносний засіб , для підготовки хворих до рентгенологічного дослідження органів черевної порожнини , щоб видалити з кишок гази і вміст. Оскільки олія рицинова викликає рефлекторне підвищення моторної функції матки , її можна застосувати при слабкості пологової діяльності (40-50г у поєднанні з окситоцином, хініном ). Крім того , в мазях і бальзамах олію рицинову застосовують при виразках , ранах , опіках, вона входить до складу лініменту Вишневського .

Протипоказання: отруєння жиророзчинними отрутами (бензолом та ін.) : у зв'язку з розчинністю цих речовин в олії прискорюються їх абсорбція і посилюється інтоксикація.

Рухову функцію переважно товстої кишки підвищують за допомогою засобів рослинного і синтетичного походження . Найбільшого поширення отримали препарати з рослин , які містять антраглікозиди ,а з синтетичних- фенолфталеїн та ізафенін .

Антраглікозид - це складні ефіри , під час гідролізу яких утворюються похідні антрахінону, які вибірково діють на кишки : подразнюють інтерорецептори переважно товстої кишки, викликають посилення перистальтики і внаслідок цього її спорожнення . Проносний ефект препаратів , які містять антраглікозиди , настає через 6-10 годин , тому їх призначають звичайно на ніч.

Проносні засоби, які містять антраглікозиди , як і синтетичні препарати , застосовують переважно для усунення звичайного запору , а також у разі затримки та утруднення дефекації у зв'язку з гемороєм . У таких випадках ці препарати приймають у великих дозах , за неефективності застосовують інші проносні засоби .

При призначенні у великих дозах можуть викликати біль у животі і тенезми . З обережністю призначають вагітним та годувальницям, а також пацієнтам із захворюваннями печінки та нирок .

Тривале лікування цими препаратами призводить до звикання, що потребує збільшення дози або заміни їх на інші препарати аналогічної дії.

X

Протипроносні (антидіарейні) засоби:

- антибактеріальні засоби

• антибіотики : ністатин, пімафуцин, поліміксин, леворин та ін.;

• синтетичні антибактеріальні засоби : фталазол, ніфуроксазид;

- ентеросорбенти:

активоване вугілля, ентеросгель, смекта;

-засоби, що пригнічують перистальтику кишечнику : лоперамід.

Лоперамід - антидіарейний засіб, який знижує тонус і моторику гладких м'язів кишечнику за рахунок дії на сплатні рецептори кишкової стінки, підвищує тонус анального сфінктера. Дія настає швидко і триває 4-6 годин.

Показання до застосування: гостра і хронічна діарея різного походження.

Протипоказання: кишкова непрохідність, гострий коліт.