Периметр прямокутника(квадрата).

Учень/учениця:

• знає означення периметра многокутника;

• знає формулу обчислення периметра прямокутника (квадрата);

• розв’язує задачі на обчислення периметра прямокутника (квадрата);

• розв’язує задачі на обчислення довжини сторони прямокутника (квадрата) за відомими периметром і довжиною однієї сторони прямокутника.

Трійки взаємопов’язаних величин.

У чень/у чениця:

• знає трійки взаємопов’язаних величин;

• розуміє пропорційну залежність між величинами певної трійки (без використання відповідних термінів);

• виділяє у тексті задачі взаємопов’язані величини;

• застосовує правило знаходження певної величини під час розв’язування задач;

• р

  $

  озуміє характер зміни однієї величини залежно від зміни іншої при сталій третій і застосовує цю залежність у знаходженні відповіді на запитання задачі, а також у прикидці очікуваного результату.

Навчання української мови, як зазначається у Концепції мовної освіти 12- річної школи, має бути передусім націлене на відродження й подальший юзвиток української мови на всьому терені України, формування мовної особистості як гаранта забезпечення й подальшого розвитку національної культури й державності.

Виконати поставлене завдання можливо лише за умов реалізації усіх змістових напрямів шкільного курсу рідної мови - комунікативного, мовознавчого, культорологічного. У сучасній науково-методичній літературі знаходимо різноманітні технології навчання, відповідні методи й прийоми, використовуючи які, вчитель досягатиме високого рівня якості уроків, продуктивного використання навчального часу, перетворення класу в справжню гічну майстерню .

Уміння говорити здавна привертало увагу людства. Про це яскраво свідчить педагогіка, в якій питання мови й мовної підготовки людини

посіло одне з центральних місць. Ідеї народної педагогіки щодо розвитку усного мовлення передували багатьом науковим методичним рекомендаціям, які викладено в працях відомих педагогів і лінгвістів. Відомо, що основним і найважливішим показником рівня культури людини, її мислення, інтелекту є мовлення. Воно з являється вперше в ранньому дитинстві у вигляді окремих слів, які ще не мають чіткого граматичного оформлення, але поступово воно збагачується й ускладнюється. У процес (мовленнєвої практики дитина оволодіває фонетичною будовою і лексикою, засвоює закономірності словозміни й словотворення, логіку і композицію висловлення, відшліфовує виразність свого мовлення. « Висока культура,усного й писемного мовлення, добре і чуття рідної мови, писав академік В. В. Виноградов,-найкраща

опора, найвірніша підмога й найнадійніша рекомендація для кожної людини в її суспільному житті і творчій діяльності».

У програмі середньої загальноосвітньої школи зазначається, що розвиток мовлення-це принцип у роботі з читання, граматики і правопису. Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням ювника, правильним і точним вживанням слова, над лученн і зв’язним висловленням, над орфографічно грамотним

письмом має стати основою кожного уроку.

Робо з розвитку мовлення молодших школярів включає такі напрями: вдосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої вимовної культури;

збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів;

уміння вживати слова у властивому для них значені, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання; послідовно і логічно викладати думки;

удосконалення граматичного ладу мовлення дітей; •>

оволодіння нормами українського ера гурного мовлення; засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

Перелічені напрями роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування в молодших школярів умінь сприймати, відтворювати й будувати зв’язні висловлення різних типів і стилів.

Розвиток мовлення дітей як одне із основних завдань їхнього інтелектуального виховання має стати серцевиною, основою роботи класовода з читання. Навчити школярів самостійно будувати зв’язні висловлення, користуватися діалогом, говорити чітко, правильно й виразно можна лише завдяки систематичним і цілеспрямованим зусиллям Необхідність навчання дітей зв’язно висловлювати свої думки названо терміном «зв’язне мовлення», який закріпився в методиці викладання мов у початкових класах. Під цим терміном розуміється процес, діяльність мовця, послідовний усний чи письмовий виклад думок, знань. Наслідком такої діяльності стає текст—сукупність взаємопов’язаних самостійних речень, об’єднаних спільним предметом(темою) й основною думкою висловлювання за допомогою мовних (лексичних, граматичних таінтонаційних) засобів. У методиці ці два поняітя - зв’язне мовлення і текст - стоять поряд.

Уміння гарно говорити, логічно і чітко формулювати свої думки, послідовно і грамотно викладати їх на папері - потрібні кожній освіченій людині. Відсутність таких умінь часто створює істотні незручності як для самої людини, так і для тих, хто її оточує. .

Кожному, хто хоча б побіжно обізнаний із психологією як наукою, відомо, що писемне мовлення формується лише на базі усного, а не навпаки. Якщо дитина не навчилась складати усні твори, то вона і надалі не зможе задовільно писати творчі роботи. Діти ж, навчені вільно висловлюватись, логічно будувати усні розповіді, порівняно легко навчаться робити це і письмово. Таким чином, базою для успішного письмового висловлювання думок у шкільні роки є розвиток мовлення дитини ще до того, як вона піде до школи.

Мета кожного вчителя - зробити мовлення дітей змістовним, правильним, чітким, виразним, багатим.

Школа має готувати дитину до майбутнього життя і праці. Якщо учень досконало вивчить мову, то в майбутньому зможе братк активну участь у суспільному житті України, бо тільки у розвиненому мовленні формуються вміння користуватися новими засобами, добирати їх з граничною точністю, виражати сприйняте, передавати іншим набуті знання. По тому, наскільки змістовно, чітко і правильно учень висловлює свої думки, можна судити про його загальний розвиток. Чим виразніше і розвиненіше мовлення, тим більше виступають у ньому сама подина, її духовний зміст, її інтерес.

Тому вчителям особливу увагу слід приділяти розвитку усного і писемного мовлення, Для цього треба постійно розширювати життєвий досвід учнів: вчити їх спостерігати, уявляти, мислити й відчувати, оцінювати і узагальнювати, а потім передавати словом усе побачене, почуте, пережите.

Одним із найважливіших завдань сучасної початкової школи є формування мовленнєвої особистості молодшого школяра.

Мовленнєва змістова лінія навчання української мови у Державному стандарті початкової ланки освіти й чинній навчальній програмі є основною. Вона передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання і впливу. Комунікативна компетентність — необхідна умова життєтворчості кожного учня. Тому провідна ідея цієї умови - створення оптимальних умов для формування мовленнєвої компетентності на уроках української мови, зокрема:

• забезпечення сприятливих умов для невимушеного спілкування;

• застосування діалогічних і дискусійних форм навчання;

• постійне надання можливостей для самостійної творчої діяльності учнів;

• використання ігрових, інтерактивних вправ для мовного розвитку.

«Заговори до мене, щоб я тебе побачив», — говорить народна мудрість.

Школа має готувати дитину до майбутнього життя. По тому, наскільки змістовно, чітко і правильно учень висловлює свої думки, можна судити про його загальний розвиток. Не завжди дитина, яка зазубрила правила, може зв'язно висловитися, спілкуватися з людьми.

Мовленнєва діяльність— це спосіб реалізації суспільно-комунікативних потреб людини в процесі спілкування. Користуючись мовою як засобом пізнання і комунікації, дитина слухає, говорить, читає і пише. Одночасно відбувається практичне засвоєння формул ввічливості, розвиток творчих здібностей, створення власного мовленнєвого портрету:

Я — думаю.

Я—замислююсь.

Я — аналізую.

Я — висловлююсь.

Я — пробую творити.

За матеріальними засобами розрізняють усне і писемне мовлення, за умовами — діалогічне і монологічне. Отримання інформації здійснюється шляхом аудіювання та читання; передача — говоріння та письма.

Як стверджують науковці, із 70 % часу доби, протягом яких людина не спить, 45 % часу вона слухає, 30 % говорить, 16 % читає, 9 % пише. Отже, найбільшу кількість інформації людина отримує завдяки усним видам мовленнєвої діяльності, тобто через слухання-розуміння та говоріння.

Процес формування й удосконалення навичок усного мовлення учнів початкових класів досить складний. Він охоплює формування в учнів спочатку аудіативних умінь і навичок, а потім навичок говоріння, що включає роботу над побудовою як діалогічних, так і монологічних висловлювань.

оволодіння нормами українського літературного мовлення; засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

Перелічені напрями роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування в молодших школярів умінь сприймати, відтворювати й будувати зв’язні висловлення різних типів і стилів.

Розвиток мовлення дітей як одне із основних завдань їхнього інтелектуального виховання має стати серцевиною, основою роботи класовода з читання. Навчити школярів самостійно будувати зв’язні висловлення, користуватися діалогом, говорити чітко, правильно й виразно можна лише завдяки систематичним і цілеспрямованим зусиллям Необхідність навчання дітей зв’язно висловлювати свої думки названо терміном «зв’язне мовлення», який закріпився в методиці викладання мов у початкових класах. Під цим терміном розуміється процес, діяльність мовця, послідовний усний чи письмовий виклад думок, знань. Наслідком такої діяльності стає текст—сукупність взаємопов’язаних самостійних речень, об’єднаних спільним предметом(темою) й основною думкою висловлювання за допомогою мовних (лексичних, граматичних таінтонаційних) засобів. У методиці ці два • >ня і гя - зв’язне мовлення і текст - стоять поряд.

Уміння гарно говорити, логічно і чітко формулювати свої думки, послідовно і грамотно викладати їх на папері - потрібні кожній освіченій людині. Відсутність таких умінь часто створює істотні незручності як для самої людини, так і для тих, хто її оточує. .

Кожному, хто хоча б побіжно обізнаний із психологією як наукою, відомо, що писемне мовлення формується лише на базі усного, а не навпаки. Якщо дитина не навчилась складати усні , то вона і надалі не зможе задовільно писати творчі роботи. Діти ж, навчені вільно висловлюватись, логічно будувати усні розповіді, порівняно легко навчаться робити це і письмово. Таким чином, базою для успішного письмового висловлювання думок у шкільні роки є розвиток мовлення дитини ще до гог , як вона де до школи.

Мета кожного вчителя - зробити мовлення дітей змістовним, правильним, чітким, виразним, багатим.

Школа має готувати дитину до майбутнього і праці. Якщо учень

досконало вивчить мову, то в майбутньому зможе активну участь у суспільному житті України, бо тільки у розвиненому мовленні формуються вміння користуватися новими засобами, добирати їх з граничною точністю, виражати сприйняте, передавати іншим набуті . По тому, наскільки

змістовно, чітко і правильно учень висловлює свої думки, можна судити про його загальний розвиток. Чим виразніше і розвиненіше мовлення, тим більше виступають у ньому сама людина, її духовний зміст, її інтерес.

Тому вчителям особливу увагу слід приділяти розвитку усного і писемного мовлення, Для цього треба постійно розширювати життєвий досвід учнів: вчити їх спостерігати, уявляти, мислити й відчувати, оцінювати і узагальнювати, а потім передавати словом усе побачене, почуте, пережите.

‘Навчання української мови, як зазначається у Концепції мовної освіти 12- річної школи, має бути передусім націлене на відродження й подальший розвиток української мови на всьому терені України, формування мовної особистості як гаранта забезпечення й подальшого розвитку національної культури й державності.

Виконати поставлене завдання можливо лише за умов реалізації усіх змістових напрямів шкільного курсу рідної мови - комунікативного, мовознавчого, культорологічного. У сучасній науково-методичній літературі знаходимо різноманітні технології навчання, відповідні методи й прийоми, використовуючи які, вчитель досягатиме високого рівня якості уроків, продуктивного використання навчального часу, перетворення класу в справжню педагогічну майстерню.

Уміння говорити здавна привертало увагу людства. Іро це яскраво свідчить народна педагогіка, в якій питання мови й мовної підготовки людини посіло одне з центральних місць. Ідеї народної педагогіки щодо розвитку усного мовлення передували багатьом науковим методичним рекомендаціям, які викладено в працях відомих педагогів і лінгвістів. Відомо, що основним і найважливішим показником рівня культури людини, її мислення, інтелекту є мовлення. Воно з являється вперше в ранньому дитинстві у вигляді окремих слів, які ще не мають чіткого граматичного оформлення, але поступово воно збагачується й ускладнюється. У процес 'мовленнєвої практики дитина оволодіває фонетичною будовою і лексикою, засвоює закономірності словозміни й словотворення, логіку і композицію висловлення, відшліфовує виразність свого мовлення. « Висока культура усного й писемного мовлення, добре знання і чуття рідної мови, писав академік В. В. Виноградов,-найкраща опора, найвірніша підмога й найнадійніша рекомендація для кожної людини в її суспільному житті і творчій діяльності».

У програмі середньої загальноосвітньої школи зазначається, що розвиток мовлення-це принцип у роботі з читання, граматики і правопису. Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням і зв’язним висловленням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку.

Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі напрями: вдосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої вимовної культури;

збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів;

уміння вживати слова у властивому для них значені, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання; послідовно і логічно викладати думки; удосконалення граматичного ладу мовлення дітей;

Формування образності мовлення у текстотвірній діяльності молодших школярів.

Опанування мови - необхідна умова формування соціально- активної особистості. Освітня галузь “ Мови і літератури “ передбачає опанування молодшими школярами української мови та інших мов як засобу спілкування і пізнання, прилучення .до скарбниць духовності і культури, літературних надбань українського народу і народів світу, виховання громадянськості, патріотизму, національної самосвідомості. Основною змістовою лінією мовної освіти в початковій ланці загальноосвітньої школи є комунікативна, яка передбачає формування та розвиток умінь слухати, говорити, читати і писати; лінгвістична та українознавча лінії забезпечують відповідний обсяг знань про мову, умінь і навичок їх використання у мовленнєвій діяльності. Зазначені освітні лінії пронизуються діяльнісною лінією, яка передбачає уміння аналізувати, порівнювати,виділяти головне, узагальнювати мовні факти, користуватися мовою як засобом спілкування й пізнання.

Багатство словникового запасу - ознака високого інтелектуального розвитку людини. Роботі над збагаченням словникового запасу приділяю увагу на всіх уроках (мови, читання, образотворчого мистецтва, природознавства). Дуже подобаються дітям інсценізації казок, робота над загадками, прислів’ями, декламації, перекази прочитаного, фантазії над продовженням твору, додумування цікавих пригод.

Словникову роботу планую за такими напрямками:

а) збагачення словника(засвоєння нових слів та нових значень слів, що раніше не були відомі);

б) уточнення словника(поглиблення розуміння вже відомих слів, з’ясування відтінків, добір синонімів, антонімів, багатозначних слів);

в) активізація словника( використання слів у власному мовленні);

г) вилучення не літературних слів, русизмів, виправлення помилок у вимові та написанні.

Пояснюючи значення слова, використовую показ предмету чи дії за допомогою малюнка, ілюстрації (якщо це іменник чи прикметник - краще брати предметний малюнок, якщо дієслово - то сюжетний).

Добір синонімів. Слова одного синонімічного ряду мають значеннєві відтінки, на які обов’язково звертаю увагу. Наприклад: слово « акуратний» - старанний, ретельний у роботі; чепурний, охайний - у зовнішності.

Іноді, щоб розтлумачити значення слова, корисніше дібрати антоніми. Наприклад: слово “нужденний” стає більш зрозумілим після того, як сказати, що це антонім слова “багатий”.

Пояснення слова можна дати розгорнуто, способом логічного визначення, виділяючи яскраві ознаки. Наприклад: катер - це судно, невеликого розміру з мотором, для недалекого плавання.

Певні слова стають зрозумілими, якщо їх ввести у контекст речення. Наприклад: слово “ласунка” діти добре розуміють його значення, прочитавши речення: “Руденька ласунка запасає на зиму горіхи і гриби.”

Аналіз словотворення теж допомагає поясненню значень слова. Наприклад: паровоз - везе під дією пари, доброзичливий - той, хто зичить добра.

Хоч теоретичних відомостей з лексики молодші школярі не одержують, однак під час опрацювання граматики і правопису вони виконують різноманітні лексичні вправи, що сприяють свідомому осмисленню значення слова. Зрозуміти значення слова допомагає і робота з різноманітними словниками: орфографічним, фразеологічним, етимологічним, тлумачним тощо. Наприклад: слово “ферма” має декілька значень, які подаються у тлумачному словнику - а)ферма - інженерна споруда ; б) ферма - приміщення для розведення та утримання худоби (Діти побували на конефермі і з радістю допомагали дорослим доглядати тварин) .

Роботу над словом вважаю ефективною, якщо бачу, що

У

учень використав його з певним значенням при виконанні самостійної роботи, творчого завдання, домашньої вправи чи у власному усному мовленні.

Робота над словом тісно пов’язана з роботою над словосполученням. Зв'язок слів у словосполученні дає дітям змогу більш конкретніше назвати, описати, показати дію тощо. Наприклад: дерево і високе дерево, їхати і швидко їхати, складений і гарно складений.

У своїй роботі використовую такі напрямки роботи над словосполученням:

1. Виділення словосполучень із речень та встановлення зв’язку між словами за допомогою питань. Наприклад: По морю плив швидкий пароплав. Пароплав (що робив?) плив; плив (де?) по морю; пароплав (який?) швидкий.

2. Побудова словосполучень з новими словами. Наприклад: є слово “багряний”. Діти добирають словосполучення: багряний колір, багряне листя, багряний одяг. Потім вводять його в речення. Осінь пофарбувала ліс в багряний колір. Осичка одягла багряний одяг.

3. Пояснення значень окремих словосполучень. Наприклад: допитливі учні - це учні, які хочуть більше знати, усім цікавляться; вайлуватий ведмідь - неповороткий, повільний у рухах.

4. Робота над стійкими виразами, фразеологізмами, образними висловами. Здебільшого такі словосполучення учні зустрічають у контекстах. Я практикую спочатку вислухати дитяче тлумачення, а потім уточнити його. Наприклад: День у грудні, як заячий хвіст - тобто дуже

короткий. - Коли ще можна використати цей вислів? (коли йдеться про ніч улітку).

5. Побудова словосполучень із різними частинами мови. Наприклад: ліс, похід, екскурсія, весело, намет. Діти складають: екскурсія до лісу, веселий похід, намет у лісі та інші.

6. Знаходження та виправлення помилок у побудові словосполучень. Наприклад: велика собака - великий собака, при виконанні завдання - під час виконання завдання.

Ці напрямки роботи здійснюються паралельно; учні працюють над словосполученням у складі речення, а також будують окремі словосполучення, які можуть бути введені в нові речення. Така робота над словосполученням готує дітей до роботи над реченням.

Робота над реченням

Правильно організована робота над словосполученнями має своє органічне продовження в роботі над реченням. Ця робота для дітей є більш цікавою, вона дає більший обсяг для розвитку творчих здібностей і водночас відпрацьовує навички побудови висловлювань, відповідно до законів синтаксису, літературної норми, привчає дітей до точності, виразності, відпрацьовує навички щодо вдосконалення власних речень. У сучасній методиці виділяють три групи вправ з реченнями: перша - за зразком, друга - конструктивні, третя - творчі.