Необхідність та підходи до класифікації словників.

Розглянемо основні підходи до типології словників.

На практиці синонімом до терміну „типологія” часто вживають термін „класифікація”. На нашу думку слід розглядати ці два терміни як різні, де типологія — це метод, в основі якого лежить членування системи об’єктів та їхнє групування за допомогою узагальненої моделі чи типу, а класифікація — система підпорядкованих понять (класів об’єктів) певної галузі знань чи діяльності людини, яку використовують як засіб для встановлення зв’язків між ними. Під універсальністю класифікаційної системи розуміємо її здатність охоплювати всі об'єкти даної області, під глибинністю — багаторівневість породжуваних нею класифікацій, під перспективністю — здатність класифікаційної системи гнучко реагувати на появу принципово нових об'єктів.

Серед авторів типологій країн СНГ можна виокремити 3 принципи типологічного опису словників: опозиції, фасетного розбиття та лексикографічних параметрів.

За першим принципом встановлення типу словника здійснюють віднесенням його до тієї чи іншої опозиції. Класичний приклад такої типології — типологія Щерби Л. В., у якій подано 6 антиномій:

1. словник академічного типу — словник-довідник;

2. енциклопедичний словник — загальний словник;

3. тезаурус — звичайний словник (тлумачний, перекладний);

4. звичайний словник — ідеологічний (ідеографічний) словник;

5. тлумачний словник — перекладний словник;

6. неісторичний словник — історичний словник.

За другим принципом словники типізують побудовою багатовимірних класифікаційних схем, створюючи певний набір основних груп ознак з подальшим розбиттям їх на підгрупи. До основних таких ознак належать:

1. Принцип визначення значень лексикографічних одиниць. філологічний словник, енциклопедичний словник, філологічно-енциклопедичні словники (лінгвокраєзнавчі)

2. Спосіб розміщення реєстрових одиниць. (алфавітні впорядкування і неалфавітні впорядкування. Алфавітні впорядкування ділимо на абсолютно алфавітні і гніздові. В свою чергу, гніздові діляться на гніздо-кореневі, і аналогічні. Серед неалфавітних впорядкувань розрізняють ідеографічне (тематичне), та статистичне.

3. Спосіб відображення лексичного значення слова. (перекладні та неперекладні ). Перекладні :одномовні та багатомовні. В неперекладних словниках ліва та права частини виконані однією мовою. (Тлумачні та пояснюючі.)

4. Характер відбору реєстрових одиниць. Розрізняють тезауруси (загальні і галузеві) і атезауруси. Під тезаурусом розширено розуміємо словник, що відображає лексику певного об'єкта без всякого відбору. Атезауруси — це словники, що базуються на певній послідовній системі відбору лексикографічних одиниць з лексики.

5. Відношення до типу мовного спілкування. Розрізняють словники загальномовної та термінологічної лексики.

6. Відображення історичних процесів. Розрізняють синхронні словники, де лексика певних проміжків часу розглядається поза часовою координатою, і діахронні словники.

7. Мета та призначення. Розрізняють навчальні словники та словники-довідники.

8. Склад реєстрових одиниць. Поділяються на лексикони, де реєстровою одиницею є слово чи частина слова (глосарії та морфемарії), фразарії, де реєстрова одиниця — словосполучення або речення (ідіоми, неідіоматичні сполуки, речення), та реєстри комбінованого типу, що особливо характерні для термінологічних та енциклопедичних словників.

9. Ономастичної/неономастичної лексики. Словники ономастичної лексики у складі реєстру містять будь-які власні імена. Відповідно до категорії власних імен розрізняють топонімічні (географічні об’єкти), антропонімічні (люди), зоонімічні (клички тварин), власні імена тощо.

10. Оснащені/неоснащені науковим апаратом. Під науковим апаратом розумітимемо іменний та предметний покажчики, бібліографію, різного роду зворотні індекси, коментарі, допоміжний довідковий матеріал тощо.

11. За оформленням та деталізацією інформації розрізняють поліграфічні та комп'ютерні словники.

Третій принцип типології виник з введенням Карауловим Ю. Н. у теорію лексикографії поняття лексикографічного параметру — деякого “кванта” лінгвістичної інформації, що може мати самостійний інтерес для користувача, але, як правило, виступає в комбінації з іншими параметрами (“квантами”) і знаходить своє специфічне вираження у словниках. За цим принципом лексикографічні праці описують за набором лексикографічних параметрів, що дозволяє класифікувати словники не лише за їхніми особливостями в цілому, але й за особливостями їхніх статтей.

Ще один принцип, нетиповий для класичної лексикографії, типології словників подано Широковим В. А.,зазначений підхід має не тільки теоретичне, а й технологічне значення, оскільки дозволяє встановити відповідність між традиційними і комп’ютерними словниковими системами і в такий спосіб скористатися всім надбанням традиційної лексикографії як у власне комп’ютерному словникобудуванні, так і взагалі при побудові лінгвістичного забезпечення інформаційних систем.