Розділ 1 австралія в 1939-2001 рр.

1.1 Австралія в Другій світовій війні

Як і в Першу світову Австралія вступила у Другу автоматично, як тільки стало відомо про те, що Британія оголосила війну Німеччині. Тодішній прем'єр-міністр сповістив австралійців, що їхня країна «також знаходиться в стані війни». На цей раз, однак, добровольці не поспішали вступати в лави збройних сил; за три місяці, що минули з оголошення війни у вересні 1939 р. тільки 20 тис. осіб записалися в Другі австралійські імперські війська. Ні Партія єдиної Австралії, ні лейбористи не схвалювали участі у військових діях. Лондону навіть довелося натиснути на прем'єр-міністра, щоб у листопаді домогтися відправки дивізії до Британії.

Поки противники вели на Західному фронті так звану «дивну війну», Мензіс ще сподівався, що справжніх військових дій можна уникнути. Крім того що йому завжди були властиві миротворчі ініціативи, він особливо ретельно дбав  про безпеку Австралії.

Якщо в 1914 р. Японія була союзником, то в 1939 р. вона стала потенційним ворогом. У міжвоєнний період обороноздатність Австралії була ослаблена, оскільки вважалося, що запорука її безпеки - Королівський флот. Таким чином британська військово-морська база в Сінгапурі набувала вирішального значення, і Мензіс наполягав на отриманні гарантій її посилення, перш ніж відправити на війну австралійські війська, військово-морські сили та авіаційні екіпажі.

Навесні  1940 р. німці почали наступ на Заході і швидко завоювали Францію. До середини року Британія опинилася наодинці з Німеччиною. В той же час списки австралійських добровольців швидко поповнювалися, і дві додаткові дивізії вирушили до Північної Африки, де АНЗАК захищали Єгипет і Суецький канал від італійських військ у Західній пустелі. Вони діяли успішно, але слабкість італійських частин в Африці та Греції призвела до втручання німецької армії. На початку 1941 р. Британія вирішила послати анзаків до Греції і це виявилося трагічним для австралійського контингенту: австралійцям довелося дуже скоро покинути цю територію, а в подальшому, при захисті Криту, вони понесли нові втрати.

На початок 1941 р. німецькі війська перетнули Лівійську пустелю, і розпочалася запекла оборона Тобрука. Тим часом Гітлер напав на Радянський Союз і швидко просувався на Схід.

В час відбулось погіршання відносин між прем'єр-міністром Австралії та урядом Великобританії, який вимагав більш рішучих дій. Зростає Критика Р. Мензіса і всередині Австралії і в серпні 1941 р. його уряд іде у відставку.

Вступ у війну Японії та її удар по Перл-Харбору наприкінці 1941 р. виправдали найгірші побоювання Австралії. Спроба Британії захистити Сінгапур за допомогою свого флоту виявилася неможливою: обидва дислокованих там лінкора вийшли в море і були відразу виведені з ладу. Без підтримки з повітря оборона Сінгапуру провалилася, і в лютому 1942 р. британський командир,який її очолював здався. Серед узятих у полон були 16 тис. австралійських піхотинців. До цього часу японці швидко просувалися по ланцюгу островів у напрямку до півночі Австралії і вже бомбили Дарвін, столицю австралійської Північної території.

Через місяць до влади прийшла Лейбористська партія під керівництвом Джона Кертена. Коли Японія в грудні почала військові дії, уряд Кертена виступив із власним оголошенням війни. В кінці року прем'єр-міністр опублікував послання, в якому висловився наступним чином: «Австралія орієнтується на Америку, будучи вільною від докорів сумління стосовно наших традиційних зв'язків зі Сполученим Королівством та близькості з ним». На початку 1942 р. він інформував Британію про те, що невдача з обороною Сінгапуру «буде розглядатися як зрада», і наполягав на тому, що австралійські війська повинні повернутися додому і захищати Австралію, а не Бірму. Після падіння Сінгапуру він оголосив «битву за Австралію» і передав австралійські війська під командування США.Кертен передав військовий контроль американському командувачу Дугласу Макартуру. Ратифікувавши в 1942 р. Вестмінстерський статут, Австралія підтвердила свою конституційну незалежність.

Повітряні нальоти японців на Дарвін, втрати флоту в австралійських водах і атака Сіднейської гавані відродили в австралійців страх перед вторгненням. Тим часом воно не планувалося. Основний удар Японія наносила на півночі. Вона прагнула зайняти острови в південно-західній частині Тихого океану і хотіла ізолювати Австралію, але не збиралася вторгатися в неї. Американці використовували Австралію як регіональну базу, але ні вони, ні британці не розглядали її як життєво важливий пункт військової стратегії. Протягом 1942 р. морські битви між США і Японією в Кораловому морі у атола Мідуей, показали, що Австралії не загрожує висадка військ противника, хоча причини для тривоги залишалися. Японська армія просувалася на південь в Папуа-Новій Гвінеї і у вересні 1942 р. опинилась лише в 50 км. від столиці - Порт-Морсбі. Оборона Папуа-Нової Гвінеї коштувала життя 12 тис. японців, 2 тис. австралійців і 500 місцевих жителів. Саме тут австралійці вперше билися в зеленій формі кольору джунглів, а не у формі кольору хакі.

Після того як австралійці очолили оборону Папуа - Нової Гвінеї, їх роль у військових діях в Тихоокеанському регіоні була зведена до допоміжної. Наступ на Японію вели американці, а австралійці тільки зачищали територію. Австралія також не брала участі в нарадах трьох основних союзників - США, СРСР і Британії. З нею не консультувалися з питань капітуляції Японії.

Втрати Австралії у Другій світовій війні були меншими, ніж у Першій. Вони склали 37 тис. загиблих, тоді як загальне число військовослужбовців становило 1 млн. осіб, з яких 560 тис. служило за океаном. Медична допомога стала більш досконалою, що дозволило врятувати більшу кількість поранених, але 10 тис. загиблих головним чином в Європі екіпажів літаків, доводили смертоносний характер війни в повітрі. Найбільш шокуючими для австралійців стали втрати серед військовополонених - в сукупності їх число досягало 30 тис., і з 22 тис. взятих у полон японцями в 1945 р. тільки 14 тис. повернулися до Австралії. У Австралії теж були свої військовополонені - японці та італійці. Останніх займали на господарських роботах, оскільки економіка після війни швидко розвивалася і вимагала все нових робочих рук - до 1943 виробництво зросло на 40% порівняно з попереднім роком.

При Кертені уряд здійснював заходи далекосяжного контролю за промисловістю і зайнятістю. Заробітна плата, ціни і рента були фіксовані, на основні товари введені картки, трудові ресурси спрямовувались в найважливіші галузі виробництва. На початку 1943 р. Кертен подолав опозицію своєї власної партії щодо військового призову, щоб домогтися права направляти військовослужбовців за межі Австралії. Однак в останні роки війни армія була навіть скорочена, щоб країна могла виробляти більше продуктів харчування, військового спорядження для військових, що воювали в Тихоокеанському регіоні. Лейбористський уряд фінансував військові потреби головним чином за рахунок податків, знижуючи споживання і зменшуючи інвестиції з метою максимізувати виробництво всього, що було необхідним для армії.

У той час як американці поставляли в Австралію обладнання в рамках ленд-лізу, від австралійців вимагалось забезпечувати американських військових. По дорозі на фронт через австралійські міста пройшов майже мільйон військовослужбовців США і це була безпрецедентно велика присутність іноземців в країні. Кожен десятий з американських солдат був афроамериканцем, що різко контрастувало з місцевою практикою, згідно з якою аборигени могли записуватися в добровольці тільки за умови, що хоча б один з батьків був європейцем за походженням (тому число солдатів-аборигенів в австралійській армії досягало лише 3 тис.). Цей досвід породив у самих австралійців прагнення покінчити з практикою сегрегації, яка досить довго існувала у суспільстві.

Історики відзначають, що готовність Австралії йти на жертви у цій війні не супроводжувалася глибокими розбіжностями, характерними для часів Першої світової війни, чому частково сприяли позиції керівників держави. Хʼюз у свій час розділив країну на протилежні табори, Джон Кертен її об'єднав. Будучи патріотом, він все ж усвідомлював геополітичні реалії, які змушували його країну кооперуватися з більш сильними союзниками. Кертена нерідко критикували за передачу військових повноважень Макартуру, але насправді австралійський уряд боровся за свої інтереси. Так у 1944 р. була зроблена спроба створити противагу американському домінуванню шляхом укдадення угоди з Новою Зеландією і відновлення ролі Британської Співдружності в Тихому океані. Стало ясно, що Австралія не може дистанціюватися від міжнародних відносин та не в змозі покладатися лише на державу-протектора. Міністр закордонних справ Г. Еватт вважав за необхідне підвищити авторитет ООН після війни, з тим щоб вона контролювала гегемонію наддержав.