Стаття 372. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності

1. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

2. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

3. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

4. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

- Здійснення права спільної сумісної власності

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відмінності між спільною частковою та спільною сумісною власністю:

1) за визначеністю часток (у спільній часткові власності частки кожного із співвласників заздалегідь визначені, у спільній сумісній власності – ні, вони вважаються рівними);

2) за участю у розподілі доходів та витрат у спільному майні ( у спільній часткові власності доходи і витрати розподіляються між співвласниками пропорційно до розміру їх часток, а у спільній сумісній власності – по рівну);

3) за здійсненням права розпорядження ( у спільній часткові власності кожен із співвласників розпоряджається належною йому часткою, а у спільній сумісній – правом власності у повному обсязі);

4) за відповідальністю (суб’єкти спільної часткової власності за своїми зобов’язаннями несуть часткову відповідальність, суб’єкти спільної сумісної – солідарну);

5) за підставами виникнення ( право спільної часткової власності виникає з будь-яких підстав, які не суперечать закону: спільне будівництво, спадкування, договірну про спільну діяльність ін., спільна сумісна власність виникає лише у випадках прямо передбачених законом, або договором).

38. Віндикація як спосіб захисту права власності.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним

Згідно зі ст. 387 ЦК власник має право звернутися до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння. Зокрема, правом на подання віндикаційного позову наділені як власники, так і титульні во­лодільці, які на час подання позову не володіли цим майном. При цьому позивач повинен довести належність йому майна на праві власності чи на іншому речо­вому праві. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний воло­ділець майна, незалежно від того чи знає він про неправомірність і незаконність свого володіння, чи ні. При цьому незаконним володільцем визнається така осо­ба, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Предметом віндикаційного позову виступає вимога власника, який не во­лодіє майном, до особи, яка незаконно заволоділа цим майном, про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Межі. Необхідно враховувати, що за віндикаційнним позовом може бути витребувана лише інди­відуально визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи (що неможливо у разі вибуття з володін­ня власника речей, визначених за родовими ознаками). У такому випадку інте­реси власника можуть захищатися іншими способами (наприклад, позов про по­вернення безпідставно придбаного майна; про відшкодування шкоди тощо). З цих самих міркувань унеможливлюється також звернення з віндикаційним по­зовом у тих випадках, коли майно було спожите, втрачене, зіпсоване незакон­ним володільцем.

Підставою віндикаційного позову будуть обставини, що підтверджують пра­вомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, тобто факти, які доводять право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача тощо. Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між пози­вачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна.