Види правочинів.

І За кількістю сторін:

1) односторонні (створюють обов’язки, як правило, лише для особи, яка вчинила; для інших осіб- у випадках встановлених законом (заповіт) або за домовленістю з цими особами);

2) двосторонні;

3) багатосторонні. погоджена дія двох або більше сторін.

ІІ За моментом вчинення:

1) консенсуальні (у встановленій законом формі або з дотриманням ін. формальностей – державна реєстрація ст. 210 ЦК);

2) реальні.

ІІІ За наявністю або відсутністю майнового еквіваленту:

1) відплатні;

2) безвідплатні.

- Форми відплатності:

1) грошова;

2) майнова;

3) відробіткова.

ІV За умовами настання правових наслідків:

1) безумовні;

2) умовні.

-Безумовними є правочини, за якими настання правових наслідків не пов’язується з певними умовами.

-Умовними є правочини, в яких виникнення правових наслідків залежить від умови яка може настати або навпаки не настати у майбутньому:

- правочин вчинений під відкладальною умовою (ч.1 ст. 212 ЦК- обумовлюється настання або зміна прав та обов’язків);

- правочин вчинений під скасувальною умовою (ч.2 ст. 212 ЦК- обумовлюється припинення прав та обов’язків).

19. Форми правочинів.

Законодавець передбачає дві форми вчинення правочину: усну й письмо­ву. У тих випадках, коли закон не встановлює обов'язковість певної форми, сто­рони можуть обирати її на власний розсуд

Якщо ж для даного правочину письмова форма є необов'язковою, він може вважатися вчиненим за умови вчинення сторонами таких дій, що засвід­чують їхню волю до настання бажаного правового результату. Такі дії називаються конклюдентними. Наприклад, правочин щодо зберігання майна вважатиметься укладеним з моменту видачі жетона гардеробником театру на підтвердження прийняття на зберігання одягу відвідувача.

Частина 3 ст. 205 ЦК допускає також можливість у випадках, передбаче­них договором або законом, виражати волю мовчанням. Наприклад, відповідно до ст. 764 ЦК і ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі користування майном після закінчення строку договору найму (оренди) та за відсутності заперечень з боку наймодавця (орендодавця) потягом одного місяця, дія договору вважається поновленою на попередній строк.

Правочини, які можуть вчинятися усно (ст. 206 ЦК):

1) які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК)

У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

До інших правочинів, щодо яких закон вимагає обов'язкового дотримання письмового оформлення, зокрема, належать: правочини щодо забезпечення вико­нання зобов'язання (ст. 547); договори дарування майнового права, дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарування речей, які мають особли­ву цінність (частини 3, 4 ст. 719); договір ренти (ст. 732); договори найму транс­портних засобів між юридичними особами (ст. 799); договір найму житла (ст. 811); певні види договору зберігання (ст. 937); договори страхування (ст. 981); догово­ри управління рухомим майном (ст. 1031); договори позики на суму, що у 10 разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян ( ст. 1047).

- Вимоги до письмової форми правочину (ст. 207 ЦК)

- Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

- Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

- Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (Закон України „Про електронний цифровий підпис” від 22.05.2003 р.).

- Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

- Правові наслідки недотримання письмової форми правочину (ч. 1 ст. 218 ЦК- недотримання письмової форми правочину не має своїм наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом; рішення суду не може ґрунтуватися на показах свідків; заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо- відеозапису та іншими доказам).

- Нотаріальне посвідчення правочину

- Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

ЦК не встановлює загальнообов'язковості нотаріального посвідчення (но­таріальної форми) правочинів. Нотаріальне посвідчення правочину, вчиненого у письмовій формі, необхідне лише тоді, коли це прямо встановлено законом або передбачено домовленістю сторін. Випадки нотаріального посвідчення правочинів передбачені як ЦК, так і ок­ремими законами. Так, обов'язкове нотаріальне посвідчення правочинів вста­новлено для: договору застави нерухомого майна (ст. 577); договорів купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК); договорів дарування не­рухомості й дарування валютних цінностей на суму, що перевищує п'ятдесяти-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 719); дого­ворів найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше (ст. 793); договорів найму транспортних засобів за участю фізичної особи (ч. 2 ст. 799); договорів управління нерухомим майном (ст. 1031); заповіту (ст. 1247 ЦК); договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації (ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна»); договорів купівлі-продажу земельних ділянок (ст. 128 ЗК); договорів оренди земельних ділянок (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»); шлюбного договору (ст. 95 СК).

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Стаття 210. Державна реєстрація правочину

1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Нотаріальному посвідченню і державній реєстрації підлягають договори купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна, міни (статті 657, 716 ЦК); договори довічного утримання, за якими відчужується нерухоме майно (ст. 745 ЦК); договори про передачу нерухомого майна під виплату ренти (ч. 2 ст. 732 ЦК); договори найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окре­мих частин) строком не менше одного року (статті 793, 794 ЦК); договір управ­ління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК); договори комерційної концесії та суб-концесії (статті 1118,1119 ЦК)