1 Визначте суспільну роль вчителя у вихованні підростаючого покоління. Проаналізуйте професійні якості вчителя в суспільстві. Основні обов*язки учителя-класного керівника. Зміст і форми роботи його з учнями.

Люди здавна дбали про передачу новому поколінню досвіду старших. Спочатку це робили батьки а потім вчителі. Вчитель це авторитетна і мудра людина. Професія вчителя є найдавнішою на землі. Учитель це спеціаліст який веде навчально-виховну роботу з учнями ЗОШ різних типів. У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії педагогічну діяльність найчастіше здійснювали жерці, а в Давній Греції – найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре оволоділи науки, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів. У середньовіччі педагогічною діяльністю займалися, переважно, священники, однак у міських школах та університетах – усе частіше люди зі спеціальною освітою. У Давньоруській державі педагогів називали „майстрами”. Учитель повинен володіти такими якостями: 1. Бути доброзичливим, чуйним, поважати право іншого бути несхожим на нього самого. 2. Розбиратися в психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси. 3. Мати високий рівень інтелектуального розвитку. 4. Мати широке коло інтересів і вмінь. 5. Володіти почуттям гумору. 6. Мати живий та активний характер. 7. Виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів і постійного самовдосконалення. 8. Мати творчий, по можливості, нетрадиційний особистий світогляд. 9. Мати досить високу самооцінку. Індивідуальні форми, як правило, пов'язані з позаурочної діяльністю, спілкуванням класного керівника і дітей. До них відносяться: бесіда, задушевна розмова, консультація, обмін думками, виконання спільного доручення, надання індивідуальної допомоги у конкретній роботі, спільний пошук вирішення проблеми, завдання. Ці форми можна застосовувати разом і кожну окремо, але частіше за все вони супроводжують одна одну. Використання індивідуальних форм роботи передбачає рішення класним керівником найважливішого завдання: розгадати учня, відкрити його таланти, знайти все цінне, що притаманне його характеру

2. Проаналізуйте домашню навчальну роботу учнів, визначте її види і значення.

Важливе місце у навчальній діяльності школярів займає домашня навчальна робота, яка передбачає самостійне виконання навчальних завдань за межами уроку (безпосередньо дома, в групах продовженого дня, в години самопідготовки в школах-інтернатах). Як зазначено в Положенні про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, домашні завдання мають даватися з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів і педагогічних вимог. Учитель визначає їх доцільність, характер, зміст і обсяг. Щоб запобігти перевантаженню учнів домашніми завданнями, необхідно чітко визначати їх обсяг. З усіх дисциплін на виконання домашніх завдань учень в середньому мас витрачати 1/3—1/4 часу, що відводиться на навчальну роботу під час уроків. Окрім того, треба розклад складати так, щоб у ньому щоденно було не менше двох уроків, з яких немає потреби давати домашні завдання. В середніх і старших класах доцільно складати розклад за блочною системою, коли впродовж тижня вивчають 2—3 навчальні дисципліни (математику, мову, літературу), а наступного тижня — інші дисципліни (біологію, хімію, історію) тощо. Це дає учням змогу, по-перше, "занурюватися" в конкретні навчальні дисципліни, а, по-друге, щоденно займатися виконанням домашніх завдань з 2—3 дисциплін. На практиці використовують різні види домашньої навчальної роботи: робота з текстом підручника (читання, відтворення матеріалу, ознайомлення з новим текстом, виписування незрозумілих виразів, зворотів); виконання письмових і графічних робіт (написання переказів, творів, виготовлення креслення, малюнків, заповнення контурних карт та ін.); виконання усних вправ (підбір прикладів на правила, вивчення хронологічних таблиць та ін.); самостійна практична робота, яка вимагає певних спостережень (за рослинами, тваринами, вивчення рельєфу місцевості, явищ природи, творів мистецтва); виконання різноманітних вправ і розв'язання задач; читання статей, науково-популярних журналів; проведення дослідів; заучування напам'ять правил, цитат, віршів.

3. Визначте суть і завдання педагогіки. Основні педагогічні поняття. Поняття про народну педагогіку та етнопедагогіку.

Педагогіка — це сукупність теоретичних та практичних наука, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.  Назва її походить від грецьких слів “paidos” — дитина і “ago” — веду, тобто “дітоводіння”. Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання. До завдань педагогіки відноситься: -обгрунтування парадигми педагогічної теорії та практики, яка на сучасному етапі розвитку суспільства має бути тільки гуманістичною та забезпечувати особистісний розвиток вихованця;- обгрунтування законів і закономірностей педагогічного процесу; -вивчення і всебічне осмислення процесу розвитку особистості, а також залежностей між її формуванням, розвитком і вихованням; -визначення мети, завдань, змісту і результатів виховання й навчання; -вивчення й узагальнення практики та передового досвіду педагогічної діяльності. Педагогіка має свій категорійний апа­рат, тобто систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Виховання — цілеспрямований та спеціально організований процес форму­вання особистості. Освіта — процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світо­гляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її твор­чих сил і здібностей. Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у проце­сі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички. Самовиховання це свідома діяльність людини спрямована на формування позитивних якостей та усунення негативних. Самоосвіта це освіта яка здобувається в процесі самостійної роботи. Навички це уміння доведені до автоматизму. Народна педагогіка галузь пед. знань і досвіду народу що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдань, засоби і методи виховання і навчання. Етнопедагогіка напрям сучасності педагогіки, шкільної практики, який забезпечує застосування учнями культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів, прадідів.

4. Дайте поняття системи освіти та визначте основні фактори розвитку. Структура та основні компоненти системи освіти. Нові типи навчальних закладів. Керівні органи освіти. Загальношкільна конференція, рада школи, педагогічна та методична рада в школі. Методичні обєднання вчителів.

Система освіти це сукупність навч. вих закладів, що функціонують в державі та здійснюють навч.вих. та освіту підростаючого покоління. На систему освіти впливають такі фактори:1економічний 2соціальний 3політичний 4 культурний. До структури системи освіти належить: Загальна, середня освіта. Загально освітні школи гімназії, ліцеї приватні навчальні заклади. Позашкільне навч.і виховання. Професійна освіта. Вища освіта. Самоосвіта. Курси підвищення кваліфікації . Професійні навчально-виховні заклади для перепідготовки кадрів. Факультети підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів. Інститути післядипломної освіти. Аспірантура. Докторантура. Розрізняють такі типи навчальних закладів: гімназія, ліцей, авторська школа, школа комплекс. Вищим органом управління освітою є міністерство освіти України, в його підпорядкуванні управління освіти обласної держадміністрації, а їй підкоряється відділ освіти районної держадміністрації.

5. Визначте значення мети виховання для педагогічної теорії і практики. Державна національна програма «Освіта» про мету національного виховання. Характеристика виховного процесу його функції. Мета виховання - сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Мету виховання Дж. Локк вбачав у підготовці джентльмена (дитини з заможних верств), який уміє розумно і прибутково, не заважаючи іншим вести свої справи, мас здоровий дух у здоровому тілі й уміє поводитися в товаристві. Особливу роль у формуванні джентльмена Дж. Локк відводив моральному вихованню. З раннього віку дитину необхідно привчати і вправляти в умінні перемагати власні примхи, пристрасті, йти за тим, що схвалює розум. Головне завдання морального виховання полягає у формуванні в людини дисципліни духу, яка виховується обмеженнями. Розумове виховання Дж. Локк вважав менш актуальним. Уміння триматися в товаристві, діловитість, заповзятливість для нього важливіші за більшість знань, що їх дають європейські школи - без них джентльмен може обійтися. Метою навчання, за його переконаннями, є підготовка не вченого, а ділової людини. Тому необхідно сформувати здатність її розуму сприймати будь-яке знання, коли вона того захоче. Він запропонував програму реальної освіти, яка передбачала необхідну підготовку до дієвих занять у реальному світі, до комерційної діяльності. Вирішальну роль Гельвеція у формуванні особистості він відводив її розумовому вихованню, вважаючи, що чим освіченіші народи, тим вони добродійніші, могутніші й щасливіші. Фізичне виховання має зробити її сильною, здоровою. Для цього при школах потрібні майданчики, де діти вправлялися б у бігу, боротьбі, стрибках, плаванні та ін. Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури. Національне виховання є органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи освіти. В основу національного виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь. Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культу Компонентами процесу виховання є: свідомість особистості, її емоційно-почуттєва сфера, навички і звички поведінки. Свідомість – властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому. Почуття – психічний стан і процес, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб’єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу. Навичка – психічне ціноутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію, раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної і нервово-психічної енергії. Звичка – схильність людини до відносно усталених способів дій.