- •1. Поняття судоустрою:
- •2. Поняття суду:
- •3. Поняття судової влади, її характерні риси:
- •4. Поняття правосуддя та його ознаки:
- •5. Принципи організації і діяльності судів, їх класифікація:
- •6. Здійснення правосуддя лише судом. Недопустимість існування особливих і надзвичайних судів.
- •7. Доступність правосуддя:
- •8. Спеціалізація, територіальність, інстанційність.
- •9. Незалежність суддів та їх недоторканість:
- •10. Поєднання одноособового і колегіального розгляду справ:
- •11. Верховенство права. Законність.
- •12. Участь народних засідателів і присяжних у суді першої інстанції
- •13. Гласність та відкритість судового процесу.
- •14. Рівність учасників судового процесу перед законом і судом.
- •15. Змагальність сторін. Диспозитивність.
- •16. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду.
- •17. Обов’язковість судових рішень.
- •18. Державна мова судочинства.
- •19. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором.
- •20. Забезпечення обвинуваченому права на захист.
- •21. Забезпечення доведеності вини (презумпція невинуватості).
- •22. Офіційне з'ясування обставин у справі.
- •23. Поняття судової системи і системи судів.
- •24. Характеристика сучасної системи судів в Україні.
- •25. Судова ланка і судова інстанція.
- •Загальна характеристика першої інстанції.
- •Загальна характеристика апеляційної інстанції.
- •28. Загальна характеристика касаційної інстанції.
- •Загальна характеристика судових ланок.
- •Поняття статусу суддів. Суддя як носій судової влади.
- •Присяга та обов’язки професійного судді.
- •Вимоги до претендентів на посаду судді.
- •Незалежність суддів, її гарантії.
- •Порядок призначення суддів.
- •Порядок обрання суддів.
- •Кваліфікаційне оцінювання суддів.
- •37. Підготовка судді та його регулярне оцінювання.(все по закону)
- •Глава 3. Національна школа суддів України
- •38.Вища кваліфікаційна комісія суддів: склад і повноваження.
- •39.Вища рада юстиції, її склад і повноваження щодо суддівського корпусу.
- •40. Дисциплінарна відповідальність суддів: підстави, порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарні стягнення.
- •41.Звільнення судді з посади.
- •1) Звільнення судді з посади у разі закінчення строку, на який його призначено
- •2)Звільнення судді з посади за віком
- •3) Звільнення судді з посади за станом здоров’я
- •4) Звільнення судді з посади у разі порушення ним вимог щодо несумісності
- •5) Звільнення судді з посади у разі порушення ним присяги
- •6) Звільнення судді з посади у разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього
- •7) Звільнення судді з посади у разі припинення його громадянства
- •42.Суддівське самоврядування: завдання та організаційні форми.
- •43. Збори суддів відповідного суду.
- •44. З’їзд суддів України, його повноваження.
- •45. Рада суддів України, її повноваження.
- •46. Статус присяжних і народних засідателів.
- •47. Організаційне забезпечення судів. Державна судова адміністрація України.
- •48. Місцевий суд - основна ланка судової системи. Види і мережа місцевих судів.
- •49. Повноваження місцевого суду.
- •50. Склад місцевого суду. Спеціалізація суддів.
- •51. Голова місцевого суду, порядок його обрання, повноваження.
- •52. Апеляційний суд, його місце в системі судів загальної юрисдикції. Види і мережа апеляційних судів.
- •53. Повноваження апеляційного суду.
- •54. Склад апеляційного суду.
- •55. Голова апеляційного суду, порядок його обрання, повноваження.
- •56. Судові палати в апеляційному суді, їх повноваження.
- •57. Апарати місцевих та апеляційних судів: структура, основні завдання.
- •58. Вищі спеціалізовані суди – вищі органи в системі спеціалізованих судів.
- •59. Повноваження вищих спеціалізованих судів.
- •60. Склад вищих спеціалізованих судів.
- •61. Голова вищого спеціалізованого суду, порядок його обрання, повноваження.
- •62. Судові палати у вищому спеціалізованому суді.
- •63. Пленум вищого спеціалізованого суду: склад і повноваження.
- •64. Апарат вищого спеціалізованого суду: структура і повноваження.
- •65. Верховний Суд України – найвищий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції.
- •66. Повноваження Верховного Суду України.
- •67. Склад Верховного Суду України. Судові палати Верховного Суду України.
- •68. Голова Верховного Суду України, порядок його обрання, повноваження.
- •69. Пленум Верховного Суду України: склад і повноваження.
- •70. Апарат Верховного Суду України: структура і повноваження.
- •71. Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції. Повноваження Конституційного Суду України.
- •72. Склад Конституційного Суду України.
22. Офіційне з'ясування обставин у справі.
Ст. 11 КАСУ закріплює одразу три принципи адміністративного процесу: змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; та визначає їх зміст.
Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі (офіційності) властивий лише адміністративному процесу. Офіційність полягає в активній ролі суду і за своїм змістом обмежує дію принципів змагальності і диспозитивності.
Наявність принципу офіційності обумовлена специфікою публічно-правових відносин, яка полягає у тому, що в учасників таких правовідносин, як правило, нерівні можливості. В адміністративному процесі особі протистоїть потужний адміністративний апарат. У зв'язку з цим у сторін заздалегідь складаються нерівні вихідні можливості. Щоб збалансувати їх, адміністративний суд повинен відігравати активну роль у судовому процесі з тим, щоб сприяти особі у захисті її прав. Тому адміністративний суд має вжити всіх заходів, які передбачені законом, щоб права, які порушила влада, були захищені. Така роль суду обумовлена тим, що переважно конфлікти виникають саме з вини публічної адміністрації або вона не вжила достатніх заходів, щоб цьому запобігти.
12. Принцип офіційності, як обмеження змагальності, проявляється у тому, що:
1) суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин (пункти 3 і 4 частини четвертої статті 111 КАСУ);
2) при потребі суд з власної ініціативи виявляє і витребовує докази, яких, на його думку, не вистачає (частини четверта і п'ята коментованої статті, частина четверта статті 65, частина п'ята статті 71, пункти 1 і 3 частини другої статті 110 КАСУ);
3) суд може визнати обов'язковим з'явлення сторони чи третьої особи, якщо є необхідність заслухати її особисто (пункт 2 частини другої статті 110, стаття 120 КАСУ);
4) суд може визнати за необхідне дослідити докази щодо обставин, які визнаються сторонами, якщо у нього існує сумнів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання (частина третя статті 72 КАСУ);
5) під час допиту свідка суд може задавати йому питання в будь-який час, а не лише після закінчення допиту особами, які беруть участь у справі, як це заведено у цивільному судочинстві (частина восьма статті 141 КАСУ).
Отже, адміністративний суд, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, має повністю встановити обставини у справі, щоб ухвалити справедливе та об'єктивне рішення, оскільки судові рішення в адміністративних справах так чи інакше стосуються публічних інтересів. При цьому публічні інтереси не слід розуміти як інтереси державних органів, органів місцевого самоврядування, окремих посадових осіб. Це можуть бути інтереси широкого кола осіб, прав та свобод яких стосується правовий акт, що став предметом судового розгляду, або інтереси платників податків, які не зацікавлені нести тягар відшкодування з бюджету збитків лише через те, що державний орган чи орган місцевого самоврядування недобросовісно поставився до ведення справи в суді.
Принцип офіційності певною мірою нагадує принцип об'єктивної істини у судовому процесі радянського зразка. Принцип об'єктивної істини покладав обов'язок повного, всебічного і об'єктивного з'ясування обставин у справі на суд, а це означало, що формувати предмет доказування і доказову базу було завданням суду, а не сторін. Навіть якщо у сторін не виникало спору щодо певних обставин, суд міг поставити їх під сумнів і шукати докази на підтвердження чи спростування цих обставин. Таким чином, суд, незалежно від виду судочинства, одночасно діяв як слідчий, адвокат і прокурор. Стороні достатньо було лише ініціювати судовий процес. Така активна роль суду обумовлювалася спрямуванням радянського судочинства на охорону і захист передусім інтересів держави. Кожен крок реалізації сторонами їхніх прав щодо предмету справи підлягав перевірці судом: чи не порушуватимуться внаслідок цього інтереси держави або інтереси будь-якої особи.