У примітках до фінансової звітності наводиться така інформація:

• Первісна (переоцінена) вартість та накопичена амортизація нематеріальних активів, щодо яких існує обмеження права власності.

• Первісна (переоцінена) вартість та накопичена амортизація переданих у заставу нематеріальних активів.

• Сума угод на придбання у майбутньому нематеріальних активів.

• Загальна сума витрат на дослідження та розробки, включена до складу витрат звітного періоду.

• Первісна вартість, залишкова вартість та метод оцінки нематеріальних активів, отриманих за рахунок цільових асигнувань.

• Причини визнання невизначеним строку корисного використання нематеріального активу та його балансова вартість.

• Склад нематеріальних активів, інформація про які є суттєвою, їх балансова вартість та строк корисного використання, що залишився.

3.2 Оцінка і переоцінка нематеріальних активів.

Нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований. Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об’єкта за такими групами:1) права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);2) права користування майном (право користування земельною ділянкою відповідно до земельного законодавства, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);3) права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; 4) права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, у тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;5) авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються

роялті; 6) інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо). Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов’язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство має:- намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;- можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу;- інформацію для достовірного визначення витрат, пов’язаних з розробкою нематеріального активу.Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов’язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені без визнання таких витрат у майбутньому

нематеріальним активом.Не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені:- витрати на дослідження;- витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;- витрати на рекламу та просування продукції на ринку;- витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини;- витрати на підвищення ділової репутації підприємства, вартість видань і витрати на створення торгових марок (товарних знаків). Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з його

придбанням та доведенням до стану, у якому він придатний для використання за призначенням.Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в результаті обміну на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого нематеріального активу. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то

первісною вартістю нематеріального активу, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є його справедлива вартість із включенням різниці до фінансових результатів (витрат) звітного періоду.Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в обмін

(або частковий обмін) на неподібний актив, дорівнює справедливій вартості переданого немонетарного активу, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.Первісною вартістю безоплатно отриманих нематеріальних активів є їх справедлива вартість на дату отримання з урахуванням витрат (що вкл. у первісну вартість придбання).Первісною вартістю нематеріальних активів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат (що вкл. у первісну вартість придбання).Нематеріальні активи, отримані внаслідок об’єднання підприємств, оцінюються за їх справедливою вартістю.Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо пов'язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо).Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов’язаних із удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та строку використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних

вигод.Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеного розміру майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат звітного періоду. Переоцінка нематеріальних активівПідприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок. У разі переоцінки окремого об’єкта нематеріального активу слід переоцінювати всі інші активи групи,

до якої належить цей нематеріальний актив (крім тих, щодо яких не існує активного ринку).Переоцінка нематеріальних активів тієї групи, об’єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості. Переоцінена первісна вартість та накопичена амортизація об'єкта нематеріального активу визначаються як добуток відповідно первісної вартості або накопиченої амортизації та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої

вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.Якщо залишкова вартість об’єкта нематеріальних активів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми накопиченої амортизації об’єкта. Сума дооцінки залишкової вартості об’єкта нематеріальних активів відображається у складі додаткового капіталу, а сума уцінки - у складі витрат звітного періоду. У разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) дооцінки об'єкта нематеріальних активів) перевищення суми попередніх уцінок об'єкта і втрат від зменшення його корисності над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості цього об'єкта і вигід від відновлення його корисності, сума чергової (останньої) дооцінки, але не більше зазначеного перевищення, включається до складу доходів звітного періоду, а різниця (якщо сума чергової (останньої) дооцінки більше зазначеного перевищення) спрямовується

на збільшення іншого додаткового капіталу.У разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) уцінки об'єкта нематеріальних активів) перевищення суми попередніх дооцінок об'єкта і вигід від відновлення його корисності над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта і втрат від зменшення його корисності сума чергової (останньої) уцінки, але не більше зазначеного перевищення, спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу, а різниця (якщо сума чергової (останньої) уцінки більше зазначеного перевищення) включається до витрат звітного періоду.

3.3 Документування господарських операцій з обліку нематеріальних активів.

Первинний документ – письмове свідчення про здійснення господарської діяльності, що надає юридичну чинність даним бухгалтерського обліку. Всі операції пов’язані з рухом нематеріальних активів, оформляються первинними документами, що описують сам об’єкт або порядок його використання, підтверджують ті або інші майнові права підприємства. Оскільки нематеріальними активами НМА є досить новим активом підприємства, вони потребують пильної уваги і дослідження науковцями. Метою даної наукової роботи є розробка рекомендацій щодо удосконалення типових форм обліку нематеріальних активів. Порядком застосування типових форм первинного обліку об’єктів прав інтелектуальної власності у складі НМА [2] запропоновано лише 4 типових форми первинного обліку: НА-1 «Акт введення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності в складі нематеріальних активів»; НА-2 «Інвентарна картка обліку об’єкта права інтелектуальної власності в складі нематеріальних активів»; НА-3 «Акт вибуття (ліквідації) об’єкта права інтелектуальної власності в складі нематеріальних активів»; НА-4 «Інвентарний опис об’єктів права інтелектуальної власності в складі нематеріальних активів». Перш за все, хотілося б відзначити достатньо довге і не зовсім коректне найменування кожної із затверджених форм. По-перше, об’єкти права інтелектуальної власності не є НМА, НМА є майнові права на об’єкти інтелектуальної власності. У зв’язку з цим, вважаємо необхідними прибрати з назви кожної типової форми слово «об’єкти». По-друге, слова «право інтелектуальної власності у складі НМА» вважаємо необхідним замінити терміном «інтелектуальні активи». З урахуванням приведених пропозицій назва типової форми НА-1 звучатиме, як Акт введення в господарській оборот інтелектуальних активів. Далі розглянемо кожну із запропонованих форм. Так, у типовій формі НА-1 спірним є формулювання реквізиту у стопці 3 (Власник об’єкта права інтелектуальної власності), оскільки власником прав інтелектуальної власності може бути і саме підприємство в результаті створення, придбання або безкоштовного отримання нематеріального активу. Краще використовувати наступне трактування: «Від кого одержані інтелектуальні активи», у такому разу даний реквізит володітиме більшою інформаційною місткістю. Крім того, вважаємо зайвим реквізит «Існує /не існує можливість отримання майбутніх економічних вигід від реалізації або використання об’єкта права інтелектуальної власності», адже згідно з критерієм визнання активів, якщо не існує можливості отримання економічних вигод, то об’єкт не може бути активом, а отже і немає сенсу заповнювати Акт введення в господарській оборот. Другою типовою формою НА-2 є Інвентарна картка обліку об’єкту права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів. По відношенню до нематеріальних активів термін «інвентарна картка» є неконкретним, оскільки історично в практиці обліку склалося уявлення про те, що інвентар – це матеріальний об’єкт. У економічній літературі і зарубіжній базі зустрічаються і інші назви: Реєстраційна картка обліку нематеріальних активів і Картка обліку нематеріальних активів. На наш погляд, найприйнятніша назва Картка обліку нематеріальних активів. Крім того, в Інвентарній картці обліку об’єкту права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів двічі передбачений один і той же реквізит: «Повна назва об’єкта права інтелектуальної власності» та «Об’єкт права інтелектуальної власності. Назва» (ст. 2). Таке дублювання необхідно усунути, а розділення стовпця «Місце використання, прізвище відповідальної особи» дозволить інформації, що відображається, бути наглядною, і зробить заповнення форми зручніше. Так само, в стовпці 8 (Річна сума амортизації, грн.) на наш погляд, краще указувати метод амортизації. Оскільки Інвентарна картка (типова форма НА-2) повинна якнайповніше відображати інформацію про нематеріальний актив впродовж всього його існування на підприємстві, вважаємо необхідною наявність в ній наступних реквізитів: місячна норма амортизаційних відрахувань; відомості про витрати на нематеріальні активи (на удосконалення, на підтримку в придатному для використання складі); відомості про зменшення (відновлення) корисності НМА; відомості про перегляд терміну використання об’єкту і відомості про зміну методу амортизації. Третьою типовою формою НА-3 є Акт вибуття (ліквідації) об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів. Ця типова форма містить такий реквізит, як «Правові умови вибуття (ліквідації) об’єкта права інтелектуальної власності з господарського обороту». Відповідно до Порядку застосування типових форм первинного обліку об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів дана розшифровка змісту даного реквізиту, а саме «… указуються причини вибуття (закінчення терміну дії: майнових прав інтелектуальної власності, договору на використання майнових прав інтелектуальної власності, зберігання інформації щодо об’єктів права інтелектуальної власності як комерційної таємниці, ліцензійного договору; дострокове припинення ліцензійного договору і т.п.)». Проте це не повний перелік. Відсутні, наприклад, реалізація і моральне старіння, яке ні як не пов’язане з правовими умовами вибуття, тому даний реквізит краще було б перейменувати в «Підстава для вибуття (ліквідації) права інтелектуальної власності з господарського обороту». Четвертою типовою формою НА-4 є інвентарний опис об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів. На нашу думку, опис, в табличній частині, повинен містити стовпець для відображення реєстраційного номера нематеріальних активів, а назва стовпця 9 «Вартість, грн.» повинна бути уточнена і звучати як «Залишкова вартість, грн.». Так само, вважаємо, що дана типова форма повинна застосовуватися до всіх видів нематеріальних активів, а не тільки до прав інтелектуальної власності в нематеріальних активах. А отже, назва типової форми повинна звучати як Інвентарний опис нематеріальних активів. Проведене вивчення документального оформлення нематеріальних активів дозволило зробити наступні висновки: 1. Величезну роль для отримання повної і достовірної інформації про нематеріальні активи грають первинні документи. Проте, в даний час існують лише чотири типові форми з обліку прав інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів, які не охоплюють всі види нематеріальних активів, що на нашу думку є суттєвим недоліком; 2. Критичний розгляд чотирьох типових форм з обліку прав інтелектуальної власності у складі НМА дозволив зробити рекомендації щодо їх удосконалення; 3. На сьогоднішній день абсолютно не існує типових форм з обліку прав користування природними ресурсами і майном. Тому на практиці бухгалтери вимушені для цих видів нематеріальних активів пристосовувати типові форми з обліку основних засобів, або розробляти власну документацію, що є украй незручним, не сприяє уніфікації обліку і скороченню трудомісткості облікових робіт.

3.4 Амортизація нематеріальних активів.

Амортизація нематеріальних активів — це поступове перенесення вартості нема-теріальних активів на виробничу (повну) собівартість продукції в процесі виробни-цтва та реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

Амортизація нематеріальних активів нараховується, починаючи з місяця, наступ-ного за місяцем, в якому нематеріальний актив став придатний до використання, і закінчуються з місяця, наступного за місяцем вибуття. Нарахування амортизації протягом терміну корисного використання об’єкту нематеріальних активів не при-пиняється, окрім моментів консервації підприємства. Нарахування амортизації не залежить від фінансових результатів діяльності підприємства, тому амортизаційні відрахування належать до постійних витрат підприємства. Амортизація нарахову-ється протягом терміну корисного використання нематеріального активу, який уста-новлюється підприємством самостійно. Якщо термін використання не визначено, то він приймається за 20 років. Підприємство в наказі про облікову політику самостійно обирає метод нарахування амортизації, виходячи з умов отримання майбутніх еконо-мічних вигод. У випадку неможливості визначення вимов підприємство використо-вує лінійний метод.

Порядок застосовування методів амортизації нематеріальних активів визнача-ється згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», яким рекомендовано нарахування амор-тизації основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) за такими методами:

1) прямолінійним, згідно з яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період використання об’єкта нематері-альних активів При використанні цього методу вартість об’єкта нематеріальних ак-тивів списується однаковими частками протягом усього періоду його експлуатації. Перевагами прямолінійного методу є передусім простота розрахунку амортизації, а також можливість рівномірного розподілу амортизації в кожному звітному періоді, що зручно для аналітичного обліку продукції, яка випускається і реалізується. Недо-ліки цього методу в тому, що при його застосування не враховується моральний знос об’єкта нематеріальних активів;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року (або первинної вар-тості на дату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результа-том кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первинну вартість. Метод зменшення залишкової вартості ґрунтується на тому, що новий об’єкт нематеріальних активів дає велику віддачу на початку терміну експлуатації і тому економічно обґрунтовано

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

нарахування більшої суми амортизації в першому році використання об’єкта і посту-пове її зменшення надалі. Цей метод слід використовувати у випадку, якщо перед-бачається наявність ліквідаційної вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, згідно з яким річна сума амор-тизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного пе-ріоду (або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації) та подвоєної річної норми амортизації. Річна норма визначається діленням 100 на кількість років корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів;

4) кумулятивним, згідно з яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіці-єнт розраховується діленням кількості років, що залишається до кінця очікуваного строку використання об’єкта основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.

Сума чисел років — це сума порядкових номерів тих років, протягом яких функціо-нує об’єкт (наприклад, число років — 4, сума чисел років дорівнює: 1 + 2 + + 3 + 4 = 10).

Кумулятивний метод амортизації, методи зменшення залишкової вартості та при-скореного зменшення залишкової вартості є методами прискореної амортизації не-матеріальних активів і найбільш привабливими для підприємств, оскільки протягом перших років експлуатації об’єктів (коли вони практично нові) накопичується макси-мальна сума грошових коштів на придбання нових об’єктів за допомогою амортизації, що відноситься на собівартість виготовленої продукції, виконаних робіт, послуг. При цьому останніми роками експлуатації тих самих об’єктів, коли збільшуються витрати на їхнє утримання і ремонт, сума амортизації, яка нараховується, незначна, що ба-лансує витрати виробництва протягом терміну використання таких основних засобів;

5) виробничим, згідно з яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки аморти-зації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що амортизу-ється, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виро-бити з використанням основних засобів. Виробничий метод нарахування амортизації доцільно застосовувати в разі, якщо обсяги виконання робіт (виготовлення продукції та надання послуг) можуть бути визначені досить точно. Наприклад: на підприєм-ствах автомобільного транспорту, в гірничодобувних галузях тощо.

6) податковий — згідно із законом України про оподаткування прибутку підпри-ємств до групи 4 належать: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або дру-ку інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Термін «комп’ютерна програма» розуміється у значенні, наведеному в законодав-стві з питань охорони авторських та суміжних прав.

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума аморти-заційних відрахувань, нарахованих для кожного з календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі — розрахункові квартали). Сума амортизаційних від-рахувань розрахункового кварталу визначаються шляхом застосування норм амор-тизації, визначених законом, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Розділ 4. Облік нематеріальних активів

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду у такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал група 4–15% за квартал.

Для амортизації інших нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації протягом строку, який визначається платником податку самостійно, залежно від строку корисного викорис-тання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації. Амортизаційні відрахування проводяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення.

3.5 Синтетичний та аналітичний облік нематеріальних активів

Згідно стандарту 8 придбаний (отриманий) нематеріальний актив відображається на балансі, якщо:

- його можна використовувати при виробництві товарів, наданні послуг, призначених для реалізації;

- його можна обміняти на інші нематеріальні активи;

- його можна використати на погашення заборгованості чи розподіляти між власниками підприємства, або використовувати у господарській діяльності направленій на отримання прибутку.

Якщо нематеріальний актив отриманий в результаті обробки, то він відображається на балансі за умови, якщо у підприємства виникає намір, є технічні можливості та ресурси для доведення нематеріального активу до стану придатного для використання чи реалізації. При цьому має бути інформація про витрати, пов’язані з розробкою нематеріального активу. Під розробкою слід розуміти застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їх серійного виробництва або використання.

Примітка: В 1449 році був зареєстрований перший патент в Англії: він був виданий фламандському майстру, який виготовив кольорові скла для вікон Ітонському коледжу [28].

Якщо ж нематеріальний актив не відповідає умовам передбаченим П(С)БО 8 «Нематеріальні активи», то витрати пов’язані з придбанням, створенням визнаються витратами того періоду, протягом якого вони були здійснені. До таких витрат відносять витрати на дослідження (заплановані підприємством, які проводяться ним вперше з метою розуміння нових наукових і технічних знань), підготовку та перепідготовку кадрів, рекламу, створення, переміщення підприємства, підвищення ділової репутації.

Оприбуткування нематеріальних активів у складі активів підприємства здійснюються за первісною вартістю, яка визначається виходячи з таких умов їх отримання:

1) Якщо нематеріальний актив придбано, то первісна вартість включає ціну (вартість) придбання (за вирахуванням знижок), непрямі податки які не підлягають поверненню, інші витрати які безпосередньо пов’язані з придбанням та доведенням нематеріального активу до стану придатного для використання.

2) Якщо нематеріальний актив створено, первісну вартість складають прямі матеріальні витрати та витрати на оплату праці, вартість оплати юридичної реєстрації прав, амортизація патентів, ліцензій та інші витрати безпосередньо пов’язані з створенням та доведенням нематеріального активу до стану придатного для використання.

3) Якщо нематеріальний актив обміняно на подібний об’єкт, то первісна вартість визначається на основі залишкової вартості переданого нематеріального активу (первісна вартість за мінусом зносу). Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісна вартість отриманого нематеріального активу буде рівна справедливій вартості переданого активу. Різниця між справедливою і залишковою вартістю включається до фінансових результатів (витрат) звітного періоду.

4) Якщо нематеріальний актив обміняно на неподібний актив, то первісна вартість складається з справедливої вартості переданого нематеріального активу плюс (мінус) сума коштів (їх еквівалентів) отриманих (доплачених) у результаті обміну.

5) Якщо нематеріальний актив отриманий у результаті внеску у статутний капітал або безоплатно отриманий, то первісною вартістю є справедлива вартість нематеріального активу.

В бухгалтерському обліку рух нематеріальних активів відображається на рахунку 12 “Нематеріальні активи”, по дебету якого відображається придбання, отримання активів, а по кредиту – вибуття (внаслідок продажу, безоплатної передачі чи невідповідності критеріям активу).

Рахунок 12 має сім субрахунків, які відповідають окремим групам нематеріальних активів:

▪ 121 “Права користування природними ресурсами”.

▪ 122 “Права користування майном”.

▪ 123 “Права на знаки для товарів та послуг”.

▪ 124 “Права на об’єкти промислової власності”.

▪ 125 “Авторські та суміжні з ними права”.

▪ 127 “Інші нематеріальні активи”.

Для обліку витрат, пов’язаних з придбанням (створенням) нематеріальних активів, використовується рахунок 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”. По дебету рахунку 154 збираються всі витрати які складають первісну вартість нематеріальних активів, в кореспонденції з кредитом рахунків, які відображають прямі матеріальні витрати (рахунки класу 2), а також рахунків розрахунків (66, 68, 37 тощо). По кредиту рахунку 154 здійснюється списання в дебет 12 (по субрахунках) – на суму первісної вартості оприбуткованого об’єкта.

Нематеріальні активи можуть отримуватись підприємством з різних джерел. Основні бухгалтерські проведення по надходженню нематеріальних активів:

Кожне підприємство повинно здійснювати переоцінку нематеріальних активів за справедливою вартістю, це стосується тільки тих активів щодо яких присутній активний ринок. У П(С)БО 8 також зазначається: “при переоцінці одного нематеріального активу потрібно переоцінити усі інші нематеріальні активи цієї групи” (з подальшою щорічною переоцінкою). Техніка підрахунку переоціненої вартості та відображення в обліку аналогічні переоцінці основних засобів.

Як і основні засоби, в процесі використання нематеріальні активи зношуються і підлягають амортизації. Нарахування амортизації по нематеріальних активах здійснюється з місяця, наступного за місяцем у якому він стає придатним для використання і припиняється з місяця, наступного за місяцем вибуття нематеріального активу.

Згідно Податкового кодексу України нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів нарахування амортизації відповідно до груп нематеріальних активів зазначених у таблиці:

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання активу, виходячи з конкретних умов використання, але не більше 20-ти років. Підприємство самостійно обирає метод нарахування амортизації (згідно П(С)БО 7 “Основні засоби”). Якщо для окремого об’єкта нематеріального активу неможливо визначити який метод нарахування амортизації найбільш доцільно використовувати, то стандартом рекомендується обрати лінійний метод нарахування амортизації. Під час розрахунку вартості, що амортизується, ліквідаційна вартість нематеріального активу прирівнюється до нуля (крім випадків передбачених п. 28 П(с)БО 8). Нарахування амортизації (зносу) нематеріальних активів відображається проведеннями:

Нематеріальний актив списується з балансу підприємства в разі його вибуття, або внаслідок продажу, безоплатної передачі, неможливості отримання підприємством надалі економічних вигод від його використання. Вибуття нематеріальних активів в бухгалтерському обліку роблять проведення:

Фінансовий результат від вибуття нематеріальних активів визначається як різниця між доходом від вибуття, за мінусом непрямих податків та витрат, пов’язаних з вибуттям і залишковою вартістю (порядок визначення фінансового результату аналогічний тому, що застосовується при вибутті основних засобів).

4.1 Визнання, функції і структура власного капіталу.

- захисна функція пов'язана з тим, що розмір власних банківських ресурсів повинен забезпечувати захист вкладників і кредиторів шляхом виплати їм компенсацій у випадку виникнення збитків або банкрутства банку, а також підтримувати платоспроможність банку при загрозі появи збитків за рахунок створених резервів;

- оперативна функція має допоміжний характер і особливо важлива в період утворення нового комерційного банку, тому що за рахунок власного капіталу фінансується придбання (будівництво, оренда) необхідних для банку приміщень, їх обладнання меблями, оргтехнікою і комп'ютерними системами тощо;

- регулятивна функція тісно пов'язана з діяльністю НБУ щодо контролю за додержанням обов'язкових нормативів регулювання діяльності комерційних банків, в основу розрахунку яких покладено розрахункову величину власного капіталу (регулятивний капітал). Зокрема, встановлення нормативу адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) має на меті не допустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків та підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Варто відмітити, що багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом.

Краще зрозуміти сутність власного капіталу дає змогу класифікація його за різними ознаками, такими як: організаційно-правова форма діяльності банку, форма інвестування, форма власності, резидентність, характер використання власниками, характер використання в банківській діяльності, спосіб розрахунку, порядок та джерела формування.

Зокрема, залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий та регулятивний власний капітал.

I. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань банку і має таку структуру:

- статутний капітал банку - порядок його формування та зміни визначаються статутом банку. Сума статутного капіталу законодавчо не обмежена, але для забезпечення стійкості банків НБУ встановлює мінімальну величину статутного капіталу (120 млн. грн.) ;

- загальні резерви банку - це грошові ресурси. що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях при недостатності отриманого банком прибутку. Він не може бути меншим 25% статутного капіталу, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку;

- емісійні різниці - сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);

- результати минулих років - це підтверджений прибуток, що залишається в розпорядженні банку після сплати податків та всіх відрахувань, зокрема дивідендів. Відповідно, якщо банківська установа працює ефективно, обсяг прибутку минулих років має постійно зростати;

- результати переоцінки основних засобів;

- результати поточного року - це різниця між доходами та витратами банку на звітну дату, що враховується як елемент власного капіталу комерційного банку до останнього робочого дня року, є ресурсом внутрішнього походження;

- інший капітал - складається зі страхових резервів, передусім щодо страхування банківських ризиків (валютного, інвестиційного). В Україні ці резерви створюються з прибутку, що залишається у банку після сплати податків.

II. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків та деяких інших потреб. При його розрахунку за основу береться балансовий власний капітал, який потім коригується на різноманітні статті балансу, що характеризують банківські ризики. Складається з основного (1-го рівня) та додаткового (2-го рівня) капіталу:

РВК = ОК + ДК - В,

де ОК - основний капітал (капітал першого рівня, ОК) включає: фактично сплачений зареєстрований статутний капітал; розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, оприлюднені у фінансовій звітності): дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу; емісійні різниці1; резервні фонди, що створюються згідно із законами України; загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.

Загальний обсяг основного капіталу зменшується на суму: недосформованих резервів під можливі збитки; нематеріальних активів за вирахуванням суми зносу; капітальних вкладень у нематеріальні активи; збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; збитків поточного року.

ДК - додатковий капітал ( капітал другого рівня) складається з таких елементів: резерви під стандартну заборгованість інших банків та резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків (крім резервів за виданими банком зобов'язаннями); результат переоцінки основних засобів, що включався до суми регулятивного капіталу банків за станом на 31.12.2010; результат поточного року (прибуток), що зменшений на суму доходів, неотриманих понад 30 днів з дати їх нарахування; субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал); нерозподілений прибуток минулих років; прибуток звітного року, що очікує затвердження.

В - відрахування (відвернення). Для визначення обсягу регулятивного капіталу загальна величина капіталу 1-го та 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість банківських активів: акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку та портфелі на продаж випущені банками; інвестиції в капітал установ в обсязі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи; балансову вартість акцій (паїв) власної емісії, що прийняті в забезпечення наданих банком кредитів (інших вкладень); суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного контрагента чи інсайдера, над установленим нормативним значенням нормативів кредитного ризику; суму коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу; балансову вартість позалістингових цінних паперів, цінних паперів, що не перебувають в обігу на фондових біржах у торговому портфелі банку (крім цінних паперів, емітованих центральними органами виконавчої влади, Національним банком та Державною іпотечною установою), а також цінних паперів не диверсифікованих інвестиційних фондів.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має становити 120 млн грн.

Тим самим, основними складовими власного капіталу банку є: статутний капітал, резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви, нерозподілений прибуток, субординований капітал.

Найважливішою складовою власного капіталу банку є його статутний капітал, який включає вартість вкладів учасників (засновників) банку, що передаються йому власниками вкладів у повне господарське відання.

Мінімальний розмір статутного капіталу для банків установлюється законодавчо і на момент реєстрації банку не може бути меншим 120 млн грн.

1. Якщо банк створюється у формі публічного акціонерного товариства (відкритого типу), то його акції пропонуються широкому колу інвесторів, здійснюється публічне розміщення акцій на умовах їх вільного подальшого обігу. Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25 %.

Відкрите (публічне) розміщення цінних паперів здійснюється банком-емітентом самостійно або через андеррайтера, що уклав з емітентом договір про андеррайтинг.

2. Кооперативні банки формують свій статутний капітал за рахунок внесків пайовиків, при цьому за кожним із них зберігається право власності на його частку в капіталі.

Формування та збільшення статутного капіталу банку здійснюється виключно через грошові внески. Ці внески резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті (ВКВ) або у гривнях. Збільшення статутного капіталу банку досягається через випуск нових акцій, підвищення номінальної вартості акцій (паїв) або обмін облігацій на них. Джерелами збільшення статутного капіталу банку є внесення додаткових вкладів учасниками, а також дивіденди, які направляються на його збільшення у разі прийняття рішення вищим органом управління банком про капіталізацію дивідендів (реінвестиція дивідендів).

Забороняється використовувати для формування статутного капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення, а також кошти, одержані в кредит та під заставу. У разі зниження статутного капіталу його розмір не може бути меншим за мінімальний розмір, установлений чинним законодавством. Зменшення статутного капіталу здійснюється через зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини їх у власників з метою анулювання.

Формуючи власний капітал, потрібно враховувати існуючі обмеження щодо діяльності банків. Так, банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 % регулятивного капіталу банку.

До складу власного капіталу також входять резервний капітал та інші спеціальні фонди та резерви.

Чинним законодавством регулюється порядок створення та використання лише статутного і резервного капіталів.

Інші фонди, призначені для розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банку, вирішення соціальних питань та матеріального стимулювання його працівників, їх банки мають право створювати самостійно з урахуванням вимог (якщо вони є) чинного законодавства.

Резервний капітал формується або збільшується за рахунок нерозподіленого прибутку в процесі подальшої діяльності банку. Він призначений:

- для покриття збитків комерційного банку за операціями, які він проводить;

- виплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку.

Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість банку, що, у свою чергу, позитивно впливає на підвищення його платоспроможності та зменшує вірогідність банкрутства банку. Резервний капітал формується в порядку, установленому загальними зборами акціонерів (засновників, учасників). Однак розмір резервного капіталу та щорічних відрахувань до нього не можуть бути меншими ніж це встановлено законодавчо, а саме: мінімальний розмір резервного капіталу має бути не меншим 25% регулятивного капіталу, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку. Коли резервний капітал досягає встановленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного капіталу відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються. Зауважимо, що використання коштів резервного капіталу має бути цільовим, тобто відповідати його призначенню, а також належно оформленим.

Компонентом власного капіталу є загальні резерви, які створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків. Загальні резерви формуються за рішенням і в порядку, визначеному вищим органом управління банку з урахуванням вимог чинного законодавства. Відрахування до таких резервів здійснюється з чистого прибутку банку.

Крім цього, до складу власного капіталу банку входять спеціальні фонди та резерви. Згідно з чинним законодавством банки мають право створювати спеціальні фонди, призначені для розширення і розвитку банківської діяльності та її матеріально-технічної забезпеченості, вирішення питань матеріального стимулювання працівників та соціального розвитку колективу банку. Кількість, назва, порядок створення, формування та використання таких фондів установлюються загальними зборами учасників (засновників, акціонерів) з урахуванням вимог чинного законодавства. Джерелом формування спеціальних фондів теж є чистий прибуток банку.

Власний капітал банку також включає такий компонент як результати переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів і нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж, інвестицій у асоційовані та дочірні компанії:

- об'єкт основних засобів переоцінюється, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 %) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів або нематеріального активу включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки - до складу витрат, крім таких випадків, коли вона (сума уцінки) спрямовується на зменшення додаткового капіталу;

- цінні папери в портфелі банку на продаж, які обліковуються за справедливою вартістю, підлягають переоцінці. Обов'язково на дату балансу результат переоцінки відображається у власному капіталі банку на суму різниці між справедливою вартістю цінного папера і його балансовою вартістю, визначеною на дату переоцінки;

- суми збільшення вартості інвестицій в асоційовані та дочірні компанії у зв'язку зі збільшенням власного капіталу об'єкта інвестування включаються до складу додаткового капіталу банку, а суми зменшення вартості фінансових інвестицій призводять до зменшення додаткового капіталу банку.

Важливим джерелом формування власного капіталу є прибуток банку за минулі та за поточний рік. Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та в інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень загальних зборів учасників (засновників, учасників) банку або згідно з чинним законодавством.

Залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить переважно від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам (учасникам). Рішення про виплату дивідендів та про форму виплати дивідендів приймають Загальні збори учасників банку, при цьому вона може суттєво вплинути на розмір власного капіталу.

Розглядаючи нерозподілений прибуток як джерело власного капіталу банку, слід враховувати обмеження, встановлені чинним законодавством на виплату дивідендів:

- банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення нормативу адекватності капіталу;

- якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50 % від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Також суттєво впливає на розмір і структуру власного капіталу порядок оподаткування дивідендів.

Аналізуючи розмір дивідендів, які виплачуються власникам банку та, відповідно, зменшують розмір нерозподіленого прибутку та власного капіталу банку, необхідно з'ясувати тип дивідендної політики, яку проводить банк: консервативний, помірний чи агресивний. Кожному типу дивідендної політики відповідають конкретні методи визначення дивідендів, кожний з яких має як позитивні риси, так і певні вади.

Консервативному типу відповідають такі методи дивідендних виплат, за якими розмір прибутку для виплати дивідендів визначається як залишок після задоволення інвестиційних можливостей банку або зберігається стабільна сума дивідендних виплат протягом тривалого проміжку часу. Тим самим, забезпечуються високі темпи розвитку банку, підвищується його фінансова стійкість, але це маже негативно впливати на формування ринкової вартості акцій та іміджу банку.

Для помірного типу дивідендної політики характерним є регулярні виплати стабільних, невеликих за розміром дивідендів у тісному взаємозв'язку з результатами фінансової діяльності банку, що дає змогу збільшувати розмір виплачуваних дивідендів у періоди його ефективної роботи. Недоліком цього є зниження ринкової вартості акцій у випадку тривалої виплати мінімальних розмірів дивідендів.

Агресивний тип дивідендної політики орієнтований на стабільне зростання рівня дивідендних виплат у розрахунку на одну акцію. Для цього встановлюється, як правило, фіксований розмір процента приросту дивідендів до їх розміру в попередньому періоді. Також можливе визначення дивідендних виплат на основі додержання встановлених пропорцій розподілу отриманого прибутку між акціонерами (засновниками) та банком, тобто встановлення співвідношення між прибутком, який споживається та капіталізується.

У цілому, із перелічених компонентів власного капіталу банку саме статутний та резервний капітали поряд зі нерозподіленим прибутком становлять основні джерела його формування для комерційного банку і входить до суми основного капіталу.

Основна відмінність між ними полягає у ступені здатності банку використовувати кошти цих фондів для покриття витрат та збитків. Якщо нерозподілений прибуток, що залишається в розпорядженні банку, може використовуватися практично без обмежень, кошти резервного капіталу можуть бути використані тільки на чітко визначені цілі, а кошти статутного капіталу - тільки при ліквідації комерційного банку.

Розглядаючи цю тему також необхідно дослідити проблему визначення достатності капіталу банку. Адже визначаючи обсяг необхідного власного капіталу, банк стоїть перед альтернативою: збільшити свій власний капітал в міру зростання ризику чи вкладати кошти в активи, не пов'язані з підвищеним ризиком. Таким чином, чим більша частка ризикових активів, тим більшим має бути власний капітал банку. Банки ж намагаються обходитися мінімумом капіталу, щоб підвищити показники прибутковості й зростання активів; на той час як наглядові органи, намагаючись підвищити стабільність банківської системи, вимагають більшого капіталу для зниження ризику банкрутства.

Тим самим, точно визначити обсяг капіталу, який повинен мати у своєму розпорядженні банк чи банківська система в цілому, важко, але він має бути достатнім для виконання уже зазначених функцій (захисної, оперативної, регулюючої), забезпечення довіри вкладників і органів контролю. Тобто, сума необхідного капіталу залежить від ризику, який бере на себе банк. Якщо, наприклад, надання банком позик пов'язано з великим ризиком, необхідне збільшення капітальних резервів. Звідси випливає основний принцип достатності: обсяг власного капіталу має відповідати обсягу активів з урахуванням ступеня їх ризику.

Достатність капіталу розглядається як здатність банківської установи надавати традиційний набір банківських послуг стандартної якості незалежно від можливих збитків за активними операціями.

Рівень достатності власного капіталу банку визначається :

- обсягом вкладних операцій, що здійснює комерційний банк;

- величиною ризику, який приймає на себе комерційний банк, здійснюючи свої активні операції.

Загальні критерії і стандарти оцінки банківського капіталу вперше були визначені і затверджені 10 грудня 1987 р. Банком міжнародних розрахунків у місті Базелі. А в березні 1988р. Базельський комітет з регулювання і методів нагляду за банками, що складається із представництв центральних банків 12 розвинутих країн (Бельгії, Франції, Германії, Японії, Італії, Люксембургу, Голландії, Швеції, Великої Британії та США) прийняв загальні принципи розрахунку показника, який визначає достатність капіталу банку за схемою "капітал/активи". На підставі цього документа кожна країна мала підготувати і затвердити законодавчо свої власні стандарти, які б відповідали Базельській угоді. Таким чином був введений у практику норматив достатності, так званий коефіцієнт Кука, який встановлює мінімальне співвідношення між капіталом банку та його балансовими і позабалансовими активами, зваженими за ступенем ризику. Коефіцієнт був встановлений на рівні 8 %.

У червні 2004 р. прийнято документ Базельської угоди ІІ, який складався з трьох складових (табл. 3.2):

- мінімальні вимоги до капіталу, які містять методологію розрахунку мінімального необхідного обсягу капіталу для трьох ризиків: кредитного, ринкового, операційного;

- контроль з боку нагляд;

- та ринкова дисципліна - зазначається, що в оцінці адекватності капіталу зацікавлений не лише банк і органи нагляду, а насамперед клієнти, які бажають знати, чи можна вкласти свої кошти в цю фінансову установу.

Таблиця 3.2. СТРУКТУРА ПРОПОЗИЦІЙ "БАЗЕЛЬ ІІ"

Оцінювання вартості власного капіталу банку, виходячи з вимог регулювальних органів, дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, зокрема визначитися з оптимальною структурою та джерелами формування банківських ресурсів, ефективніше розміщувати їх у різні дохідні активи.

Достатність власного капіталу банків в Україні визначається на основі наступних нормативів капіталу, орієнтованих на додержання вимог Базельської угоди ІІ:

- мінімальний обсяг регулятивного капіталу (НІ) встановлено у сумі 120 млн. грн.;

- адекватність регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2) - співвідношення регулятивного капіталу банку та сумарних активів, оцінених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту та додатково збільшених на суму відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами. Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим ніж 10 відсотків;

- норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (далі - норматив Н3) відображає розмір регулятивного капіталу, необхідний для здійснення банком активних операцій. Нормативне значення нормативу НЗ має бути не меншим за 9 %.

Враховуючи, що велика кількість як українських так і зарубіжних банків уже на початку 2009 року звітувала збитки, потребуючи масштабної рекапіталізації, а також досвід кризи ліквідності, з якою зіткнулися банківські установи протягом 2008-2009 років, було визнано, що розроблені банками системи управління ризиком виявилися недієвими, а керівництво не користувалося об'єктивною оцінкою ризиків, приймаючи управлінські рішення.

Саме тому 12 вересня 2010 року Базельський комітет з банківського нагляду затвердив глобальну реформу світового банківського сектора, яка дістала назву "Базель ІІІ". Слід також зазначити, що "Базель ІІІ" не є самостійним документом, який виключає використання попередніх видань. Положення стандарту застосовуються паралельно з " Базелем ІІ" та зосереджені на встановленні мінімальних вимог до достатності капіталу, його структури (табл. 3.3).

Таблиця 3.3. СТРУКТУРА ПРОПОЗИЦІЙ "БАЗЕЛЬ ІІІ"

Введення нових норм до структури активів і капіталу банків почнеться з січня 2013 року і повністю завершиться до січня 2015 року. При цьому основні зміни стосуються підвищення у 1,5 - 2,4 рази нормативу адекватності капіталів першого і другого рівнів, а також необхідності формування додаткового (буферного) капіталів на рівні 2,5% активів та спеціальних резервів на рівні до 2,5% капіталу банку у випадку активного росту кредитного портфеля.

Відповідно, "буферний резервний капітал" банки повинні створити з січня 2016 року по січень 2019 року (табл. 3.4). Крім того, за необхідністю, уряди країни зможуть надавати приватним банкам новий капітал до січня 2018 року.

Таблиця 3.4. ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ МІНІМАЛЬНИХ ВИМОГ ДО ДОСТАТНОСТІ КАПІТАЛУ ЗГІДНО "БАЗЕЛЬ ІІ" ТА "БАЗЕЛЬ ІІІ"

Вважається, що приведення нормативних вимог національних банків щодо достатності капіталів у відповідність до вимог "Базеля ІІІ" дозволить забезпечити:

- підвищення якості, гармонійності, та прозорості капіталу через застосування жорсткіших вимог до фінансових інструментів, що входять до його структури, зокрема, Капіталу 1 рівня;

- більш якісне управління ризиком через висування мінімальних вимог до забезпечення операцій з деривативами, викупом фінансових інструментів, їх фінансування за рахунок позичкових коштів;

- поєднання вимог, що передбачають безпосередню прив'язку обсягу забезпечення до рівня ризикованості, а також вимог, що не базуються на ризикованості (нормування показника левериджу);

- скорочення проциклічних та впровадження контрциклічних резервів капіталу, направлених на покриття втрать в майбутньому;

- формування засадних підходів до оцінки та управління систематичного ризику.

4.2 Синтетичний облік власного капіталу

Синтетичний облік власного капіталу і забезпечення зобов'язань згідно Методичних рекомендацій щодо застосування регістрів журнально-ордерної форми обліку для сільськогосподарських підприємств №390 ведеться в Журналі-ордері № 7 с-г. (рис. 11.9). В цьому журналі-ордері передбачено окремі розділи для кожного синтетичного рахунку, де відображаються кредитові обороти в кореспонденції з дебетом відповідних кореспондуючих рахунків. Окрім того, за кожним рахунком обліку власного капіталу та забезпечення зобов'язань ведуться аналітичні дані із зазначенням: статті аналітичного обліку, оборотів по дебету і кредиту за звітний період і з початку року.

5.1 П(С)ПО 15 "Дохід"

1. ЦеПоложення(стандарт)визначаєметодологічнізасади формування в бухгалтерському облікуінформаціїпродоходи підприємствата її розкриття у фінансовій звітності.  2. НормицьогоПоложення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно відформвласності(крімбюджетних установ). 3. Це Положення (стандарт) непоширюєтьсянадоходи, пов'язані з: - дивідендами, які належать за результатамифінансових інвестицій та обліковуються методом участі в капіталі; - страховою діяльністю; - первіснимвизнанням і зміною справедливої вартості біологічних активів,пов'язанихзсільськогосподарською діяльністю, та з первіснимвизнаннямсільськогосподарської продукції; - змінами вартості інших поточних активів; - природним приростом поголів'я худоби,виходомпродукції сільського та лісового господарства; видобуванням корисних копалин. 4. Терміни, що наведені вположеннях(стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення: Проценти-платазавикористання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані підприємству. Роялті-платежізавикористаннянематеріальних активів підприємства(патентів,торговельнихмарок,авторського права, програмних продуктів тощо). Дивіденди - частина чистого прибутку,розподіленаміж учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі увласному капіталі підприємства.  Визнання та класифікація доходу 5. Дохідвизнаєтьсяпід час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства),за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьомуПоложенні (стандарті),застосовуються окремо до кожної операції.Протеці критерії потрібнозастосовуватидоокремихелементіводнієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).  6. Не визнаються доходами такі надходження від інших осіб: 6.1. Сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів,що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів. 6.2. Суманадходженьзадоговоромкомісії,агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо. 6.3. Сума попередньоїоплатипродукції(товарів,робіт, послуг). 6.4. Сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів,робіт, послуг). 6.5. Сумазавдатку під заставу або в погашення позики,якщо це передбачено відповідним договором. 6.6. Надходження, що належать іншим особам. 6.7.Надходженнявідпервинного розміщення цінних паперів.  7.Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів,робіт, послуг); б) інші операційні доходи; в) фінансові доходи; г) інші доходи. Склад доходів, що відносяться до відповідної групи, встановлено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати"; д)надзвичайнідоходи.  8. Дохід (виручка) від реалізації продукції(товарів,інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: - покупцеві переданіризикийвигоди,пов'язаніз правом власності на продукцію (товар, інший актив); - підприємство не здійснює надаліуправліннятаконтрольза реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); - сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; - є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства,а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені. 9. Дохідневизнається,якщо здійснюється обмін продукцією (товарами,роботами,послугамитаіншимиактивами), які є подібними за призначенням та мають однакову справедливу вартість. 10. Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається, виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції. Результат операціїзнаданняпослугможебути достовірно оцінений за наявності всіх наведених нижче умов: - можливості достовірної оцінки доходу; - імовірності надходження економічних вигод від надання послуг; - можливості достовірноїоцінкиступенязавершеності надання послуг на дату балансу; - можливості достовірної оцінки витрат,здійснених для надання послуг та необхідних для їх завершення. 11. Оцінкаступенязавершеностіопераціїз надання послуг проводиться: - вивченням виконаної роботи; - визначенням питомої вагиобсягупослуг,наданихнапевну дату, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані; - визначенням питомої ваги витрат,яких зазнає підприємствоу зв'язкуізнаданнямпослуг,узагальній очікуваній сумі таких витрат.Сума витрат,здійснених на певну дату, включає тільки ті витрати, які відображають обсяг наданих послуг на цю саму дату. 12. Якщо послуги полягають у виконанні невизначеної кількості дій(операцій)за визначений період часу,то дохід визначається шляхом рівномірного його нарахування за цей період (крім випадків, колиіншийметодкращевизначаєступіньзавершеності надання послуг). 13. Якщодохід(виручка)віднаданняпослуг не може бути достовірно визначений,то вінвідображаєтьсявбухгалтерському обліку в розмірі визначених витрат, що підлягають відшкодуванню. 14. Якщо дохід (виручка) віднаданняпослугнеможебути достовірнооцінений і не існує імовірності відшкодування зазнаних витрат,то дохід невизнається,азазнанівитративизнаються витратами звітного періоду. Якщонадалісумадоходубуде достовірно оцінена, то дохід визнається за такою оцінкою. 15. Визначений дохід(виручка)відреалізаціїпродукції (товарів,робіт,послуг) не коригується на величину пов'язаної з нимсумнівноїтабезнадійної дебіторської заборгованості.Сума такої заборгованості визнається витратамипідприємствазгідноз Положенням(стандартом)бухгалтерськогообліку10 "Дебіторська заборгованість"( z0725-99 ). Доходом визнається сума зобов'язання,якенепідлягає погашенню.  16. Цільове фінансування не визнається доходом доти,поки не існує підтвердження того,що воно буде отриманетапідприємство виконає умови щодо такого фінансування. 17. Отримане цільове фінансування визнається доходом протягом тих періодів,в яких були зазнані витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування. 18. Цільовефінансуваннякапітальнихінвестицій визнається доходомпротягомперіодукорисного використання відповідних об'єктівінвестування(основних засобів,нематеріальних активів тощо) пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об'єктів. 19.Цільовефінансуваннядля компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство,та фінансування для наданняпідтримки підприємствубез установлення умов його витрачання на виконання у майбутньому певних заходів визнаються дебіторськоюзаборгованістю з одночасним визнанням доходу. 20. Дохід,який виникає врезультатівикористанняактивів підприємстваіншимисторонами,визнаєтьсяу вигляді процентів, роялті та дивідендів, якщо: - імовірне надходженняекономічнихвигод,пов'язаних з такою операцією; - дохід може бути достовірно оцінений. Такий дохід має визнаватися у такому порядку: - проценти визнаютьсяутому звітному періоді,до якого вони належать,виходячи з бази їх нарахування тастрокукористування відповідними активами; - роялті визнаються за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди; - дивіденди визнаютьсяуперіодіприйняттярішенняпроїх виплату.  Оцінка доходу 21. Дохідвідображаєтьсявбухгалтерськомуоблікув сумі справедливоївартостіактивів,що отримані або підлягають отриманню. 22. Уразівідстроченняплатежу,внаслідокчоговиникає різницяміжсправедливоювартістю та номінальною сумою грошових коштів або їх еквівалентів,які підлягають отриманню за продукцію (товари,роботи, послуги та інші активи), така різниця визнається доходом у вигляді процентів. 23. Сумадоходузабартернимконтрактомвизначаєтьсяза справедливою вартістю активів,робіт,послуг,щоодержаніабо підлягають одержаннюпідприємством,зменшеноюабозбільшеною відповідно на суму переданих або одержаних грошових коштівтаїх еквівалентів. 24. Якщо справедливу вартістьактивів,робіт,послуг,які отримані або підлягаютьотриманнюзабартернимконтрактом, достовірновизначитинеможливо, то дохід визначається за справедливою вартістю активів, робіт, послуг (крім грошових коштів та їх еквівалентів), що передані за цим бартерним контрактом. Розкриття інформаціїпродоходиупримітках до фінансової звітності  25. Упримітках до фінансової звітності наводиться (розкривається) така інформація: 25.1. Обліковаполітикащодовизнаннядоходу, включаючи спосібвизначення ступеня завершеності робіт,послуг,дохід від виконання і надання яких визнається за ступенем завершеності. 25.2. Розподілдоходузакожноюгрупоюдоходівзгідно з пунктом 7 цього Положення (стандарту). 25.3. Сумадоходузабартерними контрактами в розподілі за групами доходіввідповіднодопідпункту25.2цьогоПоложення (стандарту). 25.4. Частка доходу за бартерними контрактамизпов'язаними сторонами.

5.2 П(С)БО 16 "Витрати"

Загальні положення 1. Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. 2. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі — підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності). 3. Положення (стандарт) 16 застосовується до обліку витрат за будівельними контрактами з урахуванням особливостей їх визнання і складу, установлених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 18 «Будівельні контракти». Положення (стандарт) 16 не поширюється на витрати, пов’язані з первісним визнанням і зміною справедливої вартості біологічних активів, пов’язаних із сільськогосподарською діяльністю, та з первісним визнанням сільськогосподарської продукції. 4. Терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення: Елемент витрат — сукупність економічно однорідних витрат. Прямі витрати — витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом. Нормальна потужність — очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. Об’єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.   Визнання витрат 5. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань. 6. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. 7. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. 8. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами. 9. Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: 9.1. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо. 9.2. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг. 9.3. Погашення одержаних позик. 9.4. Інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту). 9.5. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. 9.6. Балансова вартість валюти.   Склад витрат 10. Собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси». 11. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. Підпункт 11.1 пункту 11 виключено   До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. 12. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту). 13. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. 14. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку. 15. До складу загальновиробничих витрат включаються: 15.1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо). 15.2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення. 15.3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення. 15.4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення. 15.5. Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо). 15.6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень. 15.7. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг). 15.8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища. 15.9. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо). 16. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину. Приклад розподілу загальновиробничих витрат наведено в додатку 1 до цього Положення (стандарту). Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством. 17. Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. 18. До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов’язані з купівлею-продажем валюти; інші витрати загальногосподарського призначення. 19. Витрати на збут включають такі витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг. До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18, 20 і 27 цього Положення (стандарту). 20. До інших операційних витрат включаються: витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»; абзац третій пункту 20 виключено; собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов’язаних з їх реалізацією; сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності. 21. Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати. 22. До складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів. Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат «Матеріальні затрати». 23. До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці. 24. До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи. 25. До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів. 26. До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених в пп. 22 — 25 цього Положення (стандарту), зокрема витрати на відрядження, на послуги зв’язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо. 27. До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов’язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»). 28. Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі. Приклад розрахунку втрат від участі в капіталі наведено в додатку 2 до цього Положення (стандарту). 29. До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час діяльності (крім фінансових витрат), але не пов’язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать: собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією фінансових інвестицій); втрати від зменшення корисності необоротних активів; втрати від безоплатної передачі необоротних активів; втрати від неопераційних курсових різниць; сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій; витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо); залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів; інші витрати діяльності. 30. Податки на прибуток визнаються витратами згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток». 31. Пункт 31 виключено.   Розкриття інформації про витрати у примітках до фінансової звітності 31. У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про: склад і суму витрат, відображених у статтях «Інші операційні витрати» та «Інші витрати» Звіту про фінансові результати; абзац третій пункту 31 виключено; склад і суму витрат, які не включені до статей витрат Звіту про фінансові результати, а відображені безпосередньо у складі власного капіталу (крім вилучення капіталу та розподілу між власниками).

5.3 Бухгалтерське відображення обліку доходів

Визнані банком доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку із застосуванням принципу нарахування та відповідності згідно з прийнятою банком обліковою політикою не рідше одного разу на місяць за кожною операцією (договором) окремо.

Банки самостійно визначають порядок формування аналітичних рахунків за балансовими рахунками класів 6 і 7. Нараховані доходи і витрати та фактично отримані доходи або сплачені витрати, а також доходи і витрати, що підлягають чи не підлягають оподаткуванню, обліковуються на розсуд банку на окремих аналітичних рахунках.

Нараховані доходи і витрати обліковуються за відповідними рахунками 1, 2,3-го класів у кореспонденції з рахунками 6-го та 7-го класів. Рахунки з обліку нарахованих доходів і витрат протягом місяця можуть мати характеристику активно-пасивних, але на перше число місяця – лише активні або пасивні відповідно.

Нарахування процентних доходів за операціями в національній валюті відображається такими бухгалтерськими проводками:

Д-т Рахунки для обліку процентних нарахованих доходів за 1,2, 3-м класами

К-т Рахунки для обліку процентних доходів за 6-м класом

Нарахування комісійних та інших доходів за операціями в національній валюті відображається такими бухгалтерськими проводками:

Д-т Рахунки для обліку комісійних та інших нарахованих доходів за 3-м класом

К-т Рахунки для обліку комісійних та інших доходів за 6-м класом

Отримання банком коштів за раніше визнаними нарахованими доходами відображається такими бухгалтерськими проводками:

Д-т Рахунки для обліку грошових коштів

Д-т Поточні рахунки

К-т Рахунки для обліку нарахованих доходів за 1,2, 3-м класами

У разі отримання коштів у сумі, більшій, ніж визнано за рахунками нарахованих доходів на певну дату, здійснюються такі бухгалтерські проводки:

Д-т Рахунки для обліку грошових коштів

Д-т Поточні рахунки

К-т Рахунки для обліку комісійних та інших нарахованих доходів за 3-м класом К-т 3600 П "Доходи майбутніх періодів" (на суму доходів, що отримані авансом та належать до майбутніх звітних періодів)

У такому разі банк щомісяця визначає суму доходу, що належить до звітного періоду, здійснюючи такі бухгалтерські проводки:

Д-т 3600 П Доходи майбутніх періодів

К-т Рахунки для обліку комісійних та інших доходів за 6-м класом

Нарахування процентних витрат за фінансовими інструментами відображається такими бухгалтерськими проводками:

Д-т Рахунки для обліку процентних витрат за 7-м класом

К-т Рахунки для обліку процентних нарахованих витрат за 1, 2, 3-м класами

Нарахування комісійних та інших витрат за операціями в національній валюті інструментами відображається такими бухгалтерськими проводками:

Д-т Рахунки для обліку комісійних та інших витрат за 7-м класом

К-т Рахунки для обліку комісійних та інших нарахованих витрат за 3-м класом

Попередня оплата (аванс) комісійних та інших витрат відображається в бухгалтерському обліку такими проводками:

Д-т 3500 А Витрати майбутніх періодів

К-т Рахунки для обліку грошових коштів

К-т поточні рахунки

Банк кожного місяця визначає суму витрат, що належить до звітного періоду, та здійснює такі бухгалтерські проводки:

Д-т Рахунки для обліку комісійних та інших витрат за 7 класом

Д-т Рахунки для обліку комісійних та інших нарахованих витрат за 3-м класом (якщо банк визнає витрати згідно з принципом нарахування) К-т 3500 А Витрати майбутніх періодів

Витрати на утримання персоналу (нарахування та сплата заробітної плати та прирівняних до неї платежів, нарахування та утримання обов'язкових зборів) банки відображаються у бухгалтерському обліку відповідно до вимог чинного законодавства України та облікової політики банку. У бухгалтерському обліку зазначені операції відображаються такими проводками:

а) нарахування заробітної плати (премії, матеріальної допомоги, інших виплат) протягом місяця:

Д-т 7400 А Основна і додаткова заробітна плата

Д-т 7403 А Матеріальна допомога та інші соціальні виплати

Д-т 7409 А Інші витрати на утримання персоналу

Д-т 3559 А Інша дебіторська заборгованість за розрахунками з працівниками банку та іншими особами

К-т 3652 П Нарахування працівникам банку за заробітною платою

б) виплата заробітної плати (премії, матеріальної допомоги, інших виплат):

Д-т 3652 П Нарахування працівникам банку за заробітною платою

К-т 1001 А Банкноти та монети в касі банку

К-т 1002 А Банкноти та монети в касі відділень банку

К-т 2620 АП Кошти на вимогу фізичних осіб

К-т 2625 АП Кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з використанням платіжних карток

Нарахування збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відображається такими проводками:

Д-т 7418 А Відрахування до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

К-т 3623 П Кредиторська заборгованість за зборами до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Банки формують резерви під знецінення заборгованості за кредитами, втрат від знецінення цінних паперів у портфелях на продаж та до погашення, під заборгованість за нарахованими доходами, під іншу сумнівну дебіторську заборгованість, яка визначається у цей звітний період.

Створення резервів – це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості його операцій.

Приклад

Формування спеціального резерву під заборгованість за нарахованими доходами відображається такими бухгалтерськими проводками:

Д-т 7720 АП Відрахування в резерви під заборгованість за нарахованими доходами

К-т Рахунки для обліку резервів під заборгованість за нарахованими доходами за 1, 2-м класами

Формування спеціального резерву під заборгованість за кредитами відображається бухгалтерськими проводками:

Д-т 7701,7702 АП

К-т Рахунки для обліку резервів під заборгованість за кредитами банків та клієнтів за 1, 2-м класами

Отримані доходи та здійснені витрати, що належать до майбутніх періодів, обліковуються відповідно за рахунками 3600 П "Доходи майбутніх періодів" та 3500 А "Витрати майбутніх періодів".

Банк щомісяця визнає суму доходів і витрат, що належать до звітного періоду, з відображенням за відповідними рахунками 6-го та 7-го класів.

Порядок нарахування та визнання доходів і витрат за операціями, що здійснюються між структурними підрозділами банку, визначається банком самостійно з урахуванням загальних вимог. Крім того, залишки за рахунками доходів і витрат за операціями між структурними підрозділами банку мають бути тотожними та не враховуються під час формування фінансового результату банку.

5.4 Формування та облік собівартості реалізованої продукції

Формування собівартості реалізовано)' продукції згідно з П(С)БО У загальній системі показників, що характеризують ефективність виробництва (господарювання) як усього підприємства, так і його підрозділів, основне місце належить собівартості, склад якої визначається витратами, що формують. У собівартості продукції як синтетичному показнику відображаються всі аспекти діяльності підприємства. Від її рівня при інших незмінних умовах залежить рівень прибутку. Чим економніше підприємство використовує матеріальні, трудові та фінансові ресурси у процесі виготовлення продукції, виконання робіт і надання послуг, тобто чим меншою є собівартість, тим ефективніше здійснюється виробничий процес, тим більшим буде прибуток і рівень рентабельності продукції. Формування та облік виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Склад собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг). Собівартість реалізованих товарів визначається відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".1

Характеристика рахунку 90 "Собівартість реалізації"' Узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг ведеться на рахунку 90 "Собівартість реалізації"". За дебетом рахунку 90 "Собівартість реалізації" на підставі бухгалтерських довідок (розрахунків), накладних, рахунків відображається собівартість реалізованої готової продукції (робіт, послуг), фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок); за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати", яке оформлюється довідкою бухгалтерії. Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включаються до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду - 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності". Рахунок 90 "Собівартість реалізації" має наступні субрахунки: ♦ 901 "Собівартість реалізованої готової продукції" - ведеться облік виробничої собівартості реалізованої готової продукції; ♦ 902 "Собівартість реалізованих товарів" - відображення собівартості реалізованих товарів; ♦ 903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг" - ведеться облік собівартості реалізованих за звітний період робіт і послуг; ♦ 904 "Страхові виплати" - узагальнення інформації про страхові суми та страхові відшкодування за умовами договору страхування перестрахування при настанні страхового випадку. Цей субрахунок використовується підприємствами — страховиками. Дані рахунку 90 "Собівартість реалізації" відображаються в Журналі 5 (5А). Відображення собівартості реалізації в бухгалтерському обліку відбувається наступним чином (табл.). Таблиця. Облік собівартості реалізації

5.5 Облік витрат звітного періоду

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного періоду, безпосередньо пов’язані з виробництвом або придбанням товарів. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які відносяться на собівартість продукції, та витрати періоду.

Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації. На торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду - це витрати, що не включаються до собівартості активів, а розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Підприємства, що виробляють продукцію, до цих витрат відносять витрати на здійснення таких функцій, як управління, маркетинг, дослідження, розробка тощо. На торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

Таким чином, зазначений підхід до витрат є цілком обгрунтованим, оскільки, наприклад, витрати на оренду слід сплачувати незалежно від кількості придбаних або реалізованих товарів, але витрати на придбання товарів будуть покриті лише тоді, коли ці товари продадуть і отримають дохід.

Відповідно до П(С)БО 16 витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Адміністративними є витрати, пов'язані із обслуговуванням виробництва і управлінням ним в витрат масштабі всього підприємства. До адміністративних витрат відносяться такі витрати:

=> загальні та корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

=> витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого адміністративного персоналу;

=> витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (оренда, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, охорона);

=> винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

=> витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

=> амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

=> витрати на врегулювання спорів у судових органах;

=> податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

=> плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

=> інші витрати адміністративного призначення.

Загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства, відображаються на рахунку 92 "Адміністративні витрати". Рахунок 92 є активним, витратним, призначений для обліку господарських процесів.

По дебету рахунку 92 "Адміністративні витрати" відображається сума визнаних адміністративних витрат, по кредиту - списання на рахунок 79 "Фінансові результати".

Аналітичний облік адміністративних витрат ведеться за статтями витрат або в розрізі елементів витрат.

На рис. 1.1. наведено схему формування витрат по рахунку 92 "Адміністративні витрати" за економічними елементами.

Рис. 1.1.Схема формування витрат по рахунку 92 «Адміністративні витрати»

Первинними документами при відображенні накопичення адміністративних витрат є накладна, рахунок, авансовий звіт, ВКО, розрахунок бухгалтерії тощо. Списання адміністративних витрат на фінансові результати оформлюється довідкою (розрахунком) бухгалтерії.

Дані по рахунку 92 відображаються в Звіті про фінансові результати в рядку з аналогічною назвою. |

Бухгалтерські проводки по рахунку 92 наведені нижче (табл. 1.1). Таблиця 1.1.

Бухгалтерські проводки по рахунку 92 "Адміністративні витрати"

5.6 Порядок формування та обліку фінансових результатів

Поняття фінансових результатів діяльності трактується П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати".

Зміст і термінологія П(С)БО 3 наведені нижче.

Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження іііпііін чи зменшення зобов'язань, які. сприяють зростанню власного капіталу (крім збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком капіталу, який вилучають чи розподіляють власники).

битки - перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати.

Прибуток — сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Власний капітал визначається як частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Метод участі в капіталі - метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення, або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.

Асоційоване підприємство - підприємство, в якому інвестору належить блокувальний (більше 25 %) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.

В бухгалтерському обліку чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає:

=> чистий дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, послуг);

=> валовий прибуток (збиток);

=> фінансовий результат від операційної діяльності;

=> прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

=> прибуток (збиток) від звичайної діяльності;

=> прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) податку на додану вартість, акцизного збору, інших зборів, знижок тощо.

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком,).

Фінансовий результат від операційної діяльності визначаються як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат — чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Зіставлення дебетового і кредитового оборотів по рахунку 79 "Фінансові результати" за звітний період показує кінцевий результат - чистий прибуток (збиток). Якщо кредитовий оборот по рахунку 79 буде більше дебетового обороту цього ж рахунку, то підприємство на суму різниці має нерозподілений прибуток поточного року.

Якщо дебетове сальдо по рахунку 79 більше кредитового сальдо по рахунку 79, тобто підприємство здійснило більше витрат, ніж отримало доходів, це означає, що підприємство понесло збитки поточного року. Ця сума записується в дужках у формі № і "Баланс", що означає дію віднімання при визначенні підсумку по балансу.

Схему проводок, на підставі яких відображаються в обліку доходи та витрати підприємства та визначається фінансовий результат, представлено на рисунку 26.1 та в таблиці 3.

Рис.1. Схема проводок, якими відображаються в обліку доходи та витрати підприємства та визначається фінансовий результат діяльності

6.1 Законодавча база щодо складання бухгалтерської звітності

1. В процесі прийняття управлінських рішень важливі функції виконує економічна інформація, яка відобра­жає стан і розвиток керованого об'єкта. Одним із ос­новних джерел такої інформації, її базою є звітність.

Звітність складається й використовується в усіх ланках народного господарства — підприємство, об'­єднання, концерн, регіон, галузь і в цілому народне господарство країни. Підприємства є первинними ланками народного господарства, їхня господарська діяльність відображається в поточному обліку.

Звітність складається на підставі даних усіх видів господарського обліку – бухгалтерського, статисти­чного й оперативно-технічного. Відтак забезпечується відображення у звітності різнобічної господарської діяльності суб'єктів господарювання. Звітність може містити як кількісні, так і якісні характеристики, вар­тісні, натуральні й трудові показники. При цьому зві­тні дані, згруповані в облікових регістрах, не можуть відображати такі господарські операції, яких не було в поточних облікових записах. Органічний зв'язок між бухгалтерським обліком і звітністю встановлює­ться лише в тому разі, коли підсумкові дані поточного обліку за звітний період відображаються у відповідних звітних формах у вигляді синтезованих показників.

Звітність, у свою чергу, впливає на побудову пото­чного обліку, визначення певної типології його ве­дення з тим, щоб облікова інформація гармонічно по­єднувалась з вимогами звітності і тим самим витрача­лося б менше зусиль на їх перегруповування або ви­бірку в процесі складання відповідних звітних форм.

Звітність як економічна категорія трактується за двома напря­мами. З одного боку, вона є економічною інформацією про виро­бничу й фінансово-господарську діяльність підприємства. З дру­гого – звітність як елемент методу бухгалтерського обліку – це метод узагальнення і подання інформації про результати діяльно­сті підприємства. Складанням звітності завершується обліковий цикл бухгалтерського опрацювання даних.

Звітність за своєю суттю має включати не тільки систему еко­номічних показників, а й сукупність способів і прийомів узагаль­нення даних обліку та фінансового стану підприємства.

Бухгалтерська звітність – важливий інструмент управління. Базуючись на даних бухгалтерського обліку як системи суціль­ного, безперервного і суворо документального оформлення гос­подарських процесів, вона відображає і дає змогу оцінити ре­зультати діяльності, прогнозувати напрями підвищення ефектив­ності господарювання і пропонувати необхідні для управління рішення.

Ці робочі функції бухгалтерського обліку образно й точно ви­значив у кінці XIX століття німецький економіст І. Ф. Шер: «Бух­галтерський облік — непогрішний суддя минулого, необхідний керівник теперішнього і надійний консультант майбутнього кож­ного підприємства».

В економічній літературі (як вітчизняній, так і зарубіжній) крім категорії «Бухгалтерська звітність» використовується й ка­тегорія «Фінансова звітність». В Україні остання включає такі форми звітності:

— баланс;

— звіт про фінансові результати;

— звіт про власний капітал;

— звіт про рух коштів;

— примітки до фінансових звітів.

Водночас бухгалтерська звітність включає й деякі форми спе­ціалізованої звітності, які встановлені галузевими міністерствами та відомствами. Отже, бухгалтерська звітність є категорією знач­но ширшою, ніж фінансова звітність.

У більшості країн світу фінансова звітність складається і по­дається для зовнішніх користувачів зі значним інтервалом, як правило, після закінчення фінансового року. Але для внутрішніх потреб вона складається здебільшого з коротким інтервалом (щомісячно або щоквартально). Підприємства України (крім спі­льних) складають і подають квартальну та річну звітність, а спі­льні підприємства — лише річну.

В Україні діє податкова система обліку, котра, як правило, за­безпечує інформацією процес складання бухгалтерської (фінан­сової) звітності. Однак цього не можна сказати щодо управлінсь­кого аспекту діяльності. Тому створюється об'єктивна необхід­ність у веденні на великих підприємствах внутрішньовиробничо­го (управлінського) обліку.

Основне призначення бухгалтерської (фінансової) звітності — надати внутрішнім і зовнішнім користувачам правдиву, досто­вірну Інформацію про майновий та фінансовий стан підприємст­ва, про фінансові результати та ефективність господарювання за звітний період.

Бухгалтерська (фінансова) звітність підприємства є основним джерелом інформації про його діяльність. Показники звітності використовують самі підприємства для контролю за використан­ням виробничих і фінансових планів, для виявлення недоліків і визначення способів їх усунення.

Звітні показники використовуються для аналізу господарської діяльності на окремих ділянках виробництва, визначення його позитивних і негативних сторін, причин відхилень від плану, ви­явлення внутрішніх резервів для підвищення ефективності робо­ти підприємства. Ретельне вивчення бухгалтерських звітів роз­криває причини успіхів і недоліків у роботі підприємства, допо­магає визначити способи вдосконалення його діяльності.

Зовнішні користувачі бухгалтерської (фінансової) інформації поділяються на дві групи:

— органи державного управління (міністерства, відомства, фінансові органи);

— інші користувачі (контрагенти, співвласники, акціонери та ін.).

Система звітності дає можливість визначити підсумкові дані щодо діяльності не тільки окремих підприємств, а й об'єднань та міністерств. Галузеві органи управління на підставі поданих зві­тів вивчають рівень виконання виробничо-фінансових планів, аналізують стан економічного й соціального розвитку галузі, да­ють реальну оцінку господарської діяльності і визначають спосо­би її поліпшення.

Міністерство економіки узагальнює розвиток окремих галузей і народного господарства України в цілому та вносить пропозиції урядові щодо поліпшення економіки держави. За даними звітнос­ті статистичні органи розробляють важливі зведені народногос­подарські показники як щодо окремих регіонів, так і в цілому по країні та за окремими галузями народного господарства.

За умов ринкової економіки, коли функціонують підприємства з різними формами власності, показники звітності широко вико­ристовуються фінансовими органами. Державна податкова адмі­ністрація України та її органи на місцях передовсім через систе­му звітності контролюють правильність нарахування, повноту і своєчасність перерахування податків у дохід бюджету. Міністер­ство фінансів і Державне казначейство України разом зі своїми органами на місцях контролюють формування Державного бю­джету та правильність і ефективність використання бюджетних коштів.

Національний банк України за даними звітності контролює наявність коштів в обігу та використання кредитів.

Інші зовнішні користувачі бухгалтерської (фінансової) інфор­мації мають змогу за даними звітності:

— прийняти рішення щодо можливості й конкретних умов ді­лової співпраці з тим чи тим партнером;

— уникнути видачі кредитів ненадійним клієнтам;

— оцінити доцільність придбання активів того чи того під­приємства;

— правильно побудувати відносини зі своїми замовниками;

— оцінити фінансовий стан потенційних партнерів;

— прогнозувати можливі ризики підприємства тощо.

2. Звітність є основним джерелом інформації і відобра­жає результати виробничої та фінансово-господарської діяльнос­ті підприємств і організацій. Тому вона має відповідати завдан­ням управління сучасним підприємством і, відповідно, задоволь­няти певні вимоги.

Виходячи з теорії управління, законодавчих актів, норматив­но-правових документів можна сформувати систему вимог до звітності.

Обов'язковість звітності випливає із самої природи функціо­нування ринкової економіки. Будь-яке підприємство займається господарською діяльністю, яку не заборонено державою, і зо­бов'язане подавати звітність до фінансових органів у встановле­ний термін, у визначеному обсязі та складі. Це необхідно передо­всім для нарахування і сплати податків, а також для формування загальнодержавних показників розвитку економіки регіонів і країни в цілому.

Державне регламентування звітності зумовлене необхідністю узагальнення показників звітності окремих підприємств, галузей у розрізі, передбаченому Держкомстатом України. Тому для всіх галузей народного господарства державні органи встановлюють єдині показники і єдині форми звітності, а також правила її складання й терміни подання. Цим самим державні та керівні органи забезпечуються відповідною інформацією, необхідною для контролю за економічним і соціальним розвитком підприємств, регіонів, окремих галузей і народного господарства в цілому, а також для прийняття управлінських рішень.

У міжнародних стандартах з бухгалтерського обліку підкрес­люється, що фінансові звіти ма­ють бути зрозумілими без додат­кових пояснень. Якісними озна­ками звітної інформації, за допо­могою яких відрізняють «добру» інформацію від «поганої» (нена­дійної), є практичність та вірогід­ність (надійність). Практичність і вірогідність належать до голов­них параметрів, завдяки яким звіт­на інформація стає корисною для прийняття управлінських рішень. Звітна інформація вважаєть­ся практичною, якщо вона здат­на вплинути на вартісну оцінку об'єкта або на рішення, яке при­ймається нині чи прийматиметься в майбутньому.

На практичність інформації впливають такі основні фактори:

— своєчасність надходження;

— значущість і цінність даних звітності для прогнозування і звіряння результатів.

Вірогідність, точність і повнота показників звітності - важ­ливі вимоги до звітності підприємств. Вірогідність відображених у звітності показників підтверджується передовсім даними всіх видів обліку. У бухгалтерському обліку всі записи здійснюються на підставі належно оформлених документів та інших носіїв ін­формації. Перед складанням річної звітності вірогідність звітних даних підтверджується проведеними в установлений термін ін­вентаризаціями, перевірками, контрольними замірами, обсте­женнями, звірянням розрахунків тощо.

На надійність інформації впливають такі основні фактори:

— правдивість. Для забезпечення вірогідної звітності потріб­но, щоб інформація відображала тільки ті явища, для опису яких її призначено;

— нейтральність та об'єктивність;

— обережність. Оцінюючи достовірність інформації необхід­но враховувати фактори невизначеності. Хоч бухгалтерські (фі­нансові) звіти базуються на явищах, які мали місце в минулому, зміст багатьох із них розкривається лише після визначення їх на­слідків для майбутнього. У момент підготовки звітів точно ви­значити ці наслідки неможливо. Тому укладачам бухгалтерських (фінансових) звітів треба бути обачними в оцінці цих наслідків;

— можливість перевірки. Показники, що містяться у звітності, мають бути доступні для перевірки контролюючими органами, а також і незалежними аудиторами.

Точність звітності забезпечується правильним відображенням даних синтетичного та аналітичного обліку у відповідних показ­никах (статтях) звітних форм.

Повнота звітності – це необхідність і обов'язковість запов­нення всіх показників форм звітності. Пропуск окремих показни­ків звітних форм не допускається. У разі неможливості заповнити окремі статті (рядки, стовпці) за браком активів, пасивів або опе­рацій за цією статтею (рядком, стовпцем) ставлять прочерк.

Своєчасність подання звітності має важливе значення для правильних і своєчасних управлінських рішень. За умов ринкової економіки своєчасність одержання власником (засновником) звіт­них даних набуває особливої актуальності, оскільки ці дані дають необхідну інформацію для управління, виявлення міри виконання завдань, а також для розробки заходів з удосконалення роботи підприємств, об'єднань, концернів, галузей. Несвоєчасне подання звітності ускладнює управління, призводить до необґрунтованих, неправильних рішень. Згідно з чинним законодавством за пору­шення встановлених термінів подання звітності винні посадові особи притягаються до адміністративної відповідальності, вклю­чаючи звільнення з посади.

Відповідальність за своєчасне подання, достовірність, точ­ність і повноту показників звітності покладено на керівника й го­ловного бухгалтера підприємства.

Методологічна єдність розрахунків показників звітності поля­гає в тому, що однакові показники звітності в усіх підприємствах, незалежно від виду діяльності і форми власності, необхідно визна­чати за єдиною методологією. Тільки тоді створюються умови для порівняння розрахункових показників звітності всіх галузей на­родного господарства країни. Тільки такі показники звітності мо­жна узагальнювати, групувати, аналізувати, одержуючи вірогідну інформацію для оцінки роботи підприємств або галузей.

Порівнянність показників звітності є однією із важливих ви­мог, виконання якої є можливим тільки за наявності єдиної мето­дології планування, обліку господарської діяльності та звітності. Це суттєво підвищує контрольні функції звітності, спрощує сис­тематичне спостереження за діяльністю підприємств, забезпечує своєчасне виявлення негативних явищ та їх ліквідацію.

Звітність має бути порівнянною з показниками попередніх звітних періодів, оскільки без цього неможливі порівняння й уза­гальнення. Простота і ясність звітності передбачає створення та­ких форм звітів, які були б зрозумілими не тільки вузькому колу спеціалістів, а й трудовим колективом підприємств, акціонерам, інвесторам та ін. Доступність і гласність звітності полягає в тім, що з показниками фінансової звітності має бути ознайомлений весь трудовий колектив підприємств. Бухгалтерська звітність під­приємств підлягає оприлюдненню, а звітність акціонерних това­риств відкритого типу — публікації у друкованих засобах масо­вої інформації. Гласність звітності в Україні забезпечується та­кож систематичною публікацією статистичних даних про еконо­мічний і соціальний розвиток народного господарства в країні, окремих її регіонах, у різних галузях, міністерствах тощо.

Звітність має бути раціональною, тобто в ній необхідно передба­чити розумний, мінімальний обсяг необхідних для управління звіт­них показників. Економічність звітності полягає в тому, що затрати праці та коштів на складання звітності мають бути мінімальними.

За останні роки в Україні проведено значну роботу зі спро­щення й удосконалення бухгалтерської (фінансової) звітності, її максимально наближено до міжнародних стандартів.

Дійсність звітності передбачає необхідність проведення нау­кового економічного аналізу звітних даних, виявлення недоліків у діяльності підприємств, а також внутрішніх резервів виробниц­тва. Використовуючи аналітичні дані, необхідно в стислий тер­мін розробити і впровадити заходи, спрямовані на підвищення економічної ефективності господарювання.

Працівники економічних, фінансових та бухгалтерських служб, які складають приблизно 70% всієї звітності країни, мають глибо­ко усвідомити вимоги до звітності, розуміти її значення і роль у функціонуванні підприємств і держави в цілому. Це забезпечить свідомий і творчий підхід до формування й складання звітності.

У народному господарстві країни існує певна науково обґрун­тована система звітності. За тими чи іншими ознаками звітність узагальнюється і класифікується. На підставі законодавчих актів, нормативно-правових документів, практичного досвіду можна проводити класифікацію звітності.

1. Залежно від джерел інформації і показників, які містяться у звітності, розрізняють бухгалтерську, статистичну та оперативно-технічну звітність.

Бухгалтерська звітність містить показники (переважно у вар­тісних вимірниках) виробничої і фінансово-господарської діяль­ності, а також фінансового стану підприємства за певний звітний період. Вона складається на підставі належно оформлених доку­ментів бухгалтерського обліку і відображає системно всю діяль­ність підприємства. Проте окремі показники бухгалтерської звіт­ності формуються за даними оперативно-технічного й статистич­ного обліку.

Статистична звітність характеризує окремі сторони діяль­ності підприємств і країни в цілому, тобто окремі економічні та соціальні явища. Джерелами інформації для її складання також є дані оперативно-технічного, статистичного й бухгал­терського обліку.

Оперативно-технічна звітність складається на підставі даних оперативно-технічного обліку. У ній наводяться показники ро­боти окремих підрозділів, цехів, дільниць, служб підприємства за невеликі проміжки часу — добу, п'ятиденку, тиждень, дека­ду. Ця звітність використовується для контролю за ходом вико­нання завдань і для оперативного регулювання процесу вироб­ництва, фінансових розрахунків, придбання виробничих запа­сів, реалізації тощо.

2. За значенням в управлінні народним господарством звітність поділяється на державну і внутрішньогосподарську.

Державна звітність встановлюється органами державного уп­равління і включає бухгалтерську й статистичну звітність. Вона містить показники економічного й соціального розвитку підпри­ємств, регіонів, галузей та країни в цілому.

Внутрішньогосподарська звітність — це звітність внутрішньо­господарських підрозділів підприємств. Вона містить короткі ві­домості про діяльність підрозділів підприємства за встановлени­ми для них показниками.

3. За призначенням звітність поділяють на загальнодержавну й відомчу.

До загальнодержавної відносять бухгалтерську і статистичну звітність, установлену Міністерством фінансів України і Держкомстатом України.

Міністерства і відомства за погодженням з Мінфіном і Мін­статом України можуть запроваджувати ще й додаткові форми звітності за умови, що вони не призведуть до дублювання або зміни чинної загальнодержавної звітності. Ця звітність затвер­джується наказом міністра і називається відомчою.

4. За змістом звітних даних і їх застосуванням у галузях народ­ного господарства виділяють типову та спеціалізовану звітність.

У типовій звітності відображаються показники однакового змісту, тобто ті, що характерні для всіх підприємств незалежно від виду діяльності та форми власності. Бланки такої звітності називаються типовими формами.

До спеціалізованої відносять звітність, що характеризує дія­льність підприємств і організацій окремої галузі народного гос­подарства або її підгалузей.

5. За обсягом показників звітність поділяється на коротку й повну.

Коротка звітність подається за скороченою кількістю показ­ників за звітний місяць або квартал.

Повна звітність подається за всіма показниками, затвердже­ними в установленому порядку, включаючи й ті, щодо яких було вже відправлено короткі звіти.

6. За місцем використання розрізняють звітність внутрішню й зовнішню. Внутрішня звітність використовується тільки всере­дині підприємства. Зовнішня звітність використовується також і за межами підприємства і обов'язково має бути підписаною кері­вником і головним бухгалтером.

Зовнішня звітність — це, як правило, звітність бухгалтерська і ста­тистична. Оперативно-технічна звітність в основному є внутрішньою.

7. Залежно від періоду, за який складається і подається звітність, її поділяють на періодичну й річну.

Періодична (внутрішньорічна) звітність — це місячна і квар­тальна звітність. Вона відображає результати виробничої і фінан­сово-господарської діяльності підприємства за відповідний мі­сяць (квартал), а також наростаючим підсумком з початку року.

Річна звітність містить показники діяльності підприємства за рік.

8. За мірою узагальнення інформації розрізняють звітність пер­винну і зведену. Під первинною звітністю розуміють звітність окремих підприємств. Зведену звітність одержують через зведен­ня первинної звітності. За відомчою належністю така звітність складається всіма міністерствами і відомствами у вищих органах управління, а за територіальним принципом і галузями народного господарства — органами статистики. Зведена бухгалтерська звіт­ність складається щоквартально і за рік.

9. За терміном подання розрізняють звітність термінову і зви­чайну. Термінова звітність подається протягом чотирьох днів пі­сля закінчення звітного періоду. Звичайна звітність подається в установлений термін.

10. За способом відправлення звітність поділяється на поштову, телеграфну і ту, яка подається особисто.

Система звітності в цілому забезпечує власників і органи дер­жавного управління інформацією для прийняття своєчасних і правильних управлінських рішень.

Бухгалтерська звітність має відображати наростаючим підсум­ком майновий та фінансовий стан підприємства, результати гос­подарської діяльності за звітний період (місяць, квартал, рік) і ґрунтуватися на даних синтетичного й аналітичного обліку.

Типові форми бухгалтерської звітності та інструкції про поря­док їх заповнення розробляються й затверджуються Міністерством фінансів України за погодженням із Держкомстатом України.

Керівним організаціям забороняється вимагати подання бухгал­терської звітності за формами, не затвердженими у встановленому порядку, а також розсилання її за невстановленими адресами.

3. Підприємства складають звітність за такими формами:

1. Баланс.

2. Звіт про фінансові результати.

3. Звіт про власний капітал.

4. Звіт про рух коштів.

5. Декларація про прибуток підприємства.

6. Розрахунок комунального податку.

7. Декларація про податок на додану вартість.

8. Розрахунок акцизного збору.

9. Звіт про нарахування страхових внесків та інших надхо­джень і витрачання коштів Пенсійного фонду.

10. Розрахункова відомість щодо коштів державного соціаль­ного страхування.

11. Розрахункова відомість щодо коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення.

12. Розрахунок внесків до інноваційного фонду.

13. Звіт з праці.

14. Звіт про дебіторську заборгованість.

15. Звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг.

З названих звітних форм деякі подаються лише органу, перед яким звітує підприємство, як, наприклад, Пенсійному фонду, ор­ганам соціального страхування та ін.

До складу періодичної фінансової звітності входять балансові звіти та звіт про фінансові результати.

Періодична звітність подається не пізніше 25 числа наступно­го після завершення звітного періоду місяця. Найбільш повно ха­рактеризує роботу підприємства річна звітність.

Підприємство складає місячну, квартальну й річну бухгалтерсь­ку звітність, в якій відображає склад майна та джерела його фор­мування, включаючи майно підприємств, філій, представництв та інших відокремлених підрозділів, виділених на окремий баланс.

Звітним роком для всіх підприємств установлено період з 1 січня по 31 грудня включно.

Роботи, зв'язані з підготовкою річного бухгалтерського (фінан­сового) звіту, є складним організаційним комплексом. Це зумовлено, з одного боку, тривалістю облікового періоду (ка­лендарний рік), а з другого — складністю виконуваних робіт.

Основою організації робіт зі складання річної звітності є нор­мативно-правові документи, що регламентують порядок форму­вання, методику і техніку заповнення окремих форм звітності.

Показники фінансової звітності на кінець звітного року мають бути обґрунтовані результатами ретельно проведеної перед скла­данням річного бухгалтерського звіту інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, резервів, роз­рахунків та інших активів і пасивів. До подання річного бухгал­терського звіту на підставі затверджених керівником підприємст­ва пропозицій постійно діючих інвентаризаційних комісій про врегулювання виявлених під час інвентаризації роз­ходжень фактичної наяв­ності цінностей проти да­них бухгалтерського облі­ку вносяться відповідні за­писи в регістри й рахунки бухгалтерського обліку.

Нагадаємо, що проведення річної інвентаризації (другого етапу підготовчих робіт до складання річної бухгалтерської звітності) зумовлюється однією з основ­них вимог до річної бухгал­терської звітності — обов'­язковим дотриманням віро­гідності показників звітнос­ті. Дані річного звіту ма­ють базуватися на об'єк­тивній обліковій інформа­ції. І хоч кожна господар­ська операція, як правило, документується, в практиці господарювання мають мі­сце випадки відхилень фа­ктичного стану від даних обліку. Іноді вони виника­ють з об'єктивних причин (природний убуток, усушка тощо), іноді — із суб'єк­тивних (недостачі, крадіж­ки, псування цінностей). Для виявлення всіх цих відхилень і приведення у відповідність даних обліку з реальним станом справ і проводиться річна інвента­ризація. Відомість резуль­татів інвентаризації майна, коштів та розрахунків до­дається до річного звіту.

У кінці календарного року перед складанням річної звітності доцільно зробити перевірку й уточнення даних синтетичного та аналітичного обліку, а також показників періодичної бухгалтер­ської звітності. Це зумовлюється як тим, що працівники бухгал­терської служби можуть допустити певні помилки в обліку, так і тим, що протягом звітного року могли бути внесені зміни в орга­нізацію і методику ведення бухгалтерського обліку окремих ви­дів майна, господарських процесів, капіталу, зобов'язань тощо.

Виправлення помилок (перекручень), які допущені в поточ­ному році та виявлені також у поточному році до затвердження і подання річного звіту,здійснюються в бухгалтерському обліку виключенням (сторнуванням) неправильних записів та заміною їх на правильні у тому місяці, в якому їх було виявлено, але не пі­зніше звіту за грудень поточного року. Одночасно проводиться донарахування податків, платежів та пені за несвоєчасну сплату таких у бюджет та централізовані фонди. Для уникнення штраф­них санкцій за помилкове заниження суми податків підприємство має письмово повідомити місцеву податкову адміністрацію або відповідні фінансові органи про донарахування податків, плате­жів та пені за їх несвоєчасну сплату до бюджету та централізова­них фондів.

Важливим етапом підготовки до річного звіту підприємств є складання перевірного бухгалтерського балансу станом на 31 груд­ня поточного (звітного) року. Це робиться з метою перевірки по­вноти і правильності відображення господарських операцій за грудень на рахунках бухгалтерського обліку і перевірки відпові­дності даних аналітичних рахунків синтетичним рахункам.

Закриття операційних рахунків є важливим етапом підготовки до складання річного звіту.

Ці операції в бухгалтерському обліку відображаються за 31 груд­ня звітного року.

Початок робіт зі складання (заповнення) форм річного звіту оголошується наказом керівника підприємства. Проект наказу готує головний бухгалтер підприємства. У ньому визначається термін початку робіт зі складання звітності, участь окремих служб і відділів підприємства, посадові особи, відповідальні за складання звіту.

Відповідальним етапом організації робіт зі складання річного звіту є заповнення окремих форм звітності.

Складання кожної форми звіту доручається конкретній особі. Форми звітності складаються в строки, що їх обумовлено підпо­рядкованістю (супідрядністю) окремих форм і показників.

Однак першою завжди готують форму «Баланс», оскільки з балансом зв'язано майже всі форми річної звітності. Для органі­зації всіх цих робіт складається спеціальний графік.

Річний бухгалтерський (фінансовий) звіт є важливим звітним до­кументом, в якому, по-перше, у систематизованому вигляді відо­бражається стан виконання планового завдання (бізнес-плану) сто­совно основних напрямів (видів) діяльності підприємства, а по-дру­ге, наводяться рубежі (стан), на які вийшло підприємство на кінець року. Остання інформація використовується як базова (відправна) для складання виробничих завдань (бізнес-планів) на наступні пері­оди. Річні звіти дають змогу також урахувати тенденції, що склалися в розвитку економіки кожного господарства, і на підставі економіч­ного аналізу розробити комплекс заходів для поліпшення економіки підприємства і підвищення ефективності господарювання.

Проте річний звіт не дає вичерпної інформації, яка необхідна для оцінки діяльності підприємств і прийняття управлінських рі­шень. Зокрема, там бракує інформації про фактори, що вплинули на результати виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства, про те, до яких наслідків вони привели. Цей недо­лік усувається пояснювальною запискою до річного звіту, скла­дання якої передбачене чинним законодавством.

Зміст пояснювальної записки до річного звіту нормативними до­кументами не регулюється, але в ній обов'язково висвітлюються:

— основні фактори, що вплинули на виробничо-господарські та фінансові результати роботи підприємства;

— фінансовий і майновий стан підприємства;

— рівень сплати статутного фонду засновниками (учасника­ми) підприємства і стан розрахунків із ними;

— порядок визначення вартості нематеріальних активів, що внесені учасниками до статутного фонду підприємства;

— порядок (яким органом, зборами) і дата розгляду і затвер­дження річного бухгалтерського звіту підприємства;

— відомості про намір змінити на майбутній рік методологію відображення окремих господарських операцій;

— офіційний курс Національного банку України, за яким під час складання річного бухгалтерського звіту було здійснено пе­рерахунок активів і пасивів в іноземній валюті в грошову одини­цю, чинну на території України;

— причини зміни вступного балансу підприємства на початок року;

— відомості про результати інвентаризації майна, коштів та розрахунків.

Підприємство, до складу якого входять дочірні підприємства та виділені на окремий баланс філії, представництва та інші відо­кремлені підрозділи, у пояснювальній записці наводить дані про їхнє місцезнаходження, назву і вид діяльності.

Річний бухгалтерський звіт підприємств до подання за встано­вленими адресами розглядається і затверджується в порядку, встановленому законодавством та установчими документами.

У державних підприємствах показники річного звіту розгля­даються на загальних зборах трудового колективу і затверджую­ться вищим органом управління.

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. до компетенції загальних зборів акціонерів товариства належить затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи його дочірні підприємства, порядок роз­поділу прибутку, визначення порядку покриття збитків. У зв'язку з тим, що термін подачі річного звіту товариства обмежений — до 20 лютого наступного за звітним року, затвердження річного звіту й розподілу прибутків в акціонерних товариствах відбуває­ться в два етапи. Спочатку його розглядає правління акціонерно­го товариства, а потім рекомендує загальним зборам акціонерів для остаточного затвердження.

У товариствах з обмеженою відповідальністю затвердження річних результатів діяльності товариства (включаючи дочірні підприємства), порядку розподілу прибутку, а також визначення порядку покриття збитків здійснюють збори учасників (заснов­ників) товариства.

У приватних підприємствах затвердження річних результатів діяльності підприємства, порядку розподілу прибутку, а також порядку покриття збитків проводить власник (засновник).

Підприємства подають бухгалтерську звітність таким адресатам:

— учасникам, засновникам (відповідно до установчих доку­ментів);

— органу, до сфери управління якого вони належать;

— органу державної статистики;

— фінансовому органу (у разі одержання асигнувань з бюджету);

— регіональним відділенням Фонду державного майна Украї­ни (орендні підприємства та акціонерні товариства з часткою ак­цій, що належать державі);

— іншим адресатам відповідно до законодавства.

Річна бухгалтерська звітність подається підприємствами не пізніше 20 лютого наступного за звітним року. Терміни подання бухгалтерської звітності в зазначених межах встановлює орган, до сфери управління якого належить підприємство, або заснов­ники підприємства.

Спільні підприємства у формі відкритих акціонерних това­риств, а також підприємства — емітенти облігацій зобов'язані подавати річний і піврічний звіти у Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку або в її територіальне відділення. Рі­чний звіт подається емітентами цінних паперів до 30 квітня на­ступного за звітним року, а піврічний — не пізніше 1 листопада звітного року.

Чинним законодавством не передбачене подання квартальних бухгалтерських звітів підприємствами з іноземними інвестиція­ми. Проте вони зобов'язані систематично протягом поточного звітного року (щомісячно, щоквартально) подавати відповідні декларації і розрахунки внесків у централізовані фонди. Тому практично всі спільні підприємства подають за встановленими адресами періодичну (квартальну) звітність.

Датою подання бухгалтерської звітності для підприємства вважається день фактичної передачі її за належністю, а в разі поштового відправлення з повідомленням про вручення адреса­ту — дата його одержання, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. Якщо кінцева дата подання звіт­ності випадає на неробочий день, то такою вважатиметься дата першого після вихідного робочого дня.

Бухгалтерські звіти підписують керівник і головний бухгалтер підприємства, а за браком на підприємстві бухгалтерської служ­би — спеціаліст, який веде облік.

Оприлюднення звітності — це офіційне подання бухгалтерсь­кої звітності до органів Державної податкової адміністрації Україну, Національного банку України, Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, Комітету у спра­вах нагляду за страховою діяльністю, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України та інших установ і організа­цій, які відповідно до законодавчих актів України вповноважено для отримання бухгалтерської звітності від суб'єктів господарю­вання, а також офіційна публікація звітів про фінансовий стан підприємства у засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством.

Емітенти цінних паперів, що в них сумарна номінальна вартість кожного виду випущених цінних паперів не переви­щує 500000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на дату реєстрації останнього випуску, зо­бов'язані не менше одного разу на рік публікувати у друкованих засобах масової інформації, які мають тираж не менше 10000 примірників, інформацію про свою діяльність та відпо­відні пояснення до неї.

Коли сумарна номінальна вартість кожного виду випущених цінних паперів перевищує 500000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на дату реєстрації останнього випуску, емітент таких цінних паперів зобов'язаний двічі на рік (за підсумками діяльності за рік та за півроку відповідно) публі­кувати у друкованих засобах масової інформації тиражем не ме­нше 10000 примірників інформацію про свою діяльність та від­повідні пояснення до неї.

Під час подання бухгалтерської звітності та її камеральної пе­ревірки мають місце випадки виявлення помилок, допущених під час складання звітів. Виявлені помилки виправляються на під­приємстві записами за 31 грудня звітного року. Це і є завершаль­ним етапом складання річного фінансового звіту.

6.2 Склад і призначення фінансової звітності

Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить Інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою складання фінансової звітності є забезпечення користувачів повною, правдивою, неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності й фінансовий стан підприємства. Фінансова звітність має задовольнити інтереси користувачів - юридичних і фізичних осіб, яким потрібна інформація про діяльність підприємства для прийняття правильних рішень. Складові річної фінансової звітності: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України. Квартальна звітність складається тільки з балансу і звіту про фінансові результати. Суб'єкти малого підприємництва та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом кварталу і за рік складають лише спрощену форму звітності з двох форм - балансу і звіту про фінансові результати. Кожна стаття фінансової звітності може наводитись тоді, коли: * існує достовірність надходження і вибуття майбутніх економічних вигод; * оцінка статті може бути достовірно визначена. Якісні характеристики фінансової звітності: 1. Зрозумілість - доступність для розуміння користувачів, які мають достатні знання у сфері бухгалтерського обліку. Щоб бути зрозумілою користувачам, фінансова звітність має містити відомості про: підприємство; дату звітності й звітний період; валюту звітності та одиниці її виміру; консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності; виявлені помилки минулих років і пов'язані з ними коригування; переоцінку статей фінансових звітів. 2. Доречність - прогнозування результатів діяльності, виправлення помилок у господарській діяльності. Фінансова звітність має містити тільки доречну інформацію, що дає змогу впливати на прийняття рішень, оцінку минулих і майбутніх подій. 3. Надійність - у інформації, представленій у звітності, не повинно бути суттєвих помилок і викривлень. Надійність забезпечують правдиве подання операцій і подій та перевага сутності над формою. 4. Нейтральність, тобто відображення інформації без мети здійснення впливу на рішення для досягнення бажаного результату. 5. Обачливість (обережність під час розрахунків) - повнота (без пропусків). Обов'язкові реквізити звітності: дата, на яку приведені основні показники діяльності підприємства; охоплюваний період; валюта. Усі звіти підписуються керівником і головним бухгалтером. Основні принципи підготовки фінансової звітності. При формуванні фінансової звітності має бути дотримано таких принципів: * автономність підприємства - підприємство відокремлене від власників; * безперервність діяльності - передбачає оцінку активів і пасивів підприємства на подальший період; * періодичність - розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу для складання звітності; * історична (фактична) собівартість - визначає пріоритет оцінки активів; * нарахування та відповідність доходів і витрат - доходи зіставляються з витратами (для отримання цих доходів); * повнота висвітлення - фінансова звітність має містити інформацію про фактичні й потенційні наслідки операцій; * послідовність - постійне з року в рік застосування обраної облікової політики; * обачність - запобігання заниженню оцінки зобов'язань; * превалювання змісту над формою; * єдиний грошовий еквівалент.

6.3 Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства