46. Висвітліть розвиток української культури у період національного відродження на українських землях у складі Австрійської та Російської імперій у хіх – на початку хх ст.

У другій пол. 19 ст. відбулося територіальне роз'єднання українських земель, завершилося формування української нації, ускладнилася соціальна структура та політизувалося суспільне життя. Буржуазні реформи розширили межі культурницько-просвітницької діяльності, створили нові умови для позитивних зрушень у культурі. Негативно впливали на розвиток культури такі фактори: відсутність власної національної державності, асиміляторська політика Рос. імперії.

Збільшується кількість освітніх закладів, хоча поза школою залишається 70% дітей.

Друга половина  19 ст. подарувала Україні цілу плеяду видатних письменників: І. Франко, П. Куліш, Л. Глібов, Леся Українка, П.Мирний, М.Коцюбинський та ін..

Незважаючи на труднощі та протидію царської влади, значних успіхів досягає  український театр. Фундатори: М.Кропивницький, І. Карпенко-Карий, М. Старицький. На західноукраїнських землях – О.Бачинський.

Література та театр дали потужний імпульс процесу розвитку національної музики. С.Гулак-Артемовський „Запорожець за Дунаєм”, найпомітніша постать – М.Лисенко; П.Сокальський, М.Калачевський. На західноукраїнських землях – М.Вербицький, І.Лавровський, І.Воробкевич, А.Вахнянин...

У живопису поширюються принципи реалізму та народності. (М.Пимоненко, К.Констанді, Л.Жемчужніков.)

Для архітектури характерна втрата архітектурного стилю, панування еклектики, великі масштаби забудови, застосування нових технологій та матеріалів (бетон, залізо, залізобетон).

Розвиток поліграфії, поява телефону, радіо, кіно посилюють інтенсивність інформаційного обміну, закладають основи індустріальної культури. На рубежі 19-20 ст. в українській культурі з'являється модерністська течія, але уповільненість суспільного розвитку, викликана відсутністю власної держави та роз'єднаністю України, визначили приглушений, слабо виражений, нерозвинутий характер українського модернізму.

47. Проаналізуйте зміни у розвитку української культури, освіти та науки у період національної революції 1917-1920 рр.

Гетьманський уряд рішуче проводив політику українізації духовного життя, особливо у сфері освіти. Першим кроком Міністерства у цій справі стала робота з запровадження єдиної трудової школи, проект якої був розроблений ще Центральною Радою. Поряд з відкриттям нових українських шкіл українізувалися також старі російські гімназії. Вища школа Гетьманський уряд здійснив низку заходів з метою подальшої розбудови вищої школи в Україні. Заснований раніше Український народний університет (м. Київ) був перетворений на Державний український університет, Педагогічну академію перетворено на Українську науково-педагогічну академію, яка мала готувати кадри вчителів українознавства для середніх шкіл. Невдовзі після урочистого відкриття в Києві Державного українського університету Державний український університет було засновано у Кам'янець-Подільському, а в Полтаві відкрито Український історико-філологічний факультет. Кафедри українознавства також було відкрито в Харківському і Новоросійському державних університетах. У листопаді 1918 р. почала працювати Українська академія мистецтв, у якій викладали відомі педагоги-художники Г. Нарбут, Ф. Кричевський, М. Бойчук, Ф. Бурачек, О. Мурашко. Наука Великою є заслуга гетьманського уряду у відновленні та подальшому розвитку української науки. Влітку 1918 р. було створено комісію у складі відомих вчених, яка мала виробити проект статуту Української академії наук (УАН). У вересні цього ж року проект було розглянуто і затверджено Радою Міністрів, а 14 листопада було ухвалено закон про заснування Української академії наук у Києві, затверджено її статут, штат, а також склад установ. Передбачалося, що УАН є найвищою науковою державною установою і перебуває в безпосередньому віданні Верховної влади. Метою УАН визначалося поглиблення і поширення наукових дисциплін, збагачення їх на користь народу; сприяння об'єднанню та організації наукової праці в Україні; створення нових науково-дослідних інститутів. Академія окрім розв'язання загальнонаукових завдань мала вивчати і досліджувати сучасні й минулі проблеми України, української землі та народу. У складі УАН було три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний, соціальних наук, а також такі установи: національна бібліотека, астрономічна обсерваторія, хімічна лабораторія, фізичний інститут, зоологічний музей, ботанічний сад, геологічний музей і низка інших наукових закладів. УАН мала свою друкарню і літографію. Членами академії мали право обиратися громадяни України та українські вчені Галичини, Буковини і Закарпаття. На одне з перших місць було поставлено дослідження історії України, а одночасно із цим вивчення літератури, мовознавства, археології, мистецтва. В Україну почали повертатися й працювати вчені-дослідни-ки, які до цього працювали у вузах і наукових установах Росії.

На час гетьманату припадає заснування таких наукових установ, як Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Національна бібліотека. Окрім названих наукових установ у Києві було засновано Державний драматичний театр. Завдяки зусиллям О. Кошиця організовано Українську державну капелу, симфонічний оркестр.