38. Охарактеризуйте соціальні перетворення та політичне життя радянської України у 20-30-ті рр. Хх ст.

Нова централізована держава запропонувала українцям зовнішньо привабливу національну політику підтримки культури, мови, державного будівництва. Політика українізації об'єктивно сприяла формуванню національної ідентичності українців. Радянське керівництво намагалося зміцнити апарат радянської влади і Компартії за рахунок україномовних та місцевих радянізованих працівників; інтегрувати республіканську економіку в загальносоюзну, очолити український національний рух, радянізувати його, скомпрометувавши для суспільства ідею незалежності України.

Політика керівництва СРСР в Україні в 1920-х рр. мала суперечливий характер. Вона містила в собі подвійні стандарти, характерні для тоталітарних режимів. Офіційно декларувалася всебічна підтримка національно-державного будівництва. Партійне керівництво розглядало українізацію як класову загрозу диктатурі компартії. Тому вже в середині 1920-х рр. органи держбезпеки в Україні визначили коло реальних та потенційних супротивників комуністичного режиму. І як тільки керівництво СРСР почало розгорнутий наступ по всьому фронту, всі вони перетворилися на об'єкт репресій з боку влади. Терор залишався важливим чинником політичної практики більшовиків.

Загалом було реформовано систему освіти як у центральній, так і, пізніше, на Західній Україні. Поряд з рідною в усіх школах обов'язково вивчалась і російська. У вищих навчальних закладах відповідно до загальносоюзної структури утвердилася курсова система навчання, екзаменаційні сесії, обов'язкове відвідування лекцій, у всіх вузах були створено кафедри марксизму-ленінізму, яким відводилася пріоритетна роль.

На заході унаслідок проведених реорганізацій музеїв, бібліотек, клубів і товари більша частина їх взагалі припинила свою діяльність, а нові часто функціонували мало ефективно. На Львівщині замість 22 різних музеїв, існували тут до початку другої світової війни, навесні 1940 р. залишилось з яких лише 2 розпочали свою роботу. Всупереч волі науковців було ліквідовано. Наукове товариство ім. Шевченка, припинили свою діяльність «Просвіт», «Рідна школа», інші національні громадсько-просвітницькі організації.

Створені у Львові за радянськими зразками обласні організації республіканських творчих спілок: письменників, художників, композиторів стали зручним засобом партійного контролю за літературно-мистецьким процесом і управління ним. Підтримку властей одержало лише обмеження до авторів, які прийняли «радянську платформу» і намагалися працювати в руслі канонів «соціалістичного реалізму». Перед ними в першу чергу відкривали можливість друкувати свої твори в республіканських і всесоюзних газет журналах, видавництвах, експонуватись на виставках.

39. Дайте характеристику політичного життя України у роки Другої світової війни та у повоєнне десятиліття (1939-1953 рр.).

Радянське командування покладало великі надії на організований партизанський рух та підпільну роботу на окупованих територіях. Однак з 3,5 тис. партизанських загонів і диверсійних груп, залишених на окупованій території, влітку 1942 р. діяли лише 22 загони, інші розпалися або були розгромлені. Проти недосвідчених підпільників і партизанів діяли фашистські каральні органи. В Україні найбільш сприятливими були умови для таборів партизан на Волині й Поліссі. Рух набрав організованого характеру у 1942 p., коли було створено Український штаб партизанського руху, який очолив Тимофій Строкач. У русі Опору брали участь утікачі-військовополонені, партійні і безпартійні, дорослі і діти.

Відомими командирами радянських партизанів стали С Ковпак, О. Федоров, М. Наумов. Зокрема, партизанські з'єднання Ковпака пройшли бойовий шлях від Путивля до Карпат. В українських містах і селах діяли молодіжні підпільні організації. У вересні 1942 р. - січні 1943 р. підпільна молодіжна організація "Молода гвардія" діяла в місті Краснодоні. Молодогвардійці, крім антигітлерівської пропаганди, здійснили низку диверсій і бойових операцій.

У 1942 р. була сформована Українська Повстанська Армія — УПА. Її головнокомандувачем став член проводу ОУН (б) Роман Шухевич. Партизанська армія контролювала частину території Волині, Полісся та Галичини. У своєму складі вона нараховувала близько 30—40 тис. бійців. Конгрес ОУН (б) проголосив своєю метою боротьбу проти більшовизму та нацизму.

У 1944 р. в Карпатах представники довоєнних політичних партій Західної України та східних українців створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка закликала неросійські народи СРСР об'єднатися проти Москви. Також на західноукраїнських землях діяли польські партизанські загони Армії Крайової (АК) і Армії Людової (АЛ). АК підпорядковувалася польському емігрантському уряду в Лондоні, АЛ — керували комуністи. Стосунки між радянським, українським і польським рухами Опору складались не найкраще. Особливо нетерпимі відносини були між рядянськими партизанами і УПА, між УПА і АК.

Таким чином, рух Опору в Україні в роки Другої світової війни увібрав боротьбу як проти фашистських окупантів, так і за створення Української держави. Комуністичний і націоналістичний партизанський та підпільний рух наближали час перемоги. Однак вони залишались на різних політичних позиціях, тому радянські війська й УПА перебували у стані відкритої війни.

Процес консервації тоталітарного режиму в СРСР у повоєнний період вимагав остаточного утвердження сталінської ідеологічної доктрини, саме тому в цей час, з одного боку, активізується пропагандистська обробка населення, з іншого – посилюється тиск на інтелігенцію. Все, що виходило за межі офіційної доктрини, чи брало під сумнів її постулати, категорично відкидалося системою. Такий підхід обґрунтовував боротьбу не тільки проти „націоналізму”, а й проти „космополітизму” та „низькопоклонства” перед Заходом. Ця боротьба велася і в довоєнний період, однак після війни вона набуває особливої гостроти. У цей час в суспільстві в цілому і особливо в середовищі інтелігенції досить швидко йде процес формування й усвідомлення нових підходів до оцінки ситуації в країні, до розуміння власного місця у суспільстві, розгортається інтенсивний пошук нових форм і сфер самореалізації у культурі та науці.

 За короткий строк (1946 – 1951р.р.) було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань.  І хоча у більшості випадків об’єктом нападок була та чи інша частина інтелігенції, справжньою мішенню для тоталітарного режиму було все суспільство. Погромні ідеологічні компанії були реакцією на розгортання і поглиблення „холодної війни”; способом посилення культурно – ідеологічної ізоляції країни; формою зміцнення тотального ідеологічного контролю за суспільними процесами; засобом реанімації образу внутрішнього ворога – важливого фактора функціонування тоталітарного режиму; методом нейтралізації активної патріотично настроєної національної еліти. І хоча усі компанії не могли зупинити духовного розвитку народу в цілому, вони гальмували його досить суттєво, даючи змогу режимові консервуватися, а командно – адміністративній системі стабілізуватися.