1. Дайте визначення предмету "Історія України", розкрийте методологічні принципи, джерела вивчення предмету та його наукову періодизацію. 2стр.

2. Розкрийте основні концепції походження українського етносу, охарактеризуйте їх та дайте оцінку. 2стр.

3. Розкрийте поняття "історико-етнографічний регіон", охарактеризуйте етапи формування історико-етнографічних регіонів. 2стр.

4. Висвітліть концепції етнічного походження Київської Русі. Охарактеризуйте особливості етнополітичного життя Галицько-Волинського князівства. 3стр.

5. Проаналізуйте етнополітичне становище України у складі литовської та польської держав. 3стр.

6. Охарактеризуйте етнополітику козацької держави Війська Запорозького. 4стр.

7. Висвітліть етнополітику Російської та Австрійської імперій щодо українських земель наприкінці XVIII – ХІХ ст. 4стр.

8. Дайте характеристику діяльності у сфері національної політики українських урядів під час революції 1917-1920 рр. 5стр.

9. Охарактеризуйте етнополітичне становище УРСР у складі СРСР. 5стр.

10. Висвітліть етнополітичні аспекти життя на західноукраїнських землях у міжвоєнний період (1920-1930-ті рр. ХХ ст.). 6стр.

11. Дайте визначення понять міграція та еміграція. Розкрийте основі етапи української еміграції, їх причини. 6стр.

12. Охарактеризуйте етнополітику незалежної української держави (1991-2013 рр.). 6стр.

13. Висвітліть існування на українських землях найдавніших державних утворень: кіммерійців, скіфів, сарматів, античних міст-полісів. 7стр.

14. Дайте характеристику слов'янської держави Антів. 7стр.

15. Висвітліть причини створення, основні етапи існування та державний устрій Київської Русі. 7-8стр.

16. Охарактеризуйте державний устрій Галицько-Волинського князівства, чому його вважать спадкоємцем Київської русі? 8стр.

17. Розкрийте процес входження українських земель до складу Великого князівства Литовського. Як змінився статус українських земель у ході підписання польсько-литовських уній? 8стр.

18. Охарактеризуйте Запорізьку Січ як козацьку демократичну республіку, її внутрішню та зовнішньополітичну діяльність. 9стр.

19. Висвітліть процес створення української держави Війська Запорозького у ході національно-визвольної війни 1648-1657 рр. 9стр.

20. Проаналізуйте зміст "Березневий статей" Б.Хмельницького, розкрийте процес обмеження автономії Гетьманщини у другій половині XVII ст. 9стр.

21. Висвітліть процес скасування автономії Лівобережної України у складі Російської імперії у XVIII ст. 10стр.

22. Охарактеризуйте діяльність Української Центральної ради на шляху від створення автономії до проголошення самостійності УНР. 10стр.

23. Дайте характеристику внутрішньої та зовнішньої політики Української держави гетьмана П.Скоропадського. 11стр.

24. Розкрийте політику Директорії по відновленню УНР. 11-12стр.

25. Назвіть причини проголошення ЗУНР та її об'єднання з УНР. 12стр.

26. Дайте характеристику державного устрою УРСР у складі СРСР (1920-1990-ті рр.). 13стр.

27. Проаналізуйте причини проголошення Карпатської України та її подальшу долю. 13стр.

28. Проаналізуйте процес розбудови незалежної України, формування гілок влади, прийняття Конституції. 14стр.

31. Розкрийте соціальну структуру та соціальні відносини ранньофеодальних українських держав – Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. 14стр.

32. Проаналізуйте зміни у соціальній структурі українського суспільства у складі Речі Посполитої. 15стр.

33. Розкрийте зміни соціальної структури у ході національно-визвольної війни 1648-1657 рр. під проводом Б.Хмельницького. 15стр.

34. Проаналізуйте модернізацію українського суспільства у складі Російської та Австрійської імперій наприкінці XVIII – на початку ХХ ст. 16стр.

35. Розкрийте причини українського національного відродження на початку ХІХ ст. Визначте місце Кирило-Мефодіївського братства та "Руської трійці" у ньому. 16стр.

36. Охарактеризуйте українське національне відродження у другій половині ХІХ ст. Висвітліть діяльність українських Громад, москвофілів та народовців. 17стр.

37. Проаналізуйте процес створення українських політичних партій наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Дайте характеристику їх програмним вимогам. 18стр.

38. Охарактеризуйте соціальні перетворення та політичне життя радянської України у 20-30-ті рр. ХХ ст. 19стр.

39. Дайте характеристику політичного життя України у роки Другої світової війни та у повоєнне десятиліття (1939-1953 рр.). 19стр.

40. Розкрийте суть політики "лібералізації" політичного життя у період хрущовської "відлиги" та проаналізуйте її значення для УРСР. 20стр.

41. Дайте характеристику змін у політичному житті у період наростання кризи тоталітарного ладу в СРСР у другій половині 60-х – першій половині 80-х рр. ХХ ст. Розкрийте етапи формування дисидентського руху. 20стр.

42. Проаналізуйте передумови та процес формування багатопартійної системи незалежної України. 20стр.

43. Охарактеризуйте культурний розвиток первісного суспільства та давніх цивілізацій на території України. 21стр.

44. Проаналізуйте розвиток культури та освіти Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. 22стр.

45. Дайте характеристику розвитку духовної культури, освіти та наукових знань на українських землях у період литовсько-польської доби. 22стр.

46. Висвітліть розвиток української культури у період національного відродження на українських землях у складі Австрійської та Російської імперій у ХІХ – на початку ХХ ст. 23стр.

47. Проаналізуйте зміни у розвитку української культури, освіти та науки у період національної революції 1917-1920 рр. 23стр.

48. Дайте характеристику освіти та науки радянської України. 24-25стр.

49. Проаналізуйте пріоритетні напрямки розвитку освіти, науки та технічно-промислової політики сучасної України. 25стр.

50. Охарактеризуйте внесок КПІ у розвиток української науки. 26стр.

1. Дайте визначення предмету "Історія України", розкрийте методологічні принципи, джерела вивчення предмету та його наукову періодизацію.Історія ( грец. «розпитую» ) – процес розвитку природи і суспільства, комплекс наук, які вивчають минуле людства і досліджують факти, події, процеси.

Історія України — одна зі складових історичної науки, що досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність та пов'язані з нею подвиги, тріумфи, драми, трагедії. Предметом вивчення вузівського курсу історії України є складний процес формування та розвитку багатомільйонного українського народу, його діяльності в соціально-економічній, духовній, політичній і державній сферах з давніх-давен до сьогодення. Не слід також забувати про те, що глибоке вивчення минулого дає можливість краще пізнавати сучасне і визначати правильні шляхи руху вперед. Разом з тим історія України має розглядатися в тісному взаємозв'язку з глобальними історичними процесами, з історією її найближчих сусідів, з якими у різні часи українці перебували у складі різних держав. За допомогою історії вчені й державні діячі пояснюють джерела багатьох етнонаціональних конфліктів.

Історична наука спирається на такі основні методологічні принципи:

1. Принцип об'єктивності – зобов’язує розкривати історичну закономірність суспільного розвитку, його зумовленість насамперед матеріальними, економічними чинниками. Він виходить передусім з цивілізаційного погляду на історію як об'єктивний процес.

2. Принцип історизму. Він передбачає, розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, які основні етапи пройшло в своєму розвитку. вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв'язку з іншими. Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з'ясувати їхнє значення

Історичне джерело – матеріальні носії історичної інформації, які відображають ту чи іншу сторону діяльності людей: літописи, хронічки, сказання, археологічні пам’ятки, архівні матеріали, монографії.

Наукова періодизація:

• Стародавня доба

• Русь 9-14 ст

• Литовсько-польська доба 2пол 14-17ст

• Укр. Козацька держава 2пол 17-18ст

• Укр. землі у складі Австр. та Рос. Імперій

• Україна в період революції та період 1 світової війни

• Укр. Революція 1917 – 1920 рр.

• Україна між 2-ма світовими війнами

• Україна в роки 2-ої світової війни 1939-1945рр.

• Україна в повоєнний період.

• Україна в незалежний період з 1991р.

2. Розкрийте основні концепції походження українського етносу, охарактеризуйте їх та дайте оцінку.

Існують 3 основні історіософські концепції щодо походження та часу виникнення українського народу.

1) Великодержавна шовіністична концепція.Її основи заклав Інокентій Гізель. Він доводив, що українського народу взагалі не існувало, його історія подається як складова частина історії російського народу. Він, а також інші представники цієї концепції: Карамзін, Погодін, Соловйов виводили походження Російської держави від Київської Русі, потім Велике князівство Володимира Суздальського, Московська держава.. Погодін вважав що до середини XIII ст. на території України проживало великоросійське населення, які після навалу відійшли на Наддніпрянщину. Українці з'явилися тільки у XV ст. з появою козаків. Ця концепція існувала до 1917 року.

2) Радянська концепція (1917-1991 рр.). ця концепція стверджувала спільне походження трьох слов'янських

- українського, російського та білоруського, що розвивалися в часи Київської Русі на її території.

Історія українського народу ділилася на 2 етапи:

початок ХІІІ ст. - перша половина XVII ст. - становлення та формування української мови та народу;

кінець XVII ст. - XIX ст. - закінчення становлення.

3) Автохтонно-автономістична концепція. Представники: Костомаров, Грушевський. Український народ е автохтоном на своїй території, тобто такий, що з самого початку виник, проживає на цій території, що і зараз. Корені його йдуть з трипільської культури. Українці старші за роком виникнення ніж російський народ. Також працю по історії України написав Грушевський. Він вважає, що Київська Русь -лише частина Української держава та, що руської історії ніколи не існувало, не існує і зараз. Він вперше в історіографії бачив цілковито сформований український народ. За Грушевським предками українців були анти.Таким чином, дослідження етногенезу українського народу ґрунтуються на ідеї автохтонності. Рівень вивчення питання про походження українського народу свідчить, що одна з найважливіших і найскладніших проблем все ще чекає на своїх дослідників, представників різних галузей знань: археології, етнографії, історії, мовознавства, антропології.

3. Розкрийте поняття "історико-етнографічний регіон", охарактеризуйте етапи формування історико-етнографічних регіонів України.

Історико-етнографічний регіон – це етнотериторіальне утворення в межах розселення даного етносу, що за історичною долею та етнічним образом населення є самобутнім. Його назви зафіксовані в історичних документах, крайовій символіці та в історичній пам’яті людей. Історико-етнографічний регіон – певний регіон, у населення якого історично склались схожі культурно-побутові і етнопсихологічні особливості.

Процес районування України включає кілька етапів. Перший (VI—X ст.) — це формування переважно племінних утворень, зафіксованих у самоназвах населення: поляни, сіверяни, древляни, білі хорвати, дуліби, уличі, тиверці та ін.Другий етап (X—XIV ст.) характеризується дробленням давньоруської держави на окремі землі та князівства. Основною одиницею районування стала земля — територіально-політичне утворення, яке спочатку підлягало центральній владі, а в подальшому, зі здобуттям «княжого столу» поступово ставало незалежним. Основними з таких земель були Київщина, певною мірою Переяславщина, а також Чернігівщина, Сіверщина, Галицька земля, Холмщина, Поділля, Волинь, Прикарпатська Русь, Брацлавщина.Здобуття окремими краями України статусу землі означало не тільки їхню певну суверенність, а й специфічність культури та побуту їхнього населення, яке мало свої особливі закони та звичаї, національні права і переваги тощо

4. Висвітліть концепції етнічного походження Київської Русі. Охарактеризуйте особливості етнополітичного життя Галицько-Волинського князівства.До питання походження Київської Русі вперше звернувся легендарний літописець Нестор понад вісім століть тому в ≪Повісті минулих літ≫. Трактування цього питання

є одним із найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії.

Перші спроби знайти вирішення цієї проблеми були здійснені ще середньовічними хроністами, які штучно пов'язували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи — скіфами, кельтами, сарматами, аланами.

На початковому етапі цієї багатовікової дискусії в основу концепцій як норманістів, так і антинорманістів було

покладено хибну методологічну засаду — виникнення держави вони розглядали, по-перше, як кульмінаційний одномоментний акт, по-друге, як безпосередній наслідок діяльності конкретної історичної особи.

У 20-х роках XX ст. на основі численних історичних, археологічних та мовних джерел значна частина науковців світу почала віддавати перевагу ≪варязькому чиннику≫

в становленні державності русів. Однак це не поставило крапку в багатовіковій полеміці. Офіційна радянська історіографія назвала норманську теорію політично шкідливою, оскільки вона не визнавала здатності слов'янських народів створити незалежну державу самотужки. Дискусія спалахнула з новою силою.

На захист своєї теорії норманісти висували такі агрументи:

1) русь отримала назву від ≪Руотси≫. Так у середині XI ст. фіни називали шведів;

2) більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією (911, 944), мають скандинавське походження

— Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;

3) візантійський імператор Константин Багрянородний у своїй книзі ≪Про управління імперією≫ (бл. 950) наводить як слов'янські, так і руські назви дніпровських порогів.

Більшість руських назв мають давньонорманське походження;

4) ісламські географи та мандрівники IX—X ст. завжди чітко розділяли ≪русів≫ і ≪слов'ян≫. На противагу антинорманісти стверджували:

1) назва ≪Русь≫ слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;

2) жодного племені чи народу під назвою ≪руси≫ не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонормандське джерело, включаючи саги;

3) один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (бл. 840—880) чітко називає русів слов'янським племенем;

4) археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив ≪варязького чинника≫. Кожна з позицій мала свої сильні та слабкі місця, що спричинило поглиблення дискусії. твердження істориків та археологів про те, що східнослов' янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало свої протодержавні утворення, заклали підвалини сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів.

Нині норманська теорія походження Давньоруської держави поступово втрачає своє наукове значення. Фахівці об'єктивніше і зваженіше підходять до оцінки ролі ≪варязького чинника≫ в політичному житті Східної Європи.

Спробою кардинально змінити напрям пошуку стала хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов'янську самобутність його матеріальної культури. Пам'ятки хозарської (салтово-маяцької) культури зустрічаються надзвичайно рідко і не становлять навіть відсотка від загальної кількості знахідок.

Отже, паросток державності Київської Русі не був завезений хозарами. Він зріс на місцевому ґрунті задовго до IX ст. внаслідок складного і тривалого соціально-економічного та культурного розвитку слов'янського суспільства.

Галицько-Волинського князівство

На відміну від Київської Русі Галицько-Волинське князівство було моноетнічним. Історики вважають його чисто українською державою. Особливістю його етнічного розвитку було втручання іноземців в міжусобні війни між князями Волині та Галичини, участь у внутрішніх конфліктах між боярством та князем. Боротьба за об’єднання галицько-волинських земель набувала характеру визвольної боротьби за незалежність українських земель.

У той час джерела згадують про іноземних поселенців в деяких найбільших містах: вірмени, чехи, угорці, німці та ін. Помітну частину населення Галицького, а пізніше Галицько-Волинського князівств складали молдовани. Пізніше, з XVIст. відбулось масове переселення їх на українські землі – на Лівобережну Наддністрянщину та Буковину, як наслідок репресій турецьких завойовників та посилення експлуатації з боку власних господарів.

Кількість поляків на українських землях значно збільшилось починаючи з XIVст. на хвилі захоплення Польщею Галицько-Волинського князівства. Польська окупація Галичини й частини Волині почалася у 1340р. та завершилася у 1366 р. Масове переселення відбулося на зламі XVII - XVIII ст. як наслідок поразки Польщі у війні з Туреччиною та посилення феодального гноблення польських селян. Вони заселили Правобережжя, зокрема Волинь, Поділля, Західну Київщину, а також Східну Галичину.

5. Проаналізуйте етнополітичне становище України у складі литовської та польської держав.

Етнополітика як наука і навчальний предмет вивчає взаємини між етносами (націями) і державою, у складі якої вони постійно проживають.

Місцеві феодали, як правило, зберегли свої вотчини. Литовці запозичили попередню структуру управління, військову організацію, судову систему тощо. З ХVІ ст. на українських землях діяли Литовські статути – кодекси середньовічного права. З ІІ пол. ХV ст. на українських землях було усунуто залишки старого удільного ладу, князівства очолили не українські князі, а литовські намісники. Всі важелі управління, сходилися в руках великого князя Литовського. Особливе місце в державі належало військовій службі, бо одним з основних зовнішньополітичних завдань князівства Литовського була боротьба з Золотою Ордою, турками та татарами.Родова українська знать, аристократія склали українську шляхту: еліту, верхівку суспільства, яка тривалий час була захисником національних інтересів українського люду.Вся шляхта прагнула виділитися в суспільстві, мати власні станові права і привілеї. формується й міщанство як окрема верства населення.Влада сприяла заселенню в міста чужоземних колоністів. У XV–XVI ст. українські міста стали самостійними чинниками соціально-економічного життя завдяки самоврядуванню, яке дало їм так зване Магдебурзьке право. Всі 3 групи селян згодом взаємно зблизилися, бо польські пани почали вимагати від усіх селян рівної данини, робіт, служби. Закон. встановив повну владу панів над селянами. З’явився єдиний стан – кріпаки, а обов’язкові селянські роботи називали панщиною.Селяни втратили право державного суду, право на землю. Заборонялося селянам і переселятися, щоб панські землі не пустіли. Так селяни втратили особисту свободу.Кількість поляків на українських землях значно збільшилось починаючи з XIVст. на хвилі захоплення Польщею Галицько-Волинського князівства. Польська окупація Галичини й частини Волині почалася у 1340р. та завершилася у 1366 р. Масове переселення відбулося на зламі XVII - XVIII ст. як наслідок поразки Польщі у війні з Туреччиною та посилення феодального гноблення польських селян. Вони заселили Правобережжя, зокрема Волинь, Поділля, Західну Київщину, а також Східну Галичину.Спочатку поляки обережно впроваджували зміни серед своїх нових підданих. Казимир називає ці землі «Королівством Руським». Але ж вже у 1341р. Казимир звернувся до папи Бенедикта ХІІ, щоб той звільнив його від узятих перед православними зобов’язань зберігати їхні давні обряди, привілеї та традиції. У 1375р. у Львові було засновано архієпископство, стали виникати монастирі, які обслуговували католицьке населення, що швидко зростало. Це була польська, німецька, чеська та угорська шляхта, котра дістала землі в Галичині, а також німецькі купці та майстри, запрошені польськими монархами для розвитку міст як умови отримати. Багато галицьких бояр перейняли католицьку віру, особливо після 1431р., рівний з поляками статус. Для українців це означало підпорядкування чужій нації з іншою релігією та культурою. Незважаючи на певні позитивні наслідки цього процесу, згодом із нього виріс гострий релігійний, соціальний та етнічний конфлікт.