9. Типологічні показники основних типів інтонаційної мелодики у німецькій мові

. Мелодикою називають підвищення та зниження основного тону голосу. Підвищення та зниження тону тісно пов’язане з наголосом і разом з ним виступає як засіб виявлення смислового навантаження слів у реченні, поєднання їх в акцентні групи і синтагми.

Для опанування німецькою мелодикою українцям можна користуватися трьома рівнями основного тону: високим, середнім та низьким. За вихідну мету треба ставити засвоєння не всіх ситуативних типів інтонації (бо в кожній ситуації можливий своєрідний варіант), а вже згаданих вище основних інтонаційних типів мови. Визначальним для кожного типу є спосіб, в який закінчується мелодійне оформлення висловлень. За цим способом розрізняють інтонацію завершеності, питальну і інтонацію незавершеності.

Інтонація завершеності. Якщо мелодика наприкінці висловлення досягає найнижчого рівня, то це означає, що висловлено завершену думку. Такий тип інтонації завершеності по-німецькому називається terminaleIntonation, напр.: ErhateinBuch. ¯Wirbesuchendich. ¯

Питальна інтонація. Якщо мелодика наприкінці висловлення досягає найвищого рівня, то це означає запитання, яке вимагає відповіді. Питальна інтонація німецькою мовою називається interrogativeIntonation. Основний напрямок мелодики цього типу інтонації позначається знаком [­]: Regnetes?­

Запитальніреченнябеззапитальногословавимовляються, якправило, зпитальноюінтонацією, тобтозпідвищеннямтонуостанньомускладі, якийпотенційноможебутинаголошеним, як, напр.: ²Ver``stehst¹dumich³? ­²Glaubst¹dudaran³?­²Träumst¹du²immer¹noch²vonihm³?­

Інтонаціянезавершеності.Якщомелодиканаприкінцівисловленняабонавітьусерединіреченнятримаєтьсянарівні, характерномудляпопередньоїчастинивисловлювання, тоцеозначає,щовисловленонезавершенудумку, якубудепродовжено. Такийтипінтонаціїнезавершеностіпо-німецькомуназиваєтьсяprogredienteIntonation, напр., Bevordu ``antwortest,||überlegeallesnoch ``einmal. Wenn du das machen ``möchtest,|| helfe ich dir ``gerne. Er sagt,||dass er den Text ``übersetzt hat.

Мелодика на кінці не останньої синтагми не закінчується низьким тоном, що відбиває незавершеність думки і свідчить про те, що далі буде продовження. У складних реченнях, незалежно від того, чи це складносурядне чи складнопідрядне речення, кожна не остання синтагма має інтонацію незавершеності, тобто вона закінчується високим або середнім тоном: Ichhabeschonbemerkt, || dasserseineVersprechungenimmerhält. Da er sich gestern erkältet hatte, || blieb er heute zu Hause.

11. Зіставлення граматичних категорій Іменника. Категорія роду, означеності й неозначеності.

Загально-категоріальне значення предметності в іменниках обохмов повністю збігається; відповідно до цього в них виділяються йоднакові семантичні розряди.

Спільним для іменників обох мов є також граматичні категорії роду числай відмінка. Але в німецькій мові виділяється ще категорія означеності йнеозначеності, якої в українській мові немає.

Основні розбіжності міжнімецькими та українськими іменниками спостерігаються в системісловозміни та в значенні словоформ. У рідній мові форми іменникаутворюються флективно – синтетичним способом .Флексія комплексно виражаєкілька граматичних значень слова. У німецькій мові іменники маютьфлективно-аналітичний характер: вони утворюються за допомогою службовогослова – артикля, який у свою чергу теж має флексію. Синтаксичні функціїіменників в обох мовах в основному збігаються.

Категорія роду.Категорія роду іменника у порівнюваних мовах відрізняється певноюсвоєрідністю від інших граматичних категорій. Крім іменників – назвістот, граматичний рід іменника нім. і укр.. мов не залежить від їхньоїсемантики, тобто не вмотивований лексичним значенням. Напр., нім.іменник das Buch – середнього роду, а його український відповідниккнижка – жіночого.

У кожній із зіставлюваних мов категорія роду має своє формальневираження. У цьому полягає їх головна відмінність. У переважноїбільшості укр. іменників родова належність чітко виявляється у вихіднійформі слова, тобто у називному відмінку однини (вазон, ялинка,стиглість, село, розуміння). У нім. мові у вихідній формі слова рідвиявляється лише в іменників, утворених шляхом суфіксації ісубстантивації (der Sprech-er, der Faeust-ling, die Kellner–in, dieGesell–schaft, das Tisch–lein, das Leben, das Herumlaufen). Проте не всісуфікси однозначно вказують на рід, напр., das Ereig-nis, але dieFaeul-nis, der Reich-tum але das Eigen-tum.

Категорія означеності й неозначеностіКатегорія означеності і неозначеності є власне граматичною категорієюіменника тільки в німецькій мові, оскільки вона виражається регулярнимграматичним способом – артиклем. Ця категорія пов’язана із ступенемінформованості мовця про предмет розмови і властива всьому висловленнюв цілому.

При розгляді цієї категорії важливо розмежовувати дві функції артикля:морфологічну і смислову. Відповідно до цього є два типи форм артикля –флективні (der, des, dem, den, ein, eines, einem einen і т.д.) іспіввідносні (der-ein, der – нульовий артикль). Ці дві форми артикля іобидві його функції утворюють тісну єдність: означений чи неозначенийартикль виражає одночасно означеність або неозначеність, з одного боку,і рід, число та відмінок – з другого. При цьому смислова функція артикляє провідною.

Значення, які виражає в німецькій мові артикль, можуть не передаватися вукр. реченні якимось спеціальними засобами, якщо сама ситуація чиконтекст досить чітко вказують на означеність чи неозначеність предмета.При поясненні німецького артикля найбільш доцільно виходити зкомунікативного завдання речення, з визначення значення дане і нове вреченні, що виражається в укр..мові такими власне синтаксичнимизасобами, як інтонація і порядок слів, напр., 1. Gestern haben wir einneues Buch gelesen. – Вчора ми читали нову книжку (книжка тут нове).2. Das neue Buch haben wir schon gelesen – Нову книжку ми вже прочитали(книжка тут дане, відоме).