1.Типологія мов як особливий розділ мовознавства(Глотології)

Мова є на диво досконалим і всередині конкретної людської спільноти найважливішим засобом спілкування, яка у повній мірі задовольняє її комунікативні потреби. Виконувати свої складні і різноманітні функції мова може завдяки тому, що вона гнучкою і одночасно відмінно зорганізованою системою.

Мова складається, з одного боку, з елементів - фонем, морфем, слів, які "зодягнуті" в матеріальну субстанцію - звуки, а з другого - володіє структурою.Під структурою мови розуміють її внутрішню організацію, схему зв'язків і відносин безкінечного числа її елементів (фонем, морфем, слів), які забезпечують функціонування мови в формі акту спілкування.

ФОНЕМА - мінімальна одиниця звукової системи мови, яка служить для розрізнення значеь слова або морфеми.

МОРФЕМА - наймеша значима одиниця мови, напр. слово "прибережний" складається з таких морфем: префікса при-, кореня -береж, суфікса -н, флексії -ий.

Розглядаючи окремі мови ми можемо переконатися, що, з одного боку в цілому ряді мов виявляються подібні риси (напр., в українській, російській, польській, болгарській ми знайдемо багато слів загального кореня.Це явище пояснюється тим, що ці мови належать до однієї генетичної групи мов - слов'янської). Але в той же час ми бачимо, що в мовах існують і відмінності ( в укр. мові - відмінки, в болгарській - відсутні).

На земній кулі існує велика кількість мов, причому кожна з них володіє як деякими загальними з іншими мовам рисами, так і такими, які ми виявляємо тільки в окремій мові.

Групуванням основних, істотних характеристик певних ознак та виведенням загальних закономірностей, які спостерігаються у ряді мов і займається особливий розділ мовознавства - лінгвістична типологія, яку можна визначити також як науку про типи мов і про типи мовної структури.Відомий лінгвіст І.І. Мєщанінов з цього приводу зазначав, що типологічним зіставленням передбачається охопити всі виділювані системи мов, які групуються, і за ними встановити те, що їх розділяє і те, що їх об'єднує. Це будуть, з одного боку, ті поняття, які передаються відповідними лексичними та граматичними одиницями, а з другого боку, це будуть ті ж одиниці у всій їхній багатоманітності.

5. Методика дистрибутивного аналізу

ДИСТРИБУЦІЯ – (згідно з твердженнями американських дескриптивістів) сукупність усіх оточень, у яких може зустрічатися дана мовна одиниця; сума всіх позицій чи вживань елементів відносно інших елементів; порядок розташування елементів.Основні принципи цієї методики розробив у 20-х роках 20-го ст. американський лінгвіст Леонард Блумфільд (1887 - 1949), а в 30 – 50-х роках її розвинув інший американський мовознавець Зеліг Харріс (Херріс) (1909 - 1992), якого вважають творцем цієї методики.

На основі аналізу дистрибуції мовних елементів виділяють дистрибутивні класи. Існує таке дистрибутивне правило: якщо два елементи перебувають в одному й тому самому оточенні, то вони належать до одного класу.Розрізняють три типи дистрибуції (їх називають ще моделями дистрибуції): доповняльну, контрастну та вільного варіювання.Мовні одиниці знаходяться у відношенні доповняльної дистрибуції, коли кожна з них трапляється в такій сукупності контекстів, у якій не трапляється жодна з інших, тобто коли мовні одиниці не трапляються в однакових оточеннях. Так, звуки [и] та [і] знаходяться у доповняльній дистрибуції, оскільки [и] на відміну від [і] не може стояти на початку слова і після м’яких приголосних. Нім. приголосний [x] зустрічається після голосних a, o, u і дифтонга au, (Bach, Buch, Fach, Koch, Loch і т.д.), але не може стояти після голосних e чи i, напр., rechnen, Gesicht, kichern, Pech і т.д., де зустрічається лише звук [ç].

Якщо ж мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях і при цьому розрізняють їх значення, то вони знаходяться в контрастній дистрибуції. Наприклад, звуки [в], [б], [ф] (ваза – база – фаза) чи звуки [ш], [с], [б], [к] (шум – сум – бум – кум). Коли ж певні мовні одиниці трапляються у тому самому оточенні і при цьому не розрізняють форм слів або значень, то вони знаходяться у стані вільного варіювання. Наприклад, постфікси -тиі -тьв інфінітиві (любити – любить), закінчення -ові(-еві), -у(-ю) в давальному і місцевому відмінках іменників другої відміни (учневі– учню, кобзареві– кобзарю, левові – леву), закінчення –ся і –сь у першій особі множини теперішнього часу (милуюся і милуюсь) або німецькі фонеми [e:] і [ε] у слові jenseits, яке може вимовлятися як[´je:nzaits], так і [´jεnzaits].