Загальна характеристика і основні принципи системи «стандарт-кост» калькулювання собівартості продукції.
“Стандарт-кост” – це система вимірювання оціночних розмірів витрат на якій-небудь ділянці виробництва, тобто тих, які повинні бути понесені при певних умовах. Вона дає можливість адміністрації визначити, скільки продукт повинен коштувати підприємству (нормативні витрати на його виробництво), скільки він фактично коштує (фактичні витрати) та причини відхилень між цими витратами. Завдяки цьому менеджери мають можливість контролювати витрати і відповідно реагувати на їх відхилення від нормативу (рис.1).
Рисунок 1. Схема дії калькуляційної системи “стандарт-кост”
Основними принципами системи “стандарт-кост” є:
науково обґрунтоване попереднє нормування витрат;
роздільний облік витрат за нормативами та відхилень від нормативів;
періодичний перегляд нормативів при зміні умов виробництва;
калькулювання собівартості продукції за нормативними і фактичними витратами;
систематичний контроль і аналіз відхилень від нормативів за їх видами, місцями виникнення, причинами; оперативне реагування на відхилення.
Система “стандарт-кост” і нормативний облік витрат мають багато спільних рис:
– в основі обох систем є стандарти (нормативи);
– обидві підвищують якість управління витратами шляхом виявлення відхилень з використанням сигнального документування;
– обидві використовуються для бюджетування;
– відхилення відображаються на спеціальних рахунках;
– передбачають можливість списання відхилень на витрати періоду та віднесення за рахунок фінансових результатів.
Система “стандарт-кост” не передбачає аналітичного обліку витрат за об’єктами калькуляції (видами продукції, замовленнями і т. ін.). Витрати в ме-жах стандартів обліковують на єдиному рахунку і лише для обліку відхилень від стандартів передбачають окремі рахунки, які у кінці звітного періоду закри-вають, у більшості випадків, рахунком “Собівартість реалізації”. Така методика значно полегшує аналітичний облік витрат.
Системи нормативного обліку витрат і калькулювання собівартості пе-редбачає детальний аналітичний облік у розрізі об’єктів віднесення витрат за трьома складовими: за нормами, зміни норм, відхилення від норм. Фактична собівартість виготовленої продукції визначається як алгебраїчна сума цих скла-дових. Така методика обліку є більш трудомісткою та менш оперативною порі-вняно з системою “стандарт-кост”.
139.Історія становлення та розвитку управлінського обліку в Україні.
Облік з’явився з появою господарства та роздумами людини з приводу раціональності його ведення. Фактично коріння сучасної облікової системи, якою користуємось ми, сягає глибокої давнини. Сотні поколінь працювали над формами, методами, способами реєстрації, які використовують тисячі обліковців, навіть не задумуючись над елементарними питаннями щодо окремих назв в обліку, щодо правил записів та ін.
Писаренко Т.М. визначив, що управлінський облік в Україні розвивався в контексті історичного розвитку облікової системи України, тому важливим є чітке розмежування періодів розвитку обліку [3].
Встановлення бухгалтерського обліку як самостійної ситеми відбулося в 1917-1920 роках, в період нестабільності у державотворенні України. Переважали тенденції, що склалися у попередній період. Це означає, що у Східній Україні сповідувалися ідеї імперської Росії, а в Західній Україні – ідеї інших держав, які володіли цими землями.
До інших періодів слід віднести наступні:
1. 1920-1929 – період НЕПу, відбулася реставрація традиційних систем бухгалтерського обліку. На арені з’являються нові вчені–економісти, обліковці: Р.Вейцман, Н.Блатов, І.Ніколаєв, О.П.Рудановський, О.М.Галаган. Це період піднесення і розквіту не тільки економіки, але й всього бухгалтерського обліку.
2. 1930-1953 роки XX ст. – зародження та становлення соціалістичного обліку.
3. 1953-1985 роки – розвиток соціалістичного обліку.
4. 1985-1991 роки – період перебудови, демократії та гласності. Поява все численнішої групи прихильників системи ринкової економіки.
5. 1991-1998 роки – розбудова української державності, період занепаду економіки, дигресивні моменти розвитку суспільства. В обліку відбувається пошук власної моделі системи, вивчення досвіду закордонних колег. В умовах розвитку ринкових відносин чітко намітилися дві групи основних користувачів облікової інформації: внутрішні й зовнішні. Особливі потреби внутрішніх користувачів інформації зумовили зародження управлінського обліку.
6. 1998-2001 роки – реформування облікової системи, прийняття Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», основних стандартів обліку, планів рахунків для Національного та комер- ційних банків, бюджетних установ та інших підприємств, організацій основною діяльністю яких є одержання прибутку.
З 2001 року по даний час – процес інтеграції вітчизняного обліку із зарубіжним, перехід на міжнародні стандарти обліку. Орієнтація обліку не тільки на досягнення оперативної мети, але й на глобальні стратегічні завдання, розвиток стратегічного обліку.
На сучасному етапі розвитку управлінського обліку було прийнято багато нормативно – правових актів, що вносять зміни в облік витрат та регулюють процес управління на підприємстві.
Дяків В.В. виділяє такі основні етапи розвитку управлінського обліку [2]. На його думку тривалий час бухгалтерський облік був лише засобом реєстації господарських операцій методом подвійного запису і складання фінансової звітності. При обліку витрат (виробничому обліку) як частини бухгалтерського обліку здійснювалося лише узагальнення витрат для калькулювання собівартості продукції. Вже на початку ХХ століття стало зрозумілим, що традиційний облік не повною мірою задовільняє потреби управління в умовах загострення конкуренції, ускладнення технології та організації виробництва. В результаті цього на підставі на підставі розробки методів нормування праці (система Ф.Тейлора) було посилено контрольну функцію обліку через застосування системи калькулювання стандартних витрат і оперативного аналізу відхилень. Цей період прийнято вважати першим етапом розвитку управлінського обліку.
Другий етап розвитку управлінського обліку розпочався з середини 30-х років ХХ століття й був пов’язанийіз розробкою системи калькулювання змінних витрат (яка одержала назву «директ-костинг») та обліку за центрами відповідальності.
При запровадженні цих систем сформувалась окрема підсистема бухгалтерського обліку, яка оперувала не тільки грошовими вимірниками. Вона була орієнтована не на потреби калькулювання продукції для складання офіційної звітності, а на прийняття поточних управлінських рішень.
Вважається, що управлінський облік як самостійна система сформувалась в середині 50-х років ХХ століття. Саме відтоді він став обов’язковим початковим курсом для менеджерів в університетах США, а згодом і в інших країнах світу.
Третій етап розвитку управлінського обліку бере свій початок із середини 70-х років у зв’язку з посиленням ролі стратегічного управління в умовах глобальних змін у технології та в системах управління.
Якщо до цього часу управлінський облік був орієнтований на управління виробництвом, то тепер він дедалі більше перетворюється на стратегічний управлінський облік.
Четвертий етап розвитку розпочався із встановлення ринкових відносин у нашій державі. Українська економіка перебуває в перехідному стані, тобто планової економіки як такої вже ен існує, а ринкова не утвердилася остаточно. Вітчизняні компанії не мають досвіду роботи, до того ж, кожна має свій. За цих умов кожне підприємство підходитьдо порцесу побудови системи управлінського обліку індивідуально. Через все це сфера діяльності стосовно запровадження системи управлінського обліку в українських підприємсвах є галуззю тільки теоретичних знань і припущень у сукупності з намаганнями фахівців випробувати світовий досвід. Таким чином, на основі інформації про витрати сировини та матеріалів за кожну зміну в розрізі видів виробів і даних про вихід продукції можна й необхідно аналізувати результати виробничого процесу зіставлення фактичних даних із нормативними, виявити відхилення та оперативно визначити причини цього, що дастьможливість своєчасно впливати на хід того чи іншого процесу, коригувати в потрібному напрямі [2,с.77].
Таким чином, існування і дієвість управлінського обліку доведена часом. Але на сьогодні змінились пріоритети, оскільки практика випереджає теоретичні надбання вітчизняних науковців у цій сфері досліджень. Межі практичного управлінського обліку розширились і потребують вдосконалення методології та формування нових концептуальних підходів.