161. Порівняльна характеристика фінансового та управлінського обліку.

Фінансовий і управлінський облік – це два види одного бухгалтерського обліку, тому вони мають багато спільних рис:

– використовують загальну (єдину) інформаційну систему, зокрема дані обліку витрат;

– дані фінансового обліку використовуються для прийняття управлінських рішень, а дані управлінського обліку можуть бути вихідною базою для фінансових розрахунків;

– обидва види обліку базуються на концепції підзвітності менеджерів з метою визначення результатів їх діяльності.

В той же час управлінський облік має суттєві відмінності від фінансового, зорієнтованого традиційно на складання фінансової звітності, призначеної в першу чергу для зовнішніх користувачів. Склад користувачів облікової інформації показаний на рисунку 1.4.

Із наведених на рисунку 1 користувачів облікової інформації тільки одна група (менеджери підприємства) користується даними управлінського обліку. Для решти користувачів інформація управлінського обліку є комерційною таємницею.

Відмінності фінансового та управлінського обліку можна простежити при порівнянні їх характеристик за окремими ознаками (табл. 1).

Представники громадськості

Рис. 1. Основні користувачі облікової інформації про діяльність підприємства

Таблиця 1

Порівняльна характеристика фінансового та управлінського обліку

Ознака	Фінансовий облік	Управлінський облік
1. Користувачі інформації	Вищий керівний склад підприємства та значна група зовнішніх користувачів, склад яких в основному невідомий (інформація стандартизована)	Менеджери підприємства – відносно невелика група, члени якої відомі (інформація індивідуальна, конкретизована і адресна)
2. Мета обліку	Складання фінансових документів для інформування користувачів за межами підприємства (про фінансовий стан і результати діяльності)	Надання допомоги адміністрації в плануванні, власне управлінні, контролі, підготовці управлінських рішень
3. Обов’язковість ведення обліку	Необхідний за законодавством з дати реєстрації підприємства до його ліквідації	За рішенням адміністрації (факультативно)
4. Регламентація обліку	Загальноприйняті принципи, стандарти і нормативні акти (закони і т. ін.)	Все, що корисно для управління (ніяких обмежень)
5. Вимірники в обліку	Єдиний грошовий вимірник	Різні вимірники (у тому числі і якісні)
6. Націленість (прив’язка до часу)	Оцінка минулого (“історичний” характер)	Поряд з інформацією “історичного” характеру, оцінки і плани на майбутнє (прогнозування)
7. Відкритість даних	Більшість даних доступна всім бажаючим	Комерційна таємниця
8. Ступінь точності інформації	Мало приблизних оцінок, висока точність, об’єктивність, документальність	Багато приблизних оцінок (розрахункових, експертних, очікуваних і т. ін.)
9. Періодичність складання звітів	Як правило, квартальна і річна	Змінний інтервал, оперативна інформація, тижнева, місячна, за вимогою (потребою)
10. Об’єкти звітності	Організація (підприємство) в цілому	Центри відповідальності, види діяльності
11. Терміни подання звітності	З запізненням на декілька тижнів або і місяців	Зразу ж після закінчення звітного періоду (оперативно)
12. Ступінь відповідальності за ведення обліку	Відповідальність за законом	Фактично ніякої юридичної відповідальності
13. Базисна структура	Подвійний запис, основне рівняння: активи = зобов’язання + капітал власника	Різна, залежно від мети використання інформації

162. Порядок нормування витрат і визначення нормативної собівартості.

Важливою умовою ефективного функціонування нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості є наявність заздалегідь розроблених і затверджених норм витрачання матеріальних і трудових ресурсів на виробництво одиниці продукції. Залежно від вимог, які висувають до норм, їх поділяють на базисні, теоретичні (ідеальні) і поточні (досяжні). Для оперативного управління витратами важливе значення мають саме поточні норми, які розробляються з урахуванням нормативних умов діяльності підприємства за прийнятої технології і організації виробництва. Такі норми повинні бути реально досяжними, що має важливе стимулююче значення.

До розробки стандартів витрат залучають працівників тих підрозділів, які відповідають за ті чи інші статті витрат: технологічного відділу – для розробки норм витрачання матеріалів, відділу постачання – для визначення стандартної ціни на матеріали і т. ін.

Норми витрачання матеріалів встановлюють експериментально інженери – технологи з урахуванням якості вихідної сировини, характеристик обладнання та особливостей технології виробництва. До норми витрат матеріалів включають можливі втрати та відходи у процесі виробництва, неминучий технологічний брак тощо. Нормативну кількість матеріалів розраховують за кожною виробничою операцією, необхідною для виготовлення конкретного продукту.

Нормативну ціну на матеріали, паливо, покупні напівфабрикати тощо визначають працівники відділу постачання, виходячи із найнижчої ціни із можливих у наступному періоді. Нормативні ціни визначають на кожен вид матеріалів з урахуванням можливих транспортно-заготівельних витрат, обсягів закупок, умов розрахунків тощо.

Нормативи прямих витрат праці визначають, виходячи із характеру робіт та умов їх виконання, необхідної кваліфікації робітників, умов організації і оплати праці.

З цією метою можуть застосовуватися спеціальні дослідження трудових процесів: фотографія робочого часу, хронометраж окремих операцій і т. ін.

Рівень оплати праці встановлюють виходячи з діючих тарифних ставок та окладів, розрахованих на їх основі розцінок. При цьому враховують діючі нормативні акти та колективні угоди. Відрахування на соціальні заходи планують у відповідності з законодавчими нормами.

Нормативи виробничих накладних витрат залежать від обсягу виробництва і визначаються як нормативна ставка на одиницю бази розподілу цих витрат. Визначення нормативу виробничих накладних витрат пов’язане з такими проблемами:

1) правильне визначення обсягу виробництва на плановий період, від чого часто залежить загальна сума виробничих накладних витрат;

2) правильне визначення загальної суми постійних і змінних накладних витрат;

3) правильне визначення бази розподілу (фактора) накладних витрат.

Нормативи накладних виробничих витрат розраховують працівники бухгалтерії на підставі бюджетів (кошторисів) таких витрат, складених окремими виробничими підрозділами (центрами відповідальності).

У системі “стандарт-кост” для кожного виробу складають “Лист нормативних витрат”, у якому наводять перелік основних складових виробу (вихідних матеріалів), їх кількість (площу, обсяг) на одиницю продукції, нормативну ціну, загальну вартість матеріалів. У другому розділі цього листа наводять перелік основних операцій по виготовленню продукції, норми витрат праці на виконання цих операцій, тарифні ставки за годину робочого часу, вартість виконання окремих операцій та загальну суму витрат на оплату праці. Виробничі накладні витрати включаються до нормативної собівартості пропорційно обраній базі їх віднесення

Сума нормативних витрат на одиницю продукції – це нормативна собівартість, яка використовується для оцінки продукції при її оприбуткуванні з виробництва, оцінки запасів, визначення собівартості реалізованої продукції, порівняння фактичної собівартості з нормативною, вирішення питань ціноутворення тощо.

Протягом року можливі зміни норм витрат у випадках зміни умов виробництва (заміна обладнання, матеріалів, впровадження нової технології виробництва тощо).