155. Переваги та недоліки економічної моделі ціноутворення.
Центральна риса економічної моделі ціноутворення — припущення, що фірма намагається встановити ціну реалізації на рівні, який забезпечує максимальний прибуток.
За умов монополістичної конкуренції зміна ціни може безпосередньо впливати на обсяг реалізації.
Якщо незначне збільшення ціни викликає значне зниження обсягу реалізації, то попит вважається еластичним.
Передбачення еластичності ціни дає змогу встановити динаміку маржинального доходу, що зменшується мірою зростання обсягу реалізації. Поряд з маржиальним доходом необхідно визначити маржинальні витрати. Аналіз маржинальних витрат і доходів уможливлює встановлення оптимальної ціни реалізації.
На практиці доволі важко точно встановити взаємозв'язок між ціною реалізації та попитом.
Для визначення оптимальної ціни треба також розрахувати витрати для кожного рівня реалізації.
Завершальним етапом є обчислення прибутку для кожного рівня реалізації та вибір найприбутковішої комбінації ціни і обсягу.
Різниця між загальними доходами і загальними витратами зростає доти, доки загальний дохід зростає швидше за загальні витрати. Коли загальні витрати зростають швидше за загальний дохід, то рішення зменшити обсяг продажу призведе до зниження прибутку.
Ціна, яка забезпечує обсяг продажу, коли різниця між загальними витратами і загальними доходами найбільша, є оптимальною. Саме така ціна забезпечує обсяг продажу, за якого маржинальний дохід дорівнює маржинальним витратам, що, своєю чергою, дає змогу одержати максимальний прибуток.
Розглянута модель ціноутворення має суттєві обмеження, що заважають широкому застосуванню її:
важко визначити криву попиту та маржинальні витрати;
не підходить до всіх типів ринку;
не враховує всі чинники, що впливають на ціну;
передбачає тільки одну мету фірми — максимізацію прибутку.
156. Поведінка витрат в управлінському обліку.
Поведінка витрат – це характер їх реагування на зміни в діяльності підприємства. Знання залежності рівня витрат від зміни окремих факторів виробництва дозволяє впливати на їх рівень, змінюючи відповідним чином ці фактори.
Поведінка витрат визначається їх видом: змінні, постійні, напівзмінні, напівпостійні.
Змінні витрати – це такі, сума яких змінюється пропорційно зміні обсягу діяльності, тобто при зростанні обсягу виробництва на 10% загальна сума таких витрат також зростає на 10%. Графічно ця залежність виражається прямою лінією (рис.1.), а теоретично – рівнянням прямої.
у = bx, (1)
де y – загальна сума змінних витрат;
x – обсяг діяльності (кількість одиниць виготовленої продукції);
b – витрати на одиницю діяльності
Рисунок 1. Залежність змінних витрат від обсягу діяльності.
Для того, щоб охарактеризувати поведінку змінних витрат в управлінському обліку використовують спеціальний показник – коефіцієнт реагування витрат (Крв), який характеризує співвідношення темпів росту витрат і темпів росту ділової активності підприємства:
Крв = . (2)
де Трв – темпи росту витрат, %;
Тра – темпи росту ділової активності підприємства (обсягу діяльності), %.
Змінні витрати в свою чергу, поділяються на пропорційні, прогресивні та дегресивні.
Пропорційні витрати змінюються тими ж темпами, що й обсяг діяльності, тому для них Крв = 1. Прогресивні витрати – це такі, темпи зростання яких перевищують темпи зростання обсягу виробництва. Для таких витрат Крв 1. Дегресивними називають такі змінні витрати, темпи зростання яких відстають від темпів росту обсягу виробництва, тому для них Крв 1.
Постійні витрати – це такі, сума яких не змінюється при зміні обсягу діяльності (орендна плата, зарплата адмінперсоналу, прямолінійна амортизація основних засобів і т. ін.). З розрахунку на одиницю продукції при зростанні обсягів виробництва такі витрати зменшуються (рис.2.5.)
Для таких витрат коефіцієнт реагування дорівнює нулеві (чисельник формули дорівнює нулеві).
Рисунок 2. Залежність постійних витрат від обсягу діяльності
У реальному житті рідко можна знайти витрати, які по самій своїй суті є виключно постійними або змінними. Економічні явища і пов’язані з ними витрати у більшості випадків є умовно-змінними або умовно-постійними, тобто вони містять одночасно і змінні, і постійні витрати (наприклад, плата за послуги зв’язку включає постійну суму абонентної плати та змінну плату в залежності від тривалості часу розмов).
Отже, будь-які сукупні витрати у загальному вигляді можна зобразити формулою
у = a + bx, (3)
де a – сума постійних витрат.
Графічно сукупні витрати показано на рисунку 3.
Рисунок 3. Графічне зображення сукупних витрат
При аналізі поведінки витрат треба мати на увазі, що постійні витрати ніколи не бувають абсолютно постійними. Вони відносно постійні лише в межах релевантного діапазону, тобто обсягу діяльності, в межах якого сума постійних витрат не змінюється.