150. Організація обліку відповідальності за методом «тариф-година-машина».

Організація обліку за методом “тариф-година-машина” передбачає використання системи спеціальних документів: постійної картки машини, рапортів про продуктивність кожної машини, щомісячного звіту про роботу устаткування та ін. (рис. 1).

Рисунок 1. Організація обліку відповідальності за методом “тариф-година-машина”

У постійній картці машини наводять її техніко-економічні характеристики: кількість обслуговуючого персоналу; потужність; витрати енергоресурсів на 1 годину роботи; рівень оплати праці персоналу; вартість одиниці енергоресурсів тощо. На підставі цих даних визначають нормативну вартість однієї години роботи машини.

У рапорті про продуктивність кожної машини фіксують фактично відпрацьований час і кількість оброблених одиниць продукції за її видами. Останні є підставою для визначення суми витрат на обробку.

Картка собівартості виробу є регістром аналітичного обліку витрат на виробництво. У ній збирають витрати на обробку за кожною операцією, вартість використаної сировини та матеріалів, визначають собівартість готових виробів та її відхилення від нормативної. Тут же наводяться дані про випуск продукції та її відвантаження покупцям, що дає можливість визначити вартість незавершеного виробництва на кінець місяця та залишок нереалізованої продукції.

Важливу роль в управлінні витратами відіграють щомісячні звіти центрів відповідальності. Будова звіту забезпечує можливість виявлення відхилення фактичних загальновиробничих витрат від бюджетних та суми непродуктивних витрат, які не збільшують цінності виробу (втрати від браку, простоїв, амортизація зайвого обладнання тощо).

Не дивлячись на всю простоту та універсальність методу “тариф-година-машина”, він не забезпечує достатньої точності розрахунку фактичної собівартості виробленої продукції (з причини опосередкування нормативних витрат на одну годину роботи обладнання, умовного розподілу та списання відхилень від нормативних витрат, особливо в частині витрат на обслуговування виробництва і управління). Однак в умовах високої організації виробництва, жорсткого нормування і контролю від забезпечує позитивні наслідки у зниженні витрат виробництва.

151. Організація управлінського обліку на підприємстві.

Система управлінського обліку - це система збору, систематизації, аналізу, контролю і планування управлінської інформації. В економічній літературі виділяють такі основи системи управлінського обліку: а) за широтою охоплення інформації (систематичний облік; проблемний облік); б) за ступенем взаємозв’язку між планами рахунків фінансового і управлінського обліку (двокругова (автономна) система обліку; інтегрована (моністична) система обліку); в) за повнотою включення витрат у собівартість продукції (облік повних та змінних витрат); г) за способом контролю витрат (облік фактичних та нормативних (стандартних) витрат); д) за об’єктами обліку, аналізу і планування витрат (облік за процесами (переділами), за замовленням, за видами діяльності, за регіонами діяльності, за центрами відповідальності).

Організація управлінського обліку безпосередньо на підприємстві залежить від його структури, виду та масштабів підприємницької діяльності, технології та організації конкретного виробництва, виду продукції, робіт, послуг, політики керівництва.

Керівники підприємства самостійно вибирають систему управлінського обліку, визначають склад і зміст внутрішньої звітності, способи контролю, аналізу, пла¬нування та прогнозування інформації необхідної для управління підприємством.

Сьогодні українським підприємствам надається самостійність в розробці власних виробничих програм, планів виробничого і соціального розвитку, у визначенні стратегії цінової політики, а отже, суттєво зростає відповідальність керівників за управлінські рішення, які вони приймають. Для прийняття оперативних і ефективних рішень керівникам необхідна вірогідна інформація як про виробничий, так і про фінансовий стан підприємства. Виконанням цього завдання і займається бухгалтерська служба підприємства.

В умовах ринкової економіки значно ускладнився процес управління підприємством, у зв’язку з наданням останньому повної господарської та фінансової самостійності.

Законодавчо закріплено, що внутрішньогосподарський (управлінський) облік – це система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів в процесі управління підприємством.

Управлінський облік за інформаційним змістом і колом вирішуваних завдань набагато ширший і різноманітніший, ніж фінансовий. Він повністю підпорядкований запитам менеджерів підприємства. Його дієвість забезпечується орієнтацією на конкретні господарські завдання, вирішення яких ґрунтується на відповідній інформації про витрати і доходи.

Важливим методологічним питанням організації управлінського обліку є його місце в системі рахунків бухгалтерського обліку.

Структура управління багатьох зарубіжних фірм засвідчує, що усі види обліку (фінансового, податкового, управлінського) підпорядковуються, як правило, головному бухгалтерові (бухгалтерові-контролеру). Характерною для багатьох підприємств є централізація фінансового обліку в головному офісі та децентралізація управлінського обліку задля наближення його до місць виникнення витраті прийняття рішень.

Міжнародна практика створила два основні підходи до структури плану рахунків:

 двокруговий принцип, тобто виділення двох автономних систем рахунків відповідно до цілей фінансового й управлінського обліку;

 інтегрований принцип, за яким рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків.

Системи рахунків обираються підприємствами самостійно, виходячи з масштабів і характеру їх діяльності. Аналіз свідчить, що в процесі історичного розвитку сформувались і розвивались три основні системи обліку:

 загальна система

 переплетена система

 інтегрована система.

Для українських підприємств найбільш вдалим є застосування загальної або інтегрованої системи, виходячи з Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств та організацій.