Зміст

Вступ

РОЗДІЛ І. ВИХІДНІ ДАНІ

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ҐРУНТОВО-КЛІМАТИЧНОЇ ЗОНИ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ

РОЗДІЛ ІІІ. ОБЧИСЛЕННЯ І ОБРАХУНКИ

1. Розрахунок накопичення органічних добрив та насиченості ними ріллі

2. Розрахунок балансу органічної речовини

3. Прогноз стану ґрунтового покриву господарства

4. Розрахунок виносу поживних елементів сільськогосподарськими культурами з ґрунту

5. Розрахунок кількості елементів, що виносяться в ґрунт з добривами

6. Розрахунок балансу поживних елементів

7. Прогнозування величини втрат поживних елементів при внесенні мінеральних добрив

8. Розрахунок кількості внесених пестицидів і насиченості ними ріллі господарства

9. Екологічна оцінка насиченості ґрунтів господарства мінеральними добривами та пестицидами

10. Розробка комплексу заходів з екологізації сільськогосподарського виробництва

ВИСНОВОК

Використана література

Розділ іі. Характеристика ґрунтово-кліматичної зони українського полісся

Українське Полісся займає близько 19% території, або понад 11 млн га. До його складу входять північні райони Волинської, Рівненської, Київської, Чернігівської і Сумської областей, а також північна і північно-західна частина Львівської області, Кременецький і Шумський райони Тернопільської, Полонський, Славутський і Шепетівський райони Хмельницької області.

Клімат Полісся помірно континентальний. Середньомісячна температура повітря у січні від — 6,5°С на сході і до — 3,0°С на Закарпатті. Середньомісячна температура влітку близько 19°С. Сума активних температур повітря коливається від 1940 до 2580°С. Вегетаційний період триває 160-180 днів.

Середньобагаторічна кількість опадів на Поліссі становить від 550 до 700 мм, при цьому до 70% їх випадає в теплий період року.

Максимальне випаровування опадів досягає 450 мм. Коефіцієнт зволоження у зоні становить від 1,9 до 2,9. Отже, Полісся вважається зоною достатнього зволоження.

Ґрунтовий покрив на Поліссі строкатий. Загальною особливістю ґрунтів Полісся є відносно низький рівень природної родючості. Глибина гумусного горизонту на цих ґрунтах до 20 см. Вміст гумусу залежно від гранулометричного складу ґрунту становить 0,6-2,0%. У південних районах окремими масивами зустрічаються чорноземи опідзолені і перегнійно-карбонатні ґрунти, що мають трохи вищу родючість.

Серед основних заходів підвищення родючості ґрунтів Полісся є постійне внесення органічних і мінеральних добрив та систематичне вапнування кислих ґрунтів.

На Поліссі вирощують до 95% льону, до 60% жита, близько 50% картоплі та до 25% ярого ячменю. Серед зернових культур значне місце займають озиме жито та гречка, серед кормових — люпин та кукурудза. Тваринництво має м'ясо-молочний напрям. У районах південного Полісся вирощують цукрові буряки.

У структурі зернових озима пшениця та жито становлять до 60%. Добрими попередниками для озимих зернових культур є багаторічні трави одного року користування, люпин на силос, однорічні трави на зелений корм або сіно, картопля ранніх сортів або раннього строку використання. Серед стерньових попередників кращими є овес та ярий ячмінь.

Посіви ярого ячменю розміщують переважно після просапних (картоплі, кукурудзи) і озимих культур та після люпину на зерно.

Просо і гречку вирощують у південних районах зони після просапних (картоплі, кукурудзи, цукрових та кормових буряків) та добре удобрених озимих культур.

Посіви люпину у сівозмінах розміщують після просапних, ярих та озимих зернових культур, і він займає, як правило, одне поле в сівозміні.

Кукурудзу на силос і зерно вирощують після зернових колосових, картоплі, льону, люпину на зерно та інших польових культур, які добре удобрювали.

Картоплю вирощують після озимих, льону, люпину. Ця культура досить чутливо реагує на внесення добрив, особливо органічних, і при достатньому їх внесенні врожай картоплі не знижується при повторному її розміщенні на одному і тому полі. А льон-довгунець на Поліссі, як одну з головних культур підсівають після озимої пшениці, яку вирощували після багаторічні трав, а також після картоплі та коренеплодів.

Багаторічні трави у польових сівозмінах підсівають під ячмінь та овес, а на легких ґрунтах — під озимі зернові.

Орієнтовні схеми чергування культур у сівозмінах Полісся значною мірою залежать від виробничого напряму господарства. Загальним для польових сівозмін зони є відносно мала кількість полів (від 5-6 до 7-8), наявність у сівозмінах багаторічних трав (від 1 до 2), картоплі (до 2), льону (1), зернових колосових (до 4), а також поле зернобобових, круп'яних та буряків.

У сівозмінах зони, достатньо забезпечених вологою, добре вдаються післяукісні та пожнивні посіви кормових культур.

Для запобігання водній ерозії ґрунту впроваджують ґрунтозахисні сівозміни з високим насиченням їх багаторічними травами та озимими і з мінімальним — просапними, розміщуючи їх стрічками.

Система обробітку ґрунту в зоні Полісся має забезпечувати прискорене його окультурювання, усувати і запобігати розвитку негативних процесів (ерозії, підвищеної кислотності, погіршення водного, поживного режимів, засміченості, зараженості збудниками хвороб та шкідниками тощо), створення умов для відновлення і підвищення родючості ґрунтів, збільшення продуктивності рослин.

Основний спосіб обробітку ґрунту на Поліссі — оранка на різну глибину, залежно від глибини гумусового горизонту. Ґрунти з глибоким орним шаром під просапні культури орють на глибину 26-28, а під решту культур сівозміни — 18-20 см. Для поглиблення й окультурення орного шару під просапні культури застосовують комбінований обробіток, поєднуючи оранку на всю глибину гумусового горизонту з додатковим розпушуванням підорного шару на глибину 8-10 см. Ефективним є також обробіток ґрунту плугами з вирізними полицями.

Під озимі зернові на Поліссі доцільно застосовувати диференційований обробіток з урахуванням типу та зволоженості ґрунту, попередників, забур'яненості, погодних умов.

Система обробітку ґрунту в зоні Полісся має забезпечувати прискорене його окультурювання, усувати і запобігати розвиту негативних процесів (ерозії, підвищеної кислотності, погіршення водного, поживного режимів, засміченості, зараженості збудниками

Основний обробіток ґрунту після зайнятих парів під озимі культури складається з двох взаємопов'язаних між собою прийомів обробітку — дискування вслід або відразу за збиранням попередника на глибину 8-10 см з наступною полицевою оранкою на глибину до 20 см не пізніше ніж через 10-12 днів після лущення. Після непарових попередників оранку виконують відразу після збирання врожаю на глибину 16-18 см.

При недостатніх запасах продуктивної вологи і сухій погоді на чистих від бур'янів полях можна обмежитися дискуванням на глибину 8-10 см з доведенням ґрунту до придатного стану для сівби озимих. У посушливі роки поверхневий обробіток ґрунту може бути основним і після зайнятих парів, при цьому після збирального дискування замість оранки поле дискують повторно. Лише поверхнево можна обробляти достатньо окультурений ґрунт, використовуючи гербіциди проти бур'янів.