Аналізу сутності “ образу я ”
як механізму саморегуляції поведінки. Останній не є якимось окремим структурним компонентом самосвідомості, а є результатом самопізнання і виступає у формі узагальненого уявлення людини про себе. Це той рівень самосвідомості, на котрому людина досягає найбільш зрілого усвідомлення сутності своєї особистості. “ Образ Я ” результат апробації людиною своїх самооцінок, домагань, соціально-психологічних очікувань та оцінних ставлень до навколишніх у процесі життєдіяльності.
Згідно з таким розумінням сутності “образу Я”, останній, як вже говорилося до цього, ми розглядаємо як інтегровану форму самосвідомості. Структурно функціональні та змістові характеристики “ образу Я ” великою мірою визначаються специфікою самооцінки, домагань, соціально-психологічних очікувань та оцінних ставлень до інших людей.
Слід, проте, підкреслити, що підхід до аналізу “ образу Я” як особистісного регулятора поведінки з позицій принципу аддитивності не є правомірним, оскільки “образ Я” це не сума названих компонентів, а якісно нове системне утворення, у якому ці компоненти певним чином структуровані, ієрархізовані. Крім цього, “образ Я” за даними досліджень включає не лише систему усвідомлюваних ставлень людини до себе, що виступають у вигляді самооцінок, домагань, очікувань, але й як неусвідомлюване психічне, що складає систему так званих фундаментальних ставлень індивіда як особистості.
“ Образ Я ” у структурі самосвідомості особистості являє собою своєрідний каркас, що надає множинності різноманітних особистісних властивостей людини певну внутрішню супідрядність, відносну одноманітність, єдиноспрямованість. Завдяки цьому “образ Я” слугує основою вибору особистістю провідної лінії поведінки, базою для виникнення особистісного настановлення, що виявляється у готовності людини поводитися певним чином. У настановленні як у ставленні індивіда на рівні особистості знімається суперечність між свідомістю та безсвідомим психічним у структурі “ образу Я ”.
Розмірковуючи про “ образ Я” як узагальнений, глобальний механізм саморегуляції поведінки на особистісному рівні, необхідно перш за все підкреслити його роль у забезпеченні відчуття ідентичності, самототожності людини. Саме відчуття самоідентичності протягом більш чи менш тривалих життєвих періодів дозволяє людині усвідомити необхідні межі між “Я” та “не-Я”, що є найважливішим моментом, з котрим пов’язані такі детермінанти саморегуляції поведінки як особиста відповідальність, обов’язок, почуття соціальної причетності, прагнення до сумірності власних бажань з інтересами навколишніх тощо. Крім того, пов’язане з “образом Я” відчуття ідентичності імпліцитно містить в собі можливість усвідомлення людиною тих змін, котрі відбуваються з нею ( у ній), що є виразом діалектичної єдності таких протилежностей як стійкість та мінливість.
Однією з найбільш суттєвих характеристик “образу Я” як детермінанти саморегуляції поведінки є його протяжність у часі: він одночасно включає уявлення людини про себе у минулому, теперішньому та майбутньому, що, в свою чергу, зумовлює можливість існування двох форм “ Я ” “ Я ” реального та “ Я ” ідеального.
Можливість бути представленим у свідомості особистості в реальній та ідеальній формах конституює особливу роль та специфічні функції “ образу Я ” у саморегуляції поведінки. По-перше, “ образ Я ” дає особистості можливість локалізувати себе як у часовому фізичному, так і психологічному просторі і, таким чином, визначити своє місце стосовно інших людей, явищ. Іншими словами: “ образ Я ” основа самовизначення як головної мети життєдіяльності людини, у досягненні якої саморегуляції належить вирішальна роль. По-друге, “ образ Я ” і перш за все його ідеальна форма є тим психологічним утворенням, кот ре забезпечує одну з найважливіших функцій саморегуляції поведінки функцію цілепокладання. Оскільки “Я” ідеальне це завжди проекція у майбутнє, то цілком зрозуміло, що, ставлячи перед собою певні цілі, завдання, людина виходить в цьому не лише із своїх реальних можливостей у даний момент, але й також із тих, котрі вона сподівається осягнути, придбати найближчим часом. Внаслідок цього ідеальний “образ Я ” може справляти суттєвий стимулюючий, актуалізуючий вплив на особистість, зокрема посилювати у неї потребу у саморегуляції як необхідному засобі досягнення значущої перспективної мети. Третій момент, котрий необхідно виокремити особливо, полягає у наступному: “ образ Я ” в його ідеальній формі містить в собі можливість виходу суб’єкта саморе гуляції за межі наявної ситуації у просторовочасовому континіумі, що складає важливу сутність саморегуляції поведінки як здатності особистості долати тенденції до задоволення настирливих імпульсивних хотінь в інтересах досягнення об’єктивно більш цінних, однак віддалених у часі і просторі цілей.
Зауважимо, що багато дослідників невипадково приділяють вельми серйозну увагу пошуку детермінант, механізмів, що зумовлюють розвиток у дитини здатності до подолання імпульсивності та спроможності виходити за межі даної, наявної ситуації, оскільки в цьому квінтесенція довільності поведінки. У ролі подібних детермінант найчастіше розглядається уявлення дитини про майбутній результат її дій, вчинків. Подібний чинник, безумовно, справляє певний стимулюючий вплив та допомагає дитині якоюсь мірою долати схильність до суб’єктивного обезцінювання перспективних, однак важко доступних цілей та недооцінки нібито “менш значущих”. Однак, як засвідчили результати наших досліджень, цей фактор може мати вирішальний вплив на саморегуляцію поведінки та досягнення “ ефекту виходу за межі наявної ситуації ” за умови, якщо уявлення про майбутній результат асоціюється у свідомості дитини у нерозривній єдності з її “образом Я”. Нам видається, що “образу Я ” тут належить головна роль, оскільки для дитини є важливим, суб’єктивно значущим не сам по собі майбутній результат як такий, а вона сама дитина як суб’єкт, а в т о р , т в о р е ц ь цього результату. З психологічної точки зору, для дитини тут головне, суб’єктивний сенс полягає у тому, якою мірою у даному результаті опредметнена її особистісна сутність, що засвідчує міру її самореалізації та самоствердження.
Аналіз основних структурних компонентів самосвідомості як провідних, базових механізмів саморегуляції дає ключ до розуміння цілісної системи детермінант саморегуляції поведінки, їх складної архітектоніки, функціонування, вікової динаміки. Саме цим можна мояснити ту значну увагу, яку ми приділяли протягом всього дослідження аналізу цих детермінант.
На складному, суперечливому шляху розвитку людини, її особистісного становлення виникають і постійно включаються у процес саморегуляції поведінки такі детермінанти як почуття гордості, самокритичність, честь, почуття власної гідності, критичне ставлення до інших, повага до людської гідності навколишніх людей, відповідальність, ідеали, моральні переконання. Нерозривний зв’язок перелічених регуляторних детермінант із самосвідомістю є безсумнівним.
Результати досліджень засвідчують, що вже на початкових етапах становлення особистості самосвідомість виступає як головна змінна, як своєрідна призма, крізь яку заломлюється вся інформація і відбувається “ розсортування ” останньої на найбільш важливу, менш значну або зовсім індиферентну для даної конкретної особистості, якій притаманна та чи інша специфіка самосвідомості. Те, які саме за змістом цінності “ присвоюються ” свідомістю індивіда, вирішальною мірою зумовлюється тим, яким чином останній усвідомлює себе, як співвідносить себе з іншими людьми, з навколишнім світом загалом. Якщо умови виховання забезпечують дитині можливість усвідомлювати себе як цінність у нерозривному зв’язку з усвідомленням цінності навколишніх людей, якщо останні сприймаються нею не як засіб задоволення її потреб., а як та головна цінність і мета, без яких її власне життя втрачає будьякий сенс, її самосвідомість набирає стійкої гуманістичної спрямованості. Останню ми називаємо алоцентричною спрямованістю.
Індивідам з яскраво вираженою егоцентричною спрямованістю самосвідомості притаманні такі характеристики як постійна турбота про власний престиж, невгамовна жадоба успіху, безперервне намагання доводити свою “ надзвичайність ”, зверхнє ставлення до навколишніх, потуги випередити інших часто на шкоду останнім, нерідко через потоптання їх людської гідності. Такі та подібні їм поривання вже самі по собі свідчать про те, що особистість з егоцентричною спрямованістю самосвідомості може володіти високою здатністю до саморегуляції поведінки, виявляти у процесі її здійснення сильну волю, напористість. На жаль, енергетичні ресурси такої саморегуляції, “цінності”, на котрих вона засновується, її регуляторні механізми не мають нічого спільного з моральними цінностями, що лежать в основі соціально позитивної саморегуляції поведінки, оскільки вона є інструментом задоволення вузькоегоїстичних потреб, прагнень і стосовно до навколишніх людей може оцінюватися як явище тільки негативне. Заснована на описаних потребах й прагненнях саморегуляція виступає головним чином у ролі засобу психологічного захисту, а водночас експансії індивіда. Особливо виразно це виявляється у постійній та напруженій готовності людей з егоцентричною самосвідомістю до “відбиття зазіхань ” на їх достоїнства з боку навколишніх. Очевидно, цим можна пояснити їх гіпертрофовану амбіційність, безапеляційні претензії на вищість, на абсолютну істинність їх думок, оцінок, на справедливість та праведність всього, що якось їх стосується, від них виходить.
У результаті проведеного дослідження психологічних детермінант саморегуляції поведінки були отримані дані, значення яких, на нашу думку, виходить за межі обговорюваної проблеми. Зокрема, встановлені нами види спрямованолсті самосвідомості дають можливість не тільки пояснити причини виникнення деяких специфічних особливостей в саморегуляції поведінки індивіда, але й глибше зрозуміти процес детермінації морального розвитку особистості загалом. Отримані в експериментах результати дають підстави для внесення суттєвих коректив у розуміння та оцінку якісних параметрів деяких структурних компонентів самосвідомості та їх ролі як у виникненні здатності індивіда до саморегуляції поведінки, так і у більш широкому контексті його особистісного розвитку. Ми маємо на увазі перш за все самооцінку та такий її параметр як адекватність.
Відомо, що адекватність самооцінки до цього часу прийнято інтерпретувати як показник, котрий нібито сам по собі дає підстави з високим ступенем ймовірності прогнозувати можливість того, що особистість, якій притаманна така самооцінка, неодмінно володіє низкою позитивних якостей та можливостей, таких, наприклад, як: самокритичність, високий рівень саморегуляції, схильність до самовиховання, а також низкою позитивних властивостей, які проявляються у спілкуванні і т. ін.. Проте, як засвідчують результати наших досліджень, зазначений прогноз може виявитись помилковим, оскільки при його формулюванні не враховується, поперше, змістова сутність самооцінки, тобто те, що є об’єктом самооцінювання , які цінності лежать в основі самооцінки; подруге, як співвідносяться у самооцінці та самосвідомості загалом цінності “Я” з цінностями більш широкого, що виходять за межі “Я” життєвого контексту цінностямиі “ неЯ”. Специфіка цього співвідношення визначається не тільки мірою соціальноморальної цінності саморегуляції поведінки індивіда, але й багато в чому спрямованістю його загального особистісного розвитку.
Крім описаних вище психологічних детермінант, вельми важлива роль у саморегуляції поведінки належить