Диференціювання функцій самооцінки та домагань.

Їх нерозривний причинно-наслідковий зв’язок є безсумнівний. Однак тенденція до ототожнення цих структурних компонентів самосвідомості, що іноді має місце, заважає бачити їх специфічні відмінності як у плані детермінації поведінки загалом, так і у плані розгляду їх функціонування як механізмів саморегуляції.

Виникаючи на базі самооцінки, домагання виступають як її своєрідна проекц ія в ситуації, коли перед особистістю виникає можливість та необхідність у реальному виборі із декількох конкретних цілей (завдань) тієї, котра, на її (особистості) думку, найбільше відповідає її можливостям.

Таким чином, домагання фактично є механізмом вторинного, більш конкретизованого вибору мети порівняно з первинним, заснованим на самооцінці вибором, спрямованим на цілі переважно узагальненого типу. Саме у цьому, на наше глибоке переконання, полягає суттєва, принципова різниця між функціонуванням самооцінки та домагань як механізмів цілепокладання та вибору, що є найважливішими моментами у процесі саморегуляції.

Як показали дослідження, домагання є важливою детермінантою діяльності та поведінки. Вони виступають як своєрідний інструмент апробації самооцінки особистості. Будучи породженням, наслідком самооцінки, домагання в свою чергу можуть виступати в ролі причини, що зумовлює суттєві якісні зміни у змісті самооцінки.

Певний рівень домагань особистості залежить не тільки від самооцінки, зокрема від таких її параметрів як адекватність, висота, стійкість, але й від усвідомлення й практичної перевірки особистістю міри складності тих цілей, на успішне досягнення яких вона претендує. У рівні домагань, таким чином, безпосередньо стикаються об’єкти самосвідомості й свідомості самооцінка та оцінка. Внаслідок цього домагання спричиняють постійний трансформуючий вплив на самооцінку, сприяючи становленню такої її характеристики як реалістичність.

Основні функції домагань у цілісному процесі саморегулювання полягають у корекції прийнятих цілей, завдань, в уточненні останніх й забезпеченні відповідності між вимогами, що пред’являються особистості у конкретній ситуації та її реальними, фактичними можливостями.

Особливості функціонування самооцінки та домагань як детермінант саморегулювання вимальовуються ще більш рельєфно при розгляді специфіки такого механізму саморегуляції поведінки особистості як

Соціально-психологічні очікування

Розглядаючи соціально-психологічні очікування як механізм саморегуляції поведінки, необхідно як головний момент підкреслити їх посередницьку функцію функцію урівноважування й підтримання стану збалансованості співвідношень між самосвідомістю особистості та її соціальним оточенням. Здійснення даної функції закономірно передбачає здатність соціально-психологічних очікувань виконувати також функцію коригування у процесах саморегуляції поведінки особистості. У цьому моменті соціально-психологічні очікування виявляються найбільш тісно пов’язаними з домаганнями особистості. Вони є саме тим фактором, котрий спонукає людину постійно враховувати можливі реакції з боку інших людей на її домагання, на окремі дії, вчинки, на поведінку загалом.

Виступаючи як опосередковуюча ланка, що пов’язує індивідуальне в особистості з соціальним, соціально-психологічні очікування відіграють особливо важливу, активну роль у процесах саморегуляції поведінки. Ця роль найбільш виразно простежується в оволодінні індивідом моральними нормами, вимогами, у процесі виникнення й розвитку взаємин особистості з навколишніми, в оволодінні новими, колективними нормами поведінки, ціннісними орієнтаіцями, та особливо у процесах самовиховання й самовдосконапення.

Завдяки соціально-психологічним очікуванням процес саморегуляції поведінки детермінується не лише тими внутрішніми утвореннями, котрі в інтегрованій формі складають структуру самосвідомості особистості, але також тим реальним досвідом спілкування, взаємодії з навколишнім середовищем, у процесі яких очікування постійно піддаються соціальній апробації.

Виходячи із специфіки взаємозв’язку детермінант саморегуляції, звернемось до