Розуміння самооцінки

як базового утворення у структурі самосвідомості та її функцій у процесах саморегуляції поведінки.

Зауважимо, що багато дослідників вказують на регулятивну функцію самооцінки у різних видах діяльності та у поведінці людини [ 2 ], [ 3 ], [ 4 ] та ін.

Разом з тим дотепер немає достатньо чіткого уявлення про те, яким чином “ спрацьовує ” самооцінка як механізм самоорегуляції, завдяки чому вона забезпечує виконання певних функцій у процесі саморегулювання поведінки або ж, навпаки, гальмує цей процес, заважає його ефективному просуванню.

Щоб з’ясувати ці питання, ми співвіднесли основні, специфічні характеристики самооцінки з відповідними моментами і функціями процесу саморегуляції. Враховувалось те, що вже саме визначення поняття самооцінки як міркування людини про міру наявності у неї певних якостей, властивостей у їх співвіднесенні з певними еталонами засвідчує тісний зв’язок самооцінки з такими моментами саморегуляції як цілепокладання, планування та вибір. Власне кажучи, постановка будь-якої мети, у тому числі поведінкового типу, імпліцитно містить необхідність в актуалізації суб’єктом дій по оцінці, зважуванню власних особистісних ресурсів з огляду на їх достатність для успішного досягнення мети.

Таким чином, при розгляді співвідношення саморегуляції та самооцінки у площині їх функціональної специфіки стає очевидним факт безпосередньої включеності останньої у процес саморегулювання і перш за все на стадії визначення мети і прийняття суб”єктом певного поведінкового завдання.

У дослідженні встановлена залежність результативності саморегуляції від специфіки співвідношення в самооцінці її когнітивного та емоціонального компонентів. Самооцінка, як відомо, є значною мірою результатом мисленнєвих операцій порівняння, аналізу, синтезу. Раціональний (когнітивний) компонент відіграє вирішальну роль в самооцінці щодо її впливу на саморегуляцію. Разом з тим в мисленнєвих діях, що ведуть до утворення самооцінки, постійно присутній емоціональний компонент у формі суб’єктивного переживання, завжди тією чи іншою мірою не без стороннього ставлення особистості до себе.

Як показали дослідження, важливою умовою, що забезпечує позитивний вплив на саморегуляцію поведінки, є збалансованість раціонального та емоціонального компонентів самооцінки. Останнє пояснюється наступною закономірною залежністю: чим більше людина в оцінці своїх якостей, властивостей, можливостей спирається на усвідомлені дані про себе, логічні міркування, доведення, тим реалістичніша її самооцінка, що в свою чергу підвищує її позитивний вплив на саморегуляцію поведінки; і, навпаки: зменшення питомої ваги раціонального компоненту на користь емоціонального спричиняє зростання розходжень між оцінними міркуваннями людини про себе і тим, якою вона є насправді; такі розходження в самооцінці послаблюють її роль у детермінації саморегуляції поведінки, оскільки цілі, завдання, які приймає у таких випадках людина, виявляються, як правило, неадекватними її реальним можливостям.

Важливе значення для розуміння психологічних механізмів саморегуляції поведінки має