ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ОСОБИСТІСНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ПОВЕДІНКИ
Зміст
психологічних механізмів 2
рефлексивності 2
“ образ Я”. 3
розуміння самооцінки 3
диференціювання функцій самооцінки та домагань. 4
соціально-психологічні очікування 5
аналізу сутності “ образу Я ” 6
оцінним ставленням особистості до навколишніх. 9
Л і т е р а т у р а 10
Шляхом теоретичного аналізу психологічного змісту саморегуляції поведінки, а також на основі експериментальних досліджень [ 1 ] були виокремлені основні
ланки в структурі саморегуляції.
Перша, початкова ланка: постановка мети поведінки або мети вчинку як основної одиниці моральної поведінки;
друга ланка: аналіз наявної моральної ситуації та прогноз її можливих перетворень, тобто створення моделей наявної та передбачуваної ситуацій;
третя ланка: пошук засобів та способів досягнення мети, співвіднесення власних можливостей з вимогами ситуації та поставленої мети;
четверта ланка: передбачення можливих наслідків власних дій і вчинків для навколишніх та себе особисто, антиципація и оцінки цих дій та вчинків іншими людьми і перш за все “значущими іншими”;
п’ята ланка: прийняття рішення та здійсненння морального вибору;
шоста ланка: виконання прийнятого рішення та реалізація морального вибору;
сьома, заключна ланка: критична оцінка наслідків дій та вчинків, коригування поведінки у випадку виявлення відхилень від первісного задуму ( поставленої мети); залежно від величини відхилень мета може уточнюватись, частково змінюватись або прийматись у новому формулюванні.
Цілком зрозуміло, що представленість та ступінь прояву кожної із названих ланок у функціональній структурі процесу саморегулювання залежить, поперше, від міри складності поведінкових ситуацій, подруге, від того, на якій стадії розвитку знаходиться особистість як суб”єкт саморегуляції. Отже, саморегуляція може здійснюватись на різних рівнях, що зумовлюється як специфікою моральної ситуації, так і змістовими й динамічними характеристиками особистості.
Науковцями була розроблена оптимальна модель структури соморегуляції поведінки, що охоплювала всі названі ланки, котрі порівняно виразно проявляються у процесі саморегулювання особистості.
Характеристика процесу функціонування саморегуляції поведінки і перш за все поведінки моральної свідчить про множинність
функцій саморегулювання
Це наступні функції:
планувальна та прогностична функції, що включають моменти цілепокладання й моделювання як прояви випереджувального психічного відображення;
селективна функція, що проявляється у наданні переваги (вибір) певним поведінковим цілям, засобам та способам їх досягнення (із врахуванням міри їх відповідності особитісно значущим принципам, нормам, ціннісним еталонам;
функція “самосуб’єктного впливу”, тобто впливу індивіда на власні психічні процеси та стани з метою їх оптимізації:
регуляція рівня інтелектуальної активності, інтенсивності емоційних реакцій, способів та форм їх вираження,
рівня довільності психічних процесів та станів тощо);
коригувальна функція, котра тісно пов’зана з функцією “самосуб’єктного впливу” і полягає у перебудові власної поведінки з метою подолання дисонансу між передбачуваними наслідками певних поведінкових актів та фактичною моральною ситуацією; близькою до коригувальної, однак такою, що має свою власну й суттєву специфіку,
є функція забезпечення процесу самотворення, вибудовування себе індивідом як особистості, самовиховання, в чому саморегуляції належить вирішальна змістовоінструментальна роль.
У зв’зку з цим нам видається правомірним розглядати процес самовиховання як специфічну, вищу форму саморегулювання особистості;
аксіологічна функція, що полягає у контролі й оцінці особистістю власної поведінки стосовно її відповідності моральним принципам міжлюдських взаємин з точки зору реалізації у вчинках основоположної, гуманістичної ідеї ідеї людини як вищої соціальної цінності, що складає, безсумнівно, головний сенс життєдіяльності особистості, яка досягла високого рівня моральної довершеності. Здійснення даної функції якнайтісніше пов”язане з інтеграцією у свідомості й самосвідомості особистості належного та суб”єктивно цінного як необхідної умови виникнення моральної відповідальності, а також розвитку на цій основі вищої форми прояву відповідал ьності совісті.
Щоб збагнути всю складність процесів саморегулювання, необхідно з’ясувати сутність провідних психологічних детермінант або так званих
Психологічних механізмів
цих процесів. Саме цьому питанню присвячується подальший зміст.
Одним з найбільш суттєвих і складних завдань у дослідженні саморегуляції поведінки є виокремлення провідних детермінант, з’ясування їх взаємозв’язку та динаміки на різних вікових етапах становлення особистості.
На етапі теоретичного аналізу психологічної сутності особистісної саморегуляції поведінки ми передбачали, що у з’ясуванні питання про психологічні детермінанти даного феномену слід виходити з врахування
Рефлексивності
як глобальної змістово-функціональної характеристики особистості як соціальної істоти: саме здатність до рефлексії забезпечує індивіду можливість інтегрувати в собі одночасно дві функції: функцію суб’єкта поведінки та функцію об’єкта самоуправління. Можливість інтеграції згаданих функцій нерозривно пов’язана із здатністю індивіда до достатньо повного відображення у власній свідомості себе та інших людей, своїх актуальних та потенційних можливостей (своїх сутнісних сил), міри адекватності та ефективності реалізації цих можливостей, усвідомлення своєї взаємодії з іншими людьми та цих останніх як особистостей, суб’єктів взаємодії, усвідомлення того, яким чином сприймають та оцінюють його як особистість навколишні. Зауважимо, що рефлексія особистості у сфері міжіндивідуальних взаємин та взаємодії представляє, на нашу думку, головний аспект саморегуляції моральної поведінки.
З викладеного вище випливає, що психологічні детермінанти поведінки безпосередньо пов”язані зі сферою самосвідомості особистості і є складовими, які досягли певного рівня сформованості як елементи структури самосвідомості. У своїй інтегрованій формі ці складові виступають як
“ Образ я”.
Оскільки факт самого виникнення та функціонування Я згідно з законами діалектики неможливий поза зв”язком з антитезою не-Я, то виокремлення детермінант саморегуляції поведінки передбачає розгляд у ролі таких, з одного боку, певних компонентів , що входять до структури самосвідомості, з іншого тих утворень, котрі виконують роль посередників між “ Я ” та “ не-Я ”, а отже, якимось чином представлені як у змісті структури “ Я”, так і “ не-Я ”.
У відповідності з викладеною інтерпретацією феномена, про який зараз йдеться, ми виокремили наступні провідні детермінанти саморегуляції поведінки: самооцінка, домагання, соціально-психологічні очікування та “образ Я” як інтегрована форма самосвідомості, що виникає на певному, більш пізньому ступені соціальнопсихологічного розвитку особистості.
Функції названих психологічних детермінант у процесі саморегулювання поведінки визначаються їх взаємодією з оцінними ставленнями до інших людей. Отже, оцінні ставлення до навколишніх також виступають як детермінанта саморегулювання і предсталена вона у структурі свідомості особистості як “ не-Я ”.
Визнання нерозривного, органічного взаємозв’зку виокремлених детермінант, їх тісної взаємодії у процесі саморегуляції жодною мірою не знімає необхідності у чіткому диференціюванні специфічних функцій кожної з них.
Аналіз сутності самосвідомості, її структури, генези як у теоретичному плані, так і на основі інтерпретації отриманих експериментальних даних дав можливість внести низку суттєвих уточнень у