Спроможність переосмислити наявну ситуацію та створити новий сенс активності.

Особливе місце серед особистісних детермінант саморегуляції курсантів займає спроможність переосмислити наявну ситуацію та створити нові смисли активності, що виконує, насамперед, виконавсько-регулюючі функції. Цілепокладання в праці курсантів, міра участі самої особистості у постановці цілей не розроблене питання, особливо, що стосується зв’язку того або іншого способу цілепокладання із продуктивністю праці.

Для нас важливим був такий бік проблеми. Створення, самостійна постановка мети людиною та контроль за її досягненням, є особливою інтегрованою здатністю, складною властивістю, в якій проявляється певне активне світоглядне ставлення особистості до професійного життя. Сформована здатність є критерієм високого рівня розвитку особистості та передумовою її подальшого розвитку. Така здатність у професійних умовах, які вивчаються, характеризується змушеним прийняттям та досягненням мети, що задається ззовні. Проблема має два аспекти: перший, - розгортання мети у низку цілей, якісні характеристики та міра досягнення яких, залежать від сукупності важливих властивостей суб’єкта адекватно конкретизувати поставлену мету, співвідносити деталізовані цілі із своїми можливостями. І другий, - де виокремлюється особлива властивість особистості, її спроможність сприймати поставлені ззовні цілі як виклик та переосмислювати їх у відповідності до своїх планів. В обох аспектах мотивація до постановки професійних цілей залежить від ставлення особистості до діяльності, яка виконується.

Ставлення особистості, не підкріплене відповідною підготовленістю мотиваційно-смислової сфери індивіда, може призвести до втрати їм впевненості у собі, та своїх можливостях, у кінцевому рахунку, до зниження соціальної активності, до зміни характеру саморегуляції. В.А.Сухомлинський відзначав, що справжня саморегуляція відбувається “тільки у духовній боротьбі, коли напружуючи вольові зусилля, підкоряючи другорядні мотиви поведінки головним, провідним, людина переживає радість перемоги над труднощами, хвилююче почуття власної гідності виростає у власних очах” [ 341 ].

Спроможність переосмислити наявну ситуацію та створити нові смисли активності необхідна вже на етапі самовизначення особистості, вибору нею цілей, засобів, способів саморегуляції і, особливо, у процесі реалізації курсантами своїх прагнень.

Для досягнення цілей саморегуляції курсанти обирають різноманітні шляхи, засоби і способи.

Особливо помітною є різниця у засобах морально-здорової, позитивної та негативній саморегуляції. Наприклад, при позитивній саморегуляції курсанти прагнуть встановити з товаришами морально-довершені стосунки, всебічно розвивати свої можливості: інтелектуальні - кожен четвертий курсант, морально-релевантні риси характеру - кожен другий.

При негативній саморегуляції близько 30% курсантів роблять спроби протиставити себе іншим, поводяться нонконформно, прагнуть виокремитись і привернути до себе увагу шляхом змін в носінні курсантської форми одягу, суперечок, хизування і т.ін.; близько 10% курсантів цієї категорії виявляють догідництво, запобігання перед іншими, елементи підлабузництва і т.ін. Усе це сприяє формуванню у таких курсантів негативних особистісних якостей, а тому важливо не допускати подібну саморегуляцію.

В дослідженні нами виявлені різнорідні за змістом, цільовою спрямованістю, варіативні за смисловими особливостями мотиви обґрунтування вибору мети саморегуляції курсантів. Отримано зрізи інформації про мотиви-обгрунтування саморегуляції курсантів різних вікових груп, а також дані про динаміку мотивів саморегуляції у різні періоди їх особистісного становлення - починаючи з вступу і закінчуючи періодом навчання на старших курсах.

Стильові особливості мотивів саморегуляції.

Всі виявлені у дослідженні мотиви-обгрунтування саморегуляції курсантів можна розділити на чотири групи - відповідно до цільової спрямованості поведінки, яка свідомо регулювалась.

До першої групи були віднесені мотиви, пов'язані з регуляцією поведінки, у процесі якої особистість реалізує різні цілі взаємодії з оточуючими людьми; від змісту мотивів саморегуляції, їх цільової спрямованості в значній мірі залежить досягнення оптимальної результативності цієї взаємодії, рівень забезпечення відповідності дій і вчинків реальним ситуаціям, станам взаємодіючих суб'єктів, певним принципам, поставленим цілям, змінам, які відбуваються в процесі взаємодії і т.ін. Виділяється тип регуляції з переважною орієнтацією на спілкування, взаємодію з іншими членами колективу, тип альтруїстичної особистості. Він надмірно чутливий до зміни ставлень до себе інших членів колективу, старших; від цього значною мірою залежать його власні психічні стани. Саморегуляція забезпечує притаманне такій особистості прагнення добитись визнання, насамперед, у неофіційних системах стосунків.

Серед цих курсантів частіше бувають емоційні лідери. Свої особисті інтереси та інтереси справи вони часто підпорядковують створенню в колективі (групі) сприятливої психологічної атмосфери, налагодженню безконфліктних стосунків.

До другої групи віднесені мотиви саморегуляції поведінки, які спрямовані на забезпечення успіху діяльності. Ці курсанти зорієнтовані, переважно, на розв’язання завдань справи: навчання, служби, підтримки в підрозділі порядку і т.ін., сформований тип ділової особистості. Вони меншою мірою спрямовані на якість спілкування, менше піклуються про те, як оцінюють їх оточуючі люди, більш критично ставляться до організації навчально-виховного процесу в інституті, підрозділі, ніж до питань стосунків у колективі. Серед них частіше зустрічаються ділові лідери. Їх психічний стан значною мірою залежать від успіхів у навчанні та інших видах діяльності.

До мотивів-обгрунтувань мети саморегуляції віднесені ті, якими курсанти обґрунтовують необхідність регуляції своєї поведінки як важливої умови успішного засвоєння навчальних предметів, формування певних умінь, навичок; мотиви саморегуляції, які спрямовані на формування звички до наполегливої праці; а також, на забезпечення можливості визначитися у майбутній професії, у пізнанні власних здібностей, можливості знайти своє місце у суспільстві.

Матеріали досліджень дозволили виділити також специфічну групу мотивів саморегуляції поведінки, яку ми умовно називаємо групою «еталонних мотивів». До неї віднесені мотиви, які спонукують особистість до саморегуляції поведінки заради тих еталонів (вимог, правил, норм, принципів, ідеалів, переконань), які отримали стійкий особистісний сенс і стали значущими детермінантами поведінки, зокрема, детермінантами морального змісту та спрямованості дій і вчинків особистості. До неї віднесені дві групи – третя та четверта.

Третя група - це курсанти, які прагнуть зреалізуватись за рахунок інших. Їх характеризує переважна орієнтація на свої особисті інтереси, задоволенню яких підпорядковуються професійні завдання та інтереси інших членів колективу, сформований тип індивідуалістичної особистості. Самореалізація таких курсантів звичайно не проходить безконфліктно і часто буває неуспішною.

Для курсантів четвертої групи притаманний приблизно однаковий розвиток особистісної зорієнтованості на діяльність, інших людей, самого себе. Значна частина курсантів відноситься саме до цієї категорії.

В цілому, саморегуляція особистості - це складний процес взаємодії курсанта з контактним соціальним середовищем, у процесі якого здійснюється розв’язання низки протиріч як внутрішнього, так і зовнішнього порядку. До основних, варто віднести протиріччя між потребою особистості у саморегуляції та її можливостями; мотивами цілей саморегуляції і мотивами засобів і способів їх реалізації; спрямованістю мотивів на інших, колектив і особистісно-престижними мотивами саморегуляції особистості. Саморегуляція курсантів відбувається як процес розв’язання протиріч між прагненням курсантів до виконання тих або інших соціальних і соціально-психологічних ролей і відповідними можливостями курсантських колективів; системою цінностей особистості і контактного соціального середовища; прагненням особистості до саморегуляції та характером впливу на неї керівників і колективу в цілому; домаганнями особистості та реальним місцем її в рольовій структурі колективу, оцінкою її з боку соціального середовища і т.ін. Вплив на процес саморегуляції курсантів в інтересах їх підготовки в інституті значною мірою виступає як педагогічно обґрунтоване розв’язання зазначених, а також, інших його протиріч.