Основними характеристиками cd–rom є:

 швидкість передачі даних – вимірюється в кратних долях швидкості програвача аудіо компакт–дисків (150 кбайт/с) і характеризує максимальну швидкість з якою накопичувач пересилає дані в оперативну пам’ять комп’ютера, наприклад, 2–швидкісний CD–ROM (2x CD–ROM) буде зчитувати дані зі швидкістю 300 кбайт/с, 50–швидкісний (50x) – 7500 кбайт/с;

 час доступу – час, потрібний для пошуку інформації на диску, вимірюється у мілісекундах.

У наш час застосовують такі види дисків:

– CD–ROM (Read Only Memory) – диск, який записано на спеціальних пристроях штамповочним методом (найчастіше на таких дисках записано фільми, музичні альбоми виконавців, програмне забезпечення);

– CD–R (Record) –диск для одноразового запису;

– CD–RW (Read–Writeble)– диск для багаторазового перезапису (до 1000 раз).

Основний недолік стандартних CD–ROM – неможливість записування даних, але існують пристрої записування на CD–R та CD–RW диски.

Диск CD–RW має активний шар з сплаву Ag–In–Sb–Te (срібло–індій–сурьма–телур). Такий шар при нагріванні до 500–700*С розплавляється, втрачаючи відбиваючі властивості, у такий спосіб можна здійснити запис інформації. При нагріванні ж до температури близько 200*С здатність шару відбивати промінь відновлюється, у такий спосіб запис на такий носій можна робити багаторазово. Відповідно, пристрої запису на CD–RW можуть ще і записувати CD–R та зчитувати звичайні алюмінієві. Пристрій характеризують вже трьома швидкостями, наприклад: 4х/10х/32х, що означає перезапис на 4х швидкості, запис CD–R на 10х швидкості, читання на 32х швидкості.

Однак не всі CD–ROM–Drive будуть читати CD–RW диски. Справа в тому, що стандарт CD–ROM вимагає, щоб здатність відбиваючої поверхні CD не нижче 70%, а поверхня штрихів, що відбиває – не більш 28%. Здатність поверхні, що відбиває, CD–RW – близько 25%, але різниця між здатністю поверхні, що відбиває, диска і штрихів досить велика (тому такий диск і можна використовувати для збереження даних).

Однак, не всі старі CD–ROM–Drive можуть читати такі CD–RW диски, це стосується тільки дуже старих 1х–8х швидкісних пристроїв. Тому згодом були виготовлені CD–RW–Drive.

Дані на компакт–дисках записуються з використанням технології CLV (Constant Linear Velocity – запис з постійною лінійною швидкістю). Це означає, що запис і зчитування даних з компакт–диску відбувається з постійною лінійною швидкістю переміщення доріжки щодо пристрою, що зчитує. Іншими словами, при зчитуванні інформації з внутрішніх доріжок диск повинний обертатися швидше, а при зчитуванні з зовнішніх –повільніше. Цей спосіб застосовується тому, що спочатку компакт–диски були призначені для відтворення звуку, при якому була потрібна постійна швидкість зчитування даних. У зв’язку з цим спіраль компакт–диску розбивається на блоки (сектори), частота проходження яких при записі і відтворенні складає 75 блоків за секунду. Це означає, що при повному часі зчитування, рівному 74 хв, на диску розташовується 333 тис. блоків (секторів).

Нові пристрої CD–ROM використовують диски, записані з застосуванням технології CLV, але зчитують їх з постійною кутовою швидкістю – САV (Constant Angular Velocity). При цьому доріжки з даними зчитуються лазером з різною швидкістю, залежно від фізичного розташування на диску (внутрішня або зовнішня). Цей тип накопичувачів зчитує доріжки на краю диска швидше, ніж у центрі, оскільки диск обертається з постійною швидкістю.

Але, тут є особливість, адже існує 2 методи роботи з дисками CLV і CAV. З огляду на те, що практично всі сучасні CD–ROM–Drive працюють за принципом CAV, це значить, що заявлена швидкість (наприклад 50х) досягається тільки на самих крайніх доріжках, на яких максимальною є лінійна швидкість обертання. На середніх і внутрішніх доріжках швидкість читання істотно нижча та зменшується в середньому в два–три разу в міру віддалення від краю диска.