Недоліки планшетних сканерів:

– великі розміри планшетних сканерів формату А4 (Мінімум 210х297 мм). Однак, при використанні багатофункціональних пристроїв, де розміщується над принтером, цей недолік можна вважати незнаним.

Практично всі планшетні сканери середнього і вищого рівня комплектуються модулем для сканування прозорих плівок або слайдів. Проте прийнятна якість досягається тільки при скануванні оригіналів великих розмірів. Не завжди якість сканування фотонегативів 35 мм буде якісним. Всі сучасні моделі сканерів використовують для підключення до комп’ютера інтерфейс порту USB, раніше використовувався SCSI і LPT. Незалежно від інтерфейсу, сканер не зможе працювати без відповідного драйвера. Один із стандартів цих драйверів називається TWAIN (Technology Without an Interesting Name).

Перед появою стандарту TWAIN кожний сканер поставлявся з власним драйвером, який міг працювати тільки з певною програмою обробки зображень або розпізнавання Стандарт TWAIN був розроблений в 1992 році групою виробників (175 учасників) апаратного забезпечення. TWAIN є

специфічним апаратним драйвером який інтегрований в програми розпізнавання тексту, обробки зображень, текстовий процесор і інші види програмного забезпечення. TWAIN–сумісні програми можуть використовувати будь–який пристрій, що підтримує стандарт TWAIN. TWAIN–сумісні пристрої (сканери, цифрові камери) поставляються з драйвером, який дозволяє отримати доступ до цього пристрою всім програмам, в яких встановлена підтримка TWAIN. Якщо в системі використовується два TWAIN–сумісні пристрої, то програма може отримати доступ до будь–якого з них (якщо сама підтримує стандарт TWAIN), не дивлячись на те, що кожний пристрій використовує власний драйвер.

Наприклад, в програмі Photoshop всі TWAIN–пристрої є джерелами імпорту зображення; необхідно вибрати сканер, відсканувати оригінал, і зображення з’явиться у вікні програми Photoshop. Таким чином, доступ до пристрою здійснюється безпосередньо з програмного додатку, тобто TWAIN є

стандартизованим інтерфейсом програмного рівня.

Різновиди, будова, принцип роботи і характеристики мережного обладнання.

Мережеві адаптери Мережева плата, або мережевий адаптер, (NIC – network interface card) – периферійний пристрій, що дозволяє ПК взаємодіяти з іншими пристроями мережі та іншими ПК. Мережеві адаптери поділяються на внутрішні – окремі плати вставляються в PCI або PCI –Eх слот; зовнішні, що підключаються через USB або PCMCIA інтерфейс, переважно використовуються в ноутбуках; інтегровані в материнську плату.

Зазвичай мережеві адаптери поділяються на адаптери для ПК та адаптери для серверів.В адаптерах для ПК значна частина роботи перекладається на драйвер, тим самим адаптер виявляється простіше й дешевше. Недоліком такого підходу є високий ступінь завантаження центрального процесора ПК роботою над передачею кадрів з оперативної пам’яті ПК в мережу.

Адаптери, призначені для серверів, звичайно забезпечуються власними процесорами, які самостійно виконують більшу частину роботи з передачі кадрів з оперативної пам'яті в мережу й у зворотному напрямку.

Класифікація мережевих адаптерів за поколіннями:

– адаптери першого покоління були виконані на дискретних логічних мікросхемах, у результаті чого мали низьку надійність. Вони мали буферну пам’ять тільки на один кадр, що призводило до низької продуктивності адаптера, тому що всі кадри передавалися з ПК в мережу або з мережі в ПК послідовно. Крім того, задання конфігурації адаптера першого покоління відбувалося вручну, за допомогою перемичок. Для кожного типу адаптерів використався свій драйвер, причому інтерфейс між драйвером і мережевою операційної системою не був стандартизований;

– у мережевих адаптерах другого покоління для підвищення продуктивності застосували метод багатокадрової буферизації. При цьому наступний кадр завантажується з пам’яті ПК в буфер адаптера одночасно з передачею попереднього кадру в мережу. У режимі прийому, після того як адаптер повністю прийняв один кадр, він може почати передавати цей кадр із буфера в пам’ять комп’ютера одночасно з прийняттям іншого кадру з мережі;

– у мережевих адаптерах третього поколінняздійснюється конвеєрна схема обробки кадрів. Вона полягає в тому, що процеси прийому кадру з оперативної пам’яті ПК й передачі його в мережу сполучаються в часі. Таким чином, після прийому декількох перших байт кадру починається їхня передача. Це істотно підвищує продуктивність ланцюжка оперативна пам’ять – адаптер – фізичний канал – адаптер –оперативна пам’ять”. Така схема дуже чутлива до порогапочатку передачі, тобто до кількості байт кадру, що завантажується в буфер адаптера перед початком передачі в мережу.

Мережевий адаптер третього покоління здійснює самонастроювання цього параметра шляхом аналізу робочого середовища без участі адміністратора мережі. Самонастроювання забезпечує максимально можливу продуктивність для конкретного сполучення продуктивності внутрішньої шини комп'ютера, його системи переривань і системи прямого доступу до пам'яті. Адаптери третього покоління базуються на спеціалізованих інтегральних схемах, що підвищує продуктивність і надійність адаптера при одночасному зниженні його вартості. Підвищення продуктивності каналу „адаптер –пам’ять” дуже важливе для підвищення продуктивності мережі в цілому, тому що продуктивність складного маршруту обробки кадрів, що включає, наприклад, концентратори, комутатори, маршрутизатори, глобальні канали зв'язку і т. п., завжди визначається продуктивністю самого повільного елемента цього

– мережеві адаптери четвертого покоління розвивають швидкість до 1 Гбіт / сек, а також є велика кількість високорівневих функцій. У набір таких функцій може входити підтримка агента вилученого моніторингу, схема пріоритезації кадрів, функції дистанційного керування ПК і т.п.