- •44. Законодавчі вимоги щодо ведення екологічного моніторингу та його юридичне і практичне значення.
- •45. Правове регулювання ведення кадастрів природних ресурсів та їх еколого-правовий зміст.
- •46. Державний облік об’єктів та речовин, що негативно впливають на стан нпс.
- •Дополнительние вопросы
- •6 Система екологічного права: загальна, особлива і спеціальна частини екологічного права; основні інститути екологічного права.
- •7 Виникнення й основні етапи становлення природоохоронного законодавства і права на території сучасної України.
- •11 Конституційні основи екологічного права та їх основоположне значення для розвитку природоохоронного законодавства.
- •12 Спеціальні закони як джерела екол. Права: зміст і структура Закону “Про онпс”
- •13. Нормативно-правові акти органів центральної виконавчої влади і спеціальних відомчих органів управління як джерела екологічного права.
- •14 Нормативні акти органів місцевого самоврядування у сфері екології та співвідношення їх змісту з правовими актами центральних органів влади й управління.
- •15 Екологічні правовідносини та їх відмінні риси від суміжних правовідносин: підстави виникнення, змінення та припинення екологічних правовідносин
- •16 Основні види та особливості зміст екологічних правовідносин: співвідношення правових і технічних норм у врегулюванні екологічних правовідносин.
- •18 Поняття і функції об’єктів природи: природні об’єкти, природні ресурси та природні комплекси, їх інтеграція і диференціація; фонди природних об’єктів.
- •19 Природне і соціальне середовище як інтегровани об’єкт екологічного права: матерілізовані та нематеріалізовані об’єкти екологічного права.
- •20 Суб’єкти екологічного права: природоохоронна правосуб’єктність і екологічні права й обов’язки юридичних і фізичних осіб.
- •21 Право власності українського народу на природні багатства: суб’єкти права державної, комунальної та приватної власності на природні об’єкти та їх ресурси.
- •22 Підстави виникнення права власності на природні об’єкти: сучасні цивільно-правові засади виникнення права власності на природні об’єкти.
- •23 Особливості змісту та умови здійснення правомочностей власності щодо природних об’єктів: законодавчі обмеження прав власників природних об’єктів.
- •24 Умови та порядок припинення права державної, комунальної та приватної власності на природні об’єкти та їх ресурси.
- •25 Природокористування як необхідна умови існування людини і суспільства: загальне (загальнодоступне) і спеціальне (врегульоване) природокористування.
- •27 Основні принципи інституту права природокористування: безоплатність загального і платність спеціального природокористування.
- •28. Правоздатність та дієздатність природокористувачів: природні права людини на користування природними об’єктами та їх ресурсами.
- •29 Здійснення права природокористування та основні права й обов’язки природокористувачів: охорона довкілля і захист прав природокористувачів.
- •30 Підстави й умови припинення права природокористування: тимчасове призупинення діяльності природокористувачів, які забруднюють природне середовище.
- •31 Основні принципи управління природокористуванням та природоохороною: пріоритетність вимог екологічної безпеки й особливості її забезпечення.
- •33 Основні функції державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища.
- •34 Правовий механізм забезпечення еективності природоохорони: форми екологічного контролю та їх здійснення.
- •35 Правові гарантії участі громадськості в управлінні природокористуванням і природоохороною: правовий статус природоохоронних організацій та екологічних рухів.
- •37 Основні цілі та завдання стандартизації та нормування у сфері онпс.
- •38 Система нормативів та стандартів у сфері природокористування й онпс.
- •39 Фактичні та юридичні критерії якості довкілля: нормативи гранично допустимого шкідливого впливу на довкілля
- •40 Нормування санітарних та захисних зон: умови і порядок їх встановлення та контролю виконання.
- •42 Юридичні вимоги щодо інформації про стан нпс: зміст права громадян на екологічну інформацію.
- •43 Короткострокові та довгострокові екологічні прогнози за їх народногосподарське й природоохоронне значення.
- •44 Законодавчі вимоги щодо ведення екологічного моніторингу та його юридичне і практичне значення.
- •45 Правове регулювання ведення кадастрів природних ресурсів та їх еколого-правовий зміст.
- •46 Державний облік об’єктів та речовин, що негативно впливають на стан нпс.
- •47 Сучасний стан нормативно-правового закріплення екологічних прав, свобод та обов’язків людини, громадянина й особистості в національному законодавстві та міжнародних документах.
- •52 Еколого-правови культура як складова частина культури людини та цивілізаційної культури.
- •53 Види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення: кримінальна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна.
- •54 Підстави та умови застосування юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.
21 Право власності українського народу на природні багатства: суб’єкти права державної, комунальної та приватної власності на природні об’єкти та їх ресурси.
Екологічне законодавство розрізняє суб'єктів права власності залежно від форми власності, в якій знаходяться ті чи інші природні ресурси. Таким чином, право власності на природні ресурси характеризується множинністю суб'єктів відповідно до форм власності - державної, комунальної та приватної. Тобто слід ділити суб'єктів права власності на суб'єктів права державної, комунальної чи приватної власності на природні ресурси.
Характерною ознакою суб'єкта права власності є належне право-і дієздатність. Через відсутність відповідних приписів в екологічному законодавстві правовий статус суб'єктів права власності на природні ресурси доцільно визначати за аналогією з нормами цивільного права щодо загальної правоздатності з урахуванням вимог екологічного законодавства. Екологічної дієздатністю є здатність громадянина своїми діями набувати права і створювати для себе обов'язки, тобто здійснювати дії, спрямовані на самостійне або спільно з іншими особами отримання об'єкта власності, зокрема, звертатися до відповідного органу про надання у власність земельної ділянки, отримання земельного паю, придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди і т.п ..
Екологічна праводееспособность належить окремій фізичній особі - громадянину України, іноземній особі або особі без громадянства з моменту досягнення 18-річного віку. Але коли законодавством допускається шлюб до досягнення 18-річного віку, то праводееспособность фізичної особи настає в повному обсязі з часу вступу в шлюб.
Юридичні особи набувають екологічної правоздатності з моменту державної реєстрації в органах виконавчої влади. Суб'єктом права приватної власності можуть бути лише юридичні особі, засновані на праві приватної власності. Юридичні особі, засновані на праві державної або комунальної власності, не можуть бути власниками природних ресурсів. Вони їм надаються тільки у користування.
Суб'єктами права комунальної власності визначено територіальні громади сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і в особі їх представницьких органів - рад. Територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Безпосередньо свої повноваження територіальна громада може здійснити шляхом проведення місцевих референдумів, в інших випадках - через сільські, міські ради.
Особливим суб'єктом права власності на природні ресурси є держава. Суб'єктом права державної власності на природні ресурси є держава в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій. Але слід враховувати, що до розмежування земель державної та комунальної власності в натурі повноваження щодо розпорядження всіма землями, крім переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Специфічною особливістю суб'єкта права державної власності, не властивою іншим суб'єктам права власності, є те, що держава виступає в один і той же час і як носій політичної влади (суверен), і як власник і здійснює право власності в нерозривному зв 'язку з політичною владою. Держава своєю владою від імені народу України визначає правовий режим усіх природних ресурсів, що належать їй, створює органи управління об'єктами природи, визначає їх компетенцію.
Природні ресурси юридично закріплюються за певним громадянином, але право власності на них фактично здійснюють всі члени його сім'ї, які мають цивільну правоздатність. Тому, наприклад, надання у власність другій присадибної ділянки на сім'ю не допускається. Добровільна відмова від права власності на природний об'єкт можлива тільки за згодою всіх дієздатних членів сім'ї. Смерть громадянина, якому було надано природний об'єкт на праві приватної власності, не позбавляє членів його сім'ї права власності на нього.
Зазначене дає певні підстави визнавати фактичним суб'єктом права приватної власності на природні ресурси сім'ю громадянина. Однак чинне екологічне законодавство сім'ю громадянина суб'єктом права власності не вважає.