Предмет доказывания

Судебные доказательства и весь процесс доказывания направлены к установлению различных по своему материально-правовому и процессуальному значению фактов.

Можно выделить три группы фактов, являющихся объектом познания суда.

Юридические факты материально-правового характера. Их установление необходимо для правильного применения нормы материального права, регулирующей спорное правоотношение, и правильного разрешения дела по существу. Например, прежде чем суд может решить, обязано ли одно лицо платить другому определенную сумму денег по договору займа, он должен установить, имел ли место такой договор, предмет договора и сроки исполнения обязательств по договору.

68

Ст 58. Ст 59

69

Види засобів доказування

Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників полягають у їх повідомленнях про факти, які цікавлять суд, та є основою їх вимог і заперечень. Ці пояснення оцінюються судом разом з іншими доказами у справі. Так, зокрема, суд має порівняти пояснення однієї сторони у справі з поясненнями іншої сторони, з іншими доказами у справі і лише тоді робити висновок щодо їх достовірності.

Пояснення сторін і третіх осіб щодо обставин у справі можуть бути викладені у письмовій формі (у позовній заяві, запереченні проти позову, в апеляційній скарзі), а також в усній формі (за їх особистої участі в судовому засіданні).

Пояснення сторін, третіх осіб або їх представників поділяються на твердження та визнання.

Твердження — це пояснення сторони або третьої особи, в якому містяться відомості про факти, що покладені в основу вимог або заперечень і які підлягають встановленню в суді.

Твердження сторін або третіх осіб можуть бути покладені в основу рішення суду в конкретній справі лише за умови, що вони були зроблені у судовому засіданні та підтверджені іншими доказами.

Визнання — пояснення сторони, яка підтверджує існування факту, який має доказувати інша сторона. Визнання — це згода з фактом, на якому інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення.

Беручи участь в процесі, сторони і треті особи висловлюють судження з різних питань, і не всі ці доводи та міркування належать до числа доказів. Пояснення сторін і третіх осіб є доказами в тій частині, у якій вони містять відомості про факти, що належать до предмету доказування. В поясненнях сторін виділяють: І) повідомлення, відомості про факти, тобто докази; 2) волевиявлення; 3) судження про юридичну кваліфікацію правовідносин; 4) мотиви, аргументи, за допомогою яких кожна сторона висвітлює фактичні обставини у вигідному для себе аспекті; 5) вираження емоцій, настроїв.

Визнання факту треба відрізняти від визнання позову. Визнання факту — показання сторони про наявність (відсутність) сприйнятого нею факту. Визнання позову — це заява сторони про небажання вступати в спір проти позову. Якщо перше дає можливість суду встановити факт, то друге дає право суду ліквідувати процес, спір. Тому визнання позову — категорія, що належить до вияву дії принципу диспозитивності, визнання факту — категорія, що належить до вияву дії принципу змагальності.

При оцінці пояснень сторін і третіх осіб суду необхідно дотримуватися наступних правил: а) усвідомити, у чому полягає суть вимог позивача та заперечень відповідача, тобто чітко визначити їх позиції в спорі про право, що розглядається; б) відмежувати в показаннях факти від міркувань, логічних висновків і емоцій; в) слідкувати за тим, щоб пояснення сторін і третіх осіб мали властивість внутрішньої погодженості, тобто не суперечили самим собі, не містили протилежних, взаємовиключних відомостей; г) оцінювати пояснення сторін і третіх осіб неодмінно із врахуванням всієї зібраної в справі доказової інформації.

Під час судового розгляду справи по суті, після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, пояснення відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших осіб, які беруть участь у справі.

Якщо разом із стороною, третьою особою у справі беруть участь їх представники, суд після пояснень сторони, третьої особи заслуховує пояснення їхніх представників, а за їхнім клопотанням пояснення може давати тільки представник. Якщо в справі заявлено кілька позовних вимог, суд може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної них. Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко або з їхніх слів не можна дійти висновку про те, чи визнають вони обставини, чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді — "так" чи "ні". Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, задають питання один одному у порядку, встановленому головуючим. Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень.

На стадії апеляційного провадження першою пояснення після доповіді судді-доповідача дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Далі заслуховуються пояснення інших осіб, які беруть участь у справі (ч. З ст. 304 ЦПК). У суді касаційної інстанції особливістю отримання пояснень є те, що суд може обмежити їх тривалість, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у справі, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання (ч. 4 ст. 333 ЦПК). З метою захисту інтересів сторін, разом з визнанням цивільне процесуальне законодавство передбачає також відмову від визнання обставин. Відповідно до ст. 178 ЦПК відмова від визнання в попередньому судовому засіданні обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини, або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У такому разі зазначені в ухвалі обставини доводяться в загальному порядку.

Показання свідка — це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Джерелами обізнаності свідка можуть бути первинні докази — безпосереднє сприйняття певної обставини, або похідні докази — сприйняття інформації про обставину з інших джерел. Свідком може бути лише фізична особа, тому що вона може сприймати та відтворювати інформацію. Для того, щоб визнати показання свідка засобом доказування, необхідно перевірити джерело отримання ним інформації.

Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків — відповідальність, встановлену законом (ст. 50 ЦПК). На свідка покладаються 2 основні обов'язки — з'явитися до суду у призначений час і дати правдиві показання щодо відомих йому обставин справи.

Свідок — юридично не заінтересована в результатах справи особа. Громадяни, у яких заінтересованість має юридичний характер, залучаються в процес як особи, які беруть участь у справі (наприклад, як позивач, відповідач, третя особа). Інша (крім юридичної) заінтересованість громадянина у результатах справи не перешкоджає його допиту в суді як свідка.

Закон не встановлює вік, з досягненням якого особа може бути допитана в суді як свідок. За необхідності можуть бути допитані малолітні та неповнолітні свідки (ст. 182 ЦПК).

Свідок стає носієм відомостей про факти в результаті збігу обставин, або безпосередньо сприймаючи події, що є обставинами цієї справи, або в результаті одержання відомостей про них від інших осіб. Тому не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ст. 63 ЦПК).

Цивільне процесуальне законодавство встановлює обмеження, що перешкоджають виклику і допиту певних осіб як свідків. Імунітет свідка — це надане свідкові право відмовитися від давання показань в силу родинних відносин або службових обов'язків.

Залежно від обсягу показань розрізняють імунітет повний і частковий. Повне право відмови означає, що свідок повністю може відмовитися від давання показань по суті справи (наприклад, імунітет родичів). За часткового звільнення віддавання показань свідок може відмовитися дати показання лише з окремих питань (наприклад, питань, що становлять таємницю).

Відповідно до положень ст. 63 Конституції та ст. 52 ЦПК фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Відповідно, особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини такої відмови. Службовий імунітет може бути заснований на займаній посаді і службовому одержанні інформації.

Відповідно до ст. 51 ЦПК не підлягають допиту як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які знаходяться на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вали вірно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання; 2) особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, — про такі відомості; 3) священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; 4) професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку; 5) особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

ЦПК докладно регламентує процедуру допиту свідків у суді. Кожний свідок допитується окремо. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи. Перед допитом свідка головуючий установлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань. Відмова віддавання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали.

Допит малолітніх свідків і, на розсуд суду, неповнолітніх свідків провадиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

Свідкам, які не досягли 16-річного віку, головуючий роз'яснює обов'язок дати правдиві показання, не попереджаючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

Закон встановлює обов'язкову усну форму показань свідків. Це забезпечує безпосередність їх сприйняття, дає можливість суду за допомогою питань одержати від свідка найбільш повні відомості, правильно оцінити, наскільки показання свідка правдиві та достовірні.

Суд повинен дати оцінку показанням свідків. Предметом допиту свідків є встановлення достовірних відомостей про суть розслідуваної події, про обставини, що перебувають у причинних зв'язках із цією подією, одержання відомостей, що дозволяють перевірити, оцінити наявні докази і виявити джерела нових доказів. Завдяки показанням свідків можуть бути отримані як відомості про фактичні дані, так і оціночні судження. Доказову силу мають лише повідомлення свідка про факти. Однак факти відтворюються у формі суджень і умовиводів.

Суд оцінює показання свідка у сукупності з іншими доказами та з урахуванням ступеня довіри до нього, яка формується безпосередньо під час спостереження за його поведінкою, заслуховування думки осіб, які беруть участь у справі, щодо показань свідка. Суд не може брати до уваги показання свідка, який особисто не сприймав обставину та не може назвати джерел своєї обізнаності щодо неї, тобто не зазначає, звідки йому стало відомо про цю обставину. Якщо показання свідка є похідним доказом, суд має за можливості дослідити і джерело обізнаності свідка. Так, якщо показання свідка засновані на повідомленні від іншої особи, суд повинен також допитати цю особу як свідка.

Письмовими доказами є будь-які предмети, на яких за допомогою знаків виражені відомості про певні обставини, що мають значення для справи. Письмові докази підтверджують обставини своїм сутнісним змістом.

Письмовими доказами є: а) будь-які документи; б) акти; в) листи (службового чи особистого характеру) або витяги з них. Доказами можуть бути лише ті письмові записи, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи, тобто належати до предмету доказування.

Документ — це діловий папір, що виданий за підписом уповноваженої особи, має визначені реквізити та викладений у письмовій формі. Як правило, документ спрямований на підтвердження певного юридичного факту чи права особи. Документом також є офіційне посвідчення особи, наприклад, паспорт, посвідчення тощо. Отже, документ є різновидом письмових доказів. Документ — це результат відображення фактів, подій, явиш об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини за допомогою письма, графіки, фотографії, звукозапису або іншим способом на спеціальному матеріалі (папері, фотоплівці, папірусі, пергаменті тощо). Документи є засобом зберігання та передачі в часі і просторі різної інформації.

Різновидом документів є електронні документи. Відповідно до ст. 5 Закону України від 22 травня 2003 р. "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ — це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами на візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для сприймання його змісту людиною.

Відповідно до ст. 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Відповідно до ст. 6 цього Закону електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та (або) підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Документами також є протоколи про вчинення окремих процесуальних дій, у тому числі протоколи допиту свідка в порядку забезпечення доказів чи судового доручення.

Акт — це діловий папір, складений уповноваженою на це особою, в якому зафіксовано вчинення певної дії (дій) та її (їх) результати. Актами можуть бути акт ревізії, акт перевірки, акт приймання-передачі тощо.

Лист — це будь-яке повідомлення однієї особи, адресоване іншій особі, передане поштою, кур'єром, факсом, електронною поштою тощо. Лист — це поштове відправлення з вкладенням письмового повідомлення або документа.

Перелік різновидів письмових доказів не є вичерпним і не підлягає звуженому тлумаченню. Письмовим доказом можуть бути визнані будь-які записи, які містять інформацію про обставини у справі у вигляді літер, чисел чи інших знаків, схем тощо.

Письмові докази класифікуються за різними критеріями: змістом, формою, суб'єктом формування, способом формування.

За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі та довідково-інформаційні. Розпорядчими є письмові докази, що містять волевиявлення осіб, від яких вони виходять, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення правовідносин (акти, накази, розпорядження). Довідково-інформаційні письмові докази - - це докази, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи (довідки, акти, листи, звіти, протоколи).

За формою письмові докази поділяються на прості та нотаріально посвідчені. Прості письмові докази — це докази, які не підлягають офіційному посвідченню чи державній реєстрації (розписки, записки, приватні листи). Нотаріально посвідчені докази — це такі письмові докази, що посвідчені нотаріусом або іншими особами, які мають на це право, з дотриманням єдиної нотаріальної процесуальної форми (свідоцтва, договори, заяви тощо).

За суб'єктом формування письмові докази поділяються на офіційні та приватні (неофіційні). Офіційними письмовими доказами є такі, що видаються офіційними органами (органами державної влади, місцевого самоврядування, установами, підприємствами, організаціями, посадовими особами), підписуються уповноваженими особами, мають відповідні реквізити, відповідають компетенції органу, а також іншим вимогам, встановленим законом для здійснення певних юридичних дій. Приватні (неофіційні) письмові докази — це докази, які походять від приватних осіб і не пов'язані з виконанням будь-яких повноважень (приватне листування, замітки, щоденники).

За способом формування (створення) письмові докази поділяються на оригінали та копії. Оригінали — це письмові докази, які є першими примірниками і подаються у вигляді, в якому вони були видані вперше. Копії — це відтворення їх оригіналів, тобто перших примірників у повному обсязі або частково.

Необхідно розрізняти письмові докази та письмові матеріали (наприклад, протокол допиту свідка, що був отриманий в порядку виконання окремого доручення; письмові клопотання у справі; письмові нотатки, якими користується свідок), які не є письмовими доказами.

Для письмових доказів притаманні такі основні ознаки: а) відомості, що мають значення для справи, відображені за допомогою визначених знаків, доступних для сприйняття людиною; б) відомості про факти, що містяться в письмовому доказі, походять від осіб, які ще не мають процесуального становища сторони, інших осіб, що беруть участь у справі, експерта; в) письмові докази виникають, як правило, до порушення процесу та поза зв'язком з ним.

Ознаками письмових доказів є такі їх особливості: 1) відомості про фактичні дані у письмових доказах знаходять своє відображення на матеріальних предметах, що придатні для письма; 2) фактичні дані відображаються у письмових доказах у формі певних знаків, що є доступними для сприйняття та розуміння людиною.

Письмові докази, як правило, подаються до суду в оригіналі. Проте можуть виникати ситуації, коли в силу об'єктивних чи суб'єктивних причин особи подають копію письмового доказу. У такому випадку суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. До набрання судовим рішенням законної сили оригінали письмових доказів можуть бути повернуті за клопотанням осіб, які їх подали, але тільки за умови, що це можливо без шкоди для розгляду справи. У такому разі у справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу (ст. 138 ЦПК). Від копії варто відрізняти дублікат документа — повторно виданий (складений) документ, що має з оригіналом однакову юридичну чинність.

Закон установлює порядок витребування і надання до суду письмових доказів у цивільних справах. У випадку, коли в одержанні доказів у сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. У заяві про витребування доказів повинно бути зазначено, який доказ потрібен, підстави, на яких особа вважає, що доказ перебуває в іншої особи, обставини, які можуть підтвердити цей доказ.

Існують такі способи витребування письмових доказів: 1) витребування письмових доказів від державних установ, організацій, а також громадян безпосередньо судом, що розглядає справу; 2) витребування письмових доказів шляхом видачі особі, яка бере участь у справі, запиту суду на право одержання письмового доказу і подання його до суду; 3) витребування письмових доказів, коли вони перебувають в іншому місті або районі, через інший суд у порядку судового доручення. Вибір одного із зазначених способів витребування письмових доказів залежить від умов і місця знаходження доказів у кожній конкретній цивільній справі. Витребувані судом докази направляються до суду безпосередньо.

Під час дослідження письмових доказів письмові докази або протоколи їх огляду оголошують у судовому засіданні і подають для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення із приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Особи, що беруть участь у справі, із приводу зазначених доказів можуть задавати питання свідкам, а також експертам, спеціалістам.

Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумніви з приводу його достовірності або є фіктивним, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Заява про підробку може бути подана тільки щодо письмових і речових доказів.

У цивільному судочинстві у сторін або інших осіб, які подали докази, немає права розпорядження доказами. Сторона не може взяти поданий нею доказ назад. Заява про фальсифікацію підлягає перевірці судом. Підробність документа виявляється шляхом дослідження інших засобів доказування, для чого можуть бути залучені інші докази або призначена експертиза. Якщо суд у процесі дослідження, порівняння, зіставлення доказів дійде висновку про підробку документа, він усуває його своєю ухвалою із числа доказів.

Особлива увага в ЦПК приділяється оголошенню і дослідженню змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм і інших видів кореспонденції. Зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголошений і досліджений у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених ЦК (ст. 186 ЦПК).

Згода автора кореспонденції та адресата відправлення повинна бути виражена в ствердній формі прямо, без будь-яких умов, у письмовому вигляді або усно. Згода необхідна не тільки на оголошення всього документа, але і окремих його частин, витягів з документа, якщо тільки вони мають доказове значення.

Письмові докази оцінюються судом щодо дотримання вимог до їх форми і змісту. Щодо форми документа повинна бути врахована компетентність органу, що видав документ, і відповідність самого документа встановленим вимогам. За змістом документ повинен відповідати таким вимогам: а) виходити дійсно від тієї особи, що зазначена в тексті як його автор; б) текст повинен відповідати намірам особи, від імені якої виходить; в) зміст документа з точки зору відомостей, що викладаються у ньому, повинен відображати дійсний стан речей. Невідповідність документа цим вимогам є підставою його заперечення, що можливо шляхом подання заяви про підробку або заперечення документа по суті.

70

Письменные доказательства Согласно ч. 1 ст. 64 ГПК Украины письменными доказательствами являются любые документы, акты, справки, переписка служебного или личного характера или извлечения из них, содержащие сведения об обстоятельствах, имеющих значение для дела. Письменные доказательства - это предметы материального мира, на которых с помощью определенной системы знаков зафиксирована информация, имеющая значение для решения дела. Особое значение этих доказательств для гражданского дела заключается в том, что они достаточно распространены в повседневной жизни, отличаются высокой степенью истинности и продолжительностью. В связи с этим при рассмотрении чуть ли не любого гражданского дела судья имеет соответствующие письменные доказательства. Можно выделить следующие характерные признаки письменных доказательств: 1) для формирования письменного доказательства необходимо, чтобы человек мог изложить свои мысли в письменной форме; 2) сведения о фактах закрепляются в объективной форме на тех или иных материальных предметах. Предмет, который может быть использован для закрепления мыслей, должен быть пригоден для письма, чтобы нанесенные знаки могли сохраниться на протяжении определенного времени (бумага, предметы из дерева, металла и т.д.); 3) закрепление человеком на предмете своих мыслей определенными знаками (буквы, цифры, иероглифы, знаки телеграфные, стенографические, топографические); 4) в письменных доказательствах должны выражаться мысли, содержащие сведения о юридические или доказательственные факты; 5) письменное доказательство должно иметь общепонятный информацию, расшифровку закодированных данных. Письменные доказательства принято классифицировать по нескольким признакам. По происхождению различают официальные (документы, исходящие от органов государственной власти, местного самоуправления и т. п.) и неофициальные письменные доказательства (документы, исходящие от граждан). По содержанию разделяют распорядительные (содержат в себе властное предписание определенного органа государственной власти) и информационные письменные доказательства (справки, отчеты, удостоверения и тому подобное). По форме различают письменные доказательства квалифицированной письменной формы (документы, кроме собственно письменной формы имеют еще сведения об их удостоверении или регистрации, например, договор купли-продажи недвижимости) или простой письменной формы. Значение такого деления обусловливается тем, что в случаях, когда имеют место письменные доказательства официальные или распорядительные, или с квалифицированной письменной формой то при их оценке необходимо учитывать соблюден ли предусмотренный законом порядок издания такого документа, такого распоряжения или такой регистрации в соответствии. Дополнительно также выделяют письменные доказательства-оригиналы и копии. Значение такого разделения фактически закрепленное в ч. 2 ст. 64 ГПК Украины. От копии следует отличать дубликат документа - повторно выдан (составлен) документ, имеющий с подлинником одинаковую юридическую силу. Порядок исследования письменных доказательств установлен в ст. 185 - 186 ГПК Украины. Письменные доказательства или протоколы их осмотра оглашаются в судебном заседании и предоставляются для ознакомления лицам, которые принимают участие в деле, а в необходимых случаях - также экспертам, специалистам и свидетелям. Лица, участвующие в деле, могут давать свои объяснения по поводу этих доказательств или протокола их осмотра. Лицами, участвующими в деле, по поводу указанных доказательств могут относиться вопросы свидетелям, а также экспертам, специалистам. Содержание личных бумаг, писем, записей телефонных разговоров, телеграмм и других видов корреспонденции физических лиц может быть объявлен и исследован в открытом судебном заседании только по согласию лиц, определенных Гражданским кодексом Украины. Письменные доказательства, которые нельзя доставить в суд, осматриваются по их место нахождением. Не могут быть доставлены в суд, например, оригиналы архивных документов, раритеты и тому подобное, или документы с особым режимом, которые не могут быть вынесены из учреждения, где они находятся. О времени и месте осмотра доказательств по их местонахождению сообщаются лица, которые принимают участие в деле. Неявка этих лиц не является препятствием для проведения осмотра. Об осмотре доказательств по их местонахождению составляется протокол, который подписывается всеми лицами, участвующими в осмотре. Лица, участвующие в осмотре доказательств по их местонахождению, имеют право делать свои замечания относительно протокола осмотра (ст. 140 ГПК Украины).В тексте протокола осмотра перед подписью лица, высказывает замечания, делается запись "с замечаниями". Эти замечания рассматриваются судом в судебном заседании с участием лиц, участвующих в деле. Протокол осмотра письменных доказательств по их местонахождению является объектом исследования на стадии судебного рассмотрения в соответствии с правилами ст. 185 ГПК Украины. В случае необходимости, суд вправе произвести осмотр доказательств по их местонахождению повторно. Развитие и расширение компьютерной сети неизбежно приводит к увеличению количества письменных доказательств, полученных с помощью компьютерной техники. Наибольшее распространение электронный документооборот получает при заключении и исполнении договоров. Записи ЭВМ по своим характеристикам правомерно признаются документами, поскольку обладают, во-первых, признаки документа, имеющий юридическую силу. Юридическую силу документам придает присутствие необходимых реквизитов: наименование организации, имя создателя документа, местонахождение организации, дата изготовления документа, код лица, ответственного за изготовление документа, код лица, утвердившего документ. Во-вторых, документ должен быть таким, который может прочитать человек. Таковым считается документ, содержащий общепонятный информацию, расшифровку закодированных данных. Это требование вытекает из общих правил судопроизводства, предполагающих непосредственность восприятия судьями информации, содержащейся в источниках доказательств. При возникновении вопроса об авторстве и подлинности электронно-цифровой назначается судебная техническая экспертиза.

71

Вещественные доказательства Согласно ч. 1 ст. 65 ГПК Украины, вещественными доказательствами являются предметы материального мира, содержащие информацию об обстоятельствах, имеющих значение для дела. Указанное определение подлежит уточнению. Информация о указанные обстоятельства выражена, прежде всего, не в содержании этих доказательств, как это имеет место в случае письменных доказательств, а во внешней форме или признаках таких доказательств, которые воспринимаются судом и участниками процесса наглядно. В гражданском процессе вещественные доказательства характеризуются следующими признаками: как источник сведений о фактах здесь выступает материальный объект. Им могут быть самые разнообразные предметы неорганического и органического происхождения: поврежденная мебель, испорченный костюм, поддельный документ, транспортное средство, продукты питания и тому подобное; в вещественных доказательствах фактической информацией служат признаки материального объекта, которые воспринимаются наглядно. Суд и другие участники процесса познают эту информацию, как правило, визуальным путем; вещественные доказательства должны быть получены судом с соблюдением установленного законом порядка, т. е. процессуальным путем. Предмет, фигурирующий по гражданскому делу как вещественное доказательство, одновременно может быть и доказательством, и объектом спора. В отличие от письменного доказательства, чей содержание свидетельствует о наличии или отсутствии фактов по делу, вещественное доказательство свидетельствует о фактах внешним видом, определенными свойствами, качествами. Кроме того, вещественные доказательства незаменимы вследствие индивидуальных особенностей, а письменное доказательство может быть заменен другими средствами доказывания. Вещественные доказательства обладают доказательственной ценностью в следующих случаях: а) если служат доказательствами в качестве объектов непосредственного судебного познания (например, во время разбирательства дела суд осматривает представленные сторонами вещи и убеждается в их недоброкачественности и т. п); б) если они имеют значение доказательственного факта (например, нахождение определенной вещи у ответчика подтверждает факт правонарушения); в) если они являются объектами экспертного исследования. Хотя в целом вещественные доказательства имеют ограниченное использование в гражданском процессе. Один и тот же объект материального мира может быть либо письменным или вещественным доказательством в зависимости от того, какая информация подлежит выяснению. Так, например, определенный документ будет письменным доказательством, если суд будет интересоваться его содержанием и вещевым - если суд будет интересовать, например, не является поддельным подпись на этом документе, поскольку в первом случае нужная информация содержится в содержании документа, а во втором - в его отдельной особенности как предмета материального мира. В теории доказывания обоснованно ставится вопрос о необходимости разграничения вещественных доказательств на первоначальные и производные. Производные вещественные доказательства могут быть использованы в судебном процессе в тех случаях, когда след, отпечаток какого-либо события, действия, бездействия по своему характеру недолговечен и, следовательно, со временем может исчезнуть. Например, след от протектора автомобиля на месте происшествия может быть утрачен, если не зафиксировать его на другом материальном предмете с помощью технических средств (снять с него слепок, сфотографировать). Первоначальные вещественные доказательства поддаются воспроизведению, то есть переносу и фиксации их на другом материальном предмете, имеет способность хранить и воспроизводить при необходимости первоначальный вещественное доказательство. Порядок исследования вещественных доказательств предусмотрен в ст. 187-188 ГПК Украины. Вещественные доказательства осматриваются судом или исследуются им иным способом, а также предъявляются для ознакомления лицам, которые принимают участие в деле, а в необходимых случаях - также экспертам, специалистам и свидетелям. Лица, которым предъявлены для ознакомления вещественные доказательства, могут обратить внимание суда на те или иные обстоятельства, связанные с осмотром. Эти заявления заносятся в журнал судебного заседания. Лица, участвующие в деле, могут задавать вопросы по поводу вещественных доказательств свидетелям, а также экспертам, специалистам, которые их осматривали. Воспроизведение звукозаписи и демонстрация видеозаписи проводятся в судебном заседании или в другом помещении, специально подготовленном для этого, с отражением в журнале судебного заседания особенностей оглашаемых материалов и указанием времени демонстрации. После этого суд заслушивает объяснения лиц, участвующих в деле. Во время воспроизведения звукозаписи, демонстрации видеозаписи, которые имеют частный характер, а также во время их исследования применяются правила ГПК Украины относительно объявления и исследование содержания личной переписки и телеграфных сообщений. Вещественные доказательства, которые нельзя доставить в суд, осматриваются по их местонахождению. Не могут быть доставлены в суд, например, недвижимое имущество или поврежденное транспортное средство, которые являются вещественным доказательством тому подобное. О времени и месте осмотра доказательств по их местонахождению сообщаются лица, которые принимают участие в деле. Неявка этих лиц не является препятствием для проведения осмотра. Об осмотре доказательств по их местонахождению составляется протокол, который подписывается всеми лицами, участвующими в осмотре. К протоколу прилагаются вместе с описью все составленные или сличенные при осмотре на месте планы, чертежи, а также сделанные во время осмотра фотоснимки, видеозаписи и тому подобное. Лица, участвующие в осмотре доказательств по их местонахождению, имеют право делать свои замечания относительно протокола осмотра (ст. 140 ГПК Украины). Продукты и другие вещественные доказательства, которые быстро портятся, осматриваются судом немедленно (ст. 141 ГПК Украины).В тексте протокола осмотра перед подписью лица, высказывает замечания, делается запись "с замечаниями". Эти замечания рассматриваются судом в судебном заседании с участием лиц, участвующих в деле. Протокол осмотра вещественных доказательств по месту их нахождения является объектом исследования на стадии судебного рассмотрения в соответствии с правилами ст. 187 ГПК Украины. В случае необходимости, суд вправе произвести осмотр доказательств по их местонахождению повторно.

72

Гражданский процессуальный кодекс Украины Статья 133. Обеспечение доказательств Ст. 133 ГПК от 18.03.2004 № 1618-IV 1. Лица, участвующие в деле и считающие, что представление нужных доказательств является невозможным или у них есть сложности в представлении этих доказательств, имеют право заявить ходатайство об обеспечении этих доказательств. 2. Способами обеспечения судом доказательств являются допрос свидетелей, назначение экспертизы, истребование и (или) осмотр доказательств, в том числе по их местонахождению. В необходимых случаях судом могут быть применены другие способы обеспечения доказательств. 3. По заявлению заинтересованного лица суд может обеспечить доказательства до предъявления им иска. 4. В случае представления заявления об обеспечении доказательств до подачи искового заявления заявитель должен подать исковое заявление в течение трех дней со дня вынесения определения об обеспечении доказательств. В случае неподачи искового заявления в указанный срок лицо, подавшее заявление об обеспечении доказательств, обязано возместить судебные издержки, а также убытки, причиненные в связи с обеспечением доказательств. { Часть четвертая статьи 133 с изменениями, внесенными согласно Закону N 2453-VI от 07.07.2010 - изменения относительно осуществления полномочий Верховного Суда Украины и Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел вводятся в действие после начала деятельности Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел - с 1 ноября 2010 года } Подробнее: http://kodeksy.com.ua/tsivil_nij_protsesual_nij_kodeks_ukraini/statja-133.htm

73

Гражданский процессуальный кодекс Украины Статья 132. Судебные поручения по сбору доказательств Ст. 132 ГПК от 18.03.2004 № 1618-IV 1. Суд, рассматривающий дело, в случае необходимости сбора доказательств за пределами его территориальной подсудности поручает соответствующему суду провести определенные процессуальные действия. 2. В определении о судебном поручении кратко излагается суть рассматриваемого дела, указываются лица, которые принимают в ней участие, обстоятельства, подлежащие выяснению, доказательства, которые должен собрать суд, выполняющий поручение, перечень вопросов, поставленных лицам, участвующим в деле, и судом свидетелю. Это определение обязательно для суда, которому она адресована. 3. Судебное поручение выполняется в судебном заседании по правилам, установленным настоящим Кодексом. Суд уведомляет лиц, участвующих в деле, о времени и месте заседания. Их присутствие не является обязательным. 4. Протоколы и все собранные при выполнении поручения материалы немедленно пересылаются в суд, рассматривающий дело. 5. Если свидетели, которые дали показания суду, выполнявшему поручение, прибудут в суд, который рассматривает дело, они дают показания в общем порядке. Подробнее: http://kodeksy.com.ua/tsivil_nij_protsesual_nij_kodeks_ukraini/statja-132.htm

74

Иск Понятие, виды и элементы иска Основным видом гражданского судопроизводства признается исковое производство. Процессуальным средством защиты прав лица в исковом производстве является иск. Иск - это обращенное через суд материально-правовое требование истца к ответчику о защите нарушенного, оспариваемого или непризнанного права или охраняемого законом интереса, которая рассматривается в определенном законом процессуальном порядке. Процессуальная наука различает две стороны иска: материально-правовую - требование истца к ответчику и процессуально-правовую - требование истца к суду о защите нарушенного или непризнанного права. Иск как сложное явление имеет несколько элементов, к которым относятся: предмет, основание, содержание. Значение элементов иска заключается в том, что они служат средством его индивидуализации, помогают установить тождество исков. По элементам иска определяют содержание процессуальной деятельности по защите гражданского права. Предмет иска - это материально-правовое требование истца к ответчику, относительно которого суд должен вынести решение. Истец может изменить предмет иска (ч. 2 ст. 31 ГПК). Такое процессуальное действие может состояться до начала рассмотрения дела по существу и только в рамках спорных правоотношений. Основание иска составляют юридические факты, которыми истец обосновывает материально-правовое требование к ответчику. Согласно п. 5 ч. 2 ст. 119 ГПК в исковом заявлении должны указываться обстоятельства, которыми истец обосновывает свои требования. Основания иска, которые подтверждают, что спорное право принадлежит истцу, а на ответчика возложены определенные обязанности, составляют активное основание. В ее состав входят также факты, которые обосновывают принадлежность доказательств к делу, и то, что истец и ответчик являются субъектами прав и обязанностей спорных правоотношений. Пассивное основание иска составляют факты, из которых усматривается, что ответчик совершил действия, направленные на отрицание права истца или утверждение за собой права, которое ему не принадлежит. Эти факты обосновывают необходимость подачи иска и защиты прав или интересов истца. Они свидетельствуют, что право истца нарушено, оспорено или признано, или есть угроза в его возбуждении или необходимость в изменении существующих между сторонами правоотношений. Основание иска может быть изменено истцом путем подачи соответствующего письменного заявления только до начала рассмотрения судом дела по существу. Содержание иска - это обращенное к суду требование истца об осуществлении судом определенных действий с указанием способа судебной защиты. Истец может просить суд присудить определенную вещь, признать наличие или отсутствие субъективных прав, изменить (прекратить, преобразовать) существующие между сторонами правоотношения и тому подобное. В зависимости от избранного истцом способа защиты своего права иски делятся на иски: о присуждении, о признании, преобразовательные. Иски о присуждении - это иски, направленные на восстановление нарушенного права и устранение последствий правонарушения. Иски о присуждении предъявляются, как правило, в тех случаях, когда право истца уже нарушены и необходимо осуществить определенные действия для его восстановления. Примерами исков о присуждении являются иски о взыскании долга по договору займа, о взыскании алиментов и тому подобное. Иски о признании - это иски, направленные на устранение недоразумений между сторонами по поводу наличия или отсутствия определенных правоотношений между ними (признание права собственности, авторства и тому подобное). Иски о признании можно разделить на два вида: положительные иски о признании, которые содержат требование подтвердить определены правоотношения, и иски негативные, характеризуются просьбой подтвердить отсутствие определенных правоотношений. Иски преобразовательные направлены на изменение или прекращение правовых отношений, которые существуют между сторонами (иски о прекращении договора найма жилого помещения, расторжение брака и др). В литературе указываются и иные основания классификации исков. Например, по характеру интересов, которые защищаются, иски делятся на: личные; иски в защиту общественных интересов; иски в защиту других лиц; иски в защиту неопределенного круга лиц (групповые иски) т.п.1. (См. рис. 11)

У літературі зазначаються й інші підстави класифікації позовів. Наприклад, за характером інтересів, які захищаються, позови поділяють на: особисті; позови на захист суспільних інтересів; позови на захист інших осіб; позови на захист невизначеного кола осіб (групові позови) тощо1. (Див. рис. 11)

75

Право на иск Конституционное право на судебную защиту реализуется в праве на иск. Право на иск состоит из такой совокупности: право на предъявление иска и право на удовлетворение иска, которые связаны между собой. Право на предъявление иска - это право на обращение с материально-правовым требованием в суд с целью нарушения им деятельности по осуществлению правосудия в гражданских делах. Право на удовлетворение иска - это право на удовлетворение требования истца, на положительное решение дела. Наличие или отсутствие права на предъявление иска проверяется судом при принятии искового заявления, право лица на удовлетворение иска решается во время судебного разбирательства. Вместе с тем, у заинтересованного лица может быть право на предъявление иска и, в то же время, отсутствует право на удовлетворение иска. Например, лицо обратилось в суд с иском о взыскании долга, который она обосновала поддельной распиской. То есть у лица есть право на предъявление иска, но отсутствовало право на его удовлетворение. Суд не может отказать в принятии иска в связи с отсутствием права на удовлетворение иска, поскольку это нарушает конституционное право лица на обращение за судебной защитой. Лишь во время судебного разбирательства может быть установлен факт подложности доказательства. Таким образом, право на иск является единым понятием, и, если у истца есть право и на предъявление иска, и на удовлетворение иска, то его нарушенное или оспариваемое право получит надлежащую судебную защиту. В теории гражданского процесса право на предъявление иска связывают с наличием определенных предпосылок. Различают общие и специальные предпосылки. Общие предпосылки, которые касаются всех категорий дел: - наличие у истца гражданской процессуальной правоспособности (ст. 28 ГПК), что позволяет ему быть стороной в процессе; - исковое заявление подлежит рассмотрению и разрешению судами в порядке гражданского судопроизводства (гражданская юрисдикция - ст. 15 ГПК); - отсутствие решения суда, вступившего в законную силу, принятого в тождественном делу, то есть по спору между теми же сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям, или определения суда о принятии отказа истца от иска или об утверждении мирового соглашения сторон, а также отсутствие в производстве этого или другого суда тождественного дела (п. 2 ч. 2 ст. 122 ГПК); - отсутствие решения третейского суда, принятого в пределах его компетенции, относительно спора между теми же сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям, за исключением случаев, когда суд отказал в выдаче исполнительного листа на принудительное исполнение решения третейского суда или отменил решение третейского суда и рассмотрение дела в том же третейском суде оказалось невозможным (п. 4 ч. 2 ст. 122 ГПК). Первые две предпосылки называются положительными предпосылками права на предъявление иска, остальные относятся к негативных предпосылок этого права. Помимо общих предпосылок права на предъявление иска существуют также специальные предпосылки для отдельных категорий дел. В частности, по общему правилу, заявление о расторжении брака, поданное во время беременности жены или до достижения ребенком одного года, возвращается истцу (п. 5 ч. Ст. 121 ГПК), но согласно ст. 110 СК соответствующий иск может быть предъявлен в суд в случае когда один из супругов совершил противоправное поведение, которое содержит признаки преступления, относительно второго из супругов или ребенка, или если отцовство ребенка признано другим лицом или по решению суда сведения о муже как отце ребенка исключены из актовой записи о рождении ребенка. Итак, специальная предпосылка применяется только в некоторых категориях дел, прямо предусмотренных законом. Отсутствие одного из указанных выше условий свидетельствует о невозможности реализации права на предъявление иска и является основанием для отказа в открытии производства или возвращении искового заявления, а если дело было принято к производству суда - прекращение производства по делу.

76

Гражданский процессуальный кодекс Украины Статья 126. Объединение и разъединение исков Ст. 126 ГПК от 18.03.2004 № 1618-IV 1. Судья во время открытия производства по делу, подготовки дела к судебному разбирательству или суд во время его рассмотрения имеют право вынести постановление об объединении в одно производство нескольких однородных исковых требований по искам одного и того же истца к одному и тому же ответчику или к разным ответчикам или по иску разных истцов к одному и тому же ответчику. 2. В зависимости от обстоятельств дела судья или суд имеют право постановить определение о разъединении нескольких объединенных в одном производстве требований в самостоятельные производства, если их совместное рассмотрение усложняет решение дела. Подробнее: http://kodeksy.com.ua/tsivil_nij_protsesual_nij_kodeks_ukraini/statja-126.htm

77

Защита интересов ответчика Защита ответчика против предъявленного к нему иска может осуществляться различными способами, предусмотренными законом. К таковым относятся: возражения против иска (ст. 128 ГПК) и встречный иск (ст. 123 ГПК). Возражения против иска — это объяснения ответчика, касающиеся правомерности возникновения и развития гражданского процесса по делу или материально-правового требования по существу. На реализацию этого права положения ст. 128 ГПК отмечают, что после получения копий постановления об открытии производства по делу и искового заявления ответчик вправе подать суду письменное возражение против иска с указанием доказательств, подтверждающих его возражения. Возражения ответчика против иска могут быть материально-правовых или процессуально-правовыми. Именно поэтому во время проведения предварительного судебного заседания суд должен выяснить суть возражения ответчика против иска и характер такого возражения (процессуальный или материально-правовой). По материально-правового возражения ответчик в целом не оспаривает возникновения процесса по гражданскому делу, а лишь концентрирует внимание на материально-правовом требовании истца. При этом ответчик в соответствии с положениями ч. 2 ст. 128 ГПК может ссылаться на: 1) незаконность требований истца; 2) необоснованность требований истца; 3) отсутствие у истца права на обращение в суд. При предоставлении таких материально-правовых возражений необходимо учитывать наличие принципа состязательности гражданского процесса, по которому каждая сторона несет обязанности по сбору доказательств и доказывания тех обстоятельств, на которые она ссылается, если иное не установлено процессуальным законом, в частности ст. 61 ГПК. Хотя в некоторых случаях возложение бремени доказывания регулируется нормами материального права. Например, согласно ч. Ст. 277 ГК негативная информация, распространенная о лице, считается недостоверной, если лицо, которая его распространила, не докажет противоположного. Суть процессуально-правового возражение заключается в том, что ответчик не затрагивая материально-правовое требование истца, обращает внимание суда на наличие препятствий для открытия производства по делу. К таким преградам можно, например, отнести: 1) ошибочное возбуждение дела, которое не подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства; 2) наличие решения суда или постановления суда, которые набрали законной силе, о прекращении производства по делу в связи с отказом истца от иска или заключения мирового соглашения сторон, принятых или принятых по поводу спора между теми же сторонами, о том же предмете и из тех самых оснований; 3) имеется решение третейского суда, принятое в пределах его компетенции, по поводу спора между теми же сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям, за исключением случаев, когда суд отказал в выдаче исполнительного листа о принудительном исполнении решения третейского суда или возвратил дело на новое рассмотрение в третейский суд, принявший решение, но рассмотрение дела в том же третейском суде оказалось невозможным; 4) умерло физическое лицо, которое было одной из сторон по делу, если спорные правоотношения не допускают правопреемства; 5) ликвидирован юридическое лицо, которое было одной из сторон по делу, и тому подобное. В зависимости от наличия тех или иных перечисленных выше обстоятельств ответчик вправе просить суд о закрытии производства по делу (ст. 205 ГПК) или оставления искового заявления без рассмотрения (ст. 207 ГПК). Материально-правовые или процессуально-правовые возражения ответчика против иска могут быть устными или письменными. При нем устные возражения против иска ответчик доводит до сведения суда во время объяснений на предварительном судебном заседании (ч. Ст. 130 ГПК) и во время рассмотрения дела по существу (ст. 176 ГПК), а письменные — после получения копий определения суда об открытии производства по делу и искового заявления в ходе производства по делу до судебного рассмотрения (ч. 1 ст. 128 ГПК). Хотя не лишен он этого права и во время рассмотрения дела по существу (ст. 176 ГПК).

Нормы ГПК не устанавливают обязательных требований относительно содержания и реквизитов письменных возражений ответчика против иска, которые, например, предъявляются к заявлению об обеспечении доказательств (ст. 134 ГПК), о вызове свидетелей (ст. 136 ГПК) или в порядке назначения экспертизы (ст. 145 ГПК) и другие. Однако, с учетом традиций по составлению процессуальных документов, в письменных возражениях ответчика против иска необходимо придерживаться правил ч. 2 ст. 128 ГПК. В частности, обращать внимание суда на: а) незаконность требований истца; б) необоснованность требований истца; в) отсутствие у истца права на обращение в суд, а также указывать доказательства, подтверждающие те обстоятельства, на которые ссылается ответчик, и наличие оснований для освобождения от доказывания. Письменное возражение ответчика против иска должно оспариваться его подписью или подписью его уполномоченного представителя с указанием даты их представления. Закон прямо не устанавливает временных ограничений для представления письменных возражений ответчика против иска. Однако суд со ссылкой на п. 4 ч. 5 ст. 122 ГПК в определении об открытии производства по делу определяет срок, в течение которого ответчик должен их предоставить суду. Такой срок, как правило, совпадает с датой проведения предварительного судебного заседания. Встречный иск — это обращение в суд ответчика с самостоятельным требованием к истцу о защите нарушенного или оспариваемого права в процессе, который нарушен истцом. В результате такого процессуального действия (ст. 123 ГПК) истец по первоначальному иску становится ответчиком по встречному иску, а ответчик по первоначальному иску занимает процессуальное положение истца. Встречный иск является наиболее действенным способом защиты ответчика против иска, поскольку при обращении в суд ответчик ставит перед собой определенную цель. Во-первых, желает защитить свои нарушенные, непризнанные или оспариваемые права, свободы или интересы. В этом случае встречный иск является самостоятельным иском. Во-вторых, ответчик защищается против требований истца. Как правило, встречный иск используется ответчиком для того, чтобы нейтрализовать первоначальный иск полностью или в части. В-третьих, совместное рассмотрение первоначального и встречного исков позволяет с меньшими затратами времени, процессуальных средств и средств решить взаимосвязанные требования и предотвращает принятию судом нескольких решений в различных делах, которые бы противоречили друг другу. Поскольку встречный иск независимо от его подсудности предъявляется в суд по месту рассмотрения первоначального иска, на него не распространяются правила ст. 114 ГПК. Право на обращение со встречным иском ограниченное временными пределами. Так, согласно ч. 1 ст. 123 ГПК ответчик имеет право только до или во время предварительного заседания предъявить встречный иск. Тогда как по смыслу этой нормы после предварительного судебного заседания и во время судебного рассмотрения ходатайства о принятии встречного иска не могут быть удовлетворены. Однако суды иногда принимают встречные иски, поданные после предварительного судебного заседания, руководствуясь тем, что суд способствует всестороннему и полному выяснению обстоятельств дела (ч. 4 ст. 10 ГПК). Однако такая практика является сомнительной, поскольку противоречит требованиям ч. 1 ст. 123 ГПК. Следовательно, в случае предъявления встречного иска ответчиком при проведении предварительного судебного заседания суд при наличии для этого оснований выносит определение об объединении этих требований в одно производство и может отложить проведение предварительного судебного заседания. Закон четко регулирует условия предъявления встречного иска, а именно: 1) встречное исковое заявление, подаваемое с соблюдением общих правил предъявления иска, должно отвечать требованиям ст.ст. 119, 120 ГПК (ч. 1 ст. 124 ГПК): 2) до встречного искового заявления, поданного с нарушением требований, установленных ч. 1 ст. 124 ГПК, применяются положения ст. 121 ГПК (ч. 2 ст. 124 ГПК); 3) встречный иск принимается к совместному рассмотрению с первоначальным, если оба иска взаимосвязаны или совместное их рассмотрение является целесообразным. Взаимосвязь первоначального и встречного исков достает проявление тогда, когда: а) первоначальный и встречный иски вытекают из одних и тех же правоотношений; б) требования по искам могут зачисляться; в) удовлетворение встречного иска может исключить полностью или частично удовлетворение первоначального иска. Критерием целесообразности совместного рассмотрения первоначального и встречного исков является наличие наиболее благоприятных условий для установления судом объективной истины путем полного и всестороннего выяснения всех обстоятельств по делу, характеризующих действительные права и обязанности сторон. К благоприятных условий для установления судом объективной истины принадлежат такие же случаи, что и по взаимосвязи первоначального и встречного исков (требования по искам могут зачисляться и удовлетворение встречного иска может исключить полностью или частично удовлетворение первоначального иска). Следовательно, если принятие встречного иска будет способствовать достижению такой цели, суд обязан принять его к своему производству. В то же время нецелесообразно рассматривать первоначальный и встречный иски, если это затянет рассмотрение дела, существенно расширит предмет доказывания, приведет к необходимости привлечения новых участников процесса. В случае поступления в суд встречного иска, как это предусмотрено п. 11.2 Инструкции по делопроизводству в местном общем суде, соответствующее исковое заявление регистрируется в соответствии с общими требованиями по регистрации исковых заявлений, предусмотренными в разделе 3 Инструкции. Следует отметить, что кроме классических способов защиты ответчика от иска (возражения против иска и встречный иск), некоторые исследователи (В. Кравчук, Н. Самбур) предлагают третий способ защиты — "тактику затягивания процесса". Смысл его заключается в создании искусственных препятствий для рассмотрения дела в "разумные сроки" (например, рекомендуется неоднократно заявлять отводы председательствующему по делу или создавать основания такого отвода, при любой возможности направлять жалобы в Высший совет юстиции Украины, каждый раз заявлять ходатайство о допросе свидетелей, приобщении к делу представителей сторон или переводчиков и тому подобное). Европейский суд по правам человека для определения факта нарушения "разумного срока" при рассмотрении национальным судом дела, в контексте ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основополагающих свобод, постоянно учитывает: а) сложность дела; б) последствия несоблюдения разумного срока для заявителя; в) оперативность работы соответствующих органов (суда); г) собственное поведение заявителей. Следовательно, учитывая последний критерий — классную поведение заявителей — рекомендованная выше "тактика втягивания процесса" относится к спорным и является в дальнейшем основанием для нарушения права каждого из участников такого процесса на справедливое судебное разбирательство.

78

Отказ от иска и признание иска. Мировое соглашение сторон Известно, что в процессе рассмотрения гражданских дел стороны наделяются широкими процессуальными правами (ст.ст. 27, СО ГПК). В частности, истец, в частности, имеет право отказаться от иска, а ответчик — признать иск. К тому же, стороны могут заключить мировое соглашение на любой стадии гражданского процесса. Форма реализации этих прав нашла отражение в ст.ст. 174-175 ГПК. Отказ от иска — это одностороннее свободное волеизъявление истца, направленное на отказ от судебной защиты своего требования и на закрытие возбужденного им гражданского дела (ч. 2 ст. 31, ст. 174 ГПК). Право отказаться от иска может быть реализовано истцом в предварительном судебном заседании (ч. Ст. 130 ГПК), а также в процессе рассмотрения дела по существу и не только его начала (ст. 173 ГПК), а в течение всего времени судебного разбирательства (ст. 174 ГПК), то есть и во время судебных дебатов (ст. 193 ГПК) в суде первой инстанции. Такое право может быть реализовано в апелляционной (ст. 306 ГПК) и кассационной (ст. 334 ГПК) инстанциях. Заявление об отказе от иска может быть устная или письменная. Положения ч. 1 ст. 174 ГПК не предусматривают, что устные заявления заносятся в протокол судебного заседания и подписываются соответственно истцом, поскольку фиксирования хода судебного заседания регулируется другими нормами, и эти нормы не предусматривают наличия в протоколе судебного заседания других подписей, кроме председательствующего и секретаря судебного заседания. По адресованного суду письменного заявления об отказе от иска, она подписываются истцом и присоединяется к делу. Отказ истца потопа - не кроны реализации принципа поэтому процессуальная осуществляется под контролем суда, а именно: 1) сул разъясняет последствия такого процессуального, в частности что и нем вешалку дело прекращается производством (ее. С "и. И ст. 205 1.1 ПК). В случае закрытия производства по делу обращение в сулу по поводу спора между теми же сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям не допускается. Вместе с тем наличие постановления о закрытии производства в связи и принятием підмови истца под иска ответчика н ней делу права на обращение в сулу за решением него самого спора (ч. Ст. 206 11 ПК): 2) суд проверяет, не ограничен ли представитель истца, кислотные намерение совершить ни действия. в полномочиях на их совершение, ведь согласно частей 1 и 2 ст. 44 ГПК он масс такс право при отсутствии оговорок по поводу него в доверенности; 3) сул проверяет не противоречит ли отказ вич иска интересам лица, которого представляет его законный представитель (ст. 39 ГПК). Это требование касается и тех случаев, когда в соответствии с ч. 5 ст. 39 ГПК по поручению законного представителя дело ведет другое лицо. В случае ее принятия отказа истца от иска, за соблюдение пишет условиям сул ы совещательной комнате постановляет отдельным процессуальным документом определение о прекращении производства по делу Такие определения сулу могут быть обжалованы и в апелляционном порядке отдельно пил решения сулу (п. 14 ч. 1 ст. 293 ГПК). Таким образом, если истец отказался от иска н суде первой инстанции, решение по существу не принимается, а выносится постановление о закрытии и него приполу производства по делу. Вместе с тем в случае принятия отказа истца под иска в апетитніші (ст. 306 ГПК) или кассационной (ст. 334 ГПК) инстанциях, сначала принятое по существу решение суда первой инстанции, а затем решается вопрос о закрытии принадження в деле. Витание ответчиком — не одностороннее свободное волеизъявление ответчика, направленное на прекращение спора с истцом. Право о гордости утону может быть реализовано ответчиком и предыдущем судебном заседании (ч. Ст. 130 ГПК). а также при рассмотрении дела по существу и не только его начала (ст. 173 ГПК). а и в течение всего времени судебного разбирательства н суде первой инстанции (ст. 174 ГПК). Реализаций такой прана также возможна при рассмотрении дела в апелляционном и кассационном порядке. Излишняя ответчика о признании потову может устная или письменная. Из изложенных пишет оснований устная в протокол не заносится. Если признание иска ответчиком изложено в адресованном сулу письменном заявлении, то она к делу. Право ответчика на признание иска с проявлением принципов и состязательности. Однако суд не вправе положить в основу своего решения признание иска ответчиком, если такое действие не: 1) противоречит закону; 2) нарушает права, свободы или интересы других лиц; 3) противоречит интересам лица, которое представляет его представитель (ст. 39 ГПК). Это требование касается и тех случаев, когда в соответствии с ч. 5 ст. 39 ГПК по поручению представителя дело ведет другое лицо. При принятии в предварительном судебном решение в связи с признанием ответчиком иска (ч. 4 ст. 130 ПИК), необходимо учитывать положения ст.ст. 174. 175 111 ИК и до принятия такого решения суд должен сторонам последствия совершения такого процессуального действия. В случае признан ответчиком (или отсутствия в поручении соответствующих ограничений) возможно только принятие решения о иска, а не об удовлетворении иска частично или підмову в пою. Если для него нет законных оснований, сул должен вынести определение об отказе в принятии иска и продолжает дела. пшену должно быть безусловным, а если в деле участвуют несколько. принятие решения об удовлетворении иска и наличии законных оснований возможно лишь в ран гордости иска всеми ответчиками Следует разграничить ответчиком утону и им обстоятельств иска, что согласно ч. 1 си 61 ГПК освободи истца иное вич них обстоятельствам (п. 4 постановления Пленума Верховной Сулу Украины от 12 черпни 2009 p. "О применении норм гражданского процессуального законодательства, проваджений по делу до судебного рассмотрения"). Мировое соглашение сторон — не заключенное сторонами соглашение, в силу которого истец и ответчик путем взаимных уступок ликвидируют гражданско-правовой спор, который возник между ними. Положения ч. И ст. 175 ГПК определили, что мировое соглашение заключается сторонами с целью урегулирования спора на основе взаимных уступок и может касаться лишь прав и обязанностей сторон и предмета спора. Например, если предметом спора является раздел общего имущества, то за этой нормой взаимные уступки сторон могут иметь место лишь в пределах прав и обязанностей каждого из них на это имущество. Предусмотрено, что стороны могут заключить мировое соглашение и уведомить об этом сул, сделав совместное заявление. Если мировое соглашение или сообщение о нем изложено в адресованном суду письменном заявлении сторон, это заявление приобщается к делу. Хотя в ч. 2 ст. 175 ГПК прямо не говорится о возможности заключения мирового соглашения между сторонами в устной форме, но из ее содержания такая возможность вытекает. Главным в совершении этого процессуального действия является то. что стороны сообщают суду о заключении мирового соглашения совместным заявлением. О его письменную форму, в которой она приобщается к делу, есть указания только в отношении случаев, когда мировое соглашение или сообщение о нем изложено в адресованном суду письменном заявлении. Итак, совместное заявление сторон о возможности заключить мировое соглашение может быть выражено в адресованном сулу устной или письменной форме. Как и при отказе истца от иска или признании иска ответчиком до принятия судебного решения в связи с заключением мирового соглашения, суд в соответствии с ч. Ст. 175 ГПК должен разъяснить сторонам последствия такого решения. В частности, о том, что в случае закрытия производства по делу (п. 4 ч. И ст. 205 ГПК) повторное обращение в суд по поводу спора между теми же сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям не допускается (ч. Ст. 206 ГПК). К тому же, обязан проверить, не ограничен ли представитель стороны, выразивший намерение совершить эти процессуальные действия, в полномочиях на их совершение. Судебным решением, которое принимает суд в случае заключения сторонами мирового соглашения, как это указано в ч. 4 ст. 175 ГПК, является определение суда о прекращении производства по делу. Закрывая производство по делу, суд по ходатайству сторон может постановить определение о признании мирового соглашения. В то же время оговоримся, что в случае, когда условия мирового соглашения противоречат закону или нарушают права, свободы или интересы других лиц, суд постановляет определение об отказе в признании мирового соглашения и продолжает судебное разбирательство (ч. 5 ст. 175 ГПК). Суд не признает также мирового соглашения, в котором одну из сторон представляет ее законный представитель, если его действия (действия лица, которому он поручил ведение дела) противоречат интересам лица, которое он представляет (ч. 6 ст. 175 ГПК). Изложения сначала нормы о закрытии производства по делу определением в случае заключения мирового соглашения, а дальше нормы о вынесении по ходатайству сторон определения о признании мирового соглашения нельзя понимать как необходимость вынесения 2 постановлений при наличии такого ходатайства. Представление о необходимости 2 постановлений противоречило бы смыслу ст. 206 ГПК о последствиях закрытия производства по делу, после которого может быть только повторное обращение в суд в случаях, предусмотренных настоящей статьей. Поэтому при заключении мирового соглашения суд постановляет одно решение, но при наличии ходатайства сторон по делу в этом постановлении решаются вопросы о признании мирового соглашения, и о прекращении производства по делу. Конечно, не должно возникать ситуации, когда суд закрывает производства по делу, а в признании мирового соглашения отказывает. Специальных указаний относительно содержания постановления в части признания мирового соглашения ст. 175 ГПК не содержит. Поэтому этот вопрос следует решать, исходя из общих положений ст. 210 ГПК о содержании решения суда, но, согласно сути мирового соглашения. Так, взаимные уступки сторон в мировом соглашении в отношении своих обязательств по своему содержанию является предусмотренным ст. 202 ГК сделкой, а признание мирового соглашения определением суда предоставляет этом сделки характера официальности Поэтому условия мирового соглашения должны быть воспроизведены в постановлении сулу о закрытии производства, таким образом, до правового содержания ее не будет возникать вопросов. Такая четкость изложения в постановлении суда условий мирового соглашения важна и учитывая возможную необходимость определения оснований иска в случае обращения за судебной защитой при неисполнении стороной обязательства по мировому соглашению.

79

Обеспечение иска Обеспечение иска — это принятие судом, в производстве которого находится дело, мер по охране материально-правовых интересов истца, которые гарантируют по его иску о присуждении реальное выполнение позитивно принятого решения. Судебная практика, в отличие от научной, определяет обеспечение иска как совокупность процессуальных действий. которые гарантируют исполнение решения суда в случае удовлетворения исковых требований (преамбула постановления Пленума Верховного Суда Украины от 22 декабря 2006 p. Х° 9 "О практике применения судами гражданского процессуального законодательства при рассмотрении заявлений об обеспечении иска"). Истец, обращаясь в суд с иском, может требовать от суда определенных гарантий того, что в случае принятия решения по делу в его пользу это решение можно будет исполнить в принудительном порядке, если ответчик будет уклоняться от добровольного Его исполнения. Поэтому суд по заявлению лиц, участвующих в деле, может принять меры обеспечения иска. Между тем, в литературе высказывается мнение о том, что принятие мер обеспечения иска не предоставляет ответчику достаточных гарантий их правомерности (в частности при возбуждении дела о банкротстве и введении процедуры внешнего управления), поскольку нарушается загальноправовий принцип "audi alteram partem" (выслушивать 2 стороны), и отсутствуют процессуально-правовые гарантии для реализации права на справедливое и публичное рассмотрение дела (п. 1 ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основополагающих свобод). Отмечается также, что обеспечением иска нарушаются принципы состязательности, равноправия и гласности судопроизводства, а, собственно, порядок обеспечения иска, что существует, не содержит механизма, который бы препятствовал злоупотреблениям в ходе применения мер обеспечения иска. Однако такие оговорки опровергаются тем, что принцип равноправия содержится в процессуальном законодательстве, и если оно позволяет суду иногда принимать решения или принимать меры обеспечения на одностороннее просьбе истца без выслушивания и даже без вызова ответчика, то эти случаи объясняются особым условиям, являются лишь мнимыми нарушениями принципа равноправия сторон, поскольку ответчик не лишен права обжаловать определения суда. Поэтому, учитывая чрезвычайно важное значение для судебной практики института обеспечения иска, суды должны применять его в строгом соответствии с процедурой, определенной процессуальным законом. Следовательно, обеспечение иска возможно теоретически и практически. Важно подчеркнуть, что от обеспечения иска следует отличать: 1) обеспечительные меры по хранению вещей, являющихся предметом спора. Это новый для отечественного права разновидность хранения, который был известен еще во времена римского права как секвестр (от лат. — sequestrum). Содержание секвестра заключается в том, что лица, между которыми возник спор, на время его разрешения (судом либо по соглашению сторон), обязаны передать спорную вещь третьему лицу — секвестратору, а последний, в свою очередь, должен ее впоследствии вернуть тому, в пользу кого будет решен спор. В частности, положения ч. 1 ст. 976 ГК предусматривают 2 вида секвестров: договорный и судебный; 2) обеспечения исполнения обязательств, регулируются главой 49 ГК и другими актами гражданского законодательства. Так, исполнение обязательства может обеспечиваться неустойкой, порукой, гарантией, залогом, придерживанием, задатком. Договором или законом могут быть установлены другие виды обеспечения выполнения обязательства (ст. 546 ГК); 3) способы обеспечения доказательств, предусмотренных ст. 133 ГПК. в частности допрос свидетелей, назначение экспертизы, истребование и (или) осмотр доказательств, в том числе по их местонахождению и тому подобное; 4) обеспечение исполнения решения суда (ст. 217 ГПК). Согласно этой норме суд, который принял решение, может определить порядок и срок его выполнения, а также обеспечить его выполнение (например, на основании Закона "Об исполнительном производстве" или с учетом положений Указа Президента Украины от 24 марта 2008 г. № 261/2008 "О дополнительных мерах относительно повышения эффективности выполнения решений судов"). Субъектом права требовать обеспечения иска может быть как лицо, которое предъявило иск в суд, так и любое другое лицо, участвующее в деле, а именно: 1) истец; 2) ответчик, предъявивший встречный иск; 3) третье лицо, заявляющее самостоятельные требования относительно предмета спора; 4) органы и лица, которым по закону предоставлено право защищать права, свободы и интересы других лиц. Однако следует иметь в виду, что соответствующее заявление последней группы лиц должно быть любым способом подтверждено лицом, в интересах которого они действуют, поскольку возмещение возможных убытков от его обеспечения в соответствии со ст. 155 ГПК осуществляется только за счет этого лица (п. 6 постановления Пленума Верховного Суда Украины "О практике применения судами гражданского процессуального законодательства при рассмотрении заявлений об обеспечении иска"). Введена норма по содержанию заявления об обеспечении иска. Так, согласно ч. 2 ст. 151 ГПК в заявлении об обеспечении иска должно быть указано: 1) причины, в связи с которыми нужно обеспечить иск, то есть объективные обстоятельства и (или) предположения относительно обстоятельств, имеющих реальную угрозу невыполнения или затруднения выполнения возможного решения суда об удовлетворении иска, то есть указывают на то, что непринятие мер обеспечения иска может затруднить или сделать невозможным исполнение будущего решения суда; 2) вид обеспечения иска, который надлежит применить, с обоснованием его необходимости. Кстати, употребление в данном случае термина "вид" можно рассматривать как своеобразное упорядочение субординации с определенными ст. 4 ГПК способами защиты, которые применяются судом. Виды обеспечения иска приведены в ч. 1 ст. 152 ГПК. Относительно содержания заявления об обеспечении иска, субъект права требовать выполнения таких действий обязан указать не только вид обеспечения иска, который он считает целесообразным применить, а навести надлежащие мотивы применения именно этой меры; 3) другие сведения, необходимые для обеспечения иска. Указанные сведения зависят от характера спорных правоотношений, вида обеспечения иска, стадии разбирательства дела, на которой они применяются, и от других обстоятельств, которые относятся к существенным в контексте положительного рассмотрения такого заявления. Согласно ч. Ст. 151 ГПК обеспечение иска допускается на любой стадии рассмотрения дела. Хотя в подавляющем большинстве случаев меры обеспечения иска принимаются во время предварительного судебного заседания (п. 7 ч. 6 ст. 130 ГПК). Но если заявление об этом поступило в суд апелляционной инстанции или его не решил суд первой инстанции, то заявление об обеспечение иска допускается на стадии апелляционного производства. Однако, поскольку, в отличие от п. 7 ч. 1 ст. 301 ГПК, в гл. 2 раздела V ГПК не предусмотрено обеспечение иска на стадии кассационного производства, в случае поступления соответствующего заявления его возвращают заявителю (п. 7 постановления Пленума Верховного Суда Украины "О практике применения судами гражданского процессуального законодательства при рассмотрении заявлений об обеспечении иска"). По общему правилу обращение в суд, как усматривается из норм ГПК, заявление об обеспечении иска подается одновременно с исковым заявлением. Об этом также указывается в Методических рекомендациях по обеспечению иска, утв. приказом Государственного комитета Украины по водному хозяйству от 22 сентября 2004 г. № 245. Вместе с тем нормы ч. 4 ст. 151 ГПК допускают применение мер обеспечения иска до подачи искового заявления, если это нужно для предотвращения нарушения права интеллектуальной собственности. К такому заявлению прилагаются документы и другие доказательства, которые подтверждают, что именно это лицо является субъектом соответствующего права интеллектуальной собственности и что его права могут быть нарушены в случае неприменения мер обеспечения иска. К заявлению прилагаются также его копии в соответствии с количеством лиц, относительно которых просят принять меры обеспечения иска (части 3, 4 ст. 151 ГПК). Следовательно, только в указанных случаях может подаваться заявление об обеспечении иска до подачи искового заявления. В случае подачи заявления об обеспечении иска до подачи искового заявления заявитель должен подать соответствующее исковое заявление в течение 3 дней со дня вынесения определения об обеспечении иска (ч. 5 ст. 151 ГПК).

80

Ст. 122 ГПК от 18.03.2004 № 1618-IV 1. Судья открывает производство по гражданскому делу не иначе как на основании заявления, поданного и оформленного в порядке, установленном настоящим Кодексом. 2. Судья отказывает в открытии производства в деле, если: 1) заявление не подлежит рассмотрению в судах в порядке гражданского судопроизводства; 2) имеется вступившее в законную силу решение или определение суда о прекращении производства по делу в связи с отказом истца от иска или заключением мирового соглашения сторон в споре между теми же сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям. Отказ от иска не лишает вторую сторону права предъявить такой же иск к лицу, которое отказалось от иска; 3) в производстве этого или другого суда имеется дело по спору между теми же сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям; 4) есть решение третейского суда, принятое в пределах его компетенции, относительно спора между теми же сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям, за исключением случаев, когда суд отказал в выдаче исполнительного листа на принудительное исполнение решения третейского суда или отменил решение третейского суда и рассмотрение дела в том же третейском суде оказалось невозможным; 5) после смерти физического лица, а также в связи с прекращением юридического лица, которые являются одной из сторон в деле, спорные правоотношения не допускают правопреемства. 3. В случае если ответчиком в исковом заявлении, поданном и оформленной в порядке, установленном настоящим Кодексом, указано физическое лицо, не являющееся субъектом предпринимательской деятельности, суд не позднее двух дней со дня поступления искового заявления в суд обращается к соответствующему органу регистрации места пребывания и местожительства лица относительно предоставления информации о зарегистрированном месте проживания (пребывания) такого физического лица. Информация о местожительстве (пребывание) физического лица должна быть предоставлена в течение трех дней с момента получения соответствующим органом регистрации места проживания и пребывания лица соответствующего обращения суда. Если по результатам полученной судом информации будет установлено, что дело не подсудно этому суду, суд возвращает исковое заявление на основании пункта 4 части третьей статьи 121 этого Кодекса. В случае если полученная судом информация не дает возможности установить зарегистрированное в установленном законом порядке место проживания (пребывания) физического лица, суд решает вопрос об открытии производства по делу. Дальнейший вызов такого лица как ответчика по делу осуществляется через объявление в прессе. 4. Вопрос об открытии производства по делу или об отказе в открытии производства по делу судья решает не позднее трех дней со дня поступления заявления в суд или окончания срока, установленного для устранения недостатков, и не позднее следующего дня после получения судом в порядке, предусмотренном частью третьей этой статьи, информации о местожительстве (пребывание) физического лица. { Часть четвертая статьи 122 с изменениями, внесенными согласно Закону N 2453-VI от 07.07.2010 - изменения относительно осуществления полномочий Верховного Суда Украины и Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел вводятся в действие после начала деятельности Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел - с 1 ноября 2010 года } 5. Об открытии производства по делу или отказе в открытии производства по делу судья постановляет определение. В постановлении об открытии производства по делу указываются: 1) наименование суда, фамилия и инициалы судьи, который открыл производство по делу, номер дела; 2) кем и к кому предъявлен иск; 3) содержание исковых требований; 4) время и место предыдущего судебного заседания, если судья решил, что его проведение является необходимым, или время и место судебного разбирательства дела, если судья решил, что проведение предварительного судебного заседания по делу не является необходимым; { Пункт 4 части пятой статьи 122 с изменениями, внесенными согласно Закону N 2453-VI от 07.07.2010 - изменения относительно осуществления полномочий Верховного Суда Украины и Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел вводятся в действие после начала деятельности Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел - с 1 ноября 2010 года } 5) предложение ответчику подать в указанный срок письменные возражения против иска и ссылки на доказательства, которыми они обосновываются. 6. Определение об отказе в открытии производства по делу должно быть безотлагательно направлено истцу вместе с заявлением и всеми приложенными к нему документами. 7. Отказ в открытии производства по делу препятствует повторному обращению в суд с таким же иском.

81

ПРОЦЕССУАЛЬНЫЙ ПОРЯДОК ОТКРЫТИЯ ПРОИЗВОДСТВА ПО ДЕЛУ. Иск подается в суд в форме искового заявления, которая соответствует предмету, основанию и содержанию иска, а также требованиям в отношении содержания, формы и документальной сопровождение, установленным ст. 19 ГПК и другими нормативами актами законодательства, в частности теми, регулирующие спорные материальные правоотношения. Исковое заявление подается в письменной форме и должна: наименование суда, в который подается заявление; имя (наименование) истца и ответчика, а также имя представителя истца, если исковое заявление подается пред ставником, их место проживания или местонахождение, по штовий индекс, номера средств связи, если такие известны; содержание исковых требований; указания цены иска относительно требований имущественного характера; изложение обстоятельств, которыми истец обосновывает свои требования; указание доказательств, подтверждающих каждое обстоятельство, наличие оснований для освобожденной от доказывания. Исковое заявление подписывается истцом или его предста ником с указанием даты ее представления. К ней прилагаются доку менты согласно перечня, указанного в исковом заявлении, а также те, что подтверждают уплату судебного сбора и оплату расходов па информационно-іехшчііе обеспечение рассмотрения дела. Если исковое заявление подается представителем истца, к ней добавится доверенность или иной документ, подтверждающий его полномочия. Согласно ст. 120 ГПК исковое заявление и документы, прилагаемые к ней, должны быть представлены в суд в копиях по количеству ответчиков и третьих лиц. Однако это правило не распространяется на иски, которые возникают из трудовых правоотношений, а также о возмещении вреда, причиненного вследствие преступления или причиненного увечьем, другим повреждением здоровья или смертью физического лица, незаконными решениями, действиями или бездеятельностью органов дознания, досудебного следствия, прокуратуры или суда.

82

Основания отказа в открытии производства по делу. По общему правилу отказ в открытии производства по делу не допускается, однако в. 122 ГПК предусматривает правовые основания отказа в открытии производства по делу. Так, в соответствии с п. 1 ч. 2 ст. 122 ГПК судья отказывает в открытии производства по делу, если заявление не подлежит рассмотрению в судах в порядке гражданского судопроизводства. Прежде всего имеется в виду, что судья должен отказать в открытии производства по делу, если спор не имеет правового характера (например, спор о взыскании карточного долга и тому подобное). Не подлежат рассмотрению в судах также в порядке гражданского судопроизводства дела, в которых сторонами выступают лица, которые не наделены гражданской процессуальной правоспособностью. Однако это требование может быть отнесена только к сторон-организаций, поскольку в соответствии со ст. 28 ГПК сторонами могут выступать только те организации, которые наделены правами юридического лица. Что же касается граждан, то они правоздатними с момента рождения. В соответствии с п. 1 ч. 2 ст. 122 ГПК должно быть отказано в открытии производства в деле лицу, которое не имеет заинтересованности по данному делу, поскольку, как следует из содержания ст. 3 ГПК, в суд может обратиться только заинтересованное лицо. В открытии производства по делу на основании п. 1 ч. 2 ст. 122 ГПК должно быть отказано и тогда, когда заявление касается вопроса, которое не отнесено законом к юрисдикции общих судов. Компетенция судов относительно рассмотрения гражданских дел определяется в. 15 ГПК, согласно которой суды рассматривают в порядке гражданского судопроизводства дела о защите нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов, возникающих из гражданских, жилищных, земельных, семейных, трудовых отношений, а также из других правоотношений, кроме случаев, когда рассмотрение таких дел проводится по правилам другого судопроизводства. Суды решают дела в порядке искового, приказного и отдельного производства. Законом может быть предусмотрено рассмотрение других дел по правилам гражданского судопроизводства. При решении вопроса об открытии производства по делу судьям следует разграничивать юрисдикцию общих судов, специализированных судов и Конституционного Суда. Поэтому судья должен отказать в открытии производства по делу, когда рассмотрение и разрешение дела является компетенцией специализированного или Конституционного Суда. В соответствии с гражданским процессуальным законодательством основанием для отказа в открытии производства по делу является тот факт, когда в споре между теми же сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям имеется вступившее в законную силу решение или определение суда о прекращении производства по делу в связи с отказом истца от иска или заключением мирового соглашения сторон (п. 2 ч. 2 ст. 122 ГПК). Речь идет о том, что в тех случаях, когда дело уже решено судом или когда стороны распорядились своими правами определенным образом и суд утвердил эти действия, повторное обращение в суд не допускается. Невозможность повторного рассмотрения дела, когда есть судебное решение, вступившее в законную силу и не отменено в установленном законом порядке, прежде всего связана с исключительностью судебного решения. Судебные решения, вступившие в законную силу, обязательны для всех органов государственной власти и органов местного самоуправления, предприятий, учреждений, организаций, должностных или служебных лиц и граждан и подлежат исполнению на всей территории Украины, а в случаях, предусмотренных международными договорами, согласие на обязательность которых предоставлено Верховной Радой Украины, - и за ее пределами (ч. 1 ст. 14 ГПК). Если суд откроет производство по делу, по которому есть судебное решение, которое набрало законной силы, то он может вынести противоположное решение. Существование двух противоположных судебных решений по делу невозможно, поскольку судебное решение, вступившее в законную силу, само приравнивается к закону, потому что имеет обязательный характер. Судья может отказать в открытии производства в деле по п. 2 ч. 2 ст. 122 ГПК только в том случае, когда тождество исков не вызывает сомнения. Если будут иметь место какие-либо сомнения относительно тождественности исков, судья должен открыть производство по делу и рассмотреть вопрос о тождестве исков в судебном заседании. Если иски не являются тождественными, дело подлежит рассмотрению и разрешению, а если иски тождественны, то дело подлежит закрытию в соответствии с п. 2 ст. 205 ГПК. Согласно п. 3 ч. 2 ст. 122 ГПК судья отказывает в открытии производства по делу, если в производстве этого или другого суда имеется дело по спору между теми же сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям. По действующему гражданскому процессуальному законодательству, общепризнанным правилом является то, что с заявлением в суд относительно определенного спора можно обратиться только один раз. Лицо не вправе обращаться за судебной защитой по одному и тому же делу нескольких судов одновременно. Рассмотрение и решение тождественных дел одновременно в разных судах противоречит общим принципам правосудия. Судья также должен отказать в открытии производства по делу, если имеется решение третейского суда, принятое в пределах его компетенции, относительно спора между теми же сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям, за исключением случаев, когда суд отказал в выдаче исполнительного листа на принудительное исполнение решения третейского суда или отменил решение третейского суда и рассмотрение дела в том же третейском суде оказалось невозможным (п. 4 ч. 2 ст. 122 ГПК). В данном случае вопрос относительно открытия производства по делу решается аналогично п. 2 ч. 2 ст. 122 ГПК, поскольку третейские суды являются юрисдикционными органами, которые в пределах своей компетенции могут рассматривать гражданско-правовые споры, которые не отнесены законом к исключительной юрисдикции общих судов, и принимать решения, которые приравниваются к решениям общих судов и могут быть исполнены в принудительном порядке. Пункт 5 ч. 2 ст. 122 ГПК предусматривает, что судья отказывает в открытии производства по делу, если после смерти физического лица, а также в связи с прекращением юридического лица, которые являются одной из сторон в деле, спорные правоотношения не допускают правопреемства. Такое основание невозможности возникновения процессуальной деятельности по делу связана с тем, что физически не существует предусмотренного субъекта права требования или ответственности, права или обязанности которых непосредственно связаны с их лицом. Вопрос об открытии производства по делу или отказе в открытии производства по делу судья решает не позднее трех дней со дня поступления заявления в суд или окончания срока, установленного для устранения недостатков, и не позднее следующего после получения судом информации о месте проживания (пребывания) физического лица. Перечень оснований отказа в принятии заявления, закрепленный в ст. 122 ГПК, является исчерпывающим и распространенном толкованию не подлежит. Отказ в принятии заявления по другим основаниям, не предусмотренных законом, недопустимо и должна расцениваться как отказ в осуществлении правосудия. Об открытии производства по делу или отказе в открытии производства по делу судья постановлює определение. В постановлении об открытии производство по делу указывается: наименование суда, фамилия и инициалы судьи, который открыл производство по делу, номер дела; кем и к кому предъявлен иск; содержание исковых требований; время и место предварительного судебного заседания, если судья решил, что его проведение является необходимым, или время и место судебного разбирательства дела, если судья решил, что проведение предварительного судебного заседания по делу не является необходимым; предложение ответчику подать в указанный срок письменные возражения против иска и ссылки на доказательства, которыми они обосновываются. Определение об отказе в открытии производства по делу должно быть безотлагательно направлено заявителю вместе с заявлением и всеми приложенными к нему документами (части 4, 5, 6 ст. 122 ГПК). В соответствии с п. 4 ст. 293 ГПК определение судьи об отказе в открытии производства по делу может быть обжаловано в апелляционном порядке. Гражданский процессуальный закон предусматривает как правовое последствие отказа в открытии производства по делу и невозможность повторного обращения в суд с тождественным заявлением (ч. 7 ст. 122 ГПК).

83

Статья 121. Оставление искового заявления без движения, возвращение заявления Ст. 121 ГПК от 18.03.2004 № 1618-IV 1. Судья, установив, что исковое заявление подано без соблюдения требований, изложенных в статьях статьях 119 и 120 этого Кодекса, или не уплачен судебный сбор или не оплачены расходы на информационно-техническое обеспечение рассмотрения дела, постановляет определение, в котором указываются основания оставления заявления без движения, о сообщающий истца и предоставляет ему срок для устранения недостатков, который не может превышать пяти дней со дня получения истцом определения. { Часть первая статьи 121 с изменениями, внесенными согласно Закону N 2453-VI от 07.07.2010 - изменения относительно осуществления полномочий Верховного Суда Украины и Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел вводятся в действие после начала деятельности Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел - с 1 ноября 2010 года } 2. Если истец соответственно постановлению суда в установленный срок выполнит требования, определенные статьями статьями 119 и 120 настоящего Кодекса, уплатит сумму судебного сбора, а также оплатит расходы на информационно-техническое обеспечение рассмотрения дела, исковое заявление считается поданным в день первоначального ее представления в суд. Иначе заявление считается неподанным и возвращается истцу. 3. Кроме этого, заявление возвращается в случаях, когда: 1) истец к открытию производства по делу подал заявление о возвращении ему иска; 2) заявление подано недееспособным лицом; 3) заявление от имени истца подано лицом, не имеет полномочий на ведение дела; 4) дело не подсудно этому суду; 5) подано заявление о расторжении брака во время беременности жены или до достижения ребенком одного года без соблюдения требований, установленных Семейным кодексом Украины; 6) подано заявление без соблюдения порядка, определенного частью третьей статьи 118 этого Кодекса. { Часть третью статьи 121 дополнена пунктом 6 согласно Закону N 2453-VI от 07.07.2010 - изменения относительно осуществления полномочий Верховного Суда Украины и Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел вводятся в действие после начала деятельности Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел - с 1 ноября 2010 года } 4. О возвращении искового заявления судья постановляет постановление. 5. Возвращение искового заявления не препятствует повторному обращению с заявлением в суд, если перестанут существовать обстоятельства, ставшие основанием для возвращения заявления. Подробнее: http://kodeksy.com.ua/tsivil_nij_protsesual_nij_kodeks_ukraini/statja-121.htm

84

Понятие, цель и задачи производства по делу до судебного разбирательства Производство по делу к судебному разбирательству — это самостоятельный этап гражданского судопроизводства, который состоит из ряда процессуальных действий, которые совершаются после открытия производства по делу с целью выяснения возможности урегулирования спора до судебного разбирательства или обеспечения правильного и быстрого решения дела. Главой 3 "Производство по делу до судебного рассмотрения" раздела НИ ГПК фактически начат новую стадию гражданского процесса с предварительным судебным заседанием. Необходимо обратить внимание на терминологическое различие, в частности в ст. 1 ГПК задачей гражданского судопроизводства является справедливое, беспристрастное и своевременное рассмотрение и разрешение гражданских дел", а в ч. 1 ст. 130 ГПК указывается, что мстою предварительной судебного заседания является обеспечение, среди прочего, "быстрого решения дела". Термин "своевременное рассмотрение и разрешение дела" является более верным и удачным, чем "быстрое решение дела", поскольку указывает на требование в суд на соблюдение сроков совершения процессуальных действий. Тогда как "быстрое решение дела" возможно и с нарушением установленных законом сроков, поскольку это понятие является относительным. Проведение предварительного судебного заседания не является обязательным. Вопрос о необходимость его проведения решается судьей во время открытия производства по делу (ч. 7 ст. 130 ГПК) в зависимости от ее сложности, за исключением случаев, установленных нормами ГПК. Так, учитывая особенности производства, предварительное судебное заседание не проводится в приказном и в отдельном производствах, а также при разрешении жалоб на действия государственного исполнителя, ходатайств о признании и исполнении решений иностранных судов. Однако в делах особого производства, в частности при рассмотрении дел об ограничении гражданской дееспособности или признании физического лица недееспособным, о признании физического лица безвестно отсутствующим или объявлении его умершим или о восстановлении прав на утраченные ценные бумаги, осуществляются определенные подготовительные действия, определенные законом (ст.ст. 239, 248, 262 ГПК). Подготовка гражданских дел к судебному разбирательству, в том числе назначения и проведения предварительного судебного заседания, может быть проведена также при новом рассмотрении после отмены принятого судебного решения судом высшей инстанции и после отмены судебного решения в связи с вновь открывшимися обстоятельствами в зависимости от оснований отмены. Определенные подготовительные действия могут быть осуществлены и после возобновления остановленного (ст. 204 ГПК) производство по делу (п. 6 постановления Пленума Верховного Суда Украины "О применении норм гражданского процессуального законодательства, регулирующих производство по делу до судебного рассмотрения"). Анализ главы 3 "Производство по делу до судебного рассмотрения" раздела III ГПК указывает на то, что производство по делу в указанной стадии начинается с момента вынесения судьей определения об открытии производства по делу и продолжается до вынесения определения о назначении дела к судебному разбирательству. Таким образом, указанная стадия процесса условно делится на 3 части (этапа): 1) вводную (начальный этап); 2) основной: 3) заключительную. Так, вступительной частью (начальным этапом) производство по делу до судебного рассмотрения является норма ст. 127 ГПК. Соответственно к ней после открытия производства по делу суд безотлагательно направляет лицам, участвующим в деле, копии определения об открытии производства по делу. Одновременно с копией определения об открытии производства по делу ответчику направляется копия искового заявления с копиями приложенных к нему документов, а третьему лицу — копия искового заявления. Проведение судом отдельных процессуальных действий, которые имеют характер подготовительных, может иметь место и до принятия им искового заявления (заявления). Так, допускается обеспечение доказательств и обеспечение искового заявления до вынесения судом определения об открытии производства по делу (ч. Ст. 133, ч. 4 ст. 151 ГПК). В то же время нельзя признать правильным осуществления таких процессуальных действий до открытия производства по делу в случаях, не предусмотренных законом. Проведение предварительного судебного заседания (ст. 130 ГПК) происходит на стадии производства по делу до судебного разбирательства как его процессуальная форма и есть второй — основной частью — этой стадии процесса. Учитывая положения ч. 1 ст. 130 ГПК, цель предварительного судебного заседания предполагает, что: а) суд принимает меры к примирению сторон; б) если они не дадут должных результатов — обеспечивает рассмотрение гражданского дела по существу в разумные сроки". Для реализации первой части цели предварительного судебного заседания — принятие мер к примирению сторон — суд сначала должен выяснить: 1) не отказывается ли истец от иска; 2) признает ли иск ответчик; 3) не желают ли стороны заключить мировое соглашение или 4) передать дело на рассмотрение третейского суда. Если будет установлена одна из указанных обстоятельств, суд уже во время производства по делу до судебного рассмотрения может в соответствии со ст.ст. 174-175 ГПК принять решение по делу (при признании иска ответчиком), определение о прекращении производства по делу при отказе истца от иска или заключении сторонами мирового соглашения) или определение об оставлении заявления без рассмотрения (при заключении сторонами договора о передаче дела на рассмотрение третейского суда). В случае, когда примирение сторон не будет урегулирован, далее целью предварительного судебного заседания становится вторая ее часть — обеспечение рассмотрения гражданского дела по существу в разумные сроки". Для ее достижения осуществляется подготовка дела к судебному разбирательству, которая имеет важное значение для качественного решения дела во время судебного разбирательства. Суд решает, в частности (ч. 6 ст. 130 ГПК), такие основные задачи: 1) уточняет исковые требования или возражения против иска; 2) решает вопрос о составе лиц, участвующих в деле; 3) определяет факты, которые необходимо установить для решения спора, которые из них признаются каждой стороной, а которые подлежат доказыванию; 4) выясняет, какие доказательства поданы или подаются на предыдущем судебном заседании каждой стороной для обоснования своих доводов или возражений относительно непризнанных обстоятельств; 5) определяет время и место судебного рассмотрения и уведомляет об этом всех участников дела. За исключением определенных в законе случаев суды обязаны перейти к рассмотрению гражданского дела по существу только после того, как совершены все действия, предусмотренные нормами ГПК, которые дают возможность своевременно и правильно решить предъявленные требования, то есть после окончания надлежащим образом проведенного производства по делу до судебного рассмотрения. По третьей — заключительной части — стадии подготовки дела к судебному разбирательству, для нее является обязательным вынесения определения по результатам предварительного судебного заседания, в котором указываются процессуальные действия, которые необходимо совершить до судебного разбирательства (ч. 10 ст. 130 ГПК). Следует отметить, что отсутствие в деле постановления по результатам предварительного судебного заседания не является безусловным основанием для отмены принятого по делу судебного решения, однако является процессуальным нарушением со стороны суда, что влечет ограничение прав лиц, участвующих в деле.

85

Процесуальний порядок провадження у справі до судового розгляду

Попереднє судове засідання повинно бути призначене і проведене протягом 10 днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 129 ЦПК).

Відкладення проведення попереднього судового засідання відповідно до ч. 8 ст. 130 ЦПК можливе лише за заявою однієї або обох сторін за умови встановлення судом наявності поважних причин для їх неявки до суду. Однак відкладення попереднього судового засідання допускається один раз.

Неявка на попереднє судове засідання належно повідомлених третіх осіб не перешкоджає його проведенню.

Не виключається можливість оголошення перерви у проведенні попереднього судового засідання у зв'язку з необхідністю повідомлення чи подання доказів (наприклад, у разі пред'явлення зустрічного позову), для врегулювання спорудо судового розгляду, пред'явлення зустрічного позову чи позову третьої особи із самостійними вимогами. Проте як відкладення проведення попереднього судового засідання, так і оголошення в ньому перерви мають здійснюватися в межах установленого строку для його проведення (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду").

Попереднє судове засідання проводиться суддею одноособово за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, з додержанням загальних правил, встановлених нормами ЦПК для судового розгляду, з винятками, встановленими главою З "Провадження у справі до судового розгляду" розділу III ЦПК (частини 2, 11 ст. 130 ЦПК). Зокрема, обов'язковими є повідомлення осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання технічними засобами, роз'яснення учасникам процесу їхніх прав та обов'язків на цій стадії процесу, наприклад, про право заявлення відводу, обов'язок подання доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень і наслідків невиконання цього процесуального обов'язку. При проведенні попереднього судового засідання сторони та свідки не допитуються (проте сторони дають пояснення з приводу того, чи вони підтримують свої вимоги та заперечення, чи є підстави для примирення), вирішуються питання щодо прийняття доказів, але вони не досліджуються та не оцінюються, судові дебати не проводяться тощо (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду").

Попереднє судове засідання, як свідчить аналіз глави 3 "Провадження у справі до судового розгляду" розділу III ЦПК, складається з 2 частин: підготовчої та здійснення дій в порядку підготовки справи до судового розгляду.

Перша з них — підготовча — має аналогічний зміст з підготовчою частиною судового засідання при розгляді справи по суті. В ній: а) відкривається судове засідання; б) з'ясовується явка осіб, які беруть участь у справі; в) встановлюються особи учасників, які з'явились; г) роз'яснюються їх права та обов'язки, власне, на цій стадії процесу.

В другій частині — здійснення дій в порядку підготовки справи до судового розгляду — суддя спочатку доповідає про суть заявлених вимог і з'ясовує, чи підтримує позивач свої вимоги, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду. Якщо буде встановлено, що врегулювати спір до судового розгляду неможливо, суд у взаємодії із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, забезпечує правильний та швидкий розгляд, для чого в порядку ч. 6 ст. 130 ЦПК:

1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову. Зокрема, у позивача суд з'ясовує предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З'ясовується правильність об'єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов'язаними між собою, для вирішення питання про їх об'єднання або роз'єднання (ст. 126 ЦПК). У відповідача суд з'ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий);

2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. При виконанні цих дій (ст. 26 ЦПК) суд виходить з характеру спірних правовідносин, визначеної норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та з матеріально-правового інтересу у вирішенні справи. Також вирішує питання про участь інших учасників процесу, які сприятимуть здійсненню правосуддя (ст. 47 ЦПК).

Відповідно до ч. З ст. 45 ЦПК суд з'ясовує необхідність залучення до участі у справі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Зокрема, участь представників органів опіки та піклування є обов'язковою при розгляді справ: про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною (ст. 240 ЦПК); про надання неповнолітній особі повної, цивільної дієздатності (ст. 244 ЦПК); про усиновлення дитини (ч. І ст. 254 ЦПК);

3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, а також тих, які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню. Наприклад, юридичним складом правопорушення при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких фактів: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під час проведення попереднього судового засідання суд проводить інші процесуальні дії, які визначені ч. 6 ст. 130 ЦПК та спрямовані на забезпечення правильного та швидкого вирішення справи (наприклад, з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, проведення експертизи, судові доручення щодо збирання доказів, залучення до участі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу; у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову; вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду).

Щодо виконання перерахованих вище дій, у главі 3 "Провадження у справі до судового розгляду" розділу III ЦПК додатково регулюються питання, пов'язані з проведенням попереднього судового засідання: подання доказів (ст. 131), забезпечення доказів та позову (ст.ст. 133—135,151—155), виклику свідків (ст. 136), витребування доказів (ст. 138), зберігання і повернення речових доказів (ст.ст. 139, 142), огляду доказів за їх місцем знаходження та тих, що швидко псуються (ст.ст. 140, 141), питання порядку призначення та проведення експертизи (ст.ст. 143—150), призначення справи до розгляду (ст. 156).

Сьогодні обов'язок надання доказів не покладається на інших, крім сторін, осіб, які беруть участь у справі. Наприклад, сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, — до початку розгляду справи по суті зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору (ч. З ст. 131 ЦПК).

Крім того, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд виходить з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема ст. 61 ЦПК. У деяких випадках тягар доказування регулюється нормами матеріального права. Так, згідно з ч. З ст. 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові чи речові докази), повинні стосуватися суті спору (предмету та підстав позову). Тому, вирішуючи, наприклад, питання про виклик свідків, в усіх випадках сторони повинні пояснювати те, які саме обставини можуть бути підтверджені ними (ст. 136 ЦПК). Це саме стосується й вирішення питання про витребування інших доказів (письмових, речових). Докази, які не стосуються справи й предмета доказування (ст. 58 ЦПК), або одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або якими не можуть бути підтверджені певні обставини справи (ст. 59 ЦПК), судом не приймаються (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду").

Судові доручення та їх виконання повинні проводитися з дотриманням правил ст. 132 ЦПК та визначеного законом порядку збирання доказів. Тому фактичні дані, одержані при виконанні судового доручення з порушенням встановленого законом порядку (ст.ст. 140, 141, 143, 147, 180, 182, 187, 189 ЦПК), доказової сили не мають. Недопустимою є передача виконання доручень працівникам апарату суду та отримання письмових пояснень замість з'ясування порушених в ухвалі питань у судовому засіданні зі складанням відповідного протоколу. Разом з тим не виключається залучення до протоколу письмових пояснень за клопотанням осіб, які допитуються.

У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати останню протягом З днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. При неподанні позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів. У ст. 134 ЦПК передбачено, що у такій заяві повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.

До заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає зазначеним вимогам, застосовуються правила, встановлені ст. 121 ЦПК.

Заява про забезпечення доказів розглядається судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено — місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів (ст. 135 ЦПК). Така заява розглядається протягом 5 днів з дня її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, але присутність яких не є обов'язковою. У разі обґрунтованої вимоги заявника, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом пред'явлено позов, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю заявника.

Питання про забезпечення доказів вирішується із постановленням ухвали, оскарження якої не зупиняє виконання ухвали і не перешкоджає розгляду справи (ч. 4 ст. 135 ЦПК). У разі оскарження цієї ухвали до суду апеляційної інстанції направляється не цивільна справа, а виділені відповідні матеріали справи (копія позовної заяви, заява про забезпечення доказів, оригінал оскаржуваної ухвали тощо). Після розгляду апеляційним судом скарги ці матеріали повертаються до суду для долучення до матеріалів цивільної справи.

Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення позову позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення позову надсилаються до суду, який розглядає справу (ч. 5 ст. 135 ЦПК).

У ст. 137 ЦПК визначено загальні положення про витребування доказів. Встановлено, що у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, — до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі.

Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для надання його суду (ч. З ст. І37 ЦПК).

Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом 5 днів з дня отримання ухвали, а за неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (частини 4, 5 ст. 137 ЦПК).

У ст. 138 ЦПК викладена норма про повернення оригіналів письмових доказів. Зокрема, за клопотанням осіб, які їх подали, оригінали письмових доказів можуть бути повернені їм до набрання судовим рішенням законної сили, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У будь-якому разі у справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Положення ЦПК містить загальну норму про огляд доказів за їх місцезнаходженням, а норми про огляд речових доказів оновлено. Так, згідно зі ст. 140 ЦПК речові та письмові докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням. Про час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляються особи, які беруть участь у справі, але їх неявка не є перешкодою для проведення огляду. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, до участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис (ч. З ст. 140 ЦПК).

Про зазначений огляд доказів секретарем судового засідання складається протокол, що підписується всіма особами, які брали участь в огляді. Особи, які беруть участь в огляді доказів, мають право зробити свої зауваження щодо протоколу огляду (йдеться про окремий документ). До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмових і речових доказів, відеозаписів тощо (частини 4, 5 ст. 140 ЦПК).

Огляд продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються (ст. 141 ЦПК), як і раніше судом провадиться негайно з повідомленням про це осіб, які беруть участь у справі. Додатково встановлено, що неявка цих осіб не перешкоджає огляду речових доказів. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, може бути залучено свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, а також здійснено фотографування і відеозапис. Огляд продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, за їх місцезнаходженням здійснюється у порядку, встановленому ст. 140 ЦПК. Після огляду продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, суд повертає їх особам, від яких вони були одержані.

Повернення інших речових доказів врегульовано ст. 142 ЦПК Вони після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо останні заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи. Речові докази, що є об'єктами, які вилучені з цивільного обороту або щодо яких обмежено оборотоздатність, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За загальним правилом речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі, після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 143 ЦПК, присвяченій порядку призначення експертизи, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Якщо сторони домовилися про залучення як експертів певних осіб, суд повинен призначати їх відповідно до цієї домовленості.

Але при цьому необхідно враховувати, що висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом "Про судову експертизу", і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо щодо цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд роз'яснює особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про її призначення (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду").

Визначено, якою має бути ухвала про призначення експертизи (ст. 144 ЦПК). У ній, зокрема, має бути зазначено: підстави та строк проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експертів, ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів, що передаються для дослідження, а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

При призначенні експертизи експертам кількох установ в ухвалі про п призначення зазначається найменування провідної установи, на яку покладається проведення експертизи. У тому разі, коли проведення експертизи доручається експертній установі та особі, яка не є працівником цієї установи, провідною визнається експертна установа. Ухвала про призначення експертизи направляється у кожну установу — виконавцю, а також особі, яка не є працівником експертної установи, об'єкти дослідження та матеріали справи направляються провідній установі.

У ст. 145 ЦПК визначаються випадки обов'язкового призначення експертизи. Експертиза обов'язково має бути призначена, якщо про її призначення заявлено клопотання обома сторонами, або за клопотанням хоча б однієї зі сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров'я, психічний стан здоров'я особи; її вік, якщо немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Разом із тим у випадках, коли вирішення справи залежить від психічного стану особи в момент вчинення нею певної дії, наприклад, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними з мотивів вчинення їх фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати (ст. 225 ЦК), і за відсутності клопотання про призначення експертизи суд згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен роз'яснити позивачу його право на заявлення такого клопотання та наслідки невчинення цієї процесуальної дії.

Важливо, що у ст. 146 ЦПК передбачені наслідки ухилення від участі в експертизі. У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести її неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється.

А також яке для них експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

У разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про застосування передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 91 1ІПК такого заходу процесуального примусу, як примусовий привід на проведення такої експертизи.

У ст. 147 ЦПК об'єднано положення щодо регулювання проведення експертизи та висновку експерта. Зокрема, експертиза провадиться в суді або поза судом, якщо це потрібно у зв'язку з характером досліджень або якщо об'єкт дослідження неможливо доставити до суду.

У висновку експерта обов'язково має бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за його відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, і повинно бути зазначено: коли, де і ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом запитання.

Експерт, який під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, має право свої міркування про ці обставини включити до свого висновку.

Водночас, в ст. 212 ЦПК зазначено, що висновок експерта не є обов'язковим і оцінюється судом за загальними правилами оцінки судом доказів та що незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.

За необхідності суд може призначити комісійну (ст. 148 ЦПК) чи комплексну (ст. 149 ЦПК) експертизи. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.

Проведення додаткової експертизи (ч. 1 ст. 150 ЦПК) доручається тому самому або іншому експерту (експертам), якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним. Повторна експертиза (ч. 2 ст. 150 ЦПК) призначається, якщо висновок експерта судом буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумнів в його правильності, й проведення її доручається судом іншому експертові (експертам).

При проведенні попереднього судового засідання суд може залучити до участі у справі спеціаліста (п. 5 ч. 6 ст. 130 ЦПК). Необхідність залучення такого учасника процесу може виникнути з метою надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо). При цьому допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань, і отримані від нього дані не є доказом у справі.

Проводячи попереднє судове засідання, а також у період підготовки справи до судового розгляду, суд (суддя) за заявою осіб, які беруть участь у справі, вправі вжити заходів забезпечення позову (ст.ст. 152—155 ЦПК). При виконанні цих процесуальних дій необхідно враховувати роз'яснення, що даються в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".

Після проведення всіх дій, необхідних для розгляду справи, суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи. Справа має бути призначена до розгляду не пізніше 7 днів після закінчення підготовки до судового розгляду (ст. 156 ЦПК). У разі якщо під час проведення попереднього судового засідання визначено, що справа підготовлена до судового розгляду і проводити підготовчі дії не потрібно, суд відповідно до п. 9 ч. 6 ст. 130 ЦПК визначає час і місце судового розгляду з урахуванням строків повідомлення (ст. 74 ЦПК). У такому випадку окремо постановляти ухвалу про призначення справи до судового розгляду не вимагається.

Після призначення справи до судового розгляду суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання, а також викликає інших учасників процесу в порядку, передбаченому главою 7 "Судові виклики і повідомлення" розділу І ЦПК.

86

СУДОВИЙ РОЗГЛЯД ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ 1. Поняття та значення судового розгляду. Розгляд та вирішення цивільної справи є основною, центральною стадією цивільного процесу. На цій стадії розвитку цивільно-процесуальної діяльності суд виконує завдання цивільного судочинства, що були поставлені перед ним і полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді і вирішенні цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК). Судовий розгляд досягає своєї мети лише в тому випадку, якщо він відбувається у суворій відповідності з вимогами цивільного процесуального законодавства, з дотриманням процесуальної форми, що є гарантією здійснення правосуддя у цивільних справах і забезпечує захист прав та інтересів фізичних, юридичних осіб, державних та громадських інтересів. Згідно із ст. 158 ЦПК розгляд цивільних справ відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі, але особа, яка бере участь у справі, має право порушити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Судове засідання проводиться в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду - залі засідань. У літературі по-різному висвітлюється співвідношення понять ≪судовий розгляд≫ і ≪судове засідання≫. Одні автори вважають судове засідання формою судового розгляду, в якому відбуваються розгляд і вирішення спору по суті. Інші гадають, що термін ≪судовий розгляд≫ означає розгляд і вирішення справи по суті судом першої інстанції. Уявляється, що перша думка є більш обгрунтованою, адже судовий розгляд — це стадія цивільного процесу, що здійснюється у формі судового засідання. Судове засідання є зовнішньою формою стадії судового розгляду. Стадія судового розгляду, як і інші стадії цивільного процесу, має специфічну мету. Ця мета полягає у повному, всебічному, об'єктивномуз'ясуванні фактичних обставин справи в судовому засіданні, у з'ясуванні дійсних взаємовідносин сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, їх прав і обов'язків, а також у постановленні законних та обґрунтованих рішень на підставі дотримання процесуального законодавства. Стадія судового розгляду характеризується і тим, що на цій стадії найповніше реалізуються не лише завдання, а й принципи цивільного судочинства, а саме: незалежність суддів і підкорення їх тільки закону, здійснення правосуддя тільки судом, гласність, усність, безпосередність,національна мова судочинства, рівність громадян перед законом і судом, диспозитивність, змагальність, процесуальна рівноправність тощо. Таким чином, стадія судового розгляду — це центральна, обов'язкова стадія цивільного процесу, що складається із сукупності процесуальних дій суду та інших учасників процесуальної діяльності, спрямованих (залежно від виду провадження) на з'ясування наявності чи відсутності прав і обов'язків, встановлення факту або стану, постанову законних та обґрунтованих рішень, а також на виконання функції суду з виховання громадян у дусі поваги до закону та неухильного його виконання. 2. Процесуальний порядок судового розгляду Дії, що здійснюються судом та іншими особами, які беруть участь у справі, при розгляді та вирішенні цивільних справ, повинні виконуватись у чітко встановленій законом процесуальній формі, яка регламентується цивільним процесуальним законодавством. Судове засідання з розгляду та вирішення цивільних справ складається з чотирьох частин: підготовчої, розгляду справи по суті, судових дебатів, ухвалення та оголошення судових рішень. Усі частини судового розгляду, кожна з яких має своє завдання, складається з певних процесуальних дій суду та інших осіб, які беруть участь у справі, має відповідний зміст, перебуває в тісному зв'язку з іншими, і становлять у сукупності єдиний процес. Підготовча частина судового засідання — це така частина, від належного проведення якої залежить ефективність всього судового засідання по справі. У підготовчій частині суд з'ясовує і вирішує питання, що забезпечують можливість повного та правильного розгляду справи по суті. Інакше кажучи, підготовча частина судового засідання складається із сукупності процесуальних дій, спрямованих на перевірку наявності умов, які необхідні для розгляду та вирішення справи в даному судовому засіданні. Ці процесуальні дії перш за все спрямовані на з'ясування таких основних питань: 1) чи може бути справа розглянута за даного складу суду; 2) чи може бути розглянута справа за даної явки учасників процесу; 3) чи може бути розглянута справа за наявності зібраних доказів у справі. У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання й оголошує, яка справа розглядатиметься. Секретар судового засідання доповідає суду, хто із викликаних по справі осіб з'явився в судове засідання, чи вручені повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, і які є відомості про причини їх неявки, якщо вони відомі. Суд встановлює особу тих, хто з'явився, а також перевіряє повноваження представників. Перевірка повноважень представників сторін і третіх осіб полягає у з'ясуванні, якою мірою вони відповідають вимогам закону. Зокрема, суд повинен перевірити правильність оформлення повноважень представників і ознайомитись із колом їх повноважень Після розв'язання питання про відводи головуючий у порядку ст. 167 ЦПК роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, що зазначається у журналі судового засідання. Завдання, що стоять перед судом у стадії судового розгляду справи, визначають характер діяльності суду та осіб, які беруть участь у справі, а також їх права та процесуальні гарантії цих прав. Для того щоб розглянути і вирішити справу, ухвалити законне та обгрунтоване рішення, суду необхідно дослідити всі докази у справі, встановити всі факти, що мають значення для справи, вияснити правовідносини, що існують між сторонами, встановити дійсні права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі. Правильно і швидко здійснити все це суд може лише за активної участі в розгляді справи всіх заінтересованих осіб. Особи, які беруть участь у справі, мають комплекс прав на стадії судового розгляду справи, що забезпечується процесуальними гарантіями. Після роз'яснень сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх прав і обов'язків судом розглядаються заяви і клопотання осіб, які беруть участь у справі. Так, згідно із ст. 168 ЦПК заяви і клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухана думка решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявлению з інших підстав. Під клопотанням слід розуміти заяви, що подані до суду особами, які беруть участь у справі, з проханням про здійснення таких процесуальних дій, без яких, на їх думку, справа не може бути правильно вирішена. Ці клопотання можуть заявлятися відносно неможливості слухання справи за даного складу учасників справи: особи, які беруть участь у справі, можуть просити про притягнення до справи співвідповідачів, третіх осіб на стороні позивача чи відповідача, можуть вказувати на необхідність заміни позивача чи відповідача як неналежної сторони тощо. При цьому цивільне процесуальне законодавство не передбачає приведення спеціаліста до присяги та попередження його про кримінальну відповідальність за неналежне виконання узятих на себе обов'язків. Виконанням вищевказаних дій завершується підготовча частина судового засідання. Далі суд переходить до другої його частини – розгляду справи по суті. Розгляд справи по суті — це основна, центральна частина судового засідання. У цій частині судового засідання судом з'ясовуються фактичні обставини справи. З'ясування фактичних обставин справи полягає в дослідженні судом фактичного матеріалу з метою розв'язання самої суті справи. У цій частині судового засідання дають свої пояснення сторони, треті особи, прокурор, якщо він звернувся до суду із заявою про захист інтересів держави, прав та законних інтересів громадян, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть захищати свої права, допитуються свідки, здійснюються перевірка письмових доказів, огляд речових доказів, заслуховуються висновки експертів, спеціалістів тощо. Стосовно ж співпозивачів чи співвідповідачів, то вони свої пояснення дають разом — спочатку всі учасники сторони позивача, а потім усі учасники сторони відповідача. Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд виконує також інші дії з дослідження доказів. З урахуванням думок осіб, які беруть участь у справі, суд встановлює найбільш доцільний порядок їх дослідження. Як правило, після пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд допитує свідків. Суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі. Головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, які поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду. Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити зал засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін. Свідок може бути допитаний повторно в тому ж або наступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть задавати питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, суд. Суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розходжень у їхніх показаннях. Стаття 182 ЦПК передбачає окремий порядок допиту малолітніх і неповнолітніх свідків. Малолітньою особою вважається фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (ст. 31 ЦК), а неповнолітньою — фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ст. 32 ЦК). Так, допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі, або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей. У тих випадках, коли сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки. їх допит у такому разі проводиться за загальними правилами, встановленими для допиту свідків (ст. 184 ЦПК). У такому випадку їх показання підлягають оцінці поряд з іншими зібраними у справі доказами за загальними правилами оцінки доказів. Після допиту свідків суд переходить до дослідження письмових доказів, якщо вони представлені у справі. Перевірка письмових доказів полягає в ознайомленні суду із змістом письмових доказів. Зміст даної правової вимоги дозволяє зробити висновок про те, що без наявності такої згоди зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції особистого листування та особистих телеграфних повідомлень фізичних осіб може бути оголошений і досліджений у закритому судовому засіданні. У процесі дослідження доказів суд також досліджує речові докази, якщо такі мають місце у справі. Таке дослідження відбувається шляхом їх огляду. Речові докази оглядаються судом або досліджуються ним іншим способом, а також пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким пред'явлено для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом. Ці заяви заносяться до журналу судового засідання. Протоколи огляду речових доказів, складені за судовим дорученням або в порядку забезпечення доказів під час огляду їх судом на місці, оголошуються в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів. Особи, які беруть участь у справі, можуть ставити запитання з приводу речових доказів свідкам, а також експертам, спеціалістам, які їх оглядали (ст. 187 ЦПК). Після встановлення фактичних обставин справи суд переходить до дослідження висновку експерта, якщо у справі була призначена експертиза. Експерт зобов'язаний з'явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності роз'яснити його (ст. 53 ЦПК). Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами головуючий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи. У зв'язку з додатковими поясненнями особи, яка бере участь у справі суд може запитувати інших учасників цивільного процесу. Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів. Судові дебати — це наступна частина судового засідання. У цій частині судового засідання особами, які беруть участь у справі, підбивається підсумок проведеного дослідження обставин справи та доказів. Судові дебати складаються з промов осіб, які беруть участь у справі, у яких вони висловлюють свою думку про те, як повинна бути вирішена справа, що розглядається, дають оцінку доказам, що досліджувались у судовому засіданні, роблять висновки про встановлення чи невстановлення фактів, що мають значення для правильного розгляду справи. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, які досліджувалися в судовому засіданні. Під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про залишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог. Позовну заяву від третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, подану після початку судових дебатів, суд своєю ухвалою повертає заявнику. Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для прийняття судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення. Ухвалення та проголошення судового рішення — це заключна частина судового засідання, де суд у колегіальному складі чи суддя одноособово вирішує справу по суті і проголошує судове рішення. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. Судді не мають права розголошувати хід обговорення й ухвалення рішення у нарадій кімнаті (ст. 196 ЦПК). Суди ухвалюють рішення іменем України. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а у разі колегіального розгляду — суддями, які розглядали справу. Постановлене в нарадчій кімнаті судове рішення оголошується в судовому засіданні публічно, крім випадків, коли розгляд справи провадився у закритому судовому засіданні. Проголошуючи судове рішення, головуючий повинен чітко пояснити заінтересованим особам зміст рішення, а також порядок і строк його оскарження. Після цього судове засідання оголошується закритим і відповідно завершується така стадія цивільного процесу, як судовий розгляд. 3. Відкладення розгляду справи та перерва в її розгляді. Зупинення провадження у справі Однак у практиці розгляду і вирішення цивільних справ виникає чимало випадків, коли при розгляді справи по суті виявляються такі обставини, які відповідно до вимог закону не дають можливості суду ухвалити по справі рішення, а тягнуть за собою різні ускладнення процесу. Одними із таких ускладнень можуть бути відкладення розгляду справи та перерва в її розгляді. Метою відкладення розгляду справи або перерви в її розгляді є забезпечення умов для розгляду і вирішення її по суті. Підставами таких процесуальних дій можуть служити обставини, що перешкоджають розгляду справи в даному судовому засіданні, однак вони можуть бути усунені судом або особами, які беруть участь у справі, до наступного судового засідання. Підстави відкладення розгляду справи визначені цивільним процесуальним законом (статті 169, 170 ЦПК), і перелік їх є вичерпним. Аналіз процесуальних норм, які передбачають підстави відкладення розгляду справи, дозволяє зробити висновок про те, що ці підстави можуть мати обов'язковий чи факультативний характер. Суд зобов'язаний відкласти розгляд справи у разі: неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки; першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними; першої неявки без поважних причин належним чином повідомленого позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи у його відсутності; неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі у справі інших осіб. Суд може відкласти розгляд справи, якщо: визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення; не з'явився представник у судове засідання без поважних причин або не повідомив суд про причини неявки, а сторона заявила обгрунтоване обставинами справи клопотання про відкладення розгляду справи; сторона залишить зал судового засідання; в судове засідання не з'явився свідок, експерт, спеціаліст, перекладач. За наявності факультативних підстав вжиття такої процесуальної дії, як відкладення розгляду справи, залежить від судового розсуду з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі. Суд відкладає розгляд справи у межах строків розгляду справи, зазначених ст. 157 ЦПК (ст. 169 ЦПК). Оголосити перерву в розгляді справи суд може у разі неможливості продовження розгляду справи у зв'язку з необхідністю надання нових доказів. У даному випадку перерва оголошується на час, необхідний для надання цих доказів. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 162 ЦПК суд оголошує перерву в розгляді цивільної справи для вирішення питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду. Суд також оголошує перерву з метою заміни видаленого із залу судового засідання перекладача (ч. 2 ст. 92 ЦПК). Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, призначає відповідно день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засіданні. Тих учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засідання на призначений день. У разі відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді суд на прохання особи, яка є учасникам цивільного процесу, вручає їй судову повістку безпосередньо в суді. У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову. Якщо розгляд справи відкладався, справа розглядається спочатку. У разі, якщо склад суду не змінився і до участі в справі не було залучено інших осіб, суд має право надати учасникам цивільного процесу можливість підтвердити раніше надані пояснення без їх повторення, доповнити їх і поставити додаткові запитання (ст. 191 ЦПК).

87

Судове засідання – процесуальна форма розгляду цивільної справи. Складові частини судового засідання. Обсяг і межі розгляду цивільних справ встановлені на принципах диспозитивності, змагальності, публічності. Докази подають сторони ти інші особи, але остаточний висновок належить судові. Суд може витребувати додаткові докази на будь-якій стадії. На засадах диспозитивності і змагальності сторони дуже активно приймають участь в процесі розгляду цивільної справи, і цивільна справа розглядається в межах, необхідних для з‘ясування істотних обставин по справі, встановлення їх об‘єктивної сторони, дійсних взаємовідносин сторін, їх прав і обов‘язків. Розгляд справи провадиться шляхом послідовно вчинюваних судом і учасниками процесу процесуальних дій. Такі дії складають певні частині. Кожна з цих частин має своє завдання і зміст. Таких частин 4: 1) підготовка; 2) розгляд справи по суті; 3) судові дебати; 4) постановлення і оголошення рішення. Перша частина має підготовчий характер (ст.165-177 ЦПК). Головуючий, тобто суддя відкриває розгляд справи, оголошує, яка справа розглядається, встановлює, хто є позивач і відповідач і пропонує їм зайняти відведені для них місця. Секретар судового засідання доповідає, хто із сторін з‘явився, чи вручені повідомлення. Головуючий зобов‘язаний роз‘яснити права та обов‘язки перекладачу, експертам. Головуючий видаляє свідків з залу судового засідання, оголошує склад суду і роз‘яснює сторонам право на відвід суду, секретаря, прокурора, роз‘яснює порядок і підстави розгляду клопотання про відвід (ст.18, 19, 21, 22 ЦПК). Якщо суддя розглядає справу одноособово, питання про відвід вирішується за 3 дні до початку розгляду справи головою районного (міського) суду. Колегіально – вирішується в нарадчій кімнаті, виноситься ухвала. Головуючий повинен зачитати чи є в учасників процесу клопотання в зв‘язку з розглядом справи. Якщо такі клопотання подаються, то суд обов‘язково опитує всіх учасників процесу. Друга частина судового розгляду – з‘ясування фактичних обставин справи. Правила про фактичний розгляд регулюються ст.178-195 ЦПК. Суддя доповідає, яка справа слухається (предмет, підстави спору), предмет вимог, розмір, обґрунтування та таке інше., тобто заява в повному обсязі. Далі – заперечення відповідача, обґрунтування, докази. Після доповіді головуючого від з‘ясовує, чи підтримує позивач свої вимоги, роз‘яснює сторонам закінчення справи мировою угодою, пропонує закінчити справу мировою угодою. Суд заслуховує пояснення позивача, третьої особи з боку позивача і його представника, відповідача, третю особу, представника, інших осіб, які беруть участь у розгляді справи. Якщо в матеріалах справи є письмові пояснення сторін та інших осіб, одержаних у порядку виконання окремих доручень (ст.33 ЦПК), суддя оголошує їх зміст обов‘язково. Далі встановлюється, яким буде порядок допиту свідків, експертів, пред‘явлення інших доказів. При допиті свідків суд встановлює особу, вік, чим займається, з‘ясовує відношення до даної справи, які стосунки із сторонами по справі має свідок, попереджають свідка про кримінальну відповідальність. Свідку пропонують розповісти про обставини, які йому відомі по даній справі, потім ставлять запитання. Першою допитує та особа, яка його викликала. Якщо викликав суд – позивач. За процедурою, після допиту свідки повинні залишатися в залі судового засідання до його закінчення. Але за згодою сторін суд може дозволити свідку залишити зал судового засідання. Суд оголошує показання свідків, показання яких подані в письмовій формі, одержаних шляхом виконання судових доручень (ст.33 ЦПК). Письмові докази (ст.1860187 ЦПК). Протягом їх огляду одержані шляхом виконання судових доручень, протоколами огляду письмових доказів на місці оголошуються в судовому засіданні і пред‘являються сторонам для ознайомлення. Дослідження речових доказів – ст.188 ЦПК. Ці речі повинні бути оглянуті судом і учасниками процесу і дати свої пояснення за результатами огляду. Якщо ж речові докази оглядались шляхом виконання судових доручень – оголошується протоколами огляду речових доказів. Якщо призначалася експертиза, то висновки по експертизі є предметом судового дослідження. Висновок експерту оголошується, а потім експерт для роз‘яснення і доповнення дає усні пояснення. Особи, що беруть участь у розгляді справи, мають право ставити запитання експерту для уточнення і пояснення питань (висновків) експертизи (ст.190 ЦПК). Суд вислуховує висновки представників громадськості, органів державного управління (ст.121, 191, 161 ЦПК), якщо вони брали участь у розгляді справи. Головуючий надає сторонам та іншим особам, що брали участь у справах, можливість надати додаткові пояснення. Наступна частина: суд постановляє ухвалу про закінчення з‘ясування обставин по справі і перевірці доказів. Третя частина судового засідання: судові дебати. Вона складається з промов сторін та інших осіб, що брали участь у розгляді справи, в яких висловлюються підсумкові висновки щодо дослідження обставин справи, як всього фактичного матеріалу так і тих доказів, що були дослідженні в судовому засіданні. Висловлюються пропозиції щодо задоволення чи незадоволення судових вимог. Ст.194 ЦПК – порядок судових дебатів. За її правилами першому надається слово позивачеві та його представникові, далі відповідачу, його представникові, далі треті особи, в залежності від того, на якій стороні вони брали участь у справі. Прокурор або представники органів державного управління, що притягаються для дачі висновків, виступають в судових дебатах першими (якщо вони виступають із захистом прав позивача чи відповідача). Якщо сторони самі порушили правовідносини по справі, то прокурор чи представник органу державного управління виступають після них. Прокурор виступає першим незалежно від того, чи він порушив справу чи ні.

88

ПОДГОТОВИТЕЛЬНАЯ ЧАСТЬ СУДЕБНОГО ЗАСЕДАНИЯ В назначенное для рассмотрения дела время председательствующий открывает судебное заседание и объявляет, какое дело будет рассматриваться. Открыв судебное заседание он объявляет с”явившихся участников и вызванных лиц и сообщает причины неявки. При участии переводчика председательствующий разъясняет под подписку ему его обязанности и предупреждает об ответственности за заведомо неправильный перевод. Затем устанавливается личность подсудимого и выясняется вопрос о вручении ему в трехдневный до судебного заседания срок копии обвинительного заключения. Затем председательствующий объявляет состав суда, фамилии прокурора, защитника, переводчика, эксперта, специалиста, секретаря и разъясняет подсудимому и другим участникам судебного разбирательства принадлежащее им право отвода и спрашивает их, заявляют они против кого-либо отвод. Когда признано возможным начать слушание дела, председательствующий дает распоряжение об удалении свидетелей из зала судебного заседания и принимает меры, чтобы допрошенные свидетели не сносились с недопрошенными. Затем председательствующий разъясняет подсудимому, потерпевшему, гражданскому истцу и ответчику, специалисту и эксперту их права и обязанности. Председательствующий опрашивает участников, имеют ли они ходатайство о вызове новых свидетелей и экспертов, об истребовании и присоединении к делу новых доказательств. При заявлении ходатайства суд выслушивает мнение прокурора и других участников судебного разбирательства и решает их.Отклонение ходатайств не лишает права заявлять те же ходатайства в течение всего судебного следствия.

89

Гражданский процессуальный кодекс Украины Статья 173. Начало рассмотрения дела по сути Ст. 173 ГПК от 18.03.2004 № 1618-IV 1. Рассмотрение дела по существу начинается докладом председательствующего о содержании заявленных требований и о признании сторонами определенных обстоятельств во время предыдущего судебного заседания, после чего выясняется, поддерживает ли истец свои требования, признает ли ответчик требования истца и не желают ли стороны заключить мировое соглашение или обратиться для решения спора к третейскому суду. 2. В случае рассмотрения дела в отсутствие ответчика председательствующий докладывает о позиции последнего относительно заявленных требований, изложенную в письменных пояснениях. При частичном признании иска ответчиком председательствующий выясняет, в какой именно части иск признается. { Часть вторая статьи 173 с изменениями, внесенными согласно Закону N 2453-VI от 07.07.2010 - изменения относительно осуществления полномочий Верховного Суда Украины и Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел вводятся в действие после начала деятельности Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел - с 1 ноября 2010 года }

90

Гражданский процессуальный кодекс Украины Статья 193. Судебные дебаты Ст. 193 ГПК от 18.03.2004 № 1618-IV 1. В судебных дебатах выступают с речами лица, которые участвуют в деле. В этих речах можно ссылаться лишь на обстоятельства и доказательства, исследованные в судебном заседании. 2. В судебных прениях первым предоставляется слово истцу и его представителю. 3. Третьи лица без самостоятельных требований выступают в судебных дебатах после лица, на стороне которого они участвуют. 4. Третье лицо, заявившее самостоятельные исковые требования относительно предмета спора, и его представитель в судебных прениях выступают после сторон. 5. По ходатайству сторон и третьих лиц в судебных дебатах могут выступать лишь их представители. 6. Органы и лица, которым законом предоставлено право защищать права, свободы и интересы других лиц, выступают в судебных прениях первыми. За ними выступают лица, в интересах которых открыто производство по делу. 7. Суд не может ограничивать продолжительность судебных прений определенным временем. Председательствующий может остановить выступающего лишь тогда, когда он выходит за пределы дела, которое рассматривается судом, или повторяется. С разрешения суда ораторы могут обменяться репликами. Право последней реплики всегда принадлежит ответчику и его представителю. 8. Во время судебных дебатов нельзя подавать новые доказательства, заявление об оставлении иска без рассмотрения, увеличивать или уменьшать размер исковых требований. 9. Исковое заявление от третьего лица, заявляющего самостоятельные требования относительно предмета спора, поданное после начала судебных дебатов, суд своим постановлением возвращает заявителю.

91

Гражданский процессуальный кодекс Украины Статья 218. Провозглашение решения суда Ст. 218 ГПК от 18.03.2004 № 1618-IV 1. Решение суда или его вступительная и резолютивная части провозглашаются немедленно после окончания судебного разбирательства и прилюдно, кроме случаев, установленных этим Кодексом. Председательствующий разъясняет содержание решения, порядок и срок его обжалования. В случае провозглашения в судебном заседании только вступительной и резолютивной частей судебного решения суд сообщает, когда лица, участвующие в деле, смогут ознакомиться с полным решением суда. 2. После провозглашения решения суд, который его принял, не может сам отменить или изменить это решение.

92

Статья 191. Отложение рассмотрения дела или объявление перерыва в ее рассмотрении 1. Суд может отложить рассмотрение дела в случаях, установленных этим Кодексом, а также в случае невозможности рассмотрения дела в связи с необходимостью замены отведенного судьи или привлечения к участию в деле других лиц. 2. В случае невозможности продолжения рассмотрения дела в связи с необходимостью представления новых доказательств суд объявляет перерыв на время, необходимое для этого. 3. Суд, откладывая рассмотрение дела или объявляя перерыв в его рассмотрении, назначает соответственно день нового судебного заседания или его продолжения, о чем знакомит под расписку участников гражданского процесса, присутствующих в судебном заседании. Участников гражданского процесса, которые не явились или которых суд привлекает впервые к участию в процессе, вызывают в судебное заседание на назначенный день. В случае отложения рассмотрения дела или объявление перерыва в ее рассмотрении, суд по просьбе лица, которое является участником гражданского процесса, вручает ей судебную повестку непосредственно в суде. 4. В случае отложения рассмотрения дела суд должен допросить свидетелей, которые появились. Только в исключительных случаях по постановлению суда свидетели не допрашиваются и вызываются снова. 5. В деле о расторжении брака суд может остановить рассмотрение дела и назначить супругам срок для примирения, который не может превышать шести месяцев. 6. Если рассмотрение дела откладывалось, дело рассматривается сначала. 7. В случае, если состав суда не изменился и к участию в деле не были привлечены другие лица, суд имеет право предоставить участникам гражданского процесса возможность подтвердить раньше предоставленные объяснения без их повторения, дополнить их и поставить дополнительные вопросы.

93

Статья 197. Фиксирование судебного заседания техническими средствами 1. Суд во время судебного разбирательства дела осуществляет полное фиксирование судебного заседания с помощью звукозаписывающего технического средства. 2. Фиксирование судебного заседания техническим средством осуществляет секретарь судебного заседания или по распоряжению председательствующего другой работник аппарата суда. В случае неявки в судебное заседание всех лиц, участвующих в деле, или в случае если в соответствии с положениями этого Кодекса рассмотрение дела осуществляется судом в отсутствие лиц, участвующих в деле, фиксирование судебного процесса с помощью звукозаписывающего технического средства не осуществляется. 3. Полное или частичное воспроизведение технической записи судебного заседания осуществляется по требованию лица, участвующего в деле, или по инициативе суда. 4. Носитель информации, на который осуществлялась техническая запись судебного заседания (кассета, дискета и тому подобное), является приложением к журналу судебного заседания и после окончания судебного заседания присоединяется к материалам дела. 5. По ходатайству лица, участвующего в деле, может быть за плату осуществлена полная или частичная распечатка технической записи судебного заседания по распоряжению председательствующего. Лицо, участвующее в деле, имеет право получить копию информации с носителя, на который осуществлялась техническая запись гражданского процесса. 6. Размер судебного сбора за распечатку и выдачу в электронном виде копии технической записи судебного заседания устанавливается законом.

Статья 198. Журнал судебного заседания 1. Одновременно с проведением фиксирования техническими средствами секретарем судебного заседания ведется журнал судебного заседания. 2. В журнале судебного заседания указываются следующие сведения: 1) год, месяц, число и место судебного заседания; 2) наименования суда, который рассматривает дело, фамилия и инициалы судьи, секретаря судебного заседания; 3) рассматриваемое дело, имена (наименование) сторон и других лиц, участвующих в деле; 4) порядковый номер совершения процессуального действия; 5) название процессуального действия; 6) время совершения процессуального действия; 7) другие ведомости, определенные этим Кодексом. 3. Журнал судебного заседания ведется секретарем судебного заседания и подписывается им безотлагательно после судебного заседания и приобщается к делу

94