Часть 4 статьи предусматривает фиксирование хода судебного процесса техническими средствами в порядке, установленном процессуальным законом

При рассмотрении уголовного дела ход судебного заседания фиксируется с помощью звукозаписывающей аппаратуры или других технических средств в случае ходатайства лиц, которые являются участниками судебного разбирательства (в 198 ГПК), или по инициативе суда (ст. 87 УПКК).

Фиксирование судебного процесса техническими средствами предусмотрено и гражданским процессуальным законодательством и хозяйственным процессуальным законодательством (ст. восемьдесят первой ХПК), но его процедура не выписана

122222222222222222222

_{ДИСПОЗИТИВНОСТЬ ГРАЖДАНСКОГО СУДОПРОИЗВОДСТВА - СТАТЬЯ 11 ГРАЖДАНСКО-ПРОЦЕССУАЛЬНОГО КОДЕКСА (ГПК) УКРАИНЫ}

Начало формы

Конец формы

1. Суд рассматривает гражданские дела не иначе как по обращению физических или юридических лиц, поданным в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных ими требований и на основании доказательств сторон и других лиц, участвующих в деле.

2. Лицо, участвующее в деле, распоряжается своими правами относительно предмета спора по собственному усмотрению. Такое право имеют также лица (за исключением лиц, которые не имеют гражданской процессуальной дееспособности), в интересах которых заявлены требования.

3. Суд привлекает соответствующий орган или лицо, которым законом предоставлено право защищать права, свободы и интересы других лиц, если действия законного представителя противоречат интересам лица, которое он представляет.

1333333333333333333333333333333333333333

ринцип безпосередності судового розгляду полягає в тому, що судді, які вирішують справу, повинні особисто сприймати зібрані у справі докази, а вирішення справи засно­вано лише на доказах, досліджених у судовому засіданні. Згід­но зі ст.159 ЦПК суд під час розгляду справи повинен безпосе­редньо дослідити докази у справі. Зокрема, суд першої інстан­ції при розгляді справи зобов'язаний безпосередньо дослідити докази: заслухати показання сторін, третіх осіб, їхніх предс­тавників, допитаних як свідків, показання свідків, ознайоми­тися з письмовими доказами, оглянути речові докази, прослу­хати звукозаписи та подивитись відеозаписи, дослідити вис­новок експерта. Забезпечення безпосередності сприйняття судом показань свідків, висновків експерта, консультацій та роз'яснень спе­ціаліста, перекладача здійснюється шляхом особистої участі зазначених осіб у судовому засіданні, а в разі їх неявки суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, про мож­ливість розгляду справи за їх відсутності, та постановлює ух­валу про продовження судового розгляду або про відкладення розгляду справи на певний строк (ст.170 ЦПК). Принцип безпосередності полягає і в тому, що справа розг­лядається одним і тим самим складом суду. У разі заміни од­ного з суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку (ч.2 ст.159 ЦПК), щоб всі судді мали можливість без­посередньо сприймати докази.

14444444444444444444444

Понятие гражданских процессуальных правоотношений

При рассмотрении и разрешении гражданских дел между судом и другими участниками процесса возникают общественные отношения. Эти отношения урегулированы нормами гражданского процессуального права и являются гражданскими процессуальными отношениями.

Изучение проблемы правоотношений- это познание механизма воздействия процессуальных норм на регулируемые общественные отношения, осознание правовой действительности, выявление необходимости совершенствования форм и методов правового регулирования в целях повышения эффективности норм права и укрепления законности.

Большое внимание к гражданским процессуальным правоотношениям обусловлено тем, что они служат средством применения норм гражданского процессуального права, выражают динамику процесса.

Гражданские процессуальные правоотношения- это разновидность правовых отношений. Им, как и всем правоотношениям, свойственно то, что они возникают и существуют на основе норм права между конкретными лицами, юридически закрепляют взаимное поведение их участников, обеспечены силой государственного принуждения.

Вместе с тем гражданское судопроизводство- специфическая сфера общественной деятельности, поэтому и правовые отношения, возникающие здесь, имеют свои особенности и специфические черты.

Гражданские процессуальные правоотношения возникают только на основе норм гражданского процессуального права, содержащихся в различных источниках и существующих только между двумя субъектами -судом, рассматривающим дело, и любым другим участником процесса (суд - истец, суд - ответчик, суд - свидетель и т. д.).

Суд - обязательный участник этих правоотношений. Стороны, третьи лица, прокурор, государственные органы между собой в процессуальных отношениях не состоят. Эти отношения не могут возникать помимо суда.

См.: Курс советского гражданского процессуального права. Т. 1. М., 1981. С. 179.

В литературе некоторые авторы считают, что гражданские процессуальные отношения могут складываться между участниками процесса, помимо суда (См.: Жеруолис И А. Сущность советского гражданского процесса. Вильнюс, 1969. С. 62-64; Курс советского гражданского процессуального права. Т. 1. М., 1981. С. 211). С этой точкой зрения трудно согласиться. Гражданское процессуальное право не предоставляет участникам процесса никаких прав и не возлагает на них никаких обязанностей по отношению друг к другу. Поскольку отсутствуют

Данная особенность процессуальных отношений объясняется тем, что законом суду отведена главная роль в выполнении задач, поставленных перед гражданским судопроизводством. Суд - орган государственной власти. Именно на него закон возложил обязанность рассматривать и разрешать гражданские дела по существу. Поэтому суду отведена руководящая роль в процессе. Он привлекает граждан и организации к участию в деле, направляет действия всех участников процесса, обеспечивает выполнение ими своих процессуальных прав и обязанностей, разрешает все вопросы, возникающие при рассмотрении дела, выносит постановления. Поскольку суд - орган власти, то и полномочия его по отношению к другим участникам процесса носят властный характер. Поэтому в процессуальной литературе не без оснований эти отношения именуют «властеотношениями». Властным характером процессуальные отношения прежде всего и отличаются от гражданских, семейных, трудовых и других материальных отношений, которые характеризуются равенством их участников. В гражданских процессуальных отношениях нет равенства, они являются отношениями власти и подчинения, в которых суд располагает властными полномочиями, другой же субъект этих отношений таких полномочий не имеет.

Властный характер полномочий суда не означает, что он выступает только как носитель права, а все остальные участники процесса - носители обязанностей. Суд наделен не только процессуальными правами, но и обязанностями по отношению к другим участникам процесса. Например, суд обязан принять исковое заявление по гражданскому делу, если оно подано в порядке, установленном законом; он обязан рассмотреть и удовлетворить обоснованное ходатайство о приобщении к делу судебных доказательств.

Процессуальные права и обязанности суда и других участников процесса предусмотрены нормами гражданского процессуального права и взаимосвязаны.

Интересы суда как главного субъекта процессуального правоотношения не противоречат интересам других участников правоотношения. Суд сам заинтересован в наиболее полной реализации процессуальных прав всех субъектов процессуальных отношений, возникших в гражданском судопроизводстве, поскольку это необходимо для правильного осуществ-

ления задач правосудия. Не случайно закон обязывает суд разъяснять лицам, участвующим в деле, их права и обязанности, предупреждать о последствиях совершения или несовершения тех или иных процессуальных действий и содействовать участвующим в деле лицам в осуществлении их прав.

Следующая особенность гражданских процессуальных отношений заключается в том, что они возможны только в правовой форме. В отличие от материальных отношений они не могут существовать как фактические, т.е. не урегулированные нормами гражданского процессуального права.

Специфической особенностью гражданских процессуальных правоотношений является и то, что они образуют систему тесно взаимосвязанных и взаимообусловленных, последовательно развивающихся и сменяющих друг друга отношений. Данная система состоит из совокупности относительно самостоятельных правоотношений. Они могут отличаться друг от друга по основаниям возникновения, по субъектному составу, содержанию, объекту. Вместе с тем они взаимосвязаны, взаимообусловлены и представляют единую систему процессуальных отношений. Любое отдельно взятое правоотношение является элементом этой системы и не может существовать изолированно от других. Единство, целостность системы гражданских процессуальных правоотношений обусловлены, прежде всего, однородностью этих отношений. Все они имеют общую целевую направленность - служат правильному и быстрому рассмотрению и разрешению дела, обязательным субъектом каждого из них является суд.

Таким образом, гражданские процессуальные правоотношения- это урегулированные нормами гражданского процессуального права общественные отношения между судом и любыми другими участниками процесса, направленные на достижение целей гражданского судопроизводства.

1555555555555555555555555555555555

Передумови і підстави виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються за наявності певних юридичних умов. У науці цивільного процесу їх прийнято поділяти залежно від ролі у механізмі процесуальних відносин на загальні і спеціальні. При цьому загальні є передумовами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин, а спеціальні — підставами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин.

Передумови цивільних процесуальних правовідносин стосуються всіх правовідносин взагалі, без них жодне правовідношення не може виникати і розвиватися. До таких передумов, або загальних умов належать норми цивільного процесуального права, цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність.

Норми цивільного процесуального права — це закріплені в законі загальнообов'язкові правила поведінки, що регулюють відносини, які складаються в зв'язку з судовою діяльністю з розгляду і вирішення цивільних справ.

Норми цивільного процесуального права містять положення щодо здійснення правосуддя, порядок організації судочинства, правовий статус учасників цивільного процесу, порядок проходження і стадії цивільного процесу, засоби процесуальної відповідальності тощо.

Цивільна процесуальна правоздатність — це встановлена законом здатність мати цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов'язки.

Відповідно до ст. 28 ЦПК цивільна процесуальна правоздатність визнається за всіма громадянами і організаціями рівною мірою.

Цивільна процесуальна правоздатність відрізняється від цивільної правоздатності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 25 ЦК здатність мати цивільні права та обов'язки, тобто цивільну правоздатність, мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність виникає у фізичної особи з моменту її народження і припиняється в момент її смерті. Відповідно до ст. 80 ЦК юридична особа наділяється цивільною правоздатністю з моменту її створення.

Натомість цивільна процесуальна правоздатність виникає у особи в момент виникнення цивільних процесуальних правовідносин. До виникнення цих правовідносин у особи існує лише право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Таким чином, цивільна процесуальна правоздатність є абстрактною умовою володіння усіма передбаченими законом процесуальними правами і обов'язками.

Хоча тут слід наголосити на тому, що рівною мірою наділяються цивільною процесуальною правоздатністю усі фізичні та юридичні особи щодо цивільних прав сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (ст. 28 ЦПК). Процесуальна правоздатність може бути як загальною, так і спеціальною, оскільки, наприклад, далеко не всі громадяни можуть мати процесуальні права і обов'язки експерта, тому що для цього потрібні відповідні фахові знання та навички.

Цивільна процесуальна дієздатність — це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати цивільні процесуальні обов'язки в суді.

Відповідно до ст. 29 ЦПК цивільну процесуальну дієздатність мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Статтею 27-1 ЦПК забезпечено захист прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи. Зокрема, під час розгляду справи, крім прав та обов'язків, визначених ст. 27 ЦПК, малолітня або неповнолітня особа може безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд; здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд роз'яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо цього потребують інтереси цієї особи і за віком та станом здоров'я вона може усвідомити їх значення. Суд сприяє також створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦК, надано повну цивільну дієздатність.

Змістом цивільної процесуальної дієздатності, таким чином, є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність з юридичними наслідками, наявність цивільної процесуальної дієздатності необхідна для самостійного ведення процесу.

У повному обсязі цивільна процесуальна дієздатність належить громадянам, що досягли повноліття, і юридичним особам.

Процесуальна дієздатність фізичної особи залежить не лише від віку, але й від інших юридичних умов, за наявності яких неповнолітня особа може бути процесуально дієздатною.

Зокрема, як зазначалось, неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Це означає, що зазначені особи можуть самостійно виступати у суді щодо досить широкого кола відносин, межі яких встановлені ст. 32 ЦК. Відповідно до цієї статті особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського рахунка та розпоряджатися внеском, що зроблений на їх ім'я.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 ЦК особи, обмежені у цивільній дієздатності, можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Крім того, самостійно виступати у суді такі особи можуть лише у справах окремого провадження щодо поновлення у дієздатності. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Право на особисте звернення до суду за захистом свого права передбачено також ст. 18 Сімейного кодексу України (СК), відповідно до якої кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. У цьому випадку дитина віком 14 років також отримує цивільну процесуальну дієздатність. Відповідно до ст. 156 С К неповнолітні батьки, які досягли 14-річного віку, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини.

Крім того, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦПК. надано повну цивільну дієздатність.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що для того, щоб стати суб'єктом цивільних процесуальних відносин, особа має володіти як цивільною процесуальною правоздатністю, так і цивільною процесуальною дієздатністю. Для того, щоб отримати судовий захист, особі достатньо бути правоздатною. Наприклад, оскільки цивільна процесуальна правоздатність належить особі з моменту народження, право на судовий захист виникає у особи з того самого моменту, і тому однорічна дитина може бути суб'єктом судового захисту. В процесі щодо захисту прав такої дитини саме вона в матеріально-правовому сенсі буде позивачем як носій відповідного інтересу, і на її користь буде прийматися судове рішення. Однак, очевидно, що своїми діями здійснювати права і обов'язки позивача така дитина не зможе, і за неї їх будуть здійснювати законні представники.

Підставами цивільних процесуальних відносин є юридичні факти — передбачені процесуальними нормами певні життєві обставини, з якими пов'язується виникнення, зміна або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Такими юридичними фактами є процесуальні дії учасників процесу і суду.

Нагадаємо, що відповідно до поділу юридичних фактів вони за вольовим критерієм поділяються на:

1) дії — обставини, що залежать від волі людини. Вони є різновидом правомірної свідомої поведінки, яка своїм вольовим характером відрізняється від інших проявів існування особи (рефлексів, інстинктів тощо);

2) події — обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і непідвладні їй. Останні мають юридичне значення у випадках, коли зазначені у актах законодавства або договорі як такі, що породжують правові наслідки. Події класифікують за різними ознаками: за походженням — природні (стихійні) і пов'язані з буттям та діяльністю людини (соціальні); за повторюваністю — унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю — моментальні і тривалі у часі (процеси); за кількістю учасників — персональні, колективні, масові: останні — на події з визначеною і з невизначеною кількістю осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали, — на події оборотні та необоротні тощо.

Події також можуть бути підставами виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин, але не безпосередньо, а опосередковано за допомогою відповідних процесуальних лій суду. Наприклад, смерть сторони, якщо спірне правовідношення не допускає правонаступництва, є підставою для припинення провадження у справі. Однак сам по собі факт смерті жодних наслідків для процесу не тягне, для їх настання необхідною є процесуальна дія — винесення судом відповідної постанови.

Оскільки суд є обов'язковим учасником цивільних процесуальних правовідносин, для їх виникнення, як правило, необхідна сукупність юридичних фактів у вигляді процесуальних дій як сторін, так і суду. Наприклад, для порушення цивільної справи у суді необхідна не лише позовна заява позивача, але й прийняття цієї заяви судом.

Процесуальне правовідношення за загальним правилом виникає за ініціативою учасника процесу. В такому випадку для виникнення, зміни або припинення правовідношення необхідна наявність юридичного складу як сукупності процесуальних дій учасника і відповідних процесуальних дій суду. У випадку, коли ініціатором виникнення, зміни, припинення процесуального правовідношення є суд, достатньо одного юридичного факту — процесуальних дій суду.

Процесуальні дії. що є підставами виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин, здійснюються у певній, встановленій цивільним процесуальним законом послідовності.

У передбачених законом випадках процесуальні дії, що здійснюються, повинні бути оформлені документально, тобто мати форму процесуального документу, без якої такі дії існувати не можуть.

177777777777777777777777777

Зміст, об'єкт та суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин

Поняття змісту цивільних процесуальних правовідносин відрізняється від поняття змісту матеріальних правовідносин, і це пов'язане із специфікою, власне, процесуальних правовідносин. Тому до змісту цивільних процесуальних правовідносин входять не лише процесуальні права та обов'язки суб'єктів, але й процесуальні дії з реалізації цих прав та обов'язків. Таким чином, процесуальні дії є не лише підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин, але й входять до змісту останніх. Оскільки ці права і обов'язки належать суб'єктам конкретних цивільних процесуальних правовідносин, нерідко їх іменують "суб'єктивними цивільними процесуальними правами і обов'язками".

Однак у літературі з приводу змісту цивільних процесуальних правовідносин існує й інша позиція, відповідно до якої лише дії учасників цього правовідношення становлять його зміст. При цьому за своєю суттю ці дії не співпадають зі {містом тих дій, які є підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин1.

Не можемо погодитися з цією точкою зору, оскільки процесуальні дії потрібні у цьому разі для реалізації процесуальних прав і обов'язків, без яких ці дії втрачають сенс. Отже, підсумовуючи викладене, під змістом цивільних процесуальних правовідносин будемо розуміти сукупність прав і обов'язків його суб'єктів (учасників), а також процесуальні дії з їх реалізації.

Стаття 27 ЦПК встановлює права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Зокрема особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, на підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попередні судове водиться — до початку розгляду справи по суті.

Крім того, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Ще одним елементом цивільних процесуальних правовідносин є їх об'єкт.

Об'єкт цивільного процесуального правовідношення — це те, на що спрямоване правовідношення.

Об'єктами можуть бути різноманітні матеріальні та нематеріальні блага. Щодо об'єкту цивільних процесуальних правовідносин слід зазначити, що у науці не склалося єдиної точки зору щодо його визначення. Одні автори відносять до об'єкту процесуальну діяльність суб'єктів, інші —- матеріально-правові відносини, які захитаються судом.

На нашу думку, можна виокремити загальний об'єкт для всіх цивільних процесуальних правовідносин, яким є захист суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, який розуміється як відновлення порушеного або оспорюваного права або законного інтересу.

Загальним об'єктом цивільного процесуального правовідношення є захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом всебічного розгляду і вирішення цивільних справ відповідно до чинного законодавства.

Спеціальні об'єкти цивільних процесуальних правовідносин є різними для різних процесуальних правовідносин.

Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин

Аналіз норм ЦПК дозволяє всіх суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин поділити на 3 групи:

1) суд (обов'язковий суб'єкт);

2) особи, які беруть участь у справі;

3) інші учасники цивільного процесу.

Особи, які беруть участь у справі, — це суб'єкти, які мають заінтересованість у предметі процесу. Інші учасники цивільного процесу — це суб'єкти, які надають суду та особам, які беруть участь у справі, організаційну, інформаційну та іншу допомогу.

До суб'єктів цивільних процесуальних відносин закон відносить суд і всіх осіб, які беруть участь у цивільному процесі. Отже, крім суду, суб'єктами цивільних процесуальних відносин можуть бути фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування, іноземці та особи без громадянства, іноземні держави.

Об'єкти цивільного процесуального права, реалізуючи належні їм процесуальні права та обов'язки, стають учасниками відповідних цивільних процесуальних правовідносин.

У теорії цивільного процесуального права дискутувалося питання про співвідношення понять "суб'єкт цивільного процесуального права" — "суб'єкт процесу" — "суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин"'. Думки науковців з цього приводу є різними: деякі з них наголошують на тотожності обсягу них категорій, інші — категорію суб'єктів цивільного процесуального права розглядають як більш загальну, широку.

Ми поділяємо позицію, відповідно до якої у вирішенні цього питання слід розрізняти 2 рівні: методологічний (загальнотеоретичний) та прикладний (правозастосовний), пов'язаний з реалізацією в конкретному процесі права на судовий захист.

З позицій загальнотеоретичних будь-який суб'єкт, який може бути суб'єктом цивільного процесуального права, також може бути суб'єктом і цивільного процесу, і цивільних процесуальних правовідносин. В цьому разі йдеться про правові можливості, відображені у процесуальному законі. Достатньо мати процесуальну правоздатність для того, щоб стати суб'єктом цивільного процесуального права. Можливість бути суб'єктом судового захисту і у такому контексті — суб'єктом цивільного процесуального права не пов'язана з можливістю своїми діями здійснювати суб'єктивні цивільні процесуальні права та обов'язки: це зумовлено, насамперед, абсолютністю права на судовий захист, який не може бути поставлений в залежність від наявності дієздатності і фактичної можливості юридично діяти у процесі.

Однак у конкретних цивільних процесуальних правовідносинах цього замало, оскільки треба мати ще й цивільну процесуальну дієздатність.

Тут можливі 2 ситуації: коли особа має лише цивільну процесуальну правоздатність і не має дієздатності; коли особа має і цивільну процесуальну правоздатність, і цивільну процесуальну дієздатність, однак процесуальні права у реальному процесі сама не реалізує.

В обох випадках особи є суб'єктами цивільного процесуального права, але не конкретних цивільних процесуальних правовідносин. Однак у першому випадку, коли йдеться про недієздатних осіб (і у матеріально-правовому, і у процесуальному сенсі), їх права і законні інтереси захищають, як правило, законні представники. Стороною у справі є той, чиї права захищаються (але стороною у матеріально-правовому сенсі). Процесуальна недієздатність у цьому разі замінюється процесуальною дієздатністю представника. Тому сторона як процесуальна категорія має тут "двосуб'єктне" вираження. В другому випадку, коли на захист прав дієздатної особи звертається до суду прокурор тощо, стороною у справі (і у матеріально-правовому, і у процесуальному сенсі) є той, чиї права захищаються.

Оскільки категорії "цивільне судочинство" і "цивільний процес" не є тотожними, можна бути суб'єктом цивільного судочинства, не будучи суб'єктом цивільного процесу і цивільних процесуальних правовідносин. Наприклад, суб'єкти наказного провадження суб'єктами цивільного процесу і цивільних процесуальних правовідносин не є. Вони є учасниками особливої судової процедури, врегульованої нормами ЦПК, яка існує поза межами цивільної процесуальної форми.

Обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин є суд. Саме він своїм рішенням вирішує спір про право, здійснює захист порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

7 липня 2010 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про судоустрій і статус суддів", яким було закріплене положення про те, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне відповідальність, установлену законом.

Згідно зі ст. 54 Закону "Про судоустрій і статус суддів" судді зобов'язані: 1) своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики; 3) виявляти повагу до учасників процесу; 4) додержуватися присяги судді; 5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, в тому числі і таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; 6) дотримуватися вимог щодо несумісності; 7) подавати щорічно не пізніше 1 квітня до Державної судової адміністрації України для оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади, ведення якого забезпечує Державна судова адміністрація України, декларацію про майновий стан.

Відповідно до ст. 18 ЦПК справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. Це означає, що одноособовий порядок розгляду суддею справ встановлений як загальне правило, винятки із якого можуть встановлюватися лише у законодавчому порядку. Він також одноособово постановляє іменем України судове рішення, яке після набрання ним законної сили є обов'язковим, як і судові рішення, постановлені колегією суддів.

У випадках, встановлених законом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і 2 народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. Зокрема, до таких випадків ч. 2 ст. 234 ЦПК щодо порядку окремого провадження відносить: І) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 3) усиновлення; 4) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 5) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі 3 суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку. Розгляд справ у апеляційній та касаційній інстанціях відбувається, таким чином, лише у колегіальному порядку Таке саме правило про виключно колегіальний порядок перегляду судових рішень в цивільних справах встановлене і для касаційної інстанції. Різниця полягає лише у кількісному складі колегії — у касаційному порядку перегляд справи здійснюється колегією у складі не менше З суддів. Це означає, що їх може бути 3 або більше.

Цивільні справи у Верховному Суді України розглядаються колегіально.

Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

Відповідно до ст. 20 ЦПК у встановлених законом випадках судді не можуть брати участі у розгляді справи і підлягають відводу (самовідводу). Право відводу є процесуальною гарантією забезпечення неупередженості та об'єктивності суду. Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу) у таких випадках:

1) якщо під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання;

2) якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи. За наявності такої заінтересованості суддя, прокурор та інші учасники процесу не можуть брати участі у розгляді справи. Закон при цьому не перераховує всіх можливих підстав для відводу, тому в ЦПК міститься лише загальне правило про неприпустимість участі судді у справі, у якій він є прямо чи побічно заінтересованим. Однак особа, яка заявляє відвід судді, має навести конкретні факти такої заінтересованості;

3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син. дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід. баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі. Таким чином, неможливою також визнана участь судді у розгляді цивільної справи, якщо на його рішення у цій справі можуть вплинути міркування особистого характеру. Тому відводу (самовідводу) підлягає суддя, який має сімейні або будь-які інші особисті стосунки з особами, які беруть участь у справі. Слід зазначити, що п. З ч. 1 ст. 20 ЦПК встановлено ступінь сімейних відносин, за яких суддя не може брати участь в розгляді справи;

4) перелік обставин, які можуть викликати сумнів у неупередженості судді і є підставою для його відводу (самовідводу), не є вичерпним. У ньому зазначається, що судді підлягають відводу (самовідводу) також за наявності інших обставин, які викликають сумнів у об'єктивності та неупередженості судді;

5) суддя не може брати участі у розгляді справи також у випадку, коли було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений ч. З ст. 11-1 ЦПК.

Крім того, до складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї або близькими родичами між собою.

Цивільним процесуальним законодавством встановлено також неприпустимість повторної участі судді в розгляді справи у таких випадках:

І) суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі:

2) суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного сулу:

3) суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в суді першої чи апеляційної інстанції, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому її розгляді після скасування рішення або ухвали суду касаційної інстанції;

4) суддя, який брав участь у перегляді справи Верховним Судом України, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій.

1888888888888888888888888888888888

Обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин є суд. Саме він своїм рішенням вирішує спір про право, здійснює захист порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

7 липня 2010 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про судоустрій і статус суддів", яким було закріплене положення про те, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне відповідальність, установлену законом.

Згідно зі ст. 54 Закону "Про судоустрій і статус суддів" судді зобов'язані: 1) своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики; 3) виявляти повагу до учасників процесу; 4) додержуватися присяги судді; 5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, в тому числі і таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; 6) дотримуватися вимог щодо несумісності; 7) подавати щорічно не пізніше 1 квітня до Державної судової адміністрації України для оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади, ведення якого забезпечує Державна судова адміністрація України, декларацію про майновий стан.

Відповідно до ст. 18 ЦПК справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. Це означає, що одноособовий порядок розгляду суддею справ встановлений як загальне правило, винятки із якого можуть встановлюватися лише у законодавчому порядку. Він також одноособово постановляє іменем України судове рішення, яке після набрання ним законної сили є обов'язковим, як і судові рішення, постановлені колегією суддів.

У випадках, встановлених законом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і 2 народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. Зокрема, до таких випадків ч. 2 ст. 234 ЦПК щодо порядку окремого провадження відносить: І) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 3) усиновлення; 4) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 5) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі 3 суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку. Розгляд справ у апеляційній та касаційній інстанціях відбувається, таким чином, лише у колегіальному порядку Таке саме правило про виключно колегіальний порядок перегляду судових рішень в цивільних справах встановлене і для касаційної інстанції. Різниця полягає лише у кількісному складі колегії — у касаційному порядку перегляд справи здійснюється колегією у складі не менше З суддів. Це означає, що їх може бути 3 або більше.

Цивільні справи у Верховному Суді України розглядаються колегіально.

Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

Відповідно до ст. 20 ЦПК у встановлених законом випадках судді не можуть брати участі у розгляді справи і підлягають відводу (самовідводу). Право відводу є процесуальною гарантією забезпечення неупередженості та об'єктивності суду. Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу) у таких випадках:

1) якщо під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання;

2) якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи. За наявності такої заінтересованості суддя, прокурор та інші учасники процесу не можуть брати участі у розгляді справи. Закон при цьому не перераховує всіх можливих підстав для відводу, тому в ЦПК міститься лише загальне правило про неприпустимість участі судді у справі, у якій він є прямо чи побічно заінтересованим. Однак особа, яка заявляє відвід судді, має навести конкретні факти такої заінтересованості;

3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син. дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід. баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі. Таким чином, неможливою також визнана участь судді у розгляді цивільної справи, якщо на його рішення у цій справі можуть вплинути міркування особистого характеру. Тому відводу (самовідводу) підлягає суддя, який має сімейні або будь-які інші особисті стосунки з особами, які беруть участь у справі. Слід зазначити, що п. З ч. 1 ст. 20 ЦПК встановлено ступінь сімейних відносин, за яких суддя не може брати участь в розгляді справи;

4) перелік обставин, які можуть викликати сумнів у неупередженості судді і є підставою для його відводу (самовідводу), не є вичерпним. У ньому зазначається, що судді підлягають відводу (самовідводу) також за наявності інших обставин, які викликають сумнів у об'єктивності та неупередженості судді;

5) суддя не може брати участі у розгляді справи також у випадку, коли було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений ч. З ст. 11-1 ЦПК.

Крім того, до складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї або близькими родичами між собою.

Цивільним процесуальним законодавством встановлено також неприпустимість повторної участі судді в розгляді справи у таких випадках:

І) суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі:

2) суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного сулу:

3) суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в суді першої чи апеляційної інстанції, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому її розгляді після скасування рішення або ухвали суду касаційної інстанції;

4) суддя, який брав участь у перегляді справи Верховним Судом України, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій.

199999999999999999999999999999999999999999

Особи, які беруть участь у справі. Сторони у цивільному процесі

Поняття осіб, які беруть участь у справі. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі

У ст. 26 ЦПК дається вичерпний перелік осіб, які беруть участь у цивільній справі, а саме: це сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, а також прокурор, державні органи, юридичні особи або окремі громадяни, що беруть участь у цивільному процесі в інтересах інших осіб. Особи, які беруть участь у цивільному процесі, є суб'єктами цивільних процесуальних відносин у зв'язку з розглядом цивільної справи. Для того, щоб суд прийняв цивільну справу до свого судового провадження, розглянув її по суті та постановив обґрунтоване рішення, необхідно, щоб заінтересована особа реалізувала своє право і звернулася до суду з відповідною заявою за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.

У справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, треті особи, а також представники цих осіб.

Особи, які беруть участь у справі, — це суб'єкти, які мають заінтересованість у предметі процесу. Всі особи, що беруть участь у справі, об'єднані в одну групу, насамперед, за наявністю у них юридичної заінтересованості в справі. Ступінь такої заінтересованості у названих осіб різна. Сторони й треті особи в позовному провадженні мають як матеріально-правову, так і процесуально-правову заінтересованість у результаті розгляду цивільної справи в зв'язку з тим, що беруть участь у цивільному процесі для захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Інша група осіб, що беруть участь у справі (прокурор, державні органи тощо), захищають у цивільному процесі не свої, а державні або суспільні інтереси або права й інтереси інших осіб. Тому рішення в цивільній справі не зачіпає їхніх суб'єктивних прав і інтересів. їхня заінтересованість — тільки процесуально-правова.

Особи, що беруть участь у цивільній справі, займають особливе місце серед інших суб'єктів відповідних відносин, грають у цивільному процесі важливу роль. Діяльність таких осіб у цивільному процесі активно впливає на хід і розвиток цивільних процесуальних відносин, виникнення, зміну й припинення процесу в цілому.

В чинному ЦПК дається перелік процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі. Як на конституційному рівні, так і в процесуальному законі чітко зазначено, що кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена ЦПК.

Кожен має право на участь у розгляді своєї справи в будь-якій інстанції в порядку, передбаченому ЦПК.

Особи, які беруть участь у розгляді цивільної справі, наділені правом на ознайомлення з її матеріалами. Реалізація цього права надає можливість всіляко орієнтуватись особі, яка бере участь у справі, в її матеріалах і аналізувати документи, які надходять до справи.

Крім того, у ст. 27 ЦПК передбачені наступні права осіб, які беруть участь у справі: робити з матеріалів справи витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження і приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Так, право заявляти клопотання є важливим процесуальним правом осіб, які беруть участь у справі. Клопотання можуть стосуватися різних питань щодо розгляду справи і повинні бути обґрунтованими. Статтею 168 ЦПК передбачений порядок розгляду судом заяв і клопотань осіб, які беруть участь у справі. У випадку відмови в задоволенні клопотання це не перешкоджає повторному його заявленню з інших підстав.

Особа, яка бере участь у справі, наділена правом висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду цивільної справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам. Наприклад, правом висловити свою думку може скористатись особа, яка бере участь у розгляді цивільної справи при заявленій якого-небудь клопотання у процесі.

Крім того, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання один одному (ст. 176 ЦПК).

Законотворцем наголошується на тому, що особи, які беруть участь у розгляді цивільної справи, наділені рівними процесуальними правами та обов'язками.

Таким чином, особи які беруть участь у розгляді цивільної справи, мають рівні права в користуванні процесуальними правами, а також вони у своїх процесуальних діях та судженнях мають право висловлювати та визначати своє ставлення до правової суті цивільної справи. Крім того, вони мають право висловлювати та визначати своє ставлення до будь-яких питань, які з'являються у процесі вирішення такої справи, а також щодо перевірки обґрунтованості та законності постановленого в ній судового рішення.

З огляду на зазначене, можна констатувати, що немає переваг при реалізації прав в цивільному процесі у жодної з вищезазначених осіб.

Законодавець поклав обов'язок на сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.

Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, на підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання. Треба зазначити, що законодавець поклав обов'язок на сторін: кожна із них повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (див. ст. 60 ЦПК). Це можна розуміти так, що сторона повинна бути заінтересована у розгляді конкретної цивільної справи на свою користь шляхом взяття активної участі в ній.

На відміну від попередньої редакції ст. 27 ЦПК, чинна передбачає, що особам, які беруть участь у справі, необхідно подати наявні докази до суду, можливість тільки повідомити про них суд (що часто обумовлювало затягування розгляду справи) тепер законом не передбачена. Також у зв'язку з тим, що відповідними змінами до ЦПК запроваджено правило про необов'язковість проведення попереднього судового засідання, у ст. 27 ЦПК уточнено, що у разі якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до початку розгляду справи по суті (див. ст. 131 ЦПК).

Законодавцем для підтримання належних умов проведення судом цивільного процесу та врегулювання процесуальних правил поведінки в ч. З ст. 27 ЦПК зазначено, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Користуватись процесуальними правами перелічені особи повинні обережно та не забувати, що реалізація їх повинна мати якусь процесуальну мету.

Щодо неухильного виконання процесуальних обов'язків, можна зазначити, що на осіб, які беруть участь у справі, покладено достатньо обов'язків, які вони повинні виконувати в цивільному процесі. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані під час провадження у цивільній справі повідомляти суд про зміну місця проживання, перебування, роботи, служби, місцезнаходження. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається їм за останньою адресою і вважається врученою. До того ж. особи, які беруть участь у справі і не можуть з поважних причин з'явитися до суду, зобов'язані завчасно повідомити про це суд.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані (і не тільки вони, але й інші особи, присутні в залі судового засідання) встати, коли до залу судового засідання входить чи виходить з нього головуючий суддя у справі, це є знаком поваги не тільки до судді, але й до правосуддя в цілому. До того ж, зазначені особи в цивільному процесі дають пояснення, відповідають на питання та задають питання тільки стоячи і лише після надання їм слова головуючим у судовому засіданні. Рішення суду в цивільній справі особи, які присутні в залі, заслуховують стоячи. Відступ від цих правил допускається з дозволу головуючого в судовому засіданні. Законодавець визначив, що звертатися до суду учасникам цивільного процесу потрібно зі словами "Ваша честь" (ст. 161 ЦПК). Особи, які беруть участь у розгляді цивільної справи, не мають права без дозволу головуючого у справі виходити або входити до судового залу, спілкуватись під час судового розгляду, ставити питання, виступати зі своїми міркуваннями щодо тієї чи іншої процесуальної дії тощо.

Учасники цивільного процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані додержуватися в судовому засіданні порядку і безперечно підкорятися відповідним розпорядженням головуючого в судовому засіданні. Так, документи та інші матеріали передаються головуючому в судовому засіданні через судового розпорядника.

1. У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.  2. У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.  3. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.  4. У справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, треті особи, а також представники цих осіб.  Подробнее:http://kodeksy.com.ua/tsivil_nij_protsesual_nij_kodeks_ukraini/statja-26.htm

2000000000000000000000000000

_{ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ОСІБ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У СПРАВІ - СТАТТЯ 27 ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ}

Начало формы

Конец формы

1. Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

2. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов 'язані подати усі наявні у них докази або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання.

3. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Коментар: 

Права й обов'язки, що перераховані в статті, яка коментується, за своєю суттю відносяться до суб'єктивних цивільних процесуальних прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі.

Для того, щоб бути суб'єктом будь-яких правовідносин, необхідно бути носієм прав і обов'язків. Сукупність суб'єктивних прав і обов'язків є змістом правовідносин.

Особливістю цивільних процесуальних відносин є те, що їх зміст складають не тільки цивільні процесуальні права й обов'язки, а й процесуальні дії. У зміст цивільних процесуальних правовідносин входить разом з правами й обов'язками суб'єктів їх поведінка, тобто процесуальні дії, що існують не самі по собі, а є засобом реалізації суб'єктами своєї волі, пов'язаної із здійсненням прав й обов'язків .

Тільки сукупність процесуальних прав та обов'язків і процесуальних дій з їх реалізації заінтересованої особи і суду може бути змістом цивільних про-цесуальних правовідносин. ЦПК регламентує цивільні процесуальні права й обов'язки суб'єктів і їх дії. Останні виступають засобом реалізації волі, а тому лише разом вони можуть входити в зміст правовідносин. У зв'язку з цим цивільні процесуальні правовідносини виступають формою (засобом, методом) здійснення його учасниками суб'єктивних прав і обов'язків, а самі права й обов'язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони разом з процесуальними діями складають їх зміст.

Обсяг процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільного процесу визначає їх можливість брати участь у діяльності по здійсненню правосуддя. Права й обов'язки суб'єктів цивільного процесу настільки різноманітні, що можна їх розділити на види. Це важливо не тільки для теорії цивільного процесуального права, але і для правозастосовної практики. Характер участі в цивільному процесі, наявність або відсутність цивільної процесуальної заінтересованості, функції суб'єктів дозволяють виділити права й обов'язки, що належать окремим групам і видам суб'єктів. Залежно від приналежності до тієї або іншої групи суб'єктів їх права й обов'язки відрізняються за обсягом, спрямованістю і різноманітністю. Усередині цих груп можна виділити підгрупи прав і обов'язків.

У цілому обсяг процесуальних прав і обов'язків, наданих особам, які беруть участь у справі, можна розділити на дві групи: загальні і спеціальні.

Стаття, що коментується, передбачає загальні права й обов'язки осіб, які беруть участь у справі. Це означає, що дані права й обов'язки належать абсо-лютно всім особам даної групи суб'єктів без винятку.

Крім того, кожна з осіб, які беруть участь у справі, має спеціальні права й обов'язки, що визначається специфічністю процесуальної функції і конкретним процесуальним статусом окремої особи. Так, до спеціальних прав відносяться права, надані законом лише позивачеві і відповідачеві: розпорядчі права (ст. 31 ЦПК), право відповідача заперечувати проти позовних вимог, право відповідача на зустрічний позов і т. п.

Стаття, що коментується, є нормою загального змісту, положення якої де-талізують в інших нормах ЦПК. Тобто перелік прав і обов'язків, що містяться в даній нормі, не є вичерпним. Більшість загальних прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі, розкриваються в подальших нормах ЦПК, включаючи «Прикінцеві та перехідні положення». Так, «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК були доповнені положеннями щодо протоколу судового засідання. Відповідно до цих змін до 1 січня 2008 р. повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється судом тільки за вимогою особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду. В усіх інших випадках хід судового засідання фіксується в протоколі судового засідання. Отже, перелік загальних прав осіб, які беруть участь у справі, доповнений правом знайомитися з протоколом судового засідання і протягом трьох днів після їх повідомлення про підписання протоколу або після закінчення строку на підписання протоколу подавати свої письмові зауваження щодо неповноти або неправильності протоколу.

Оскільки обов'язковим учасником будь-якого цивільного процесуального відношення є суд, то права й обов'язки осіб, які беруть участь у справі, завжди кореспондують правам і обов'язкам суду. Наприклад, праву особи, яка бере участь у справі, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, протистоїть обов'язок суду вирішити питання про доцільність і можливість відповіді на це питання відповідною особою.

У процесі розвитку цивільного процесу у конкретній справі змінюється і склад прав і обов'язків учасників цивільного процесу. Залежно від забезпечення процесуальних функцій серед прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі, можна виділити:

— права на подання і витребування доказів і участь в їх дослідженні (надання доказів, залучення свідків, право задавати питання свідкам, експертам, право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал і т. п.);

— права на залучення до участі у справі заінтересованих осіб (про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору і т. п.);

— права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи і виконання судових ухвал (право відводу);

— право на участь в судових засіданнях і інших процесуальних діях на всіх стадіях цивільного процесу, на участь у справі особисто або через представ-ника, мовну доступність (користування послугами перекладача);

— інші права, що забезпечують захист у процесі своїх прав і прав інших осіб (наприклад, приєднання до апеляційної і касаційної скарги).

Частина 2 коментованої статті додатково зобов'язує всіх осіб, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень подавати всі наявні у них докази або повідомити про них суд під час попереднього судового засідання.

Стаття, що коментується, містить основний загальний обов'язок осіб, які беруть участь у справі, — сумлінно здійснювати свої процесуальні права і ви-конувати процесуальні обов'язки. Даний обов'язок реалізується, перш за все, через дотримання процесуального регламенту. Неприпустимо використання прав у цілях затягування процесу або введення суду в оману. Особи, які беруть участь у справі, повинні дотримуватися порядку в судовому засіданні. Стосовно порушників порядку можуть бути застосовані заходи процесуального примусу або притягнені до адміністративної відповідальності.

Незважаючи на те, що дана стаття передбачає загальні права й обов'язки для всіх осіб, які беруть участь у справі, обсяг прав і обов'язків окремих категорій даних осіб може істотним чином відрізнятися. Це пов'язано не з порушенням принципу диспозитивності, а з особливостями окремих видів судочинства. Так, наказне провадження обмежує коло прав стягувача і боржника у зв'язку з тим, що даний вид судочинства є спрощеним порядком розгляду цивільної справи. У наказному провадженні немає судового засідання, а це означає, що права й обов'язки осіб, які беруть участь у справі, що характерні для цієї стадії, не можуть бути реалізовані.

21

Поняття сторін у цивільному процесі, їх процесуальні права і обов'язки

Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.

Позивач (actor) — це особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес.

Позивач є активною стороною, тому що він спрямовує свою вимогу для того, щоб цивільна справа була відкрита з метою захисту своїх прав та інтересів.

З огляду на зазначене, позивачем іменується та сторона у цивільному процесі, яка звернулась з відповідною цивільною позовною заявою до суду і переконана, що її права порушені чи оспорюються.

В позовному провадженні при розгляді цивільної справи завжди присутня особа відповідача (reus — особа, яка обороняється), під якою розуміється особа, яка за цивільною позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві.

Прийнято розглядати відповідача як пасивну сторону в цивільному процесі.

Розуміючи, що в основу свого цивільного позову закладається думка позивача про те, що безпосередньо відповідач є порушником права, науковцями зроблено висновок, що під поняття відповідача підпадає саме та сторона, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

У цивільному процесі позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За загальним правилом цивільний процес починається з появою спірної ситуації у різних учасників матеріально-правових відносин.

Таким чином, сторонами в цивільному процесі є юридично заінтересовані особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві.

Сторони є головними учасниками (особами), які беруть участь у цивільній справі, без яких немає сенсу в процесі. Розкриття та висвітлення поняття сторони в цивільному процесі має безпосередній зв'язок з матеріальними правовідносинами.

Сторони в цивільному процесі також характеризуються наступними ознаками: це особи, між якими виник цивільно-правовий спір, що підпадає під дію ЦПК; вони ведуть цивільний процес у справі від свого імені; з приводу їх цивільної справи приймається судом остаточне рішення у цивільній справі; на них поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення у справі; вони несуть судові витрати в цивільній справі; їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво. Процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівноправності їх перед законом і судом (див. ст. 5 ЦПК).

У сторін з'являється сенс для звернення за допомогою до судових органів за наявності спірності та невизначеності матеріальних правовідносин. Але виникнення спірної ситуації може мати місце і у випадку відсутності таких відносин у дійсності: у такому випадку правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише дійшли висновку, що між ними існують матеріально-правові відносини. Становище сторін у процесі тісно пов'язане з правопорушенням, але його може і не бути у разі помилки про наявність між ними спірних правовідносин. Більше того, особа може вимагати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу порушення.

Сторони мають у переданій на розгляд суду справі особистий юридичний інтерес, який буде протилежним за матеріальним і процесуальним характером. Матеріально-правовий — визначається спірними матеріальними правовідносинами сторін. Процесуально-правовий — наслідками розв'язання матеріально-правового спору, одержання відповідного рішення суду.

У цивільному процесі закладений процесуальний паритет сторін, який сформульований у вигляді дозволу для позивача та відповідача використовувати весь арсенал закладених у ЦПК різноманітних прав, які, безумовно, можливо використати для всебічного захисту своїх інтересів у суді. Також для підтримання процесуальної рівноваги у суді передбачені досить зручні механізми впливу на сторони при розгляді цивільного позову, це деякі чітко сформульовані правила у вигляді процесуальних обов'язків, що є результатом досягнення та підтримання рівноваги між сторонами в цивільному процесі.

Закладена рівноправність сторін у цивільному процесі є виправданою, оскільки, з огляду на модель змагального процесу, будь-яка з заінтересованих сторін повинна, насамперед, як юридично, так і фактично мати рівні процесуальні можливості з обстоювання своїх прав, передбачених для них на законодавчому рівні.

Перелік прав та обов'язків, які закладені в ЦПК, можливо класифікувати на 2 групи: загальні та спеціальні.

До загальних належать такі процесуальні права сторін, які мають також і інші особи, які безпосередньо беруть участь у цивільному процесі, зокрема право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, знайомитись з матеріалами справи, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення та багато інших (ст. 27 ЦПК).

Друга категорія прав сформульована законодавцем у ст. 31 ЦПК таким чином, що дає змогу говорити про виведення їх на виший ієрархічний рівень, ніж загальні права.

Крім прав, зазначених у ст. 27 ЦПК, позивач має також ряд так би мовити "головних" прав, які активно впливають на розгляд його цивільної вимоги, а саме, право змінити підставу або предмет цивільного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від цивільного позову.

Позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог (але не може змінити підставу або предмет позову протягом усього часу розгляду справи), відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому треба враховувати положення ст. 193 ЦПК, відповідно до якої під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про залишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог.

Позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач — пред'явити зустрічний позов тільки до початку розгляду судом справи по суті. Згідно зі ст. 173 ЦПК розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, після чого з'ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спорудо третейського суду. Не слід плутати поняття "судовий розгляд" та "розгляд справи по суті", оскільки до розгляду справи по суті на стадії судового розгляду мають бути здійснені наступні дії: відкриття судового засідання (ст. 163). роз'яснення прав перекладачеві, приведення його до присяги (ст. 164), оголошення складу суду (ст. 166), роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків (ст. 167) та інші дії (ст.ст. 168, 171, 172). На цьому етапі позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач — пред'явити зустрічний позов, оскільки розгляд судом справи по суті розпочинається з моменту доповіді головуючого про зміст заявлених вимог.

Окремо виділяється законодавцем таке спеціальне право, як відмова від цивільного позову, яке позивач може застосувати не тільки в межах розгляду цивільної справи в суді першої інстанції, а й у апеляційній чи касаційній інстанціях — до закінчення такого апеляційного чи касаційного розгляду.

Спеціальні права відповідача дістають вияв у наданні права відповідачу визнавати цивільний позов повністю або частково, а також права подати заперечення проти позову.

Визнання цивільного позову — це диспозитивне право відповідача визнати цивільні вимоги до нього позивача. Визнання цивільного позову може відбутись як повною мірою, так і частково. Визнання цивільного позову є правом, яке притаманне тільки відповідачу та розглядається у вигляді його одностороннього волевиявлення, яке має на меті розв'язати спірну ситуацію шляхом її врегулювання.

За повного визнання відповідачем цивільного позову і прийняття його судом ухвалюється рішення суду про задоволення цивільного позову (ст. 174 ЦПК).

Заперечення проти цивільної позовної заяви можуть бути у вигляді обґрунтованих пояснень відповідача в цивільному процесі, якими повністю або частково відхиляються чи спростовуються цивільні вимоги позивача. Заперечення можуть мати матеріально-правовий та процесуально-правовий характер. Заперечення з процесуального характеру обґрунтовуються взагалі неправомірністю виникнення та подальшого продовження цивільного процесу, у зв'язку з відсутністю у позивача права на пред'явлення цивільного позову.

У проносі заперечення відповідач може просити суд про зупинення розгляду цивільної справи на підставі того, що одночасно знаходиться на розгляді інша справа, яка безпосередньо пов'язана з нею (див. ст. 201 ЦПК). Крім того, відповідач може наполягати в своїх клопотаннях до суду на залишенні цивільної позовної заяви без розгляду у зв'язку з тим, що аналогічна цивільна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав перебуває на судовому розгляді в іншому суді (див. ст. 207 ЦПК). Також за відповідних заперечень відповідач у цивільному процесі має право просити суд закрити провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку цивільного судочинства (див. ст. 205 ЦПК).

На підставі ст. 175 ЦПК сторони можуть також примиритися протягом всього часу судового розгляду. В письмовому вигляді відповідне клопотання в обов'язковому порядку повинно бути додано судом до цивільної справи. У випадку, якщо суд дійшов висновку, що умови мирової угоди необхідно визнати, він постановляє у цивільній справі мотивовану ухвалу про закриття провадження у справі з наслідками, які передбачені ст. 206 ЦПК. Ця ухвала суду про закриття провадження у справі належить до переліку тих ухвал, які вправі сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, оскаржити згідно зі ст. 292 ЦПК в апеляційному порядку.

Законодавець передбачив, що суд не приймає відмови позивача від цивільного позову, визнання цивільного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Таким чином, суд повинен з'ясувати питання: у межах процесуальних повноважень і своїх процесуальних прав сторони визнали перелік умов мирової угоди чи ні. Контроль саме з боку суду забезпечує законність досягнення мирової угоди та надає гарантії для захисту прав та інтересів суб'єктів матеріально-правових відносин.

22

Процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть- це обумовлена нормами матеріального права множинність осіб на тій чи іншій стороні у цивільному процесі в силу наявності спільного права чи спільного обов'язку (ст. 32 ЦПК). Від співучасті слід відрізняти об'єднання позовів судом, за якого суб'єктивні права та обов'язки не залежать один від одного, а множинність утворюється на розсуд суду (судді) з метою процесуальної економії.

Співучасть можна класифікувати на види за двома критеріями. За формою співучасть буває: 1) активна співучасть - коли кілька співпозивачів пред'являють позов до одного відповідача; 2) пасивна співучасть - коли один позивач пред'являє позов до кількох відповідачів; 3) змішана співучасть - коли кілька співпозивачів пред'являють позов до кількох співвідповідачів.

В залежності від характеру матеріально-правових зв'язків між суб'єктами спірних правовідносин та обов'язковості участі в процесі розрізняють два види процесуальної співучасті - необхідну (обов'язкову) і факультативну (можливу).

Необхідна (обов'язкова) співучасть має місце у випадку, коли характер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодо прав чи обов'язків одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного виду співучасті є загальне право та загальний обов'язок. Наприклад, вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім'ї.

Можлива (факультативна) співучасть не носить обов'язкового характеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглядати справи відносно кожного із суб'єктів в окремому процесі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв'язок підстав позовів, пред'явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, в разі подання позову щодо одного з повнолітніх дітей щодо утримання недієздатних батьків суд на підставі закону може залучити як співвідповідачів інших повнолітніх дітей.

Усі процесуальні співучасники мають однакові права і несуть однакові обов'язки. Вони рівні в правах і обов'язках як відносно один одного (внутрішня рівність), так і стосовно іншої сторони (зовнішня рівність). Кожен з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в процесі самостійно (ч. 1 ст. 32 ЦПК). Вони вправі виступати самостійно і стосовно інших процесуальних співучасників на своїй стороні.

Ознаки цивільної процесуальної співучасті:

- співучасники - це суб'єкти спірних матеріально-правових відносин;

- інтереси співпозивачів (співвідповідачів) не суперечать одне одному, але є протилежними інтересам іншої сторони;

- наявність одного провадження, в якому розглядається справа з участю співпозивачів чи співвідповідачів1.

Підстави для виникнення процесуальної співучасті (ст. 32 ЦПК):

- предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

- права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

- предметом спору є однорідні права та обов'язки.

В перших двох випадках співучасть є необхідною, а в останньому застосовується лише для спрощення процесу.

Співучасть ґрунтується на спільності процесу. Розуміння спільності процесу як спільності інтересів групи осіб пов'язують з різними обставинами- спільною метою, тотожністю юридичних та фактичних підстав, спільними правами та обов'язками, тому предметом правового спору можуть бути права та обов'язки, які грунтуються на однорідних фактичних (та юридичних) підставах.

Співучасть у цивільному процесі традиційно визнавалась об'єднанням в ньому кількох позивачів чи/або відповідачів, а не позовів, що ґрунтуються на матеріально-правових відносинах.

Об'єктивне об'єднання позовів полягало в об'єднанні всіх позовів одного позивача до одного відповідача.

Суб'єктивне об'єднання позовів можливе між тими особами, які перебували у певних відношеннях між собою до виникнення судового провадження. Суб'єктивне об'єднання позовів тягло за собою співучасть, але не визнавалось рівнозначним співучасті.

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 32 ЦПК).

Процесуальна співучасть настає за ініціативою позивача і позивачів. Якщо позов пред'явлений не всіма особами, яким належить таке право, суд не вправі залучати таких осіб до участі у справі як співпозивачів, оскільки згідно з принципом диспозитивності особа, якій належить право вимоги, розпоряджається своїми правами на власний розсуд (п.10 Постанови Пленуму ВС України № 5 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду").

Особливість участі процесуальних співучасників у цивільному процесі полягає у тому, що кожен із них щодо іншої сторони діє у процесі самостійно. Якщо інтереси позивачів або відповідачів між собою суперечать, то співучасті немає. Відповідно до ст. 216 ЦПК суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, має зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або вказати, що відповідальність чи право стягнення є солідарним. Співучасники також можуть оскаржувати судові рішення самостійно, або приєднуватися до скарг інших співпозивачів чи співвідповідачів (ст. ст. 299, 329 ЦПК).

23