15/ Особливості античної культури

Античним ("античний" лат. antiquus — "давній") світом традиційно називають цивілізації Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Епоха античності охоплює період з III тис. до н.е. (час формування давньогрецької культури) до середини V ст.н.е., коли перестала існувати Західна Римська Імперія. Античні цивілізації Греції та Риму межували зі стародавніми цивілізаціями Сходу — Єгиптом, Фінікією, Персією та іншими державами, підтримували з ними жваві торговельні та культурні контакти. Антична культура у початковий період свого розвитку запозичила чимало ідей від розвинутих у той час культур Стародавнього Сходу. Водночас вона стала глибоко оригінальним явищем, культурою гуманістичною за своїм змістом, інтерактивною, раціоналістичною та антропоцентричною, позбавленою східної традиційності. На противагу античній культурі, характерною рисою культури Стародавнього Сходу був теоцентризм. Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об'єднувала місто і навколишні землі зі селами. Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об'єднанням вільних громадян. З VI ст. до н.е. у більшості полісів встановилась демократична форма правління, що охороняла права кожного громадянина, робила його активним і свідомим учасником політичного життя. Майже всі громадяни полісів були грамотними. Сутність полісного життя становила єдність незалежних людей в ім'я спільного існування, безпеки та свободи. Ці обставини сприяли вихованню в еллінів і римлян патріотизму, розвиненого почуття власної гідності, волелюбності, мужності, допитливості, схильності до раціонального осмислення світу. Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості вільного громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм — перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки (а пізніше і римляни) уявляли у вигляді людей — безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Ідея гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси перебувала в центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило неминуще значення античної доби для людства, його культурного поступу.

16/ Креаційна модель походження світу, людини й культури в Біблії

Біблія - основне джерело середньовічних уявлень про світ і про місце в ньому людини. Для християнського світобачення, яке панувало в епоху Середньовіччя, центральною ідеєю була ідея Творця і творення. Ідея творення відображена в першій книзі Біблії - Буття, звідки вона і була запозичена середньовічними філософами. Середньовічне світобачення - складна система, що включала різні джерела із старозавітної й новозавітної традицій, а також з античної спадщини. Вони були синтезовані Середньовіччям в єдину систему.

Проілюструємо відмінності базових понять християнської та античної традицій (табл. 1).

Отже, Бог у християнській доктрині вища істота, особистість, а не сукупність абстрактних якостей. Він сущий, всеблагий, мудрий, справедливий. Одним з найпереконливіших доказів Божого буття було саме творіння. Його доцільність, повнота,

Таблиця 1. Базові поняття християнської та античної традицій

Християнська традиція	Антична традиція
Бог - вища персоніфікована істота, творець усього сущого	Бог безособовий, абстрактний. Він творить світ не з нічого, а надає форму споконвічній і незнищенній матерії
Світ має початок і кінець	Буття - процес вічний, без початку й кінця (згідно з ученням Арістотеля)
Троїстість Єдиного й рівносущого Бога (Бог у трьох особах)	Тріада неоплатоніків: Єдине - Логос (слово) - Світова Душа, як ієрархічна система

взаємозв'язок переконували середньовічну людину в наявності Творця. Парадокс християнської ідеї полягає в тому, що Бог емпірично недовідний, але Він відкриває себе у світі (навіть історично

- подієво). Існування Творця доводилося існуванням творення. Середньовічна християнська ідея Бога-Творця була поясненням Всесвіту й усього, існуючого в ньому. Основне значення цієї ідеї очевидне, нею наповнена вся середньовічна філософія. Творення

- акт вільного волевиявлення Творця. Після Нього у Всесвіті запанувало діяльне провидіння Творця - початок, що формує й регулює світобудову як єдине, упорядковане ціле. Бог не залежний від світу, трансцендентний йому, але залежність світу від Бога триває; світ не може існувати відособлено від Бога. У цьому смислі творення триває.

Творення світу є творенням людини і її культури. У християнському світобаченні немає природи або порядку речей самих по собі. Створивши людину, здатну до творчості, насамперед культурної, Бог сприяв процесу безперервності творення. Культура як поле творчості відтворює в межах часу й простору процес творчості.

Християнство спробувало повністю включити у сферу свого розгляду все суще - дух і матерію - у його відношенні до Бога як до свого принципу. Середньовічних мислителів, зокрема Фому Аквінського, цікавили такі питання, як початок світу, творення з нічого, тривалість творення, будова Всесвіту. Фома Аквінський намагався в цих питаннях поєднати християнство з арістотелізмом, дійшовши такого висновку: людський розум не може пізнати істин вищого порядку, необхідно дотримуватися віри. Він вважав неправильною ідею існування порожнього простору й порожнього часу до творення, коли Бог нічого не робив. Однак якщо навіть припустити, що світ не мав початку, то й у цьому разі він би не дорівнював Богові - атрибут вічності властивий лише одному Творцеві.

Отже, Бог, згідно з християнською традицією, - істота споконвічна, ніким не створена, вічна й незмінна - єдиний Бог у трьох особах, Творець усіх речей, видимих і невидимих, духовних і матеріальних, небесних і земних, включаючи й людину - єдине творення, наділене і духом, і тілом, а також її культуру.