Розкрийте класичну, натуралістичну та ідеалістичну концепції культури

Натуралістична концепція культури була представлена ​​в працях французьких і німецьких просвітителів, які остаточно закріпили принцип історизму стосовно історії та культурі.  У центрі уваги французьких просвітителів був так званий «дух народу», представлений в результатах його діянь, у характері громадський порядків, в моралі і звичаях. Щоправда, вони не використовували термін «культура», замінюючи його поняттям «цивілізація», розумів ще як синонім культури. Також для французьких просвітителів було характерне ототожнення нації з державою, а суспільства - з політичними формами правління. Вважалося, що суспільствовідповідне розумній природі людини, неодмінно зробить всіх людей щасливими. Для здійснення цієї мети потрібно докласти всі сили, використовувати будь-які можливості, в тому числі і насильницького характеру (саме тому ідеологія французького Просвітництва стала підготовкою Великої французької революції). Розроблятися, в культурології XX століття, в сучасній постмодерній пізнавальної установці. 

Німецька класична філософія — термін, що об'єднує філософські праці німецьких мислителів кінця 18-го — початку 19-го століття. До визначних представників німецької класичної філософії заведено відносити Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, Феєрбаха. Термін вживався в радянській і вживається в пострадянській філософській літературі. В європейській філософській літературі поширений термін німецький ідеалізм, до якого відносять майже всіх цих філософів за винятком матеріалістаФеєрбаха.

Затвердженню терміну сприяла книга Фрідріха Енгельса «Людвіг Феєрбах і кінець німецької класичної філософії».

У своїй роботі «Три джерела і три складові частини марксизму»^[1] Володимир Ленін називає німецьку класичну філософію одним із джерел, з яких виріс марксизм.

Передумовою виникнення німецького ідеалізму було заснування університетів нового типу, зокрема Берлінського університету. Університети були провідними центрами філософської думки в епоху середньовічної схоластики. Проте середньовічна філософія була підпорядкована теології. На початку нової історії та в епоху Просвітництваосновний внесок у розвиток філософії робили мислителі поза університетськими стінами: від Спінози до Вольтера. Наприкінці XVIII століття в Німеччині виникли університети світського характеру, більше не підпорядковані богослов'ю, як основній дисципліні, й філософія зайняла в них центральне світоглядне місце.

Основою ідеаціонаїьного типу культури є принцип визнання надчуттєвого і надрозумного Бога як єдиної дійсної реальності й цінності. Це культура релігійна й "потойбічна" за характером. Такими, на думку Сорокіна, були, наприклад, культура європейського Середньовіччя, культура Індії часів брахманізму, грецька культура VIII— VI ст. до н.е. Основою ж чуттєвого типу культури є уявлення про чуттєвий характер об'єктивної реальності, тобто уявлення, згідно з яким є реальним і має смисл тільки те, що ми сприймаємо органами чуття. Чуттєва культура — це культура матеріалістична, емпірична, світська й утилітарна. Чуттєва культура в Європі домінувала приблизно з XVI ст. до ХХ-го. За П. Сорокіним, ідеаціональна і чуттєва культури послідовно чергуються. Нарешті, ідеалістична культура — це третій тип культури, який є перехідним за суттю і являє собою своєрідний синтез двох основних типів. Ідеалістичною культура стає тоді, коли ідеаціональний тип поступово змінюється на чуттєвий, або навпаки, чуттєвий — на ідеаціональний. Іншими словами, ідеалістичними є ті фрагменти історії, протягом яких одна з основних форм культури і суспільства (чуттєва або ідеаціональна) вже поступово зникає, а інша форма, відповідно, так само поступово з'являється. В ідеалістичній культурі реальність оцінюється як частково надчуттєва, а частково — чуттєва. Ідеалістичною була європейська культура раннього Відродження.