53. Ставлення до культури та релігії к.Г.Юнгом

релігійно-культурологічні погляди К.Г. Юнга за своїм концептуальним підгрунтям та методами реалізації мають герменевтичний характер, відрізняються переорієнтацією з причинного (детерміністського) підходу на цільовий (телеологічний, діяльністний) а також редукціоністського - на елевацію (імпліфікацію). Методологічну парадигму “аналітичної психології” складає синтетичний метод, специфіка якого полягає в інтеграції несвідомого і свідомого, використанні не лише аналізу, а й  синтезу;

ключем для розуміння специфіки релігійно-культурологічних поглядів К.Г. Юнга служить його вчення про “архетип колективного несвідомого” та телеологічна концепція людини. Колективне несвідоме – це образ світу як деяка його апріорність,  що виникає з успадкованих структур мозку, має всепроникаючий вплив і носить надособовий, міфологічний характер. Структурними елементами колективного несвідомого є архетипи - психічні  комплекси, що закарбовують найважливіші етапи людської  еволюції, міфологічні образи, наділені певною божественністю і виступають категорією уяви по аналогії з  категоріями мислення І. Канта. Особливість юнгівських поглядів на природу людини полягає в інтерпретації людської психіки як системи, що з одного боку функціонує за принципом компенсації, а з іншого - виступає деякою безособовою субстанцією;

К.Г.  Юнг вбачає в релігії найуніверсальнішу форму діяльності людського розуму, “коріння всього творчого духу”,  вітальний феномен,“остаточну  завершеність до іншої діяльності душі”, ставлення до вищих цінностей. Специфіка юнгівського розуміння релігії полягає у виокремленні релігії зовнішньої і внутрішньої та наданню релігійному досвіду сутнісного значення в розумінні релігії;

заперечуючи у Бога онтологічний, трансцендентний, потойбічний статус, К.Г. Юнг замінює його іманентним, притаманним самій людині і тлумачить його на інтрапсихічній основі, що суттєво відрізняється від християнсько-ортодоксального розуміння;

оригінальним досягненням швейцарського мислителя є розроблене ним альтернативне вирішення  релігійних проблем сучасності, формулювання нової системи віри, нової міфології ХХ століття, що  сприяли б розвитку людини, поєднували релігійний досвід в його традиційному тлумаченні із новітніми науковими ідеями. “Природне богослов’я” К.Г. Юнга вказує на значення та важливість інтернаціоналізації релігійної свідомості, розвиває  змістовніші форми духовності;

К.Г. Юнг сприймає культуру як духовну традицію і відрізняє поняття культури та цивілізації. Цивілізація витлумачиться ним як “зовнішня культура”, а особиста “внутрішня” культура – як “відчуття сенсу та цілеспрямованості буття”. В людській культурі джерелом змін виступає міф - первісна мова, архетипова  канва, актуалізований духовний устрій конкретної культури, матриця, що сягає своїм корінням сакральних  пластів реальності. Суттєвим елементом культури є символ – трансформатор психічної енергії, інтегратор цілісності людини

К.Г. Юнг розробляє власне оригінальне розуміння релігії та культури в органічному зв'язку з вченням "аналітичної психології", основним завдання якої було з'ясування стосунків між свідомим та несвідомим в людині.

2. Синтетичний метод, запропонований швейцарським мислителем, - евристичний, творчий підхід, який дозволяє розкрити природу цілісної людини, а не тільки її раціональні аспекти. Він створює можливість включення в науковий дискурс ірраціональних моментів, що в свою чергу сприяє відтворенню цілісного підходу до проблем, які розглядаються, дозволяє уникнути обмеженості редукціоністських методів, обгрунтувати використання науково-духовної або герменевтичної методології.

3. Для сучасного релігієзнавства юнгівське тлумачення релігії має принципове методологічне значення, оскільки розкриває глибину компенсаційної ролі релігії не як ілюзорної за своєю суттю, а необхідного духовно-практичного елементу людської особистості та суспільства. Аналіз психологічних детермінант релігії, здійснений К.Г. Юнгом, виявляється одним із найвагоміших і глибоких у сучасному релігієзнавстві. Вони не зводяться до афективних станів, окремих почуттів (страх, невпевненість тощо), а характеризуються як визначальний чинник існування релігійних поглядів (поряд із соціальними та гносеологічними), усвідомлення яких виявляється нагальною потребою становлення особи. Певною крайністю релігієзнавчих поглядів К.Г. Юнга виступає наявність в них елементів містики та окультизму.

5. Цінність юнгівського вчення про культуру полягає в констатації необхідності безумовного поєднання культури зовнішньої (прогресу технологічного) і внутрішньої (усвідомлення своїх коренів), осягненні її символічної природи. Одним з методологічних наслідків юнгівського розуміння міфу є те, що він має здатність до цілісного сприйняття світу, виступає необхідним елементом творчого пізнання.

6. У сучасному релігієзнавстві юнгівський герменевтичний підхід до аналізу релігійно-культурологічних проблем виявився одним з найбільш плідних. Він дозволяє позбутися редукціоністської настанови, розглядати духовні явища в широкому контексті людського буття і активно сприяє подальшому розвитку сучасною вітчизняною наукою питань релігії та культури.