40. Розкрийте особливості культури спілкування, індивідуальні і культурні сценарії спілкування

особливості культури спілкування, індивідуальні і культурні сценарії спілкування

Вступаючи в спілкування, люди так чи інакше «налаштовуються» на взаємодію один з одним. Кожен бодай приблизно уявляє, що і як він скаже чи зробить, яка буде реакція інших на це, його власна реакція на цю реакцію тощо. Уявлення такого роду утворюють індивідуальний сценарій спілкування. В основі індивідуальних сценаріїв лежать окремі типові культурні сценарії спілкування. Серед них є і сценарії, які визначають способи, завдання, форми спілкування, запроваджені у якійсь групі або культурі, і сценарії більш загального типу, відображені у загальнокультурних нормах і правилах спілкування. Такого роду загальнокультурні сценарії представляють собою те, що називають культурою спілкування. Два аспекти культури спілкування. У культурі спілкування є два взаємопов'язаних аспекту: зовнішній, ритуальний, «етикетний» і внутрішній, соціально-психологічний. Ритуальний, «етикетний» аспект культури спілкування називають «зовнішньою культурою». Вона відображується у виконанні загальноприйнятих ритуалів спілкування, правил етикету, диктуючих, що і як належить робити під час спілкування. Характер цих відношень утворює другий, більш глибокий прошарок культури спілкування — її соціально-психологічний аспект («внутрішня культура»). Існують окремі загальні норми людських відношень, що склалися історично і стали загальноприйнятими у сучасному суспільстві. Вони не завжди і не усіма у дійсності виконуються, але поведінка у відповідності з ними вважається бажаною і очікується від людей. До основних норм «внутрішньої культури» відносяться наступні вимоги: 1) Чини (дій) у відношенні до інших так, як ти би хотів щоб вони діяли у відношенні до тебе. Це так зване «золоте правило моральності». Відомо, що до надбань філософії І. Канта слід відносити також його етичні, естетичні та соціологічні ідеї. У сфері моралі, Кант виходив із визначення вихідної рівності всіх людських розумів як суверенного чинника свідомого вибору поведінки. З такої рівності випливає, що кожен окремий розум у прийнятті рішень повинен діяти як загальний розум. На цій основі формулюється кантівський «категоричний імператив» («остаточне повеління»): «Чини завжди так, щоб максима (тобто вираз у формі принципу) твоєї волі могла мати також і силу всезагального закону». Це означає, що людина, обираючи певний тип поведінки припускає можливість такої ж поведінки для будь-кого. 2) Виконуй свої обіцянки, домовленості і зобов'язання. Давні римляни сформулювали цю вимогу у вигляді принципу: «Домовленості мають виконуватися» (у 483 р. на Карфагенському соборі даний принцип був покладений в основу міжнародного права). Якби люди не притримувалися цього принципу, то будь-яка обіцянка, домовленість, зобов'язання взагалі б втратили сенс. Поведінка людей була б зовсім непередбачувана, і ніяких бодай відносно стійких відношень між: ними не існувало би. 3) Будь доброчинним, намагайся в міру можливості робити добро людям, виконувати їх прохання. Ми звично думаємо, що людина, з якою ми вступили в спілкування, буде діяти таким же чином. Досить повчальною у цьому плані є шкала соціально-етичного спрямування Конфуція, або Кон-Фу-цзи (551-479 pp. до н.е.), у якій на першому плані були проблеми людських стосунків та норм поведінки. Конфуцію приписують визначення людини як істоти, котра у своїх діях керується внутрішніми мотивами. Відночас вирішальну роль у людському житті відіграє закон (або повеління) Неба. Людина повинна навчитися сприймати і розуміти цей закон відповідно до волі Неба. Яісщо людина спроможна це робити, вона постає як «шляхетна» — цзюнь-цзи, тобто така, у душі якої діє доброчинність («де»): «Небо породило в мені де». Види спілкування. Спілкування людей відбувається у різних формах. Серед них можна виділити такі види і різновиди: 1) Спілкування людини з реальним партнером. Його різновидами є: - практичне спілквання — відбувається у процесі сумісної практичної діяльності, яка вимагає обопільної узгодженості дій і встановлені відношень співробітництва, управління і підкорення. - духовне спілкування — міжособистісний інтелектуально-емоційний зв'язок, найбільш виразно виявляється в дружніх відносинах. - представницьке спілкування, у яких індивіди виступають не як вільні, суверенні особистості, а як представники окремих груп чи соціальних інститутів. Типова для представництва процедура - переговори; це перехідна форма від міжособистісного спілкування до групового. - групове спілкування — взаємодія груп, кожна з якої виступає як єдине ціле. Наприклад, між класами, націями, партіями, державами, культурами. 2). Спілкування людини з ілюзорним партнером. Таким партнером може бути «олюднений» об'єкт, що постає у якості одухотвореного. Витоки такого ілюзорного спілкування з невидимою силою (партнером) ми віднаходимо у давніх релігіях світу (магія, анімізм, аніматизм, фетишизм), у особливостях світогляду давньої людини. Прикладом такого світобачення може бути язичеська (поганська) віра давніх слов'ян, яку прийнято називати анімістичною (лат. — анімус — душа, живе). Тобто це означає, що предки — язичники сприймали природу і все довкілля одухотвореним, живим. Звідси весь світ: земля, повітря, небо заповнені видимими і невидимими істотами. Таким чином у природі все дихає, думає, говорить і діє на рівні з людьми. Наші предки язичники, аби жити у злагоді з природою, намагалися задобрити її, віддавали жертви їй. Образ двополярності та триєдності світобуття переймає не лише поганський, а й весь християнський і взагалі весь індоєвропейський і світовий світогляд. Він відлунюється в поезії, малярстві, вишивці, кіноматографі, молитвах тощо. Приклад ілюзорного (одухотвореного) спілкування втілений у сучасному американському фільмі «Изгой», у головній ролі Том Хенс. Образ такого невидимого співрозмовника героєм фільму був віднайдений у футбольному м'ячі з деяким оригінальним зображення людської голови. Це був єдиний образ, який на протязі 4-х років боротьби за виживання на безлюдному острові сучасної цивілізованої людини, яка не втрачалти жагу до життя. 3) Спілкування людини з уявним партнером. На відміну від ілюзорного партнера, який є дійсно реальним, але наділений уявним одухотворенням, тут маєтся на увазі, придуманий, існуючий лише в уяві партнер. В якості нього може виступати «друге Я» особистості (як «чорна людина» у відомому вірші С.Єсеніна), з якою зав'язується міжособистісний діалог, або образ іншої людини, герой художнього твору. Сюди ж відноситься і спілкування з духами і богами. 4) Спілкування уявних партнерів — художніх персонажів. Мова тут іде про моделювання відношень спікування засобами мистецтва. Яйцо прийняти до уваги мету спілкування, то можна виділити 4 типи ситуацій: • Мета спілкування знаходиться поза його змістом (спілкування є засобом організації якого-небудь виду предметної діяльності —виробничої, наукової, політичної тощо). • Мета спілкування знаходиться у самому його змісті (спілкування заради спілкування: «Приходь, хочеться поспілкуватися»). • Мета полягає в залученні іншого до свого духовного світу (засобами навчання, виховання, освіти). • Мета полягає в залученні себе до духовного світу партнера. У соціальній психології прийнято розрізняти формальне (анонімне, функціональне) і неформальне (дружне, інтимне) спілкування (див. рис. 8).