25/ Символічна концепція культура є. Кассірер

Культура є знаковою або символічною системою. Переважно використовується висловлювання «знакова система», хоча її основним елементом частіше називається символ. Знак і символ часто розуміються як синоніми, що є правильним, якщо дотримуватися визначення, яке міститься, наприклад, у словнику: «символ (від грецьк. simbolon – знак, прикмета) – у своєму загальному вигляді – поняття, яке фіксує здатність матеріальних речей, подій, а також почуттєвих образів виражати ідеальний зміст, відмінний від їхнього безпосереднього чуттєво-тілесного буття» [7, 276]. У різних словниках надається різне визначення символу або знака. Здебільшого визнається, що символ є різновидом знака. Коли ж наполягають на відмінності між ними, її вбачають у відсутності у знака смислу і наявності смислу у символу. Взагалі визнається наявність у знака значення (це інформація, яка повідомляється знаком). «Принципова відмінність символу від знака полягає в тому, що смисл символу не має на увазі прямої вказівки на денотат (позначуваний об’єкт). Знак стає символом тоді, коли його використання припускає загальнозначущу реакцію не на сам об’єкт, що позначається символом (екстенсіональне або інтенсіональне значення цього знака), а на відвернене значення (або частіше цілий спектр значень), які зв’язуються із цим об’єктом конвенціонально тією чи іншою мірою»

Роки життя (1874-1945) був найпослідовнішим прихильником символічної природи культури. На перший план він висував вивчення ролі мови в культуротворчості. Філософська концепція Касірера прямо співпала з предметом філософії куль-ри, котра розуміється як продукт символічної діяльностя людини. В свою чергу опосередкований символікою мови. Праця Кассірера «введння у філософію кул-ри». Він досліджує що «символ – ключ до природи людини». Людина живе у символічному універсумі. Мова, міф, мистецтво, релігія – це частини цього універсума, с котрих складається символічна мережа людського досвіду. Людина настільки занурена в лінгвістичні форми, художні образи, міфічні символи чи релігійні ритуали, що не може нічого бачити без втручання символа. Кассірер пропонує ввести в філософію новий «логос» - принцип мовного мислення. Згідно Кассірером міф підкорений власному способу необхідності і має власну реальність. Сама історія народу є вторичною і похідною від міфа. Через міфологію виникає мова народу. У міфі – ядро свідомості людини, за допомогою якого історично форуються релігія, наука, мораль, мист-во, право. Міф пронизує всі форми культури і впливає на них так само як і вони впливають однин на одного, складаючи всі разом диференційовану систему символічних форм, активної взаємодії людини зі світом.

26/ Основні функції мистецтва Мистецтво як форма суспільної свідомості намагається комплексно осмислювати дійсність, а це, у свою чергу, зумовлює необхідність синтезу всіх його основних функцій

Однією з найважливіших граней мистецтва є процес функціонування мистецького твору в суспільстві.

Проблема функцій належить до фундаментальних теоретичних питаньестетики, її осно­ву зумовлює історичний чинник, адже функції мистецтва виникають і складаються впродовж усього розвиткуцивілізації у зв'язку з формуванням нових потреб і особливостейповедінки людини.

Питанням функцій мистецтва приділяв значну увагу ще у теоретичних розробках Аристотель, який виділяв наступні три функції — пізнавальну, виховну та емоційного впливу, остання трактувалася філософом у гедоністичному розумінні. Сучасна естетична наука виділяє значно більшу кількість функцій.

Гносеологічна функція

Гносеологічна (епістемологічна, когнітивна, евристична) - одна з основних функцій мистецтва. Без сумніву, відноситься до мистецтва первісної людини, що створювала наскельні малюнки або статуї для того, щоб пізнати зовнішній світ або для тренування власних умінь. Дикуни повторюють обряди (в них закріплюється найважливіша інформація, що передається з покоління в покоління) і вчаться таким чином. Та з часом (із виникненням цивілізації) відбувається розмежування науки й мистецтва. Наука - специфічний спосіб отримання знань, які спираються на логіку й перевіряються за допомогою досвіду.

Так мистецтво пізнає світ через сис­тему художніх образів, використовуючи специфіч­ні засоби і прийоми. На відміну від науки, художній образ цілісний, невідтворний. Специфіку пізнання у мистецтві визначають суб'єктивний харак­тер відображення, метафоричнеставлення до дійсності, активне вико­ристання емоційно-чуттєвого початку, що сприяє створенню художньої картини світу.

Мистецтво оперує ідеальними образами в уявних просторі та часі, при цьому час у мистецтві може «стискатися» — наприклад події, що тривають у реальному житті роками можуть бути викладені у межахкороткометражного фільму. При цьому глядач ніби перевтілюється в учасника або свідка тих подій і, переживаючи почуття героя, набуває його досвіду як власного.

Гносеологічну функцію також називають кассандрівською (пророчою) - митці узагальнюють інформацію про навколишній світ, комплексно передають її й можуть виступати "пророками" - передбачати ті чи інші події. Арістотель, порівнюючи історика й поета, надавав перевагу останньому: історик описує події, які сталися, а поет говорить про те, що могло б статися (для цього має знати закономірності світу).

Аксіологічна функція

Аксіологічна (ціннісна) функція - кожна культура створює свої ідеали, що базуються на цінностях суспільства. Цінність - явище, матеріальний чи духовний предмет, що усвідомлюється окремою людиною, суспільством або людством як надзвичайно важливий. В основі культури лежить традиція, у першу чергу іншим поколінням передається найважливіша інформація, що й фіксується в ідеалах.

Сугестивна функція

Сугестія - навіювання. Сугестивна функція - навіювання людині певного роду думок, почуттів, що впливають на психіку людини, функція пов'яза­на з певною гіпнотичною дією. Значну увагу цій функції приділяло психоделічне мистецтво. Сугестивна функція близька до виховної, проте, на відміну від першої, тут йдеться про звернення мистецтва до позасвідомого.

Сугестія була притаманна вже мистецтву первісної людини - австралійські племена в ніч перед битвою піднімали свій дух, викликали приплив мужності за допомогою пісень і танців. Збереглося грецьке відання про те, як спартанці звернулися за військовою підтримкою до афінян, а ті задля кепкування надіслали до них кульгавого музиканта Тіртея. Проте ця допомога афінян виявилася надзвичайно дієвою, оскільки Тіртей своєю творчістю підняв дух спартанців і ті перемогли ворогів.

Виховна функція мистецтва

Здатність мистецтва до виховання пов'язують з активіза­цією емоційно-чуттєвого початку, емоційним впливом мистецтва на людину. В свою чергу емоційні процеси перебувають у тісному зв'язку з мисленням таінтелектом, а на думку радянського психолога Сергія Рубінштейнамислення, як психічний процес, вже саме собою являє єдність емоційного й інтелектуального. Відповідно, казка діє ефективніше на дитину, ніж логічні досвіди (Казка конкретна, а логіка абстрактна. Людина сприймає моделі поведінки казкового персонажу як свій власний досвід).

Інші форми суспільної свідомості дискретно впливають на людину (мораль формує етичні норми, політика - політичні погляди), мистецтво комплексно впливає на людину, формує цілісну особистість.

На роль мистецтв у вихованні людини звертали увагу вжедавньогрецькі мислителі, розуміючи виховання, як вдосконалення душілюдини. Центральною концепцією у вченні Аристотеля стала теоріякатарсису — духовного очищення людини в процесі сприйняття твору мистецтва, найважливіша роль при цьому відводилася музиці, театру ілітературі.

Середньовічні філософи вважали митця посередником між «бо­жественним логосом» і людиною, на мис­тецтво було покладено завдання духовно-естетичного виховання, яке мали виконати два найголовніші види мис­тецтва доби середньовіччя: архітектура тапоезія.

В епоху Ренесансу естетичне виховання отримує гуманістичнунаправленість, особливої значущості набуває живопис і скульптура, що прагнуть розкрити образ людини. Проблема комплексного естетичного виховання висвітлена у науковому доробку іспанського філософаХуана Вівеса.

Епоха Просвітництва зорієнтувала естетичне виховання на широку аудиторію. Проблеми естетичного смаку досліджували у своїх роботахЙоган Готшед, Девід Юм, Клод-Адріан Гельвецій. Саме ж поняття естетичного виховання було введено Шіллером у роботі «Листи про естетичне виховання людини», який стверджував, що мистецтво має сформувати всебічно розвинену гармонійну особистість. Віра у виховну, перетворювальну силу мистецтва була властива багатьом митцям того часу, наприклад мрією Олександра Скрябіна було створення «Містерії», в якій би поєдналися всі види мистецтва — музика, поезія, танець, архітектура, а також світло, і яка б перевела світ у нову епоху буття і свідомості.

Соціальні потрясіння і стрімкий науково-технічний розвиток на початкуXX століття породили низку суперечливих ідей щодо можливості естетичного виховання. З одного боку ірраціоналістична філософія Ф. Шеллінга, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона і 3. Фрейдапідготувала процес елітаризації мистецтва та нівелювання ідей ес­тетичного виховання. З іншого боку мистецтво дедалі більше розглядали як засіб соціально-політичного виховання, що знайшло відбиток у творчості таких митців як Б. Брехт, Д. Хартфілд, Г. Ейсле­р у Німеччині, або В. Маяковський, В. Мейерхольд, С. Ейзен­штейн та було осмислено в роботах Т.Адорно, Ж. П. Сартра, В. Беньяміна. В 1930-ті роки в СРСР та нацистській Німеччині мистецтво з одного боку стало на службу соціально-політичної пропаганди, а з іншого стало об'єктом жорсткої ідеологічної цензури.

Компенсаторна функці.

Розвиток людини обмежено багатьма факторами - суспільством, місцем проживання і т.д. Мистецтво руйнує ці обмеження, відновлює цілісність, повноту особистості. Досвід, емоційні переживання персонажу читач, глядач сприймає як власний. Наприклад, режисерАндрій Жолдак вважає успіх «шокового» театру наслідком, того, що сучасний глядач «існує в пластиковому, комфортному світі… наче під лампою, яка їх зігріває»

Компенсаторна функція має три аспекти:

1). Відволікання (гедоністично-гральний, розважальний аспект);

2). Втіха;

3). Власне компенсаторний аспект (сприяє духовній гармонії людини).

До пояснення компенсаторної функції мистецтва зверталися французький естетик М. Дюфрен (вважав, що мистецтво покликане відновити гармонію, яку було втрачено в реальності), соціолог Е. Морен (писав про те, що людина сприймає художній твір і цим зменшує внутрішній тиск, який породжується реальним життям, компенсує монотонність буденності).

Комунікативна функція[ред. • ред. код]

Аналізуючи феномен мистецтва, науковці різних історичних періодів підкреслювали його комунікативну пере­вагу над іншими формами суспільної свідомості. При цьому, якщо комунікативні функції таких мистецтв, як театр, кіно, література обмежені мовним бар'єром, то музика, балет, скульптура, живопис вільні від цього обмеження.

Гедоністична функція[ред. • ред. код]

Мистецтво дарує людині насолоду, вчить насолоджуватися знаками краси, які створює мистецтво. Разом з естетичною відноситься до сутнісних функцій мистецтва, пронизує решту. Гедоністична функція спирається на самоцінність особистості.

Джерела насолоди за допомогою художнього твору:

1). Мистецтво - сфера свободи, митець вільно володіє творчим матеріалом, із якого створює власний твір. Це й викликає захоплення в глядачів, слухачів і т.д. Мистецтво - гра, що не обмежується жодними критеріями;

2). Всі явища митець співвідносить із людством, розкриває їх естетичну цінність;

3). Художній твір - гармонічне поєднання форми й змісту;

4). Художня реальність упорядкована, побудована згідно з задумом автора;

5). Реципієнт відчуває себе співучасником творчої діяльності митця.

Естетична функція[ред. • ред. код]

Естетична функція - головна функція мистецтва, складає сутність художньої творчості, хоча й не перекреслює всі попередні. Мистецтво формує художні смаки, здібності й потреби людини, додає значущості світу в цілому і всім його проявам. Мистецтво пробуджує творчий дух особистості, бажання змінювати світ за законами краси й гармонії.